АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ОДЕСЬКОЇ ОБЛАСТІ
УХВАЛА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
07 грудня 2010 року м. Одеса
Колегія суддів судової палати у цивільних справах апеляційного суду Одеської області в складі:
головуючого - Кварталової А.М.,
суддів – Галушко Л.А. , Левенця Б.Б.,
при секретарі – Чебан Н.В.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Одесі цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2, ОСОБА_3 про визнання недійсним договору дарування квартири, за позовом ОСОБА_3 до ОСОБА_1, ОСОБА_2 про визнання недійсним договору позики , за апеляційною скаргою представника ОСОБА_4 , який діє в інтересах ОСОБА_1 на рішення Овідіопольського районного суду Одеської області від 15 вересня 2010 року ,-
встановила:
У лютому 2010 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом, в якому з урахуванням уточнень зазначив, що 14.12.2003 р. позичив у свого сина ОСОБА_2 відповідача по справі 20 000 грн. і прийняв на себе зобов'язання повертати борг починаючи з 01.01.2004 р. Договір позики було укладено в простій письмовій формі.
В забезпечення виконання договору позики в якості застави передав ОСОБА_2 і його дружині ОСОБА_3 квартиру АДРЕСА_1. При цьому замість договору застави 15.12.2003р. був укладений договір дарування, за яким зазначену квартиру він подарував відповідачам ОСОБА_2 і ОСОБА_3, а в наступному свої
зобов’язання за договором позики він повністю виконав, але відповідачі відмовились повернути йому квартиру.Посилаючись на те, що договір дарування квартири є удаваним договором, вчинений з метою приховання договору застави, позивач просив визнати його недійсним.
Відповідач ОСОБА_2 позов ОСОБА_1 визнав повністю.
Відповідачка ОСОБА_3 позов ОСОБА_1 не визнала, посилаючись на те, що позов до неї заявлено з метою позбавити її права власності на частину квартири після розірвання нею шлюбу з ОСОБА_2 та пред’явлення нею до суду позову до колишнього чоловіка ОСОБА_2 про поділ спільного майна подружжя та вселення у квартиру.
ОСОБА_3 пред’явила зустрічний позов до ОСОБА_2, ОСОБА_1 та просила визнати недійсним договір позики від 14.12.2003 р. та додаткову угоду до нього від 14.12.2006 р., укладені між ОСОБА_1 і ОСОБА_2, посилаючись на їх безгрошовість і невідповідність вимогам закону, що ніяких коштів ОСОБА_1 у її колишнього чоловіка не позичав. Позов про визнання договору дарування недійсним з’явився після того, як вона розлучилася з чоловіком та начала вимагати повернення їй частини квартири на яку вона має право.
-----------------------------------------------------------------------------------------------
Головуючий в 1 інстанції – Курочка В.М. Справа № 22ц-20344/2010р Суддя - доповідач- Кварталова А.М. Категорія: ЦП- 21
ОСОБА_2 і ОСОБА_1 позов ОСОБА_3 не визнали, вважаючи його безпідставним.
Рішенням Овідіопольського районного суду Одеської області від 15 вересня 2010 року у задоволенні позову ОСОБА_1 до ОСОБА_3, ОСОБА_2 про визнання недійсним договору дарування квартири - відмовлено.
Позов ОСОБА_3 до ОСОБА_2 і ОСОБА_1 задоволено частково.
Суд визнав недійсним, укладений 14 грудня 2003 року між ОСОБА_2 і ОСОБА_1 договір позики, в частині передачі в заставу шляхом оформлення договору дарування в забезпечення виконання договору позики ОСОБА_1 ОСОБА_2 і ОСОБА_3 квартири, яка розташована за адресою: АДРЕСА_1.
В задоволенні решти позовних вимог ОСОБА_3 відмовлено.
Скасовано накладені ухвалою судді Овідіопольського районного суду від 17 березня 2010 року заходи забезпечення позову ОСОБА_1 у вигляді заборони відчуження належної ОСОБА_2 і ОСОБА_3 зазначеної квартири.
В апеляційній скарзі ОСОБА_4, який діє в інтересах ОСОБА_1 просить рішення суду в частині відмови в задоволенні позову ОСОБА_1 до ОСОБА_2, ОСОБА_3 про визнання недійсним договору дарування квартири скасувати, визнати недійсним договір дарування квартири АДРЕСА_1, укладений 15.12.2003р. між ОСОБА_1 та ОСОБА_2, ОСОБА_3, посилаючись на порушення судом норм процесуального права, що висновки суду не відповідають обставинам справи.
При цьому посилається на те, що ОСОБА_1 погодився переоформити свою квартиру у якості застави в межах п.8 договору позики від 14 грудня 2003р. та в строки, які були передбачені п.9 цього договору, шляхом дарування квартири 15 грудня 2003р., а тому договір дарування носив формальний характер та був удаваним, укладений з метою приховати іншу угоду, відповідно до вимог ч.2 ст.58 ЦК України(1963р.).
В судовому засіданні представник ОСОБА_4, який діє в інтересах ОСОБА_1 підтримав скаргу і просив її задовольнити.
Позивач ОСОБА_1, відповідач ОСОБА_2, про час та місце розгляду справи були сповіщені належним чином, про що у справі є докази. Зважаючи на вимоги ч. 2 ст. 305 ЦПК України така неявка не перешкоджає апеляційному розгляду справи.
Відповідач ОСОБА_3, її представник ОСОБА_6, яка діє в інтересах ОСОБА_3, просили скаргу відхилити. При цьому ОСОБА_3 посилалась на те, що договір позики та розписка укладені за змовою між її колишнім чоловіком ОСОБА_2 та його батьком з метою, позбавити її законного права власності на спірну квартиру.
Вивчивши матеріали справи, заслухавши суддю - доповідача, яка доповіла колегії суддів зміст оскаржуваного рішення , мотиви і доводи апеляційної скарги, перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду в межах заявлених позовних вимог і доводів апеляційної скарги, вислухавши пояснення учасників процесу, колегія суддів вважає, що апеляційну скаргу апелянта необхідно відхилити з наступних підстав.
Відповідно до ст.308 ЦПК України, апеляційний суд відхиляє апеляційну скаргу і залишає рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив рішення з додержанням вимог матеріального та процесуального права.
Відмовляючи позивачу ОСОБА_1 у задоволенні вимог до ОСОБА_2, ОСОБА_3 про визнання недійсним договору дарування квартири, суд першої інстанції виходив з того, що відповідно до умов договору дарування від 15 грудня 2003 р., ОСОБА_1 безоплатно передав у власність сину ОСОБА_2 та невістці ОСОБА_3 в рівних частках квартиру АДРЕСА_1. При цьому допустимих доказів того, що квартира передана в заставу ОСОБА_3 не безоплатно, чи в порядку забезпечення виконання договору позики від 14.12.2003 р. позивачем не надано. Ніяких перешкод для укладення договору застави у позивача не було. Угода між ОСОБА_1 і ОСОБА_2 про передачу в заставу квартири в порядку забезпечення виконання договору позики не була нотаріально посвідчена, а тому суд прийшов до висновку про безпідставні посилання позивача на укладення договору застави з ОСОБА_2 та визнання з цього приводу договору дарування недійсним, в зв’язку з чим суд прийшов до висновку про відмову позивачу ОСОБА_1 у позовних вимогах до ОСОБА_2, ОСОБА_3 про визнання недійсним договору дарування квартири.
Розглядаючи спір, судова колегія вважає, що суд першої інстанції повно і всебічно дослідив та оцінив обставини по справі, надані сторонами докази, правильно визначив юридичну природу спірних правовідносин та закон, який їх регулює.
Судом встановлено, що оспорюванний сторонами договір дарування і договір позики були укладені до 01.01.2004 р., тобто до набрання чинності ЦК України в редакції Закону від 16.01.2003 р. Згідно до роз'яснень п. 2 постанови Пленуму Верховного Суду України від 06.11.2009 р. №9 «Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними» відповідність чи невідповідність правочину вимогам законодавства має оцінюватись судом відповідно до законодавства, яке діяло на момент вчинення правочину.
Суду не надані докази того, що на виконання умов договору позики від 14.12.2003 р. ОСОБА_1 отримав від ОСОБА_2 грошові кошти у розмірі 20000 грн. В усіх розписках про отримання грошових коштів в порядку повернення боргу ОСОБА_2 зазначено, що гроші ним отриманні від його батька на виконання умов договору позики від 01 грудня 2003 року, а не від 14 грудня 2003 року. (а.с. 71-85)
Як на підставу своїх позовних вимог позивач посилається на п. 8 договору позики від 14.12.2003 р., укладеного між ним та його сином ОСОБА_2, яким було передбачено передачу позивачем на період дії договору позики в заставу належної йому квартири АДРЕСА_1 шляхом переоформлення цієї квартири на ім’я ОСОБА_2 і його дружини ОСОБА_3
Статтею 13 Закону України від 02.10.1992 р. «Про заставу» передбачено, що у випадках, коли предметом застави є нерухоме майно, договір застави повинен бути нотаріально посвідчений на підставі відповідних правовстановлюючих документів, а відповідно до ст. 14 цього ж Закону недотримання вимоги щодо форми договору застави та його нотаріального посвідчення тягне за собою недійсність договору з наслідками передбаченими законодавством.
Згідно до ст. 47 ч. 1 ЦК України в редакції Закону 1963 року, що був чинний на час укладення договору позики від 14.12.2003 р., нотаріальне посвідчення угод обов'язкове лише у випадках, зазначених у законі.
Недодержання в цих випадках нотаріальної форми тягне за собою недійсність угоди з наслідками, передбаченими частиною другою статті 48 цього Кодексу.
У відповідності до положень ч. 1 ст. 48 ЦК України в редакції закону 1963 року недійсною є угода, що не відповідає вимогам закону.
За змістом п. 1 ст. 243 ЦК України(1963р.) за договором дарування одна сторона(дарувальник) передає другій стороні(обдарованому) безоплатно майно(дарунок) у власність.
За змістом зазначеної норми дарувальник добровільно позбавляє себе права власності на майно, не маючи на меті отримання жодних вигод матеріального чи морального характеру з боку обдарованого.
Як вбачається з матеріалів справи, згідно договору дарування від 15.12.2003р. ОСОБА_1 безоплатно передав у власність ОСОБА_2 і ОСОБА_3 в рівних частках вищевказану квартиру.
Суд правильно прийшов до висновку про те, що угода між ОСОБА_1 і ОСОБА_2 про передачу в заставу квартири в порядку забезпечення виконання договору позики не була нотаріально посвідчена, а тому є безпідставними посилання позивача на укладення договору застави в письмовій формі з ОСОБА_2
На час укладення договору позики від 14.12.2003 р. відповідачі ОСОБА_2 і ОСОБА_3 перебували у шлюбі, але ОСОБА_3 не була стороною в цьому договорі і ніяких повноважень ОСОБА_2 на укладення від її імені договору застави квартири, яка була подарована подружжям 15.12.2003р. ОСОБА_1, не давала. Не було у ОСОБА_3 будь-яких зобов'язань перед ОСОБА_1 Також не давала ОСОБА_3, у відповідності до положень ч. 2 ст. 23 чинного на той час КпШС України, письмової згоди ОСОБА_2 на укладення договору застави.
Позивач з дня укладання договору дарування 14 грудня 2003р. і до 25 лютого 2010р. часу звернення до суду, зазначений договір дарування не оспорював. Договір дарування 14 грудня 2003р. ОСОБА_2 уклав особисто, при укладанні в нотаріальній конторі ОСОБА_1 нотаріусу засвідчив, що вищевказана квартира в спорі і під забороною не перебуває , про що вказано в договорі(а.с.13).
Крім того, рішенням Овідіопольського районного суду від 16.01.2006 р. було задоволено позовні вимоги ОСОБА_2 і ОСОБА_3 до Прилиманської сільської ради про визнання права власності за ними в рівних частках на самочинно здійснену ними прибудову до зазначеної квартири кімнату-столову площею 20,7 кв.м. Ні в позовній заяві, ні під час розгляду справи судом ОСОБА_2 не заявляв, що квартира перебуває в заставі в порядку забезпечення виконання договору позики. Також спірна квартира збільшилась у жилої площі в період сумісного проживання подружжя.
Відповідно до ч. 2 ст. 58 ЦК України в редакції закону 1963 року, якщо угода укладена з метою приховати іншу угоду (удавана угода), то застосовуються правила, що регулюють ту угоду, яку сторони дійсно мали на увазі.
Суд правильно прийшов до висновку про те, що допустимих доказів того, що при укладанні договору дарування квартири усі сторони мали на увазі договір застави цієї квартири позивачем суду не надано. Визнання ОСОБА_2 позову його батька ОСОБА_1 суд розцінює як намір ущемити законні права та інтереси ОСОБА_3, з якою він розірвав шлюб і яка заявила до нього позов про поділ спільного майна подружжя і вселення в квартиру.
Таким чином , суд правильно прийшов до висновку про те, що недотримання вимог щодо форми договору застави та його нотаріального посвідчення тягне за собою недійсність договору, а тому неможливо вважати, що сторони уклали договір дарування квартири з метою приховання договору застави.
З'ясувавши в достатньо повному обсязі права та обов'язки сторін, обставини справи, перевіривши доводи та давши їм належну правову оцінку, суд постановив рішення в частині відмови в позову ОСОБА_1 до ОСОБА_2, ОСОБА_3 про визнання недійсним договору дарування квартири, що відповідає вимогам закону. Висновки суду достатньо обґрунтовані і підтверджені наявними в матеріалах справи письмовими доказами.
Враховуючи все вищевикладене, колегія суддів, розглянувши скаргу в межах позовних вимог та доводів апеляційної скарги в частині відмови в позову ОСОБА_1 до ОСОБА_2, ОСОБА_3 про визнання недійсним договору дарування квартири, вважає, що суд першої інстанції порушень матеріального та процесуального права при вирішенні справи не допустив, рішення суду відповідає фактичним обставинам справи, а наведені в апеляційній скарзі доводи правильність висновків суду не спростовують.
Інші доводи апеляційної скарги цих висновків суду не спростовують, тому підлягають відхиленню. За таких обставин апеляційну скаргу необхідно відхилити, а рішення суду залишити без змін. В іншій частині рішення суду сторонами не оскаржується .
Керуючись ст.ст. 209, 307 ч.1п.1, 308, 314 ч.1 п.1, 315,317,319 ЦПК України, колегія суддів судової палати у цивільних справах апеляційного суду Одеської області ,-
ухвалила:
Апеляційну скаргу представника ОСОБА_4 , який діє в інтересах ОСОБА_1 - відхилити.
Рішення Овідіопольського районного суду Одеської області від 15 вересня 2010 року залишити без змін.
Ухвала набирає законної сили з моменту її проголошення та може бути оскаржена шляхом подачі касаційної скарги протягом двадцяти днів з дня набрання законної сили до суду касаційної інстанції .
Судді апеляційного суду Одеської області А.М.Кварталова
Л.А.Галушко
Б.Б.Левенець