АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ОДЕСЬКОЇ ОБЛАСТІ
УХВАЛА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
07 грудня 2010 року м. Одеса
Колегія суддів судової палати у цивільних справах апеляційного суду Одеської області в складі:
головуючого - Кварталової А.М.,
суддів – Галушко Л.А. , Левенця Б.Б.,
при секретарі – Чебан Н.В.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Одесі цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2, за участю третьої особи – приватного нотаріуса Балтського нотаріального округу Одеської області Смірнової Н.С. про визнання недійсним договору дарування, за позовом ОСОБА_4 до ОСОБА_1, ОСОБА_2 за участю третьої особи – приватного нотаріуса Балтського нотаріального округу Одеської області Смірнової Н.С. про визнання недійсним договору дарування, за апеляційною скаргою ОСОБА_5, який діє в інтересах ОСОБА_2 на рішення Балтського районного суду Одеської області від 21 липня 2010 року ,-
встановила:
У грудні 2009р. ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до ОСОБА_2, за участю третьої особи - приватного нотаріуса Балтського нотаріального округу Одеської області Смірнової Н.С. про визнання недійсним договору дарування.
В обгрунтування вимог ОСОБА_1 посилався на те, що 14.03.1987 року він зареєстрував шлюб з ОСОБА_4 15.08.1987р., вони придбали житловий будинок з господарськими будівлями, розташований по АДРЕСА_1, в якому жили разом до 2003 року. Потім шлюбні відносини вже не підтримували, а тому ОСОБА_4 подала позовну заяву до суду про розподіл цього будинку і рішенням Балтського районного суду від 22.12.2003р. будинок був поділений, і за нею визнано право власності на Ѕ частину будинку, а за позивачем залишилося також право власності на Ѕ частину цього ж будинку.
Оскільки він з дружиною не спілкувався, переїхав проживати в будинок родичів в АДРЕСА_2 до нього приїхала донька ОСОБА_2 і повідомила, що ОСОБА_4 бажає продати будинок, та щоб зберегти його, вона запропонувала йому, щоб він подарував їй Ѕ частину будинку, яка йому належить, а вона забере його проживати до себе, буде доглядати, піклуватися за нього, лікувати і матеріально допомагати.
На таких умовах він погодився подарувати доньці ОСОБА_2 свою частку будинку, тому 01.03.2004 року вони разом приїхали до нотаріуса і нотаріус надрукувала текст договору дарування, віддала їм для ознайомлення і підпису. Він погано бачить, не взяв окуляри, тому текст договору читала сама донька, він його підписав, вважаючи, що донька робить все правильно.
-----------------------------------------------------------------------------------
Головуючий в 1 інстанції – Бодашко Л.І. Справа № 22ц-19261/2010р Суддя - доповідач- Кварталова А.М. КатегоріяЦП-21
Спочатку вона забрала його і він проживав у будинку доньки, вона доглядала за ним. В останній час донька прогнала його з свого будинку, не спілкується з ним, не турбується про нього, а він тяжко хворіє, йому відрізали ногу, він є інвалідом другої групи. Він дарував їй будинок на тих умовах, що вона буде довічно його доглядати, надавати матеріальну допомогу, чого не сталося. Строк позовної заяви він пропустив, тому що не є юридично грамотною людиною. Оскільки на першому етапі донька виконувала взяті на себе зобов'язання, які припинила лише в кінці 2008р. на початку 2009 року, то позивач просив поновити йому пропущений строк і визнати недійсним договір дарування на підставі ст.235 ЦК України, який був укладений 01.03.2004 року між ним і ОСОБА_2, посвідчений приватним нотаріусом Смірновою Н.С. у зв'язку з тим, що він був укладений для приховання іншого правочину, який насправді зробили, тобто договору довічного утримання.
Відповідач ОСОБА_2 позов ОСОБА_1 не визнала і повідомила, що батько запропонував їй подарувати належну йому Ѕ частину будинку, на що вона погодилася, оскільки дізналася про те, що дружина батька ОСОБА_4 бажає продати будинок. Після укладення договору дарування вона батька забрала проживати до себе в будинок по АДРЕСА_3 де проживає, допомагала, варила їсти, прала йому речі. Однак він став зловживати спиртними напоями, що вона не могла терпіти, і батько переїхав жити до родичів в АДРЕСА_2 Вона не бажає повертати подарунок батькові, тому що договір дарування був укладений належним чином.
Що стосується позову ОСОБА_4, то цей позов вона також не визнала, так як ОСОБА_1 подарував їй Ѕ частину будинку на законних підставах, його Ѕ частина будинку не є сумісною власністю. Рішенням суду будинок був поділений між ними , а тому при даруванні будинку згода співвласників не передбачена.
Третя особа - приватний нотаріус Смірнова Н.С. повідомила суд, що позивач і відповідач звернулися до неї з проханням посвідчити договір дарування, вона надрукувала договір, видала сторонам для ознайомлення і підпису, вони повернули його їй, підписавши. У зв'язку з тим, що пройшло багато часу, подробиць вона не може пам'ятати.
ОСОБА_4 також звернулася до суду з позовом та просила визнати вищевказаний договір дарування недійсним, посилаючись на вимоги ч.2 ст.369 ЦК України, так як вважала, що спільною сумісною власністю слід розпоряджатися за згодою всіх співвласників. ОСОБА_1 подарував ОСОБА_2 Ѕ частину будинку без погодження з нею, про що вона дізналася лише 05.10.2009 року, коли ОСОБА_2 подала позов до суду про усунення перешкод в користуванні будинком.
Після цього ОСОБА_1 підтвердив їй, що подарував доньці будинок, так як та пообіцяла доглядати за ним, матеріально допомагати, лікувати, але спочатку забрала його жити до себе, а потім хворого, без ноги і незрячого вигнала з свого будинку, і на теперішній час він не має даху над головою, живе в АДРЕСА_2.
Рішенням Балтського районного суду Одеської області від 21 липня 2010 року позовні вимоги ОСОБА_1 – задоволені.
Суд відновив строк позовної давності ОСОБА_1
Визнав недійсним договір дарування Ѕ частини житлового будинку АДРЕСА_1 , який був укладений між ОСОБА_1 і ОСОБА_2, посвідчений 01.03.2004р. приватним нотаріусом Балтського нотаріального округу Одеської області , зареєстрований в реєстрі № 741.
В задоволенні позовних вимог ОСОБА_4 – відмовлено.
В апеляційній скарзі ОСОБА_5 , який діє в інтересах ОСОБА_2 просить рішення суду скасувати в частині задоволення позовних вимог ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про визнання недійсним договору дарування і постановити нове рішення про відмову в цій частині позовних вимог, посилаючись на порушення судом норм матеріального і процесуального права, що висновки суду не відповідають обставинам справи. При цьому посилається на те, що договір дарування був укладений у відповідності до вимог закону, позивач не надав доказів, що він на момент укладання договору був непрацездатним і уклав угоду під впливом помилки.
В судовому засіданні представник ОСОБА_5 , який діє в інтересах ОСОБА_2 підтримав скаргу і просив її задовольнити.
ОСОБА_4 просила скаргу відхилити, посилалася на те, що в теперішній час ОСОБА_1 тяжко хворий, погано бачить, переніс операцію на другій нозі, знаходиться на лікуванні в лікарні, житла іншого не має, і донька з ним не спілкується та не приходить до нього, він знаходиться на утриманні її та його родичів.
Позивач ОСОБА_1, відповідач ОСОБА_2 до суду не прибули, про час та місце розгляду справи були сповіщені належним чином про що у справі є докази. Зважаючи на вимоги ч. 2 ст. 305 ЦПК України така неявка не перешкоджає апеляційному розгляду справи.
Вивчивши матеріали справи, заслухавши суддю - доповідача, яка доповіла колегії суддів зміст оскаржуваного рішення , мотиви і доводи апеляційної скарги, перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду в межах заявлених позовних вимог і доводів апеляційної скарги, вислухавши пояснення учасників процесу, колегія суддів вважає, що апеляційну скаргу необхідно відхилити з наступних підстав.
Відповідно до ст.308 ЦПК України, апеляційний суд відхиляє апеляційну скаргу і залишає рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив рішення з додержанням вимог матеріального та процесуального права.
Відповідно до ст. 60 ЦПК України кожна сторона зобов’язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених ст. 61 цього Кодексу.
Задовольняючи позовні вимоги ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про визнання недійсним договору дарування, суд першої інстанції виходив з того, що позивач ОСОБА_1 вважав, що укладає договір дарування на тих умовах, що донька до його смерті буде доглядати за ним, матеріально забезпечувати, тому після спливу декількох років вона доглядала за ним, у нього не виникало необхідності ставити питання про розірвання договору дарування і що це сталося після того, як донька вигнала його зі свого будинку і припинила спілкуватися з ним в кінці 2008 року. Ці обставини підтвердив як позивач, так і ОСОБА_4, а також підтвердила сама ОСОБА_2, пояснивши, що в цьому винен був сам позивач, що дає підставу суду поновити строк позовної давності. Той факт, що після укладання договору дарування позивач жив у ОСОБА_2, яка піклувалася про нього, допомагала матеріально, а згодом вигнала його з дому, підтвердили як сама ОСОБА_2, так і сам позивач ОСОБА_1, що дає підстави суду вважати, що фактично між позивачем і ОСОБА_2 була інша домовленість відносно будинку, тобто та, про яку вказав ОСОБА_1, а саме про те, що будинок він дарував донці ОСОБА_2 на умовах довічного утримання.
Розглядаючи спір, судова колегія вважає, що суд першої інстанції повно і всебічно дослідив та оцінив обставини по справі, надані сторонами докази, правильно визначив юридичну природу спірних правовідносин та закон, який їх регулює.
Судом встановлено, що між ОСОБА_1 та ОСОБА_2 01.03.2004 року був укладений договір дарування, посвідчений приватним нотаріусом Смірновою Н.С. Позивач ОСОБА_1 не має спеціальної юридичної, або середньої спеціальної, або вищої освіти, є інвалідом другої групи, має поганий зір, тому при укладанні договору дарування він добросовісно помилявся, вважаючи, що саме така форма договору буде достатньою, щоб донька ОСОБА_2 виконала свої зобов'язання перед ним, тобто позивач ОСОБА_1 вчинив правочин для приховання іншого правочину, тобто договору довічного утримання. Між тим і в судовому засіданні, даючи пояснення у справі, позивач не розумів різниці між формами договору, вважаючи, що він подарував доньці будинок, щоб вона піклувалася про нього, а вона прийняла його подарунок і взяла зобов'язання піклуватися про нього до смерті, то повинна виконувати свої обов'язки, не розуміючи про те, що слід було укласти договір довічного утримання (догляду) у відповідності до ст.744 ЦК України, який фактично був укладений між ними, про що, до речі вони всі підтвердили.
В теперішній час ОСОБА_1 не має свого житла, донька ОСОБА_2 добровільно не бажає йому його повернути, своє житло для його проживання не надає і не виконує обов'язок по піклуванню про нього, а тому у відповідності до ст.229 ЦК України особа, яка вчинила правочин, помилилася щодо обставин, які мають істотне значення, такий правочин може бути визнаний судом недійсним.
З'ясувавши в достатньо повному обсязі права та обов'язки сторін, обставини справи, перевіривши доводи та давши їм належну правову оцінку, суд постановив рішення в частині задоволення вимог ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про визнання недійсним договору дарування, що відповідає вимогам закону. Висновки суду достатньо обґрунтовані і підтверджені наявними в матеріалах справи письмовими доказами.
Враховуючи все вищевикладене, колегія суддів розглянувши скаргу в межах позовних вимог та доводів апеляційної скарги в частині задоволення вимог ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про визнання недійсним договору дарування, вважає, що суд першої інстанції порушень матеріального та процесуального права при вирішенні справи не допустив, рішення суду відповідає фактичним обставинам справи, а наведені в апеляційній скарзі доводи правильність висновків суду не спростовують.
Доводи апелянта про те, що рішення суду було проголошено 22 липня 2010р., а не 21 липня 2010р. спростовується технічним записом судового процесу, де вказано, що рішення суду було проголошено 21 липня 2010р.
Доводи апелянта про те, що позивачем не надано доказів, що до його непрацездатності на час укладання угоди , спростовуються поясненням сторін, що дійсно позивач після укладання угоди находився на утриманні відповідача ОСОБА_2, яка про нього піклувалася.
Інші доводи апеляційної скарги цих висновків суду не спростовують, тому підлягають відхиленню.
За таких обставин, апеляційну скаргу необхідно відхилити, а рішення суду залишити без змін.
В іншій частині рішення суду сторонами не оскаржується .
Керуючись ст.ст.209,303, 307 ч.1п.1, 308, 314 ч.1п.1, 315,317,319 ЦПК України, колегія суддів судової палати у цивільних справах апеляційного суду Одеської області ,-
ухвалила:
Апеляційну скаргу ОСОБА_5, який діє в інтересах ОСОБА_2 відхилити.
Рішення Балтського районного суду Одеської області від 21 липня 2010 року залишити без змін.
Ухвала набирає законної сили негайно з моменту проголошення, але може бути оскаржена в касаційному порядку до суду касаційної інстанції протягом двадцяти днів з дня набрання законної сили.
Судді апеляційного суду Одеської області А.М.Кварталова
Л.А.Галушко
Б.Б.Левенець