АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ДНІПРОПЕТРОВСЬКОЇ ОБЛАСТІ
Справа № 22ц – 15117 / 2010 Головуючий в 1 інстанції - Сорока О.В.
Категорія - 41/44 Доповідач - Глущенко Н.Г.
УХВАЛА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
28 грудня 2010 року Колегія суддів судової палати у цивільних справах Апеляційного суду Дніпропетровської області в складі:
головуючого - Глущенко Н.Г.
суддів - Перцової В.А., Куценко Т.Р.
при секретарі - Ляпченко Л.О.
розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Дніпропетровську
цивільну справу за апеляційною скаргою
ОСОБА_1
на рішення Новомосковського міськрайонного суду Дніпропетровської області від 12 листопада 2010 року по справі за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_1, третя особа – ТОВ «Керуюча компанія «КомЕнерго-Новомосковськ», про визнання таким, що втратив право користування жилим приміщенням та за зустрічним позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2, третя особа – ТОВ «Керуюча компанія «КомЕнерго-Новомосковськ», про вселення, -
ВСТАНОВИЛА:
Відповідач ОСОБА_1 звернувся до суду з апеляційною скаргою в якій просить рішення Новомосковського міськрайонного суду Дніпропетровської області від 12.11.2010 року, в частині відмови йому у зустрічному позові, - скасувати та ухвалити нове рішення про вселення його до квартири.
Рішенням Новомосковського міськрайонного суду Дніпропетровської області від 12.11.2010 року відмовлено в позовних вимогах як ОСОБА_2, так і ОСОБА_1 у його зустрічному позові про вселення / а. с.118-120 /.
Як на підстави апеляційної скарги ОСОБА_1 посилався на те, що рішення, в оскаржуваній ним частині, є незаконним, оскільки висновки суду не відповідають обставинам та матеріалам справи / а. с. 142-143 /.
Судом встановлено, що трикімнатна квартира АДРЕСА_1, була надана сім’ї ОСОБА_1 згідно обмінного ордеру № 327 серія «Б» від 20.04.1980 року. Квартира знаходиться в комунальній власності.
В квартирі були зареєстровані та проживали: основний квартиронаймач – ОСОБА_1 його, на той час, дружина ОСОБА_3, син ОСОБА_4 та дочка ОСОБА_2.
Оскільки між подружжям ОСОБА_2 не склались сімейні стосунки, то ОСОБА_1 в 1992 році, забравши свої особисті речі, а також частину спільно нажитого майна, переїхав до своєї матері в двокімнатну квартиру АДРЕСА_2, де і проживав, в послідуючому ставши власником цієї квартири / а. с. 107 /.
Шлюб між ОСОБА_1 та ОСОБА_3 було розірвано 07.06.1995 року.
ОСОБА_4 в добровільному порядку знявся з реєстрації в квартирі 24.09.2003 року і в спірній квартирі не проживає. ОСОБА_3 проживала у спірній квартирі до її смерті, що наступила ІНФОРМАЦІЯ_1, у зв’язку з чим і знята з реєстрації в квартирі.
Таким чином, в квартирі залишились зареєстрованими позивачка ОСОБА_2 та відповідач ОСОБА_1, який добровільно виїхав із квартири та не проживав в ній з 1992 року, участь в утриманні квартири не приймав, комунальні послуги не сплачував. Однак, знятися з реєстрації в спірній квартирі відповідач категорично відмовляється
Факт не проживання в спірній квартирі з осені 1994 року підтвердив суду і сам відповідач ОСОБА_1, вказавши на цю обставину як у своєму зустрічному позові, так і підтвердивши це в судовому засіданні.
Між тим, доказів поважності причин не проживання в спірній квартирі, як і доказів того, що його дочка-позивачка ОСОБА_2 чинить йому перепони у проживанні в цій квартирі відповідач суду не надав, як того вимагає ст. 60 ЦПК України.
За таких обставин, суд першої інстанції прийшов до висновку, що підстав для вселення відповідача в спірну квартиру не має.
Під час розгляду справи в суді апеляційної інстанції відповідач ОСОБА_1 помер ІНФОРМАЦІЯ_2 / а. с. 165 /.
Перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду в межах доводів апеляційної скарги ОСОБА_1 та заявлених вимог, колегія суддів приходить до висновку, що апеляційну скаргу ОСОБА_1 необхідно відхилити, а рішення суду, в оскаржуваній ним частині, тобто відмові у зустрічному позові про вселення, – залишити без змін з наступних підстав.
Вирішуючи даний спір, який виник між сторонами, суд першої інстанції в достатньо повному обсязі з’ясував права та обов’язки сторін, обставини справи, перевірив доводи сторін та дав їм належну правову оцінку, постановив рішення, яке відповідає вимогам закону. Висновки суду достатньо обґрунтовані і підтверджені наявними в матеріалах справи письмовими доказами, поясненнями свідків та самих сторін.
При вище зазначених обставинах справи, суд першої інстанції дійшов до правильного висновку про відмову ОСОБА_1 у його зустрічному позові про вселення до спірної квартири.
Приведені в апеляційній скарзі доводи відповідача не можуть бути прийняті до уваги, оскільки вони зводяться до переоцінки доказів і незгоди з висновками суду по їх оцінці.
Відповідно ж до ст.212 ЦПК України виключне право оцінки доказів належить суду, який має оцінювати докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному та об’єктивному розгляді в судовому засіданні всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом.
Порушень матеріального чи процесуального закону, які могли б призвести до скасування судового рішення, судом апеляційної інстанції не встановлено.
Таким чином, доводи апеляційної скарги є необґрунтовані, а рішення суду відповідає вимогам закону та матеріалам справи.
Керуючись ст.ст. 303, 307, 308 ЦПК України, колегія суддів, -
УХВАЛИЛА:
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 – відхилити.
Рішення Новомосковського міськрайонного суду Дніпропетровської області від 12 листопада 2010 року, в частині відмови ОСОБА_1 у вселенні, - залишити без змін.
Ухвала набирає законної сили з моменту її проголошення, але може бути оскаржена в касаційному порядку до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ протягом двадцяти днів з цього часу.
СУДДІ: