ЛЕНІНСЬКИЙ РАЙОННИЙ СУД  МІСТА СЕВАСТОПОЛЯ

Справа №2-1188/10

                                                        Кат.

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М    У К Р А Ї Н И

                          (повний текст)

2 грудня 2010 року Ленінський районний суд м.Севастополя в складі: головуючого судді – Гаркуша О.М.,

при секретарях – Моісеєнковій О.І., Володіні Ю.В., Ільченко Г.В.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в місті Севастополі цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до командування військової частини А 2535, Севастопольської  морської квартирно - експлуатаційної частини  про зобов’язання постановки в чергу на житло з моменту настання такого права, забезпечення постійним житлом, застосування пільг при нарахуванні оплати за комунальні послуги, усунення перешкод у користуванні приміщенням, третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору - Житлова комісія Севастопольського гарнізону,

                        В С Т А Н О В И В:

Позивач, ОСОБА_1, звернувся до суду з позовом до відповідачів, в якому, неодноразово уточнюючи протягом розгляду справи позовні вимоги, востаннє просив суд зобов’язати житлову комісію військової частини А 2535 поставити позивача та членів його родини в загальну чергу  на житло  при військовій частині А 2535 з моменту настання такого права – з 10 червня 1986 року, або з 1 серпня 1986 року (дата постановки  в чергу при військовій частині 1027); зобов’язати житлову комісію військової частини А 2535, Севастопольську морську квартирно - експлуатаційну частину,  Житлову комісію Севастопольського гарнізону забезпечити позивача та членів його родини двокімнатною облаштованою квартирою згідно  загальної черги з 10 червня 1986 року, або з 1 серпня 1986 року; заборонити представникам  військової влади виселення позивача із членами його родини з службового помешкання у військовій частині А 1656, військового містечка № 146, б. 23 в місті Севастополі до моменту забезпечення  їх квартирою; заборонити військовій владі перешкоджання проїзду через КПП військового містечку № 146  до місця проживання позивача із родиною на їх власних автомобілях; зобов’язати Севастопольську морську квартирно - експлуатаційну частину виконати вимоги   пункту 6 статі 6 Закону України «Про статус ветеранів військової служби» та надати 50 % знижку  плати за комунальні послуги по відношенню до позивача  при проживанні  в пристосованому приміщенні у військовій частині А 1656, військового містечка № 146, б. 23 в місті Севастополі; зобов’язати Севастопольську морську квартирно - експлуатаційну частину застосувати до позивача та членів його родини норми розцінок за комунальні послуги, як до фізичних осіб при нарахуванні  плати за комунальні послуги при проживанні в пристосованому  приміщенні по зазначеній вище адресі; заборонити Севастопольській морській квартирно - експлуатаційній частині відключення будинку позивача від електромережі.

Позовні вимоги мотивовані порушенням відповідачами конституційних прав ОСОБА_1 на отримання житла у зв’язку з неналежним веденням обліку осіб, які потребують поліпшення житлових вимог. Також позивач вказував про заподіяння йому певних перешкод у користуванні тимчасово виділеним службовим житлом та ухилення відповідачів від дотримання  приписів Закону України «Про статус ветеранів військової служби» в частині забезпечення належних умов та реалізації наданих ОСОБА_1 пільг під час проживанні у службовому житлі, просив  зобов’язати відповідачів не чинити перешкоди у використанні житла йому та членам його родини , забезпечити безперешкодний проїзд двом автомобілям його родини та нараховувати комунальні послуги з урахуванням пільг.

Позивач в судовому засіданні заявлені ним вимоги підтримав, наполягав на їх задоволенні.

Представники відповідачів в судовому засіданні вимоги позову не визнали у повному обсязі, вказували, що при переміщенні  позивача по службі з Феодосійського гарнізону в Севастопольський гарнізон наприкінці 2005 року житлова комісія  військової частини  А2355 правомірно зарахувала його на квартирний облік з 03 лютого 1995 року, оскільки  діюче на той час Положення  про порядок забезпечення жилою площею  в Збройних Силах України передбачало збереження попереднього часу  перебування на квартирному обліку за останнім місцем служби, але не раніше ніж з дня набрання чинності наказу, яким його затверджено, тобто з  03 лютого 1995 року. Стосовно решти заявлених вимоги представники звертали увагу на те, що позивач самостійно у відсутність будь-яких дозволів командування військової частини А 2535 зайняв для проживання із своєю родиною частину нежитлового приміщення їдальні у військовій частині А 1656, військового містечка № 146, б. 23 в місті Севастополі. Оскільки зазначене приміщення не призначене для проживання людей, статусу житлового не має, крім того, позивач зайняв його вже після  виходу у відставку, представники  відповідачів вказували на відсутність підстав розцінювати його в якості службового житла та стверджували про незаконність проживання у ньому ОСОБА_1 із своєю родиною.

Суд, вислухавши пояснення сторін та їх представників, дослідивши матеріали справи та надані сторонами докази, знаходить позовні вимоги не підлягаючим задоволенню з наступних підстав.

З матеріалів справи вбачається, що ОСОБА_1, перебував у Львівському гарнізоні до кінця 1999 року. Після чого, в момент дії   наказу Міністра оборони України від 3 лютого 1995 року N 20 проходів службу у Київському гарнізоні та Феодосійському гарнізоні по 06.05.2005 року (а.с.13-14).

З довідки Львівської КЕЧ від 12 серпня 1999 року №42 щодо не отримання житла від Міністерства оборони України вбачається, що ОСОБА_1 службове житло за зазначений період служби не отримував.

В подальшому, ОСОБА_1 перебував на посаді заступника командира групи ракетних дівізіонов військової частини А4489 (місто Феодосія – Феодосійський гарнізон) з тилу (витяг з послужного списку доданий позивачем та його достовірність не оскаржується )

З 31.05.2005 року позивач займав посаду заступника командира військової частини А2355 (місто Севастополь – Севастопольський гарнізон) з тилу - начальника тилу та мав військове звання підполковника до моменту звільнення. (а.с.11).

Із змісту поданих до суду Списків військовослужбовців які перебувають в  (загальної, першої та позачергової) черзі на одержання житлових приміщень вбачається, що черга ОСОБА_1 для надання житла не надійшла, таким чином на даний час права позивача не порушені.

У військовій частині А2355 позивач перебуває на обліку: в загальній черзі –  17 за списком;в першочерговій черзі – 25 за списком;в позачерговій черзі – 19 за списком.

Відповідно до пункту 4.1 Інструкції про організацію забезпечення і надання військовослужбовцям Збройних Сил України та членам їх сімей житлових приміщень, затвердженої наказом  Міністра оборони України 06.10.2006  N 577 (Зареєстровано в Міністерстві  юстиції України 30 жовтня 2006 р. за N 1171/13045), військовослужбовці забезпечуються житловими приміщеннями для постійного проживання згідно з чергою,  яка визначається часом зарахування  на  квартирний  облік осіб,  що потребують поліпшення житлових умов (включення до Списків осіб,  які користуються правом першочергового   одержання  житлових  приміщень  (додаток  5)  або Списків осіб,  які  користуються  правом  позачергового  одержання житлових приміщень (додаток 6)).

Пунктом 1.7. Інструкції про організацію забезпечення і надання військовослужбовцям Збройних Сил України та членам їх сімей житлових приміщень, затвердженої наказом  Міністра оборони України 06.10.2006  N 577 (Зареєстровано в Міністерстві  юстиції України 30 жовтня 2006 р. за N 1171/13045) зумовлено, що усі  житлові  приміщення для постійного проживання, які надходять  до  гарнізону  для  забезпечення   військовослужбовців, розподіляються  згідно  з  гарнізонною  чергою,  виходячи  з  часу перебування військовослужбовців на квартирному обліку за  рішенням квартирно-експлуатаційного   органу,   погодженим   з  гарнізонною житловою  комісією,  житловою  комісією  військової   частини   та затвердженим начальником гарнізону.

Судом встановлено, що на момент переміщення позивача по службі з Феодосійського гарнізону в Севастопольський гарнізон - 31.05.2005 року діяло Положення про порядок забезпечення жилою площею в Збройних Силах України (надалі по тексту Положення), із змінами внесеними наказом Міністра оборони України від 3 лютого 1995 року N 20, (зареєстрований в Міністерстві юстиції України 20 лютого 1995  року за N43/579), яке втратило чинність на підставі пункту 2 наказу  Міністра оборони України 06.10.2006  N 577 (Зареєстровано в Міністерстві  юстиції України 30 жовтня 2006 р. за N 1171/13045) «Про затвердження Інструкції про організацію забезпечення і надання військовослужбовцям Збройних Сил України та членам їх сімей житлових приміщень».

Відповідно до аб. 4 пункту 11 наведеного Положення, військовослужбовці Збройних Сил України,  які перебувають на квартирному обліку, при переміщенні по службі на вищу, рівнозначну посаду, а також з вищих посад на нижчі за підставами, передбаченими підпунктами "а", "б" та "д" пункту 36 Тимчасового положення про проходження військової служби  особами  офіцерського складу та підпунктами "а" та "б" пункту 27 Тимчасового положення про  проходження військової  служби  прапорщиками та мічманами (затверджені  Указом   Президента України від 13 травня 1993 року N 174/93 ), пов'язаному з переїздом до іншого гарнізону, приймаються на квартирний облік за новим місцем служби разом з членами їх сімей із збереженням попереднього часу  перебування  на квартирному обліку за останнім місцем служби, а також у списках осіб, що  користуються правом першочергового та позачергового одержання жилих приміщень.

Однак, пунктом 2 наказу Міністра оборони України від 3 лютого 1995 року N20 «Про внесення змін та  доповнень  до Положення про порядок забезпечення жилою площею в Збройних Силах України» визначено встановити, що у випадках, передбачених абзацом четвертим пункту 11 Положення, при переміщенні військовослужбовця по службі в інший гарнізон йому зараховується попередній час перебування на квартирному обліку (в списках осіб, що користуються правом першочергового і позачергового отримання жилих приміщень), але не раніше ніж з дня набрання чинності цим наказом.

З огляду на викладене, суд вважає, що позивачу правомірно зарахований попередній час перебування на квартирному обліку, але не раніше ніж з дня набрання чинності вищевказаного наказу МО України №20 – 1995 року, а саме з 20.02.1995 року.

При цьому, слід визнати неспроможними посилання позивача на наказ Міністра оборони України 06.10.2006  N577 (Зареєстровано в Міністерстві  юстиції України 30 жовтня 2006 р. за N 1171/13045) «Про затвердження Інструкції про організацію забезпечення і надання військовослужбовцям Збройних Сил України та членам їх сімей житлових приміщень», оскільки він набрав чинності після переміщення ОСОБА_1 в в/ч А2355 (Севастопольській гарнізон) та зворотної дії у часі не має.

Таким чином, слід відмовити в задоволенні вимог про зобов’язання житлової комісії військової частини А 2535 поставити позивача та членів його родини в загальну чергу  на житло  при військовій частині А 2535 з моменту настання такого права – з 10 червня 1986 року, або з 1 серпня 1986 року (дата постановки  в чергу при військовій частині 1027); зобов’язання житлової комісії військової частини А 2535, Севастопольську морську квартирно - експлуатаційну частину,  Житлову комісію Севастопольського гарнізону забезпечити позивача та членів його родини двокімнатною облаштованою квартирою згідно  загальної черги з 10 червня 1986 року, або з 1 серпня 1986 року.

Відповідно до частини 1 статті 61 ЦПК України, обставини, визнані сторонами у справі, доказуванню не підлягають.

В судовому засіданні встановлено, що на даний час позивач із родиною проживає в нежилому приміщенні їдальні, яке розташоване на території військового містечка №146.

При цьому, позивачем не надані будь-яки докази дозвілу на перебування в зазначеному нежилому приміщенні .

З матеріалів справи вбачається, що військове містечко №146 (Юхаріна Балка) перебуває на балансі Севастопольської КЕЧ „Морська” та перебуває в експлуатації у військової частини А1656.

Нежиле приміщення, що зайняте позивачем, не має статусу жилого, гуртожитку, або іншого приміщення яке відповідає житловим умовам. Договір, між позивачем та Севастопольською КЕЧ «Морська» на користування спірним майном не укладався.

Крім того, командуванням військової частини А1656 листом (вих. №928 від 27.10.08) повідомляло позивача про неможливість проживання у приміщенні їдальні військового містечка №146, яке є нежилим.

Статтею 131 Розділу 4 Статуту внутрішньої служби Збройних Сил України, затвердженого Законом України 24 березня 1999 року N548-XIV передбачено, що військовослужбовці,  які  проходять  строкову військову службу,  ...., розміщуються в казармах, а ті, що проходять військову службу за контрактом, - у службових жилих  приміщеннях. У разі відсутності службового жилого приміщення військовослужбовці рядового, сержантського і старшинського складу, які  проходять  військову  службу за контрактом і не перебувають у шлюбі,  можуть розміщуватись у спеціально пристосованих казармах у розташуванні військової частини, а сімейні - у  сімейних гуртожитках.   Військовослужбовці-жінки   розміщуються  в  окремих службових жилих приміщеннях. Прапорщики і мічмани,  які обіймають  посаду  старшини  роти, розміщуються поблизу розташування військової частини.....».

Аналізуючи викладене, а також приписи Житлового кодексу України, якими визначені поняття та  порядок надання службових приміщень, слід дійти висновку, що такими приміщеннями є об’єкти нерухомого майна, що пристосовані для проживання людей та надаються у встановленому законом порядку. Спірне приміщення наведеним вимогам не відповідає, а тому йому не можна розцінювати в якості службового житла.

Отже, пільги, передбачені ЗУ «Про статус ветеранів військової служби» при проживанні позивача у зазначеному приміщенні  застосовуватись не можуть, а тому  не підлягають задоволенню вимоги  позову про зобов’язання  Севастопольської морської квартирно - експлуатаційної частини виконати вимоги   пункту 6 статі 6 Закону України «Про статус ветеранів військової служби» та надати 50 % знижку  плати за комунальні послуги по відношенню до позивача  при проживанні  в пристосованому приміщенні у військовій частині А 1656, військового містечка № 146, б. 23 в місті Севастополі, приміщення не є жилим, а значить , що і забезпечення його електричною енергією та водою не може бути визнано як забезпечення комунальними послугами  .

До того ж, правовий режим майна у Збройних Силах України та його особливості визначені положеннями Закону України "Про Збройні Сили України" ( ч.2 ст.14) та Законом України "Про правовий режим майна у Збройних Силах України", згідно яких майно у Збройних Силах України є державною власністю і належить військовим частинам, військовим навчальним закладам, установам та організаціям Збройних Сил України на праві оперативного управління.

З моменту надходження майна до Збройних Сил України і закріплення його за військовою частиною Збройних Сил України воно набуває статусу військового майна.

Органами, які здійснюють управління військовим майном, згідно ст.2 Закону "Про правовий режим майна у Збройних Силах України" є Кабінет Міністрів України та Міністерство оборони України.

Відповідно до статті 77 Земельного кодексу України землями оборони визнаються землі, надані для розміщення і постійної діяльності військових частин, установ, військово-навчальних закладів, підприємств та організацій Збройних Сил України, інших військових формувань, утворених відповідно до законодавства України.

Згідно ст.4 Закону України "Про використання земель оборони", військові частини за погодженням з органами місцевого самоврядування або місцевими органами виконавчої влади і в порядку, визначеному Кабінетом Міністрів України, можуть дозволяти фізичним і юридичним особам вирощувати сільськогосподарські культури, випасати худобу та заготовляти сіно на землях, наданих їм у постійне користування. Дана стаття встановлює вичерпний перелік випадків використання земель оборони у громадських цілях.

Встановлено, що з  відставкою позивачем втрачено правовий зв’язок  із Збройними Силами України.

Таким чином, задоволення вимог позову про зобов’язання відповідачів щодо вчинення певних дій стосовно спірного приміщення або надання позивачеві вільного доступу до військового містечка, де воно розташовано, по суті призведе до прийняттям судом функцій, які віднесені до виключної компетенції Кабінету Міністрів України та Міністерства оборони України.

Крім того, встановлення  судом  певних ставок з оплати комунальних послуг  за користування військовим майном є безпосереднім втручанням у ведення господарської діяльності особи, на балансі якої це майно перебуває.

Оцінивши усі докази та обставини по справі у їх сукупності, суд вважає, що доводи позивача відносно порушення відповідачами його конституційних прав, є необґрунтованими, а тому заявлені позовні вимоги не підлягаючими задоволенню у повному обсязі.

На підставі ст.ст.28, 32, 41, 47, 48 Конституції України, ст. 43 Житлового Кодексу Української РСР, Закону України «Про соціальний та правовий  захист військовослужбовців та членів їх сімей», Положення про порядок забезпечення жилою площею в Збройних Силах України (надалі по тексту Положення), із змінами внесеними наказом Міністра оборони України від 3 лютого 1995 року N 20, (зареєстрований в Міністерстві юстиції України 20 лютого 1995  року за N43/579), пункту 2 наказу  Міністра оборони України 06.10.2006  N 577 (Зареєстровано в Міністерстві  юстиції України 30 жовтня 2006 р. за N 1171/13045) «Про затвердження Інструкції про організацію забезпечення і надання військовослужбовцям Збройних Сил України та членам їх сімей житлових приміщень», керуючись ст.ст.10,11,209,212,214-215,218 Цивільного процесуального Кодексу України, суд

                         В И Р І Ш И В:

У задоволенні позову ОСОБА_1 до командування військової частини А 2535, Севастопольської  морської квартирно - експлуатаційної частини  про зобов’язання постановки в чергу на житло з моменту настання такого права, забезпечення постійним житлом, застосування пільг при нарахуванні оплати за комунальні послуги, усунення перешкод у користуванні приміщенням – відмовити.

Рішення може бути оскаржено в апеляційному порядку до Апеляційного суду міста Севастополя через суд першої інстанції шляхом подачі в 10-денний строк з дня проголошення апеляційної скарги.

                      Суддя  - підпис

З оригіналом згідно:Суддя Ленінського

 районного суду м. Севастополя                         О.М.Гаркуша