Апеляційний суд Запорізької області

Справа № 22-3407 /2006 р.                                Головуючий у 1-й

інстанції: Семікін В.В.. Суддя-доповідач: Глазкова ОТ.

УХВАЛА

ІМЕНЕМ  УКРАЇНИ

"26" липня 2006р.                                                                              м. Запоріжжя

Колегія суддів судової палати з цивільних справ апеляційного суду Запорізької області у складі:

Головуючого:                         Давискиби Н.Ф.

Суддів:                                    ПоляковаО.З.

Глазкової ОТ.

При секретарі:                        Тахтаул О.М.В.

розглянула у відкритому судовому засіданні цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Комунарського районного суду м. Запоріжжя від 21 квітня 2006 року по справі за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_1про стягнення суми боргу, -

ВСТАНОВИЛА :

У липні 2003 року ОСОБА_2 звернувся до суду з позовною заявою до ОСОБА_1 про стягнення суми боргу. В позові зазначає, що 23 грудня 2001 року між ним та відповідачем був укладений у письмовій формі договір позики.

За цим договором позивач позичив відповідачу 63 000 грн., які відповідач зобов'язався повернути протягом року.

У зазначений строк борг не був повернутий, тому позивач просить стягнути з відповідача суму боргу 63 000 грн., а також 3% річних за прострочку грошового зобов'язання.

Рішення Комунарського районного суду . Запоріжжя від 21 квітня 2006 року позов ОСОБА_2 задоволено частково.

Стягнуто з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 64 713 грн., у стягненні судових витрат відмовлено.

Стягнуто з ОСОБА_1 на користь держави держмито - 647 грн. 13 коп.

В апеляційній скарзі ОСОБА_1 зазначає, що рішення суду не відповідає дійсним обставинам, тому просить рішення суду першої інстанції скасувати та ухвалити нове рішення , яким у позові ОСОБА_2 відмовити.

Апеляційна скаргу задоволенню не підлягає з наступних підстав.

Відповідно ст.. 308 ЦПК України апеляційний суд відхиляє апеляційну скаргу та залишає рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив рішення з додержанням норм матеріального та процесуального права.

Судом встановлено, що 23 грудня 2001 року ОСОБА_1 узяв у позивача борг у сумі 63 000 грн. Із розписки вбачається, що між сторонами був укладений договір позики. (а.с. 4).

Як зазначено в розписці сума боргу повинна бути повернута на протязі року.

Проте відповідач не надав суду доказів, що сума боргу повернута.

Тому відповідач, як винна особа в невиконанні узятих на себе зобов'язань повинен нести матеріальну відповідальність перед позивачем, а тому суд правильно прийшов до висновку про стягнення з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 63 000 грн.

Згідно ст.. 214 ЦПК України (1963 р.) боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, зобов'язаний сплатити 3% річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Ця сума складає 1113 грн.

Оскільки позивач не надав суду доказів про стягнення з відповідача на його користь витрати у вигляді держмита, суд обгрунтовано відмовив йому в цій частині позову.

Доводи апелянта про те, що між ним та ОСОБА_2 був укладений договір про сумісну діяльність, що кошти були витрачені на розвиток сумісного підприємства, є необгрунтованими і ніякими доказами не підтверджуються.

Суд першої інстанції повно та всебічно з'ясував обставини справи, встановив дійсні правовідносини сторін, правильно застосував норми матеріального права, які регулюють ці правовідносини.

Оскільки судове рішення відповідає вимогам закону, встановленим обставинам та наданим доказам , підстав для його скасування колегія суддів не вбачає.

Керуючись ст. ст. 307, 308, 313, 314, 315, 317 ЦПК України, колегія суддів ,

УХВАЛИЛА:

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 відхилити.

Рішення Комунарського районного суду м. Запоріжжя від 21 квітня 2006 року залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили з дня проголошення , проте може бути оскаржене до Верховного Суду України протягом двох місяців з дня проголошення.