РІШЕННЯ Справа № 2-12840/2010
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
21.12.2010 р. Дзержинський районний суд м. Харкова
у складі головуючого судді Шестака О.І.
за участю секретаря Тріщук К.В.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Харкові цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2, третя особа – Гамаль Ірина Миколаївна, про визнання недійсним правочину, -
встановив:
ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом, в якому просить визнати недійсним договір купівлі-продажу квартири АДРЕСА_1, що був укладений між ОСОБА_5, від імені та в інтересах якої на підставі довіреності діяв ОСОБА_2 та позивачем.
В обґрунтування своїх вимог посилається на те, що у дійсності її мати - ОСОБА_5 подарувала їй, своїй доньці, зазначену квартиру, однак з метою запобігання можливих претензій інших родичів було вирішено підписати договір купівлі-продажу. Позивач вказує на те, що суму продажу 15000,00 гривень, що зазначена в договорі, ні вона, ні її чоловік ОСОБА_2 ОСОБА_5 не сплачували. Окрім того, позивач зазначає, що укладена сторонами угода суперечить вимогам закону: підписуючи договір купівлі-продажу від імені ОСОБА_5, відповідач діяв у своїх інтересах, оскільки на момент укладення угоди перебував з позивачем в зареєстрованому шлюбі.
В судовому засіданні позивач та її представник підтримали позовні вимоги, просили суд їх задовольнити.
Відповідач та його представник проти позову заперечували. Вказували на те, що продаж квартири було здійснено за 30000,00 доларів США, які відповідач передав покупцю одразу після вчинення угоди. В обґрунтування заперечень посилалися на шлюбний контракт, за умовами якого усе майно, набуте ОСОБА_1 та ОСОБА_2. у шлюбі, належить їм на праві спільної сумісної власності.
Третя особа приватний нотаріус Гамаль І.М. у судове засідання не з’явилася, надала суду заяву, в якій проти позову заперечувала, просила розглянути справу за її відсутності.
Вислухавши пояснення сторін та їх представників, дослідивши наявні у матеріалах справи докази, суд вважає позовні вимоги ОСОБА_1 обґрунтованими та такими, що підлягають задоволенню з огляду на наступне.
Судом встановлено, що з 18 липня 1998 року сторони перебувають у зареєстрованому шлюбі.
Реєстрації шлюбу передувало підписання сторонами шлюбного контракту, пунктом 4 якого передбачено, що майно, набуте сторонами в період зареєстрованого шлюбу, належить їм на праві спільної сумісної власності.
26 липня 1999 року між відповідачем, який діяв за дорученням ОСОБА_5, та позивачем був укладений договір купівлі-продажу, згідно якого ОСОБА_5 продала, а ОСОБА_1 купила за 15000,00 гривень квартиру АДРЕСА_1. Зі змісту договору вбачається, що від імені та в інтересах продавця при вчиненні цієї угоди діяв її представник - ОСОБА_2 на підставі довіреності, посвідченої приватним нотаріусом ХМНО Тимченко Т.В., 15.07.1999 року за реєстровим № 4234.
За правилом ч. 1 ст. 62 ЦК Української РСР, який діяв на момент виникнення спірних правовідносин, угода, укладена однією особою (представником) від імені другої особи (яку представляють) в силу повноваження, що ґрунтується на довіреності, законі або адміністративному акті, безпосередньо створює, змінює і припиняє цивільні права і обов'язки особи, яку представляють.
Частиною 3 цієї статті встановлено, що представник не може укладати угоди від імені особи, яку він представляє, ні у відношенні себе особисто, ні у відношенні особи, представником якої він одночасно є.
В судовому засіданні було досліджено заочне рішення Дзержинського районного суду м. Харкова від 28.07.2010 року, постановлене у справі № 2-7250/10 за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_1 про поділ сумісного майна подружжя, відновлення порушеного права та вселення.
З рішення вбачається, що ОСОБА_2 звертався до суду з позовом, в якому просив визнати за ним право власності на Ѕ частину квартири АДРЕСА_1 та вселити його у зазначене житло. В обґрунтування вимог посилався на те, що 26.07.1999 року, під час перебування у шлюбі зі ОСОБА_1, ними була придбана вказана трьохкімнатна квартира, а виходячи з умов шлюбного контракту від 14.07.1998 року, майно, придбане в період зареєстрованого шлюбу належить їм на праві спільної сумісної власності.
Ці вимоги були задоволені судом, за ОСОБА_2 визнано право власності на Ѕ частину зазначеної квартири, відновлене його порушене право користування власністю шляхом вселення у цю квартиру.
З наданої представником позивача копії апеляційної скарги з відміткою суду про її прийняття, вбачається, що зазначене заочне рішення оскаржене ОСОБА_1 до апеляційного суду Харківської області.
Таким чином, звернення ОСОБА_2 до суду із вимогами про визнання за ним права власності на половину спірної квартири з посиланням на те, що ця квартира була куплена ним та його дружиною під час шлюбу, свідчить про те, що договір купівлі-продажу цієї квартири був вчинений відповідачем у відношенні себе особисто, у власних інтересах.
Тож, з урахуванням приписів п. 3 ст. 62 ЦК Української РСР, договір купівлі-продажу від 26 липня 1999 року, що був укладений між відповідачем, який діяв за дорученням ОСОБА_5, та позивачем має бути визнаний недійсним як такий, що не відповідає вимогам закону (ст. 48 ЦК Української РСР).
Оскільки недійсний правочин не створює юридичних наслідків, крім тих, що пов’язані з його недійсністю, посилання відповідача та його представника на умови шлюбного контракту, якими встановлений режим майна, набутого подружжям у шлюбі, не можуть бути прийняті до уваги судом.
З огляду на зазначене суд дійшов висновку про наявність підстав для задоволення позову ОСОБА_1
Разом з цим, суд вважає за необхідне відзначити наступне.
У відповідності до ч. 2 ст. 48 ЦК Української РСР по недійсній угоді кожна з сторін зобов'язана повернути другій стороні все одержане за угодою, а при неможливості повернути одержане в натурі — відшкодувати його вартість у грошах, якщо інші наслідки недійсності угоди не передбачені законом.
Пленум Верховного Суду України у своїй постанові від 06.11.2009 N 9 Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними зауважив, що за змістом статті 216 ЦК України та виходячи із загальних засад цивільного законодавства суд може застосувати з власної ініціативи реституцію як наслідок недійсності оспорюваного правочину.
Однак, суд з власної ініціативи не може застосовувати такі правові наслідки недійсності правочину:
- передбачені іншими (спеціальними) статтями ЦК (моральна шкода тощо);
- ті, що не були зазначені у позовних вимогах та не були досліджені в суді.
Вирішуючи цей спір, суд не вважає за можливе з власної ініціативи застосувати реституцію з таких підстав.
По недійсному договору від 26 липня 1999 року квартира АДРЕСА_1 мала б бути повернена ОСОБА_5, яка, натомість, зобов’язана була б повернути 15000,00 гривень позивачу. Проте, як встановлено судовим розглядом, ІНФОРМАЦІЯ_1 року ОСОБА_5 померла, у зв’язку з чим повернути їй квартиру та стягнути з неї зазначені кошти не є можливим.
Враховуючи те, що позовна заява не містить вимоги повернути сторони у первісний стан, суд не в змозі зробити це з власної ініціативи, оскільки не встановлено кола спадкоємців померлої ОСОБА_5, не має даних про те, хто із спадкоємців прийняв спадщину, даних про наявність/відсутність заповіту. Ці факти не входять у предмет доказування тих вимог, які були заявлені, у зв’язку з чим судом не встановлювалися.
Разом з цим, після набуття цим рішенням чинності, реєстрація права власності ОСОБА_1 на підставі договору купівлі-продажу квартири АДРЕСА_1, посвідченого Гамаль І.М., приватним нотаріусом ХМНО 26.07.1999 року з реєстровим № 1306, має бути скасована та поновлена реєстрація права власності на зазначену квартиру на ім’я ОСОБА_5 на підставі свідоцтва про право власності на житло, виданого Харківським міським центром приватизації державного житлового фонду 27 листопада 1995 року за реєстром № 1-95-67891. Після чого спадкоємці ОСОБА_5 матимуть змогу прийняти спадщину у вигляді квартири АДРЕСА_1, а позивач заявити вимогу про стягнення зі спадкоємців суми продажу цієї квартири.
На підставі ст. 48, 62 ЦК Української РСР викладеного, керуючись ст.ст. 8, 10, 11, 15, 57, 58, 60, 88, 131, 209, 212 – 215, 218 ЦПК України, суд, -
вирішив:
Позовні вимоги ОСОБА_1 до ОСОБА_2, третя особа – Гамаль Ірина Миколаївна, про визнання недійсним право чину – задовольнити.
Визнати недійсним договір купівлі-продажу квартири АДРЕСА_1 укладений 26.07.1999 р. між ОСОБА_5, від імені якої діяв за довіреністю ОСОБА_2 та ОСОБА_1, посвідчений приватним нотаріусом Харківського міського нотаріального округ Гамаль Іриною Миколаївною 26.07.1999 р. за реєстровим номером 1306.
Рішення може бути оскаржено до апеляційного суду Харківської області через суд першої інстанції протягом 10 днів.
Головуючий:
РІШЕННЯ Справа № 2-12840/2010
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
21.12.2010 р. Дзержинський районний суд м. Харкова
у складі головуючого судді Шестака О.І.
за участю секретаря Тріщук К.В.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Харкові цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2, третя особа – Гамаль Ірина Миколаївна, про визнання недійсним правочину, -
Керуючись ст.209 ЦПК України, суд –
вирішив:
Позовні вимоги ОСОБА_1 до ОСОБА_2, третя особа – Гамаль Ірина Миколаївна, про визнання недійсним право чину – задовольнити.
Визнати недійсним договір купівлі-продажу квартири АДРЕСА_1 укладений 26.07.1999 р. між ОСОБА_5, від імені якої діяв за довіреністю ОСОБА_2 та ОСОБА_1, посвідчений приватним нотаріусом Харківського міського нотаріального округ Гамаль Іриною Миколаївною 26.07.1999 р. за реєстровим номером 1306.
Рішення може бути оскаржено до апеляційного суду Харківської області через суд першої інстанції протягом 10 днів.
Головуючий: