ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

Запорізької області

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

27.10.10                                                                                        Справа №  7/90/10

Суддя   Кутіщева-Арнет Н.С.

За позовом: Суб’єкта підприємницької діяльності –фізичної особи ОСОБА_1, смт. Якімівка, Запорізька область

До відповідача: Якимівського орендного підприємства “Виробниче об’єднання житлово-комунального господарства та побутового обслуговування”, смт. Якімівка, Запорізька область

Суддя  Кутіщева Н.С.

Представники:

Від позивача   ОСОБА_2., довіреність № 1701 від 23.05.2009р.  

Від відповідача   не з’явився.

Заявлено позов про визнання недійсним договору № 384 від 21.12.2005р.

13.04.2010 р. порушено провадження у справі, розгляд якої призначений на 31.05.2010 р., про що сторони були повідомлені належним чином. В судовому засіданні оголошувалась перерва до 09.06.2010 р. Судове засідання відкладалось до 26.07.2010 р., до 12.08.2010 р.

Ухвалою суду від 12.08.2010р. провадження по справі № 7/90/10 зупинялось.

Ухвалою суду від 19.10.2010р. провадження по справі № 7/90/10 поновлено, судове засідання призначено на 27.10.2010р.

Ухвали надсилалися на адреси сторін в встановленому законом порядку.

Згідно п. 26.4.7-1 Роз’яснення президії Вищого господарського суду України                    № 04-5/609 від 31.05.2002р. “Про внесення змін і доповнень і про визнання таким, що втратило чинність, деяких роз’яснень президії Вищого арбітражного суду України”, особи, які беруть участь у справі, вважаються повідомленими про час і місце її розгляду судом, якщо ухвалу про порушення провадження у справі надіслано за поштовою адресою, зазначеною у позовній заяві.  

Згідно ст. 22 ГПК України, сторони  зобов’язані добросовісно користуватися належними їх процесуальними правами, виявляти взаємну повагу до прав  і охоронюваних законом інтересів другої сторони, вживати заходів до всебічного, повного  та об’єктивного дослідження всіх обставин справи.  

Згідно ст. 33 ГПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.

Докази додаються сторонами та іншими учасниками судового процесу.

В судовому засіданні, продовженому 27.10.2010р., представник позивача підтримав позовні вимоги в повному об’ємі,  надав додаткові пояснення по суті предмету  спору.

Представник відповідача в судове засідання не з’явився повторно, про причини неявки суд не повідомив. Відповідач без поважних причин не виконав вимоги суду, в судове засідання  свого компетентного, повноважного представника не направив, не надав в повному об’ємі витребувані судом матеріали.

Представник позивача підтримав заявлене в судовому засіданні 31.05.2010р. сторонами клопотання про ведення судового засідання без застосування технічних засобів фіксації судового процесу.

Спір розглянуто згідно ст. 75 ГПК України, по наявних у справі матеріалах.

Розгляд справи закінчено 27.10.2010 р. оголошенням рішення суду в повному об’ємі.

Розглянувши матеріали справи, заслухавши пояснення представника позивача, суд

ВСТАНОВИВ:

Згідно ст. 16 ЦК України, кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.

Способом захисту цивільних прав та інтересів може бути визнання правочину недійсним.

          Згідно ст. 20. ГК України, права та законні інтереси суб’єктів господарювання та споживачів захищаються шляхом  визнання недійсними господарських угод з підстав, передбачених законом.

13.04.2010р. позивач звернувся до суду з вимогою про визнання договору на відпуск теплової енергії № 384  від 21.12.2005р. недійсним.

В обґрунтування заявлених вимог позивач  посилається на ст. 180 ГК України,       ст. ст. 203, 215, 638 Цивільного кодексу України, ст. 26 та п. 1 Перехідних положень Закону України “Про житлово-комунальні послуги”, Постанови Кабінету Міністрів України  від 21.07.2005 р. № 630 “Про затвердження Правил надання послуг з централізованого опалення, постачання холодної та гарячої  води і водовідведення та типового договору про надання послуг з централізованого опалення, постачання холодної та гарячої води і водовідведення ”. Позивач вважає що договір № 384 від 21.12.2005 р. порушує його  права як споживача теплової енергії, тому в зв’язку з відсутністю  в ньому істотних умов неможливо правильно визначити обсяг наданих послуг, їх вартість, порядок перерахунків розміру плати за житлово-комунальні послуги в разі їх  ненадання або надання не в повному обсязі, зниження їх якості; порядок контролю та звіту сторін, порядок вимірювання обсягів та визначення якості наданих послуг. Позивач неодноразово направляв відповідачу пропозиції привести договір у відповідності до закону, але відповідач ухиляється від укладання додаткових угод до договору, пропозиції залишені відповідачем без задоволення.

В матеріалах справи міститься відзив відповідача, в якому відповідач вважає позовні вимоги необґрунтованими  з наступних підстав: договір № 384 був укладений між сторонами 21.12.2005 р. та його дія закінчується 31.12.2010 р. В договорі  вказано більшість? пунктів, які передбачені ст. 26 Закону України “Про житлово-комунальні послуги”. Позивачу надавались доповнення до договору про зміни вартості тарифів, а також надавились копії рішень Якимівської селищної ради  про зміни вартості тарифів на поставку теплової енергії. Позивач пропонував внести зміни ні в договір № 3884 від 21.12.2005 р., а в проект договору № 384 від 30.10.2006 р., якій позивач  підписав, а потім перекреслив свою печатку та підпис. Крім того, наступні пропозиції, що стосувалися нових проектів договорів , які надавалися позивачу для укладення. Однак дані договори укладені не були. Твердження позивача про існування форс-мажорних обставин помилкові, оскільки відключення від системи централізованого опалення  здійснив позивач, що підтверджується  постановою Запорізького апеляційного господарського суду по справі № 6/339/09 від 17.02.2009 р. Також відповідно довідкам про перерахунок вартості теплової енергії, отриманої позивачем, акту від 29.11.2007 р., а також постанови про відмову в порушенні кримінальної справи  від 22.12.2009 р., позивачу проводився перерахунок  теплової енергії. Вважає доводи відповідача надуманими та безпідставними, такими, що спрямовані на ухилення від виконання договірних зобов’язань щодо оплати, у зв’язку з вищевикладеним відповідач просить у позові відмовити.

Статтею 638 ЦК України передбачено, що договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору. Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.

Відповідно до ч. ч. 1, 2, 3 ст. 180 ГК України зміст господарського договору становлять умови договору, визначені угодою сторін, спрямованою на встановлення, зміну або припинення господарських зобов’язань, як погоджені сторонами, так і ті, що приймаються ними як обов’язкові умови договору відповідно до законодавства. Господарський договір вважається укладеним, якщо між сторонами у передбачених законом порядку та формі досягнуто згоди щодо усіх його істотних умов. Істотними є умови, визнані такими за законом чи необхідні для договорів даного виду, а також  умови, щодо яких на вимогу однієї із сторін повинна бути досягнута згода. При укладенні господарського договору сторони зобов'язані у будь-якому разі погодити предмет, ціну та строк дії договору.

Системний аналіз цивільного законодавства свідчить, що істотною умовою договору про надання послуг є його оплатність, шляхом покладення на замовника обов’язку оплатити виконавцеві послугу (ч. 1 ст. 901 ЦК України. Зокрема, в ч. 1 ст. 903 ЦК України зазначається, що якщо договором передбачено надання послуг за плату, замовник зобов’язаний оплатити надану йому послугу в розмірі, у строки та в порядку, встановленими договором.

Згідно до ст. 26 Закону України “Про житлово-комунальні послуги”, істотними умовами договору на надання  житлово-комунальних послуг є:

1) найменування сторін;

2) предмет договору;

3) вичерпний перелік житлово-комунальних послуг, тарифи та їх складові на кожну з цих послуг, загальна вартість послуг;

4) порядок оплати за спожиті житлово-комунальні послуги;

5) порядок  перерахунків  розміру плати за житлово-комунальні послуги в разі їх ненадання  або  надання  не  в  повному  обсязі, зниження їх якості;

6) права та обов'язки сторін;

7) порядок контролю та звіту сторін;

8) порядок  вимірювання  обсягів та визначення якості наданих послуг;

9) визначення точок розподілу,  в яких відбувається  передача послуг від виконавця/виробника споживачу;

10) порядок обслуговування мереж та розподіл повноважень щодо їх експлуатації та відновлення (ремонту);

11) умови  доступу  в  квартиру,  будинок,   приміщення,   на земельну  ділянку  для усунення аварій,  неполадок,  огляду мереж, зняття контрольних показників засобів обліку;

12) порядок здійснення ремонту;

13) відповідальність сторін та штрафні санкції за невиконання умов договору;

14) порядок вирішення спорів;

15) перелік форс-мажорних обставин;

16) строк дії договору;

17) умови зміни, пролонгації, припинення дії договору;

18) дата і місце укладення договору.

Згідно п. 1 спірного договору, постачальник (відповідач) зобов’язується  відпустити споживачу (відповідачу) теплову енергію у вигляді гарячої води (пари). Таким чином,  при укладанні спірного договору сторонами вказано вид наданих послуг, але не визначено тарифи за дані послуги та їх складові, що відповідно до  ст. 26 Закону України “Про житлово-комунальні послуги” є істотною умовою договору на надання  житлово-комунальних послуг.

Відповідно до п. 5 типового договору про надання послуг з централізованого опалення, постачання холодної та гарячої води і водовідведення, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України № 630 від 21.07.2005р. “Про затвердження Правил надання послуг з централізованого опалення, постачання холодної та гарячої води і водовідведення та типового договору про надання послуг з централізованого опалення, постачання холодної та гарячої води і водовідведення”, тарифи за надавані послуги визначаються як відповідна сума гривень за  кв. метр (гривень за куб. метр).

В п. 1 спірного договору визначено максимальне теплове навантаження, а п.4 даного договору, встановлено приблизну кількість теплової енергії яка відпускається споживачу. Таким чином,  чіткого тарифу, на момент укладання договору, сторони,  в порушення вимог законодавства, не визначили.

В договорі на відпуск енергії в гарячій воді № 384 від 21.12.2005р. сторони, в порушення вимог ст. 26 Закону України “Про житлово-комунальні послуги”, також не зазначили порядок припинення дії договору та не вказали переліку форс-мажорних обставин.

Підчас  розгляду справи № 13/465/09, предметом спору якої було стягнення           5937,65 грн. заборгованості за надані послуги теплопостачання по спірному договору, оцінка правової природи договору  на відпуск теплової енергії № 384  від 21.12.2005р., судом не надавалась.

В матеріалах справи, також, міститься копія постанови Запорізького апеляційного господарського суду від 17.02.2010р. по справі № 6/339/09 про зобов’язання вчинити певні дії.  В обґрунтування позовних вимог  по справі № 6/339/09 покладено договір на відпуск теплової енергії № 384  від 21.12.2005р., визнання недійсним якого, є предметом позову по справі № 7/90/10.

В вищезазначеній постанові Запорізького апеляційного суду  встановлено, що позивач не надав доказів того, на якій підставі 21.12.2005р. було укладено договір № 384 на відпуск теплової енергії на об’єкт приміщення магазину “Акім” з ПП ОСОБА_3. В матеріалах справи наявний лише договір оренди від 05.01.2009р. укладений між гр.ОСОБА_2. та фізичною особою-підприємцем ОСОБА_4. Проте, і цей договір оренди згідно вимог ст.ст. 638, 640, 793 ЦК України, ч.8 ст. 181, ст. 284 ГК України є неукладеним і не породжує ніяких прав та обов’язків сторін.

Доказів в обґрунтування підстав для укладання  спірного договору підчас розгляду даної справі відповідачем також не надано.

До того ж, в постанові Запорізького апеляційного суду від 17.02.2010р. по справі        № 6/339/09, встановлено, що   відповідно до Закону України “Про житлово-комунальні послуги” та  постанови Кабінету Міністрів України від 21 липня 2005 р. N 630 “Про затвердження Правил надання послуг з централізованого опалення, постачання холодної та гарячої води і водовідведення та типового договору про надання послуг з централізованого опалення, постачання холодної та гарячої води і водовідведення” договір на постачання теплової енергії укладається між виконавцем та особою, яка (який) є власником (наймачем, орендарем) житлового та нежитлового приміщення на основі типового договору.

У договорі на постачання теплової енергії, як передбачено ст. 26 Закону України “Про житлово-комунальні послуги”, визначаються точки розподілу, в яких відбувається передача послуг від виконавця/виробника споживачу, а також порядок обслуговування мереж та розподіл повноважень щодо їх експлуатації та відновлення (ремонту). Тобто постачальником теплової енергії та споживачем повинна бути визначена межа балансової належності.

Однак, позивач не надав підписаний сторонами документ про розмежування балансової належності теплових мереж та установок. Тому, посилання позивача про від’єднання приміщень магазину від системи централізованого опалення Якимівського орендного підприємства “Виробниче об’єднання житлово –комунального господарства та побутового обслуговування” є безпідставними і не підтверджені документально.

Згідно ч.2  ст. 35 ГПК України, факти, встановлені рішенням господарського суду (іншого органу який вирішує господарські спори), за винятком встановлених рішенням третейського суду, під  час розгляду однієї справи, не доводяться  знову при вирішенні інших спорів, в яких беруть участь ті самі сторони.

Жодних документальних доказів про розмежування балансової належності теплових мереж та установок, при розгляді справи № 7/90/10 сторонами не надано.

Відповідно до ст. 19 п.1 Закону України “про житлово-комунальні послуги”, відносини між учасниками договірних відносин у сфері житлово-комунальних послуг здійснюються виключно на договірних засадах.

Договір повинен відповідати вимогам вищезазначеного Закону, поскільки, згідно          ч. 1  ст. 203 ЦК України, зміст угоди не може суперечити актам цивільного законодавства.

Згідно ч. 4 цієї статті, угода повинна здійснюватися в формі, установленій законом.

Відповідно до п.1 прикінцевих положень Закону України “Про житлово-комунальні послуги”, договори про надання житлово-комунальних послуг,  укладені до набрання   чинності   цим   Законом,   мають   бути   приведені  у відповідність із ним  до  1  січня  2006  року.  Договори,  що  не приведені  у  відповідність  із  цим  Законом  у зазначений строк, втрачають чинність.

Статтею 204 ЦК України встановлено, що правочин є правомірним,  якщо його  недійсність  прямо  не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним.

Згідно з ст. 215 ЦК України,  підставою недійсності правочину є  недодержання  в  момент вчинення  правочину  стороною  (сторонами) вимог,  які встановлені частинами першою - третьою,  п'ятою та  шостою  статті  203  цього Кодексу.

             Відповідно до ст. 203 ЦК України, зміст  правочину  не може суперечити цьому Кодексу,  іншим актам  цивільного  законодавства,  а   також   моральним   засадам суспільства.

          Враховуючи вищевикладені обставини, суд приходить до висновку, що договір на відпуск теплової енергії  № 304 від 21.12.2005р. суперечить вимогам ст. 180 ГК України,  ст. ст. 203,  638 ЦК України, вимогам ст. 26 Закону України “Про житлово-комунальні послуги”, порушує права позивача.

          Таким чином, вимога позивача про визнання недійсним договору на відпуск теплової енергії  № 304 від 21.12.2005р. є обґрунтованою, підтверджена матеріалами справи, відповідає чинному законодавству України та підлягає задоволенню.

Виходячи з вищевикладеного, позов слід задовольнити.

Згідно ст. ст. 44,49 ГПК України, судові витрати слід  покласти на відповідача.

Керуючись ст. ст. 16, 203, 204, 215, 638 Цивільного кодексу України, ст. ст. 20, 180 Господарського  кодексу  України, ст. 3,  22, 33, 34, 43, 44, 49, 75, 82, 84, 85 Господарського процесуального кодексу України, суд

В И Р І Ш И В:

Позов задовольнити

Визнати недійсним договір на відпуск теплової енергії № 384 від 21.12.2005р., укладений між Якимівським Виробничим об’єднанням житлово-комунального господарства і побутового обслуговування (72500, смт. Якимівка, Запорізька область,              вул. 50 Років Жовтня, 2-а, р/р 26008008999001 в ЗФ ВАТ АБ “Бізнес Стандарт” м. Київ, МФО 339500, код ЄДРПОУ 03345455) та Приватним підприємцем ОСОБА_1 (АДРЕСА_1, р/р НОМЕР_1 в МФ “Промінвестбанку”, ідентифікаційний номер НОМЕР_2).  

Стягнути з Якимівського орендного підприємства “Виробниче об’єднання житлово-комунального господарства та побутового обслуговування” (72500, смт. Якимівка, Запорізька область, вул. 50 Років Жовтня, 2-а, р/р 26008008999001 в ЗФ ВАТ АБ “Бізнес Стандарт”            м. Київ, МФО 339500, код ЄДРПОУ 03345455) на користь фізичної особи підприємця ОСОБА_1  (АДРЕСА_1,  р/р НОМЕР_1 в МФ “Промінвестбанку”, ідентифікаційний номер НОМЕР_2). 85 грн. 00 коп. державного мита, 236 грн. 00 коп. витрат на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу.

Видати наказ.

      Рішення вступає в законну силу через 10 днів з дня його прийняття.

                Суддя                                                                     Н.С. Кутіщева