Копія

Справа №2-123/10

РІШЕННЯ

Іменем України

29 грудня 2010 року                                 місто Вінниця

Вінницький районний суд Вінницької області в складі:

головуючого: судді     Стадника І.М.,

при секретарі     Барановій О.М.,

з участю:

позивача – ОСОБА_1,

представника позивача – адвоката ОСОБА_2 (на підставі ордера і витягу з договору про надання правової допомоги),

представника третьої особи – Вінницького обласного клінічного протитуберкульозного диспансеру – в. о. головного лікаря ОСОБА_3 (за посадою),

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до Державної установи «Інститут медицини праці Академії медичних наук України», треті особи: Вінницький обласний клінічний протитуберкульозний диспансер, Відділення виконавчої дирекції Фонду соціального страхування від нещасних випадків на виробництві та професійних захворювань у місті Вінниці, Вінницька районна санітарно-епідеміологічна станція про визнання недійсними висновків центральної лікарсько-експертної комісії Інституту медицини праці Академії медичних наук України, зобов’язання прийняти нове рішення про встановлення факту професійного захворювання, -

ВСТАНОВИВ:

В лютому 2008 року ОСОБА_1 звернулася в районний суд з позовом до Інституту медицини праці Академії медичних наук України, Вінницького обласного клінічного протитуберкульозного диспансеру, треті особи без самостійних вимог на стороні відповідача: Відділення виконавчої дирекції Фонду соціального страхування від нещасних випадків на виробництві та професійних захворювань в місті Вінниці, Вінницька районна санітарно-епідеміологічна станція про визнання висновків ЦЛЕК Інституту медицини праці недійсними, встановлення факту професійного захворювання, зобов’язання провести розслідування професійного захворювання.

В обґрунтування позову посилалася на те, що з 13.11.2003 року працює на посаді юрисконсульта в Вінницькому обласному клінічному протитуберкульозному диспансері і на своєму робочому місці постійно перебуває в контакті з хворими на туберкульоз.

30 березня 2006 року вона звернулася до лікаря зі скаргами на високу температуру та кашель, а 6 квітня 2006 року після проведеного огляду та рентгенологічного дослідження її було госпіталізовано в легеневе відділення №4 Вінницького обласного протитуберкульозного диспансеру з підозрою на інфільтративний туберкульоз.

25 квітня 2006 року під час стаціонарного лікування їй було встановлено діагноз «ВДТБ верхньої частки правої легені (вогнищевий) дестр-МБТ-М-К-резист 0 гист 0 кат 3 когор 2».

Перебувала на стаціонарному лікуванні від виявленого в неї захворювання на туберкульоз з 06.04.2006 року по 10.07.2006 року.

Оскільки на робочому місці постійно мала контакт з хворими на туберкульоз та перенесла захворювання на туберкульоз, її було направлено до Інституту медицини праці Академії медичних наук України для встановлення зв’язку між захворюванням та умовами праці.

Центральною лікарсько-експертною комісією Інституту медицини праці було прийнято рішення від 07.11.2006 року (протокол №45/2375), згідно з яким їй було встановлено діагноз «ВДТБ верхньої частки правої легені (вогнищевий) дестр-МБТ-М-К-резист 0 гист 0 кат 3 когор 2». В той же час було рекомендовано уточнити дані санітарно-гігієнічної характеристики умов праці для вирішення питання про їх зв’язок з захворюванням.

10 січня 2007 року ЦЛЕК Інституту медицини праці було прийнято рішення (протокол №2160), згідно з яким комісія зазначила, що нею не виявлено ознак туберкульозу на наявних рентгенограмах та запропоновано надати інші рентгензнімки.

9 серпня 2007 року в Інститут медицини праці було надано рентгензнімки №1132 від 30.03.2006 року, 1143 від 31.03.2006 року, 1157 від 04.04.2006 року, 1871 від 17.04.2006 року, 1966 від 26.05.2006 року, 2937 від 09.08.2006 року, 573 від 27.11.2007 року.

27 листопада 2007 року ЦЛЕК Інституту медицини праці було прийнято рішення, згідно якого було відмовлено у встановленні професійного характеру захворювання позивачки з тих підстав, що комісія не вбачає на рентгенограмах ознак її захворювання на туберкульоз, що підтверджується копією протоколу №49/2820 від 27.11.2007 року.

В зв’язку з цим, з боку Вінницького обласного клінічного протитуберкульозного диспансеру на проводяться дії по розслідуванню причин її захворювання.

Рішення та дії відповідачів позивач вважає незаконними з тих підстав, що висновки ЦЛЕК Інституту медицини праці є суперечливими один одному та ґрунтуються на неповному дослідженні всіх обставин її хвороби; існують об’єктивні обставини її захворювання на вогнищевий туберкульоз верхньої частки правої легені та його зв’язку з роботою; Вінницький обласний клінічний протитуберкульозний диспансер безпідставно не здійснює розслідування причин її професійного захворювання.

Посилаючись на вищевказані обставини справи позивач просила:

визнати недійсними висновки Центральної лікарсько-експертної комісії Інституту медицини праці Академії медичних наук України від 07.11.2006 року (протокол №45/2375) в частині, що стосується встановлення її діагнозу і зв’язку захворювання із впливом шкідливим виробничих факторів і трудового процесу;

встановити факт її, ОСОБА_1, професійного захворювання на вогнищевий туберкульоз верхньої частки /Д2/ правої легені 6 квітня 2006 року;

зобов’язати Вінницький обласний клінічний протитуберкульозний диспансер провести розслідування причин її професійного захворювання на вогнищевий туберкульоз правої легені 6 квітня 2006 року та скласти акт розслідування хронічного професійного захворювання за формою П-4.

В подальшому ОСОБА_1 було змінено предмет позову (т. 1, а.с. 216-217) – крім вимог про визнання недійсним висновків Центральної лікарсько-експертної комісії Інституту медицини праці Академії медичних наук України від 07.11.2006 року і 10.01.2007 року, просить  зобов’язати Державну установу «Інститут медицини праці Академії медичних наук України» прийняти нове рішення про її, ОСОБА_1, професійне захворювання на вогнищевий туберкульоз верхньої частки /Д2/ право ї легені 6 квітня 2006 року.

Позовні вимоги в частині зобов’язання Вінницького обласного клінічного протитуберкульозного диспансеру провести розслідування причин її професійного захворювання на вогнищевий туберкульоз згідно із заявою позивача (т. 2, а.с. 50) ухвалою суду від 08.12.2010 року (т. 2, а.с. 51) залишено без розгляду, а Вінницький обласний клінічний протитуберкульозний диспансер залучено до участі в справі в якості третьої особи без самостійних вимог на стороні відповідача.

В судовому засіданні позивач ОСОБА_1 позов підтримала на умовах, викладених у позовній заяві і суду пояснила, що 13.11.2003 року вона була зарахована на посаду юрисконсульта Вінницького обласного протитуберкульозного диспансеру. Пропрацювавши приблизно 2,5 роки звернулася до лікаря зазначеного закладу зі скаргами на кашель та високу температуру. Її було госпіталізовано в одне із відділень з підозрою на інфільтративний туберкульоз, а далі було встановлено діагноз - туберкульоз верхньої частини правої легені. Пізніше направлено до Інституту медицини праці для встановлення діагнозу та зв'язку захворювання з роботою. Спочатку ЦЛЕК було встановлено відповідний діагноз, але згодом Інститут завимагав додаткових знімків. Висновки Інституту суперечать один одному, оскільки у висновку від 07.11.2006 року зазначено, що вона хворіла на туберкульоз, а в наступних висновках - що не хворіла. При цьому з 8 наданих нею знімків рентгенограм було досліджено лише 3.

На думку позивача існують об'єктивні обставини, які підтверджують її захворювання на туберкульоз: лікувалася три місяці в профільному лікувальному закладі, потім - ще три місяці амбулаторно.

Їй було встановлено відповідний діагноз і вона вважає, що захворювання отримала під час виконання своїх професійних захворювань. Так, її кабінет знаходиться в корпусі, де розміщені три відділення з хворими на туберкульоз, поряд - кабінет, в якому проходять обстеження хворі на туберкульоз. Вказане підтверджується відповідним санітарним висновком. Крім того, в її сім'ї ніхто на туберкульоз не хворів та не хворіє. Поза роботою контакту з тубінфекцією не мала.

Просить висновки ЦЛЕК визнати недійсними в частині, що стосується встановлення зв'язку її захворювання з виконанням професійних обов'язків.

Представник позивача ОСОБА_2 позов із зміненими позовними вимогами підтримав і суду пояснив, що є три рішення відповідача з приводу того, чи було у позивачки ОСОБА_1 захворювання на туберкульоз. Перше рішення прийняте про те, що вона дійсно хворіла. Два наступних вказують на те, що захворювання на туберкульоз у неї не було.

При цьому ЦЛЕК досліджені не всі надані позивачкою рентгенограми. Також в оскаржуваних висновках є посилання на висновок інституту фтизіатрії та пульмонології, в якому зазначається на недостатність наданих матеріалів, а не на відсутність підстав для встановлення факту захворювання.

На думку представника зв'язок захворювання з виконанням професійних обов'язків підтверджується актом обстеження санітарно-гігієнічних умов, а також висновком експертизи, проведеної Харківським НДІ про те, що у працюючих в таких умовах праці можливе виникнення туберкульозу професійного ґенезу.

Тому оскаржувані рішення відповідача є необгрунтованими і незаконними та мають бути визнані такими судом. Для відновлення порушеного права позивачки слід зобов'язати Інститут медицини праці прийняти нове рішення про встановлення професійного захворювання ОСОБА_1

Відповідач - Державна установа "Інститут медицини праці Академії медичних наук України" направила суду письмове клопотання про закриття справи на тій підставі, що відповідні її рішення є рішеннями суб’єкта владних повноважень і справи по їх оспорюванню повинні розглядатися за правилами КАС України, а не у цивільному судочинстві.

Ухвалою суду від 17 листопада 2010 року в задоволенні клопотання було відмовлено (т. 2, а.с. 32), так як враховуючи відповідні рішення адміністративних судів щодо спору між тими самими сторонами, яка набрали законної сили, закриття провадження в цивільній справі могло призвести до порушення права позивача на судовий захист.

По суті позову відповідач заперечує проти його задоволення на тій підставі, що ЦЛЕК не встановила зв’язок з умовами праці захворювання туберкульоз вогнищевий із-за відсутності останнього на момент прийняття рішення. Відповідач стверджує, що діагноз вказаний в рішенні ЦЛЕК від 07.11.2006 року із наданих хворою медичних документів (виписки із стаціонару), а професійний характер захворювання так і не був встановлений.

При наступних дослідженнях серії рентгенограм від 25.05.06, 09.08.06, 21.02.07 та КТ ознак перенесеного в анамнезі туберкульозу не визначено.

Витребувані комісією рентгензнімки та томограми верхньої долі легень (10 шт.) були направлені на консультацію до ДУ «Інститут фтизіатрії та пульмонології ім. Ф.Г. Яновського», де комісія лікарів прийшла до висновку про неможливість стверджувати, що ОСОБА_1 хворіла на туберкульоз легень.

Представник третьої особи - Вінницького обласного клінічного протитуберкульозного диспансеру – в. о. головного лікаря ОСОБА_3 проти задоволення позову із зміненими позовними вимогами не заперечує.

Пояснила, що позивач звернулася до лікаря за місцем роботи у зв'язку з погіршенням стану здоров'я. Обстежена рентгенологічно і в неї виявлено вогнищеві зміни в легеневій тканині. Оскільки цих змін не було при попередньому огляді, ОСОБА_1 була призначена протизапальна (не протитуберкульозна) терапія. Потім контрольне обстеження – позитивної динаміки не було. Тому позивачку взяли на облік по категорії 5.3. і призначили протитуберкульозну терапію відповідно до стандартів, і судячи з позитивної динаміки - розсмоктування вогнищ в легенях, рішенням консиліуму було вставлено діагноз «Вперше діагностований туберкульоз 25.04.2006 р. верхньої частки правої легені (вогнищевий) Дестр- МБТ-М-К-Резист - 0, гіст 0, кат 3, когор 2 (2006 рік)».

В подальшому при проведенні специфічної (протитуберкульозної) терапії відмічалася позитивна динаміка, а тому можна зробити висновок, що встановлений діагноз підтвердився.  Пояснила також, що всі, хто працює в тубдиспансері, мають контакт з хворими, оскільки тубдиспансер - це тубвогнище першої категорії.

Пізніше ОСОБА_1 згідно з встановленим порядком було направлено в інститут медицини праці для встановлення зв’язку захворювання з умовами праці. Стверджує також, що сліди, які залишає туберкульоз, є різними, причому зміни можуть бути мінімальними і непомітними на оглядовій рентгенограмі, а тому для встановлення достовірного діагнозу потрібно зробити томограму.

Представник третьої особи - Відділення виконавчої дирекції Фонду соціального страхування від нещасних випадків на виробництві та професійних захворювань у місті Вінниці Олійник А.М. проти задоволення вимог не заперечує, в питанні вирішення позову по суті покладається на розсуд суду.

Представники відповідача і третьої особи – Вінницької районної санітарно-епідеміологічної станції, повідомлені у встановленому порядку про дату час і місце судового розгляду справи, до суду не з’явилися, заяви про відкладення судового засідання в справі не направили, а тому суд відповідно до ст. 169 ЦПК України розглянув справу у відсутність представників на підставі наявних у ній доказів.

Заслухавши пояснення позивача, представників позивача, третіх осіб, дослідивши письмові докази по справі, суд встановив наступні обставини справи та відповідні їм правовідносини.

13.11.2003 року ОСОБА_1 зарахована на посаду юрисконсульта Вінницького обласного клінічного протитуберкульозного диспансеру тимчасово, на період декретної відпустки іншої особи.

З 20.11.2006 року вона переведена на вільну посаду юрисконсульта у вищевказаній установі, що підтверджується записами в її трудовій книжці (т. 1, а.с. 6).

Згідно з випискою з амбулаторної карти, історії хвороби ОСОБА_1 (т. 1, а.с. 7-8, 99) при надходженні на роботу 31.10.2003 року, а також 20.05.2004 і 27.10.2005 року вона пройшла медичний огляд, в тому числі рентгенограму легень, причому патологічних змін органів грудної клітини не виявлено.

30 березня 2006 року ОСОБА_1 звернулася до лікаря зі скаргами на кашель і підвищену температуру тіла, була обстежена, а 4 квітня 2006 року направлена на госпіталізацію в легеневе відділення №4 для уточнення діагнозу.

25 квітня 2006 року під час стаціонарного лікування у Вінницькому обласному протитуберкульозному диспансері їй було встановлено діагноз «ВДТБ верхньої частки правої легені (вогнищевий) дестр-МБТ-М-К-резист 0 гист 0 кат 3 когор 2».

В жовтні 2006 року ОСОБА_1 направлено в Київську клініку професійних захворювань (т. 1, а.с. 205).

У висновку Центральної лікарсько-експертної комісія українського профпатологічного центру Клініки професійних захворювань Інституту медицини праці Академії медичних наук України від 07.11.2006 року №45/2375 (т. 1, а.с. 96) вказаний той же основний діагноз, що встановлений під час стаціонарного лікування у Вінницькому обласному протитуберкульозному диспансері.

Разом з тим, згідно з вищевказаним висновком для вирішення питання по зв’язок захворювання з умовами праці рекомендовано уточнити дані санітарно-гігієнічної характеристики, а саме чи мав безпосередній контакт ОСОБА_1 з хворими на туберкульоз і % дії його за зміну.

Актом санітарно-епідеміологічного обстеження об’єкта від 19.07.2006 року та санітарно-гігієнічною характеристикою умов праці ОСОБА_1 (т. 1, а.с. 9, 100) встановлено наявність на її робочому місці шкідливого біологічного фактору – тубінфекції в повітрі робочої зони лікувального закладу.

Згідно із заключенням експертизи за матеріалами справи експертної комісії клініки Харківського НДІ гігієни праці та профзахворювань ХНМУ від 24.06.2009 року (т. 1, а.с. 127) у працюючих в таких умовах праці можливо виникнення туберкульозу професійного ґенезу.

В цьому ж заключенні вказується на те, що право на встановлення діагнозу туберкульозу надано тільки лікарям спеціалістам-фтизіатрам спеціалізованих установ (ПТД, туберкульозні лікарні та ін.). Клініка НДІ ГП та ПЗ ХНМУ має право тільки розглядати питання про можливий зв’язок встановленого фтизіатрами туберкульозу з професією хворого.

12 січня 2007 року ЦЛЕК Інституту медицини праці Академії медичних наук України зроблено висновок про те, що на представлених рентгенограмах органів грудної клітки ознак туберкульозу легень не виявлено (т. 1, а.с. 97).

Крім того, згідно з протоколом №49/2820 від 27.11.2007 року ЦЛЕК прийнято рішення про неможливість зв’язку захворювання, з яким ОСОБА_1 було направлена в клініку профзахворювань «ВДТ верхньої долі правої легені» з умовами праці (т. 1, а.с. 98).

Зазначений висновок зроблено на підставі заключення рентгенолога Інституту медицини праці АМН України про те, що на серії рентгенограм від 25.05.06, 09.08.06, 21.02.07 ознак туберкульозу не визначається, а також консультативного заключення спеціалістів Національного інституту фтизіатрії і пульмонології ім. Ф.Г.Яновського щодо серії рентгенограм легень і томограм верхньої долі правої легені ОСОБА_1, згідно з яким на підставі рентгенологічних даних не можна стверджувати, що ОСОБА_1 хворіла на туберкульоз легень.

Посилання позивачки на те, що під час прийняття оскаржуваного рішення ЦЛЕК не досліджувалися всі надані рентгенограми та томограми правої легені, спростовуються матеріалами справи.

Так, висновок ЦЛЕК Інституту медицини праці Академії медичних наук України ґрунтується не лише на підставі заключення рентгенолога зазначеного інституту, а й на підставі консультативного заключення Національного інституту фтизіатрії і пульмонології ім. Ф.Г.Яновського щодо серії рентгенограм легень і томограм верхньої долі правої легені ОСОБА_1 (т. 1, а.с. 95).

В свою чергу зазначений консультативний висновок наданий щодо надісланої серії рентгенограм легенів від 30.03, 17.04, 26.05, 09.08.2006 року, 21.02.2007 року та томограм верхньої долі правої легені від 31.03, 04.04, 26.05, 27.09.2006 р., 21.02.2007 року.

У висновку вказується на те, що на підставі динаміки рентгенологічних даних не можна стверджувати, що ОСОБА_1 хворіла на туберкульоз легень. В її випадку відсутні відомості, необхідні для встановлення діагнозу туберкульозу, згідно протоколу по провадженню ДОТС-стратегії в Україні, затвердженого МОЗ України №318 від 24.05.2006 року.

Крім того, позивач обґрунтовує об’єктивність обставин її захворювання на вогнищевий туберкульоз верхньої частки правої легені та його зв’язок з її роботою тим, що перебувала на стаціонарному лікуванні з 07.04.2006 року по 10.07.2006 року, під час якого консиліумом лікарів Вінницького обласного протитуберкульозного диспансеру, де вона працювала, було встановлено відповідний діагноз.

Встановленим судом обставинам справи, відповідають правовідносини, що врегульовані главою ХІ «Охорона праці» КЗпП України та Законом України від 14.10.1992 року «Про охорону праці».

На всіх підприємствах, в установах, організаціях створюються безпечні і нешкідливі умови праці.

Забезпечення безпечних і нешкідливим умов праці покладається на власника або уповноважений ним орган (ст. 153 КЗпП України).

Власник або уповноважений ним орган повинен проводити розслідування та вести облік нещасних випадків, професійних захворювань і аварій на виробництві відповідно до порядку, встановленого Кабінетом Міністрів України (ст. 171 КЗпП України, ст. 22 Закону України «Про охорону праці»).

Постановою Кабінету Міністрів України від 8 листопада 2000 р. N1662 затверджено перелік професійних захворювань, до яких належить і туберкульоз, який може бути викликаний дією біологічних факторів (контакт з інфекційними хворими, інфікованими матеріалами чи переносниками захворювань) в осіб, які працюють в медичних закладах (інфекційних, протитуберкульозних, донорських пунктах тощо).

Наказом Міністерства охорони здоров'я України, Академії медичних наук України, Міністерства праці та соціальної політики України від 29 грудня 2000 р. N374/68/338 (зареєстровано в Міністерстві юстиції України 24 січня 2001 р. за N 68/5259) затверджено Інструкцію про застосування переліку професійних захворювань, згідно з п. 1 якої Перелік професійних захворювань, затверджений постановою Кабінету Міністрів України від 08.11.2000 N 1662 - основний документ, яким слід керуватися при встановленні діагнозу професійного захворювання, зв'язку його з виконуваною роботою або професією, вирішенні питань експертизи працездатності, медичної і трудової реабілітації, а також при розгляді питань, пов'язаних з відшкодуванням власником підприємства, установи чи організації або уповноваженим ним органом шкоди, заподіяної працівникові внаслідок ушкодження його здоров'я, пов'язаного з виконанням ним трудових обов'язків.

До професійних захворювань належать такі захворювання, які виникли внаслідок професійної діяльності працюючого та зумовлені виключно або переважно впливом шкідливих речовин, певних видів робіт та інших факторів, пов'язаних з роботою.

Наказом Міністерства охорони здоров'я України від 25 березня 2003 р. N 133 (зареєстровано в Міністерстві юстиції України 10 квітня 2003 р. за N 283/7604) затверджено Перелік спеціалізованих лікувально-профілактичних закладів, які мають право встановлювати остаточний діагноз щодо професійних захворювань.

До них належать:   Клініка Інституту медицини праці АМН України (м. Київ); клініка державного підприємства "НДІ медико-екологічних проблем Донбасу та вугільної промисловості" (м. Донецьк); клініка державного підприємства "Український НДІ промислової медицини" (м. Кривий Ріг); клініка державного підприємства "Харківський НДІ інститут гігієни праці та профзахворювань"; клініка державного підприємства "Інститут екогігієни та токсикології імені Л. І. Медведя" (м. Київ); клініка державного підприємства "Український НДІ медицини транспорту" (м. Одеса); клініка Інституту медичної радіології АМН України (м. Харків); Донецька обласна клінічна лікарня професійних захворювань; відділення профпатології Луганської обласної клінічної лікарні; відділення профпатології Львівської обласної клінічної лікарні.

Пунктом 74 Постанови Кабінету Міністрів України від 25 серпня 2004 р. N 1112 «Деякі питання розслідування та ведення обліку нещасних випадків, професійних захворювань і аварій на виробництві» встановлено, що у спірних випадках для остаточного вирішення питання про наявність професійного захворювання особа направляється до Інституту медицини праці Академії медичних наук (м. Київ). У разі незгоди хворого або роботодавця з рішенням Інституту щодо встановлення діагнозу і зв'язку захворювання із впливом шкідливих виробничих факторів і трудового процесу воно може бути оскаржено в судовому порядку.

Таким чином, висновки Інституту медицини праці Академії медичних наук в питанні про наявність професійного захворювання є остаточними і можуть бути оскаржені лише в судовому порядку.

Статтею 145 ЦПК України встановлено, що призначення експертизи є обов’язковим за клопотанням хоча б однієї із сторін, якщо у справі необхідно встановити характер і ступінь ушкодження здоров’я.

Позивач і її представник, яким роз’яснено право заявити відповідне клопотання, а також попереджено про наслідки невчинення даної процесуальної дії, заяви про призначення експертизи для встановлення характеру і ступеня ушкодження здоров’я (захворювання) ОСОБА_1 та встановлення його зв’язку з умовами праці (професійного захворювання) не заявили.

Заключення експертної комісії клініки Харківського НДІ гігієни праці та профзахворювань ХНМУ від 24.06.2009 року не може бути покладено в основу рішення, оскільки не є категоричними ні в питанні зв’язку захворювання ОСОБА_1 з умовами праці, ні тим більше в питанні наявності в ОСОБА_1 захворювання на туберкульоз як такого.

Таким чином, оскаржувані висновки Центральної лікарсько-експертної комісії українського профпатологічного центру Клініки професійних захворювань Інституту медицини праці Академії медичних наук України від 10.01.2007 року і 27.11.2007 року є законними –прийняті зазначеною установою відповідно до повноважень, наданих Постановою Кабінету Міністрів України та обґрунтованими.

Так, ЦЛЕК використано: копію медичної карти ОСОБА_6, заключення рентгенолога, консультативний висновок спеціалістів Національного інституту фтизіатрії і пульмонології ім. Ф.Г. Яновського від 21.11.2007 року, попередній висновок ЦЛЕК від 07.11.2006 року; виписку з історії хвороби №НОМЕР_1; санітарно-гігієнічну характеристику умов праці; копію трудової книжки, виписку із амбулаторної карти, направлення в Київську клініку профзахворювань.

Вищевказані документи знаходяться в медичній справі ОСОБА_1 в Державній установі «Інститут медицини праці Академії медичних наук України», а на запит суду направлені засвідчені їх копії (т. 1, а.с. 91).

Згідно із ст. 10, 60 ЦПК України кожна сторона зобов’язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.

Позивачем не надано суду доказів, які б істотно доповнювали документи, що вже були використані спеціально уповноваженою законодавством в даному випадку державною установою - Інститутом медицини праці Академії медичних наук України, чи спростовували її рішення, а тому в задоволенні позову слід відмовити.

На підставі ст. 153, 171 КЗпП України, ст. 22 Закону України «Про охорону праці», п. 74 Порядку розслідування та ведення обліку нещасних випадків, професійних захворювань і аварій на виробництві, затвердженого Постановою Кабінету Міністрів України від 25.08.2004 року №1112, керуючись ст. 10, 11, 60, 145, 212-215 ЦПК України, суд, -

ВИРІШИВ:

В задоволенні позову ОСОБА_1 до Державної установи «Інститут медицини праці Академії медичних наук України», треті особи: Вінницький обласний клінічний протитуберкульозний диспансер, Відділення виконавчої дирекції Фонду соціального страхування від нещасних випадків на виробництві та професійних захворювань у місті Вінниці, Вінницька районна санітарно-епідеміологічна станція про визнання недійсними висновків центральної лікарсько-експертної комісії Інституту медицини праці Академії медичних наук України, зобов’язання прийняти нове рішення про встановлення факту професійного захворювання – відмовити повністю.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку для подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано.

Апеляційна скарга на рішення суду подається апеляційному суду Вінницької області через Вінницький районний суд протягом десяти днів з дня його проголошення, а особами, які брали участь у справі, але не були присутні у судовому засіданні під час проголошення судового рішення – протягом десяти днів з дня отримання копії цього рішення.

Суддя: підпис

Довідка: рішення не набрало законної сили.

«З оригіналом вірно»

Суддя:

Секретар: