печерський районний суд міста києва  

    СПРАВА №2-455/11  

РІШЕННЯ  

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ  

          04 січня 2011 року                              Печерський районний суд міста Києва

в складі головуючого-судді             Мельник А. В.

при секретарі                                       Марчук О.Л., Нечаєвій Ю.Ю.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в місті Києві цивільну справу за позовом   ОСОБА_1  та ОСОБА_2 до Держави Україна в особі Кабінету Міністрів України  про  зобов’язання забезпечити жилим приміщенням

В С Т А Н О В И В:  

 ОСОБА_1 і ОСОБА_2 звернулися до суду із спільною позовною заявою з вимогами до Держави Україна в особі Кабінету Міністрів України про забезпечення житлом.

В обґрунтування вимог своєї заяви позивачі зазначили, що ОСОБА_1 з 16 вересня 1990 року прописаний за адресою: АДРЕСА_1, де було розташовано газету Одеського військового округу «Защитник Родины», у якій з 1989 до 1991 року заступником головного редактора працював його батько. За цією адресою також знаходилось військове містечко № 2 на розі Італійського та Французького бульварів міста Одеси.

1989 року батька ОСОБА_1 з родиною було поставлено до черги на отримання житла.

ОСОБА_1, разом із своїм батьком, матір’ю і братом прописали за адресою АДРЕСА_1, як і інших військовослужбовців і членів їхніх родин. ОСОБА_1 залишався в черзі на отримання житла, з якої його ніхто не виключав (або його належним чином не поінформували про таке виключення).

Позивач ОСОБА_1 вважає, що Міністерство оборони України та його «Укроборонбуд» повинні були забезпечити його житлом упродовж майже 20-ти років.

Проте замість надання йому квартири «Укроборонбуд» вирішив продати велику ділянку на розі Італійського та Французького бульварів міста Одеси, заради чого було закрито в цьому містечку військовий госпіталь та з 1 січня 2007 року ліквідовано газету «Слава і честь», створену замість газети «Защитник Родины» за цією ж адресою. У будинковій книзі газети «Слава і честь», копію якої має ОСОБА_1, він досі залишається прописаним.

Зазначили, що 1999 та 2005 року ОСОБА_1 було видано паспорти громадянина України з реєстрацію АДРЕСА_1. У 2003 році ОСОБА_1 зареєстрував шлюб з ОСОБА_2, того ж року у них народилася перша донька, 2007 року - друга донька, а 2009 року – син.

Також, ОСОБА_1 зазначив, що він не є та не був членом сім’ї військовослужбовця Збройних Сил України, тому що його батько після звільнення з армії залишався на черзі на квартиру в Одесі до 26.07.1999 року, коли його прописка АДРЕСА_1 була анульована (про це є відмітка 1999 року одеської міліції у будинковій книзі) через його відмову від громадянства України та набуття ним громадянства Білорусі.

Позивач ОСОБА_1 вказує на те, що його проживання АДРЕСА_1, підтверджується відповідною сторінкою «Місце проживання» його паспортів громадянина України, які було видано йому 1999 та 2005 року на підставі будинкової книги, яку йому особисто надавали для цього в редакції саме як мешканцю будинку та свідоцтвом про державну реєстрацію ОСОБА_1 як фізичної особи-підприємця від 2005 року, в якому чітко позначено його місце проживання АДРЕСА_1, а також довідкою редакції газети «Слава і честь» від 2005 року, два головні редактори якої ОСОБА_3 та ОСОБА_4 з печаткою підтвердили, що ОСОБА_1 «дійсно проживає» за цією адресою.

ОСОБА_1 зазначив, що він був прописаний АДРЕСА_1, ще 14.09.1990 року та не змінював адресу проживання аж до вересня 2009 року. Він вважає, що його мали виселити з військового містечка № 2 міста Одеси «з наданням іншого благоустроєного жилого приміщення. У такому ж порядку підлягають виселенню з військових містечок інші особи, які втратили зв’язок із Збройними Силами СРСР», який не заперечується.

Посилаючись на статтю 47 Житлового кодексу України, згідно якої: «норма жилої площі в Українській РСР встановлюється в розмірі 13,65 квадратного метру на одну особу», з урахуванням кількості осіб сім’ї ОСОБА_1 – п’ять чоловік, позивачі вважають, що жила площа їх квартири має складати не менше 68,25 км. м.

Крім того, позивачі зазначили, що вони є членами Національної спілки журналісті в України, яка має відповідний статус, а тому, згідно ч. 3 ст. 6 Закону України «Про професійних творчих працівників та творчі спілки», їм надається окрема кімната (кабінет, майстерня) або додаткова жила площа розміром не менш як 20 кв. м. кожному.

В судовому засіданні позивач ОСОБА_1, який також представляє інтереси позивачки ОСОБА_2 за довіреністю, підтримав позов з викладених в ньому підстав та, посилаючись на норми ЦПК України, Житлового кодексу та статей 55 і 56 Конституції України, просив задовольнити вимоги позовної заяви в повному обсязі та зобов’язати Державу Україна за статтями 1, 110, 191 Житлового кодексу забезпечити його родину з п’ятьох осіб благоустроєним жилим приміщенням в місті Одеса жилою площею не менше 108,25 кв. м. або не менше 68,25 кв. м. плюс дві додаткові кімнати-кабінети.

Представник відповідача в судовому засіданні пояснила, що відповідач не несе обов’язку по забезпеченню позивачів та їх дітей житлом, а тому Кабінет Міністрів України заперечує проти їх вимог в повному обсязі та просила суд відмовити в задоволенні позову.

Суд, вислухавши пояснення позивача ОСОБА_1, представників сторін та дослідивши письмові докази по справі в їх сукупності, приходить до висновку, що в задоволенні позову слід відмовити в повному обсязі з наступних підстав.

В судовому засіданні встановлено, що ОСОБА_1 з 16 вересня 1990 року був зареєстрований за адресою: АДРЕСА_1. За вказаною адресою було розташовано типографію газети Одеського військового округу «Защитник Родины» та військове містечко № 2.

У 2003 році ОСОБА_1 зареєстрував шлюб з ОСОБА_2, того ж року у них народилася перша донька, 2007 року - друга донька, а 2009 року – син.

Відповідно до вимог ст. 42 Житлового кодексу Української РСР, жилі приміщення надаються тільки громадянам, які перебувають на обліку потребуючих поліпшення житлових умов, крім випадків, передбачених статтею 46, частинами першою і другою статті 54, частиною першої статті 90, частиною шостою статті 101, статтями 102, 110, частиною першою статті 114 цього Кодексу, а також інших випадків, передбачених законодавством Союзу РСР і Української РСР.

Пунктом 2 Правил обліку громадян, які потребують поліпшення житлових умов, і надання їм жилих приміщень в Українській РСР, які затверджені постановою Ради Міністрів УРСР і Укрпрофради від 11 грудня 1984 року № 470 передбачено, що жилі приміщення надаються громадянам, які потребують поліпшення житлових умов, постійно проживають у даному населеному пункті (якщо інше не встановлено законодавством Союзу РСР і Української РСР), як правило, у вигляді окремої квартири на сім’ю.

Згідно статті 110 Житлового кодексу УРСР, громадяни виселяються з жилих будинків державного і громадського житлового фонду з наданням іншого благоустроєного жилого приміщення, якщо:

- будинок, у якому знаходиться жиле приміщення, підлягає знесенню;

- будинок (жиле приміщення) загрожує обвалом;

- будинок (жиле приміщення) підлягає переобладнанню в нежилий.

Офіцерів, прапорщиків і мічманів, військовослужбовців надстрокової служби Збройних Сил СРСР і прирівняних до них осіб, звільнених з дійсної військової служби у відставку або в запас, а також осіб, які проживають разом з ними, може бути виселено із займаних ними жилих приміщень у військових містечках з наданням іншого  благоустроєного  жилого  приміщення. У такому ж порядку підлягають виселенню з військових містечок інші особи, які втратили зв’язок із Збройними Силами СРСР.

Приміщення типографії, де раніше був зареєстрований позивач ОСОБА_1 – за юридичною адресою військової частини № 2, не є житловим будинком.  

Посилання позивачів на статтю 110 Житлового кодексу Української РСР є безпідставними, оскільки відселення з майданчику забудови не проводилось. Крім того, позивач ОСОБА_1 із своєю родиною, фактично не проживав за адресою: АДРЕСА_1, а лише був там зареєстрований в порядку, передбаченому Положенням «Про порядок забезпечення жилою площею в Збройних Силах України», затвердженим наказом Міністра оборони України від 03.02.1995 року № 20, яке діяло на той час.

Також, судом встановлено, що за інформацією квартирно-експлуатаційного відділу Південного оперативного командування, станом на жовтень 2006 року, у списках сімей Одеського гарнізону, потребуючих поліпшення житлових умов ОСОБА_1, не перебуває, так само як і на квартирному обліку по місцю реєстрації в Приморській районній адміністрації Одеської міської ради (лист Управління капітального будівництва Одеської міської ради № 514/с від 26.10.2006 року, а. с. 18).

Крім того, на час розгляду справи судом, позивачі за адресою: АДРЕСА_1, не зареєстровані, а тому, на підставі ст. 39 Житлового кодексу Української РСР, мають право на отримання житла для поліпшення житлових умов за рахунок держави по місцю постійного мешкання, а не в будь-якому іншому населеному пункті України.

Таким чином, суд приходить до висновку про безпідставність вимог позивачів про забезпечення Державою Україна в особі Кабінету Міністрів України ОСОБА_1 і його родини з п’ятьох осіб благоустроєним жилим приміщенням в місті Одеса.

Нормою статті 191 Житлового кодексу Української РСР передбачено, що житлові спори вирішуються відповідно до закону.

Відповідно до ч. 1 ст. 60 ЦПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини на які вона посилається, як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків встановлених ст. 61 цього Кодексу.

Під час розгляду справи, позивачі не надали суду прямих беззаперечних доказів того, що вони є громадянами, які перебувають на обліку потребуючих поліпшення житлових умов та мають право на отримання житла для поліпшення житлових умов за рахунок держави в місті Одеса. Тобто, позивачі не довели факт наявності у них права на отримання житла за рахунок держави в місті Одеса.

За таких обставин, суд приходить до висновку, що позовні вимоги є необґрунтованими і безпідставними, а тому задоволенню не підлягають.

Враховуючи вищевикладене та керуючись ст. ст. 39, 42, 110, 191 Житлового кодексу Української РСР, ст. ст. 3, 10, 11, 60, 212-215 ЦПК України, суд,

                                                               ВИРІШИВ :  

 В задоволенні позову ОСОБА_1  та ОСОБА_2 до Держави Україна в особі Кабінету Міністрів України  про  зобов’язання забезпечити жилим приміщенням відмовити повністю.

Рішення суду набирає законної  сили після закінчення строку для  подання апеляційної скарги, якщо  апеляційну скаргу  не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо воно не скасовано, набирає законної сили  після розгляду  справи апеляційним судом.

Апеляційна скарга на рішення суду подається до Апеляційного суду м. Києва через Печерський районний суд м. Києва протягом  десяти днів з дня проголошення рішення, а особою яка була відсутня при проголошенні рішення протягом десяти  днів з дня отримання копії рішення.

 Головуючий