УХВАЛА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

14 грудня 2010 р.Справа № 2-а-4663/10/1670

Колегія суддів Харківського апеляційного адміністративного суду у складі

Головуючого судді: Гуцала М.І.

Суддів: Зеленського В.В. ,  П’янової Я.В.

розглянувши в порядку письмового провадження у приміщенні Харківського апеляційного адміністративного суду адміністративну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на постанову Полтавського окружного адміністративного суду від  18.10.2010р. по справі № 2-а-4663/10/1670

за позовом   ОСОБА_1  < Список >  < Текст > 

до  Октябрського районного відділу реєстрації актів цивільного стану Полтавського міського управління юстиції   < Текст >  < 3 особи >   < 3 особа >  < за участю >  < Текст >

про визнання дій неправомірними, зобов’язання вчинити дії,

ВСТАНОВИЛА:

Постановою Полтавського окружного адміністративного суду від 18.10.2010р. у задоволенні адміністративного позову ОСОБА_1 до Октябрського районного відділу реєстрації актів цивільного стану Полтавського міського управління юстиції про визнання дій відповідача з відмови у наданні позивачу, як журналістці, телефоном статистичної інформації про кількість укладених і розірваних шлюбів за тиждень та зобов'язання відповідача надавати позивачу, як журналістці, телефоном статистичну інформацію про кількість укладених і розірваних шлюбів за тиждень і не чинити перешкод у подальшому при зверненні телефоном для отримання цієї інформації - відмовлено.

Не погодившись з постановою суду першої інстанції, ОСОБА_1, подала апеляційну скаргу, в якій просить скасувати постанову суду першої інстанції та прийняти нову, якою позовні вимоги задовольнити.

В обґрунтування вимог апеляційної скарги відповідач посилається на порушення судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, а саме: п.1 ст.34 Конституції України, ч.6 ст. 32 Закону України "Про інформацію", п.5 ч.3 ст. 26 Закону України "Про друковані засоби масової інформації (пресу) в Україні", ст.19 Міжнародного пакту "Про громадянські і політичні права" .

08 грудня 2010 року відповідачем були подані заперечення на апеляційну скаргу, в яких він просить залишити апеляційну скаргу без задоволення, а постанову суду першої інстанції - без змін.

Колегія суддів, вислухавши суддю-доповідача, перевіривши рішення суду та доводи апеляційної скарги, дослідивши матеріали справи, дійшла висновку, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню, виходячи з такого.

Судом першої інстанції встановлено, що 28 липня 2010 року, позивач, який є журналістом Полтавської газети "Коло" (посвідчення від 02.09.2008 року), звернувся телефоном до Октябрського районного відділу реєстрації актів цивільного стану Полтавського управління юстиції про отримання статистичної інформації про кількість укладених і розірваних шлюбів за останній тиждень, однак отримав відмову.

Вважаючи таку відмову неправомірною, газета, в якій працює позивач, направила до Полтавського міського управління юстиції, якому безпосередньо підпорядкований відповідач, скаргу за №226 від 29 липня 2010 року.

Листом від 09 серпня 2010 року №10-07/693 Полтавське міське управління юстиції повідомило скаржника, що 28 липня 2010 року до відповідача зателефонувала невідома громадянка, яка назвалася кореспонденткою газети «Коло» та почала вимагати офіційні відомості щодо кількості зареєстрованих та розірваних шлюбів. У зв'язку із тим, що в телефонному режимі зазначену особу встановити було неможливо, а також враховуючи те, що вказана інформація повинна надаватися як офіційний документ (офіційна інформація), у наданні такої інформації в телефонному режимі було відмовлено. Крім того, Полтавським міським управлінням юстиції було викладено прохання в подальшому звертатися для отримання інформації шляхом направлення запитів, листів або шляхом усних особистих звернень.

Відмовляючи в задоволенні позову, суд першої інстанції виходив з того, що для отримання необхідної інформації письмово, усно, по телефону тощо, законодавством чітко передбачено необхідність подання журналістом запиту. Крім того, відповідач не мав можливості у телефонному режимі належним чином ідентифікувати особу, яка зверталася до нього щодо отримання необхідної інформації. Суд не вбачає в діях відповідача порушень вимог Закону України "Про інформацію".

Колегія суддів погоджується з такими висновками суду, виходячи з такого.

Відповідно до ст.1 Закону України "Про інформацію" під інформацією цей Закон розуміє документовані або публічно оголошені відомості про події та явища, що відбуваються у суспільстві, державі та навколишньому природному середовищі.

Згідно з ст. 9 Закону України «Про інформацію» всі громадяни України, юридичні особи і державні органи мають право на інформацію, що передбачає можливість вільного одержання, використання, поширення та зберігання відомостей, необхідних їм для реалізації ними своїх прав, свобод і законних інтересів, здійснення завдань і функцій.

Відповідно до  ст. 14 цього Закону, одержання інформації - це набуття, придбання, накопичення відповідно до чинного законодавства України документованої або публічно оголошуваної інформації громадянами, юридичними особами або державою.

Статтею 21 вказаного Закону встановлено, що інформація державних органів та органів місцевого самоврядування - це офіційна документована інформація, яка створюється в процесі поточної діяльності законодавчої, виконавчої та судової влади, органів місцевого самоврядування.

Основними джерелами цієї інформації є: законодавчі акти України, інші акти, що приймаються Верховною Радою та її органами, акти Президента України, підзаконні нормативні акти, ненормативні акти державних органів, акти органів місцевого самоврядування, а також документи, підготовлені у процесі здійснення регуляторної діяльності.

Інформація державних органів та органів місцевого самоврядування доводиться до відома заінтересованих осіб шляхом: опублікування її в офіційних друкованих виданнях, розміщення на офіційних сторінках відповідних органів влади у мережі Інтернет або поширення інформаційними службами відповідних державних органів і організацій; опублікування її в друкованих засобах масової інформації або публічного оголошення через аудіо- та аудіовізуальні засоби масової інформації; безпосереднього доведення її до заінтересованих осіб (усно, письмово чи іншими способами); надання можливості ознайомлення з архівними матеріалами; оголошення її під час публічних виступів посадових осіб.

Джерела і порядок одержання, використання, поширення та зберігання офіційної інформації державних органів та органів місцевого самоврядування визначаються законодавчими актами про ці органи.

Джерелами інформації, відповідно до статті 26 Закону України «Про інформацію» є передбачені або встановлені Законом носії інформації: документи та інші носії інформації, які являють собою матеріальні об'єкти, що зберігають інформацію, а також повідомлення засобів масової інформації, публічні виступи.

Відповідно до ст. 27 Закону встановлено, що передбаченою законом матеріальною формою одержання, зберігання, використання і поширення інформації шляхом фіксації її на папері, магнітній, кіно-, відео-, фотоплівці або на іншому носієві є документ.

Первинний документ - це документ, що містить в собі вихідну інформацію.

Вторинний документ - це документ, що являє собою результат аналітико-синтетичної та іншої переробки одного або кількох документів.

В апеляційній скарзі позивач посилається на частину 6 статті 32 Закону України «Про інформацію», яка передбачає обов'язок органів виконавчої влади та їх посадових осіб надавати інформацію, що стосується їх діяльності, зокрема, по телефону.

Проте, колегія суддів апеляційної інстанції зазначає, що позивачем не взято до уваги той факт, що вказана інформація надається по телефону після надання до органу законодавчої, виконавчої або судової влади відповідного запиту щодо надання письмової або усної інформації. При цьому, у запиті повинно бути зазначено прізвище, ім'я та по батькові запитувача, документ, письмова або усна інформація, що його цікавить, та адреса, за якою він бажає одержати відповідь.

Крім того, колегія суддів апеляційної інстанції вказує на те, що необхідність подання інформаційного запиту також передбачена Розділом III Закону України «Про друковані засоби масової інформації (пресу) в Україні».  Зокрема, статтею 35 вказаного Закону встановлено, що порядок і форма запиту щодо доступу до офіційних документів і запиту щодо надання письмової або усної інформації для друкованих засобів масової інформації, строки їх розгляду, відмова та відстрочка задоволення, порядок відшкодування витрат, пов'язаних із задоволенням запитів, а також характер документів та інформації, що не підлягають наданню для ознайомлення за запитом, визначаються Законом України "Про інформацію".

Таким чином, законодавством чітко передбачено необхідність подання журналістом запиту для подальшого отримання необхідної інформації письмово, усно, по телефону тощо.

Відповідно до ст. 26 Закону України «Про друковані засоби масової інформації (пресу) в Україні» до одного з обов'язків журналістів віднесено обов'язок представлятися та пред'являти редакційне посвідчення чи інший документ, що засвідчує його належність до друкованого засобу масової інформації. При цьому, журналіст несе відповідальність в межах чинного законодавства за перевищення своїх прав і невиконання обов'язків, зокрема і обов'язку представлятися та пред'являти редакційне посвідчення чи інший документ, що засвідчує належність до друкованого засобу масової інформації.

Аналіз зазначеної статті дає підстави для висновку про те, що, по-перше, в положеннях цієї статті закріплено саме обов'язок, а не право журналіста представлятися та пред'являти редакційне посвідчення чи інший документ, що засвідчує його належність до друкованого засобу масової інформації, а по-друге, до кола обов'язків журналіста входить його обов'язок представлятися та пред'являти редакційне посвідчення чи інший документ, що засвідчує його належність до друкованого засобу масової інформації, тобто дані положення не містять альтернативи вибору самим журналістом його обов'язку лише представлятися без пред'явлення відповідного посвідчення.

З огляду на вищевикладене, судом першої інстанції вірно зауважено на те, що відповідач не мав можливості у телефонному режимі належним чином ідентифікувати особу, яка зверталася до нього щодо отримання необхідної інформації, у зв'язку з відсутністю письмового запиту або будь-яких офіційних документів, які б підтверджували право позивача на отримання такої інформації.

Згідно з ст. 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Виходячи з вищевикладеного, суд першої інстанції дійшов правомірного висновку про відсутність в діях відповідача порушень вимог Закону України «Про інформацію».

Також, колегія суддів апеляційної інстанції погоджується з висновками суду першої інстанції щодо відмови в задоволенні вимоги позивача про зобов'язання відповідача надавати йому, як журналісту, телефоном статистичну інформацію про кількість укладених і розірваних шлюбів за тиждень і не чинити перешкод у подальшому при зверненні телефоном для отримання цієї інформації.

Суд не може обмежувати волю законодавчого органу в майбутньому змінювати правове регулювання суспільних відносин та встановлювати  факт порушення Октябрським районним відділом реєстрації актів цивільного стану Полтавського міського управління юстиції прав позивача в майбутньому, оскільки  суд в своєму рішенні надає оцінку факту, який вже мав місце.

З огляду на викладене, суд першої інстанції правомірно дійшов висновку про відмову в задоволенні позовних вимог.

Отже, колегія суддів апеляційної інстанції підтверджує, що постанова суду першої інстанції ґрунтується на всебічному, повному та об'єктивному розгляді всіх обставин справи, які мають значення для вирішення спору, відповідає нормам матеріального та процесуального права, доводи апеляційної скарги не спростовують висновків суду першої інстанції, викладених у зазначеній постанові, у зв'язку з чим підстав для її скасування не вбачається.

Відповідно до ст. 200 Кодексу адміністративного судочинства України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а постанову суду – без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням  норм матеріального і процесуального права.

Керуючись ст.ст. 160, 167, 195, 196,  197, 198, 200, 205, 206, 209, 254 Кодексу адміністративного судочинства України, колегія суддів, -

У Х В А Л И Л А:

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.

Постанову Полтавського окружного адміністративного суду від  18.10.2010р. по справі № 2-а-4663/10/1670 залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили через п'ять днів після направлення її копії особам, які беруть участь у справі, та може бути оскаржена шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до Вищого адміністративного суду України протягом двадцяти днів після набрання законної сили.

Головуючий суддя(підпис)Гуцал М.І.

Судді(підпис)

(підпис)Зеленський В.В.

 П’янова Я.В.

ЗГІДНО З ОРИГІНАЛОМ: П’янова Я.В.