справа № 2-4431/10

РІШЕННЯ

Іменем України

20 грудня 2010  року                                                                                  місто Житомир

Богунський районний суд міста Житомира у складі:

головуючого - судді Комнацького О.В.,

при секретарі Жигановському Р. В.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні  цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2, ОСОБА_3 про визнання договору позики недійсним та припинення зобов’язань за договором, -

в с т а н о в и в :

    У липні 2010 року позивач звернулася до суду з даним позовом. В обґрунтування позовних вимог послалася на те, що 09 червня 2010 р. їй стало відомо про існування договору позики від 18.07.2010 року, укладеного у формі розписки між її чоловіком, ОСОБА_3 та ОСОБА_2, за умовами якого ОСОБА_3 отримав від ОСОБА_2 у позику 86000 грн. на строк до 28.08.2009 року за умови сплати процентів за користування позикою щомісяця  у період з 18.07.2008 р. по 17.08.2008 р. у сумі 800 грн., у період з 18.08.2008 р. по 28.08.2009 р. у сумі 1000 грн., а всього за весь період позики сплати процентів за користування позикою у сумі 22400 грн. В забезпечення виконання умов договору, ОСОБА_3 вказав, що у разі неповернення боргу, слід визнати за ОСОБА_2 право власності на нерухоме майно, що належить йому, у тому числі і на квартиру АДРЕСА_1. Оскільки їй, як дружині ОСОБА_3, не було відомо про укладення договору позики, вона не давала письмової згоди на його укладення, а також того, що ОСОБА_3 використав отримані за договором кошти на власні потреби, не пов’язані з інтересами їх сім’ї, а зобов’язався повернути грошові кошти, що знаходяться у спільній сумісній власності подружжя, розпорядившись наперед майном подружжя, просила  договір позики від 18.07.2007 р., укладений у формі розписки між ОСОБА_2 та ОСОБА_3 визнати недійсним та припинити взаємні права та зобов’язання сторін за цим договором шляхом застосування двосторонньої реституції, стягнувши з ОСОБА_3 на користь ОСОБА_2 грошові кошти у сумі 86000 грн.

В судовому засіданні позивач позов підтримала з підстав, викладених у ньому, просила позов задовольнити. Пояснила, що з грудня 2003 року перебувала з ОСОБА_3 у шлюбі, якій розірвано 11січня 2010 року. Про укладений договір їй не було відомо до 09.06.2010 р. , участь у отриманні позики вона не приймала, коштів, які отримав ОСОБА_3 за договором, вона не бачила та навіть не знала про їх отримання чоловіком.

В судове засідання відповідач ОСОБА_3 не з'явився, належним чином повідомлений про час та місце розгляду справи, захист своїх прав та інтересів здійснював через представника, а тому суд розглядав справу у його відсутність.

Представник відповідача ОСОБА_3 позов визнала повністю, не заперечувала проти задоволення позову.

Відповідач ОСОБА_2 та його представник позов не визнали, просили відмовити у його задоволенні. Відповідач пояснив, що він за розпискою надав у позику кошти своєму знайомому ОСОБА_3, однак останній кошти у встановлений договором строк не повернув.

Заслухавши пояснення сторін та їх представників, дослідивши матеріали справи, суд вважає, що позов не підлягає задоволенню з наступних підстав.

    Судом встановлено, що між ОСОБА_3 та ОСОБА_2, укладено договір у формі розписки, за умовами якого ОСОБА_3 отримав від ОСОБА_2 у позику 86000 грн. на строк до 28.08.2009 року за умови сплати процентів за користування позикою щомісяця  у період з 18.07.2008 р. по 17.08.2008 р. у сумі 800 грн., у період з 18.08.2008 р. по 28.08.2009 р. у сумі 1000 грн. В забезпечення виконання умов договору, ОСОБА_3 вказав, що у разі неповернення боргу у визначений у розписці строк, слід визнати ОСОБА_2  власником майна, що належить йому у межах суми заборгованості /а.с. 6/.

    Позивач ОСОБА_1 та відповідач ОСОБА_3 на час укладання договору позики перебували у шлюбі, що підтверджується свідоцтвом про одруження /а.с. 8/.    

Відповідно до ч.ч. 1,2 ст. 369 ЦК України співвласники майна,  що є у спільній  сумісній  власності, володіють  і  користуються  ним спільно,  якщо інше не встановлено домовленістю між ними. Розпоряджання майном,  що є у спільній сумісній власності,

здійснюється за згодою всіх співвласників. У разі   вчинення   одним  із  співвласників  правочину  щодо розпорядження спільним  майном  вважається,  що  він  вчинений  за

згодою всіх співвласників.

      Відповідно до ч. 3, 4 цієї ж статті ЦК України співвласники мають право  уповноважити  одного  з  них  на вчинення правочинів щодо розпорядження спільним майном. Правочин  щодо  розпорядження  спільним  майном,  вчинений одним із співвласників,  може бути  визнаний  судом  недійсним  за позовом  іншого  співвласника  у  разі відсутності у співвласника, який вчинив правочин, необхідних повноважень.

Відповідно до ст. 61 СК України об'єктом  права спільної сумісної власності подружжя може бути будь-яке майно, за винятком виключеного з цивільного обороту. Об'єктом права спільної  сумісної  власності  є  заробітна плата, пенсія, стипендія, інші доходи, одержані одним із подружжя. Якщо одним із подружжя укладено договір в інтересах сім'ї, то гроші,  інше майно,  в тому числі  гонорар,  виграш,  які  були одержані  за  цим  договором,  є  об'єктом права спільної сумісної власності подружжя.

 Відповідно до ч. ч. 2,3, 4 ст. 65 СК України при укладанні договорів одним із подружжя вважається,  що він діє за згодою другого з подружжя.  Дружина,  чоловік має право на  звернення до суду з позовом про визнання договору недійсним як такого,  що укладений другим із подружжя без її згоди, якщо цей договір виходить за межі дрібного побутового. Для укладення одним із подружжя договорів,  які потребують нотаріального посвідчення і (або) державної  реєстрації,  а  також договорів  стосовно  цінного  майна,  згода другого з подружжя має бути подана письмово.  Договір,  укладений одним із подружжя в  інтересах  сім'ї, створює обов'язки для другого з подружжя,  якщо майно, одержане за договором, використане в інтересах сім'ї.  

    Як вбачається з договору позики у формі розписки, укладеного між ОСОБА_2 та ОСОБА_3, пояснень позивача ОСОБА_1, кошти, які отримав ОСОБА_3   у позику за цим договором, не були використані в інтересах сім’ї, оскільки ОСОБА_1 не знала про позику та про отримання ОСОБА_3 цих коштів, а отже, ці кошти не перебували у спільній сумісній власності, та не є об’єктом права спільної  сумісної  власності подружжя, у зв’язку з чим не створює обов’язків для іншого з подружжя.

    Крім цього, за змістом ст. 65 СК України, ця норма регулює право подружжя на розпорядження майном, яке є об’єктом права спільної сумісної власності подружжя, тобто стосується договорів, які подружжя або один з них укладає з іншими особами щодо майна, яке належить їм на праві спільної сумісної власності і передбачає наявність спільної згоди подружжя на укладання таких договорів.

    Оскільки, договір позики, за яким ОСОБА_3 отримав кошти, не є договором розпорядження майном, що є об’єктом права спільної сумісної власності подружжя, тому згода другого з подружжя на його укладення законом не передбачена.

    Посилання позивача на ту обставину, що ОСОБА_3 в розписці вказав на те, що у разі неповернення боргу, слід визнати за ОСОБА_2 право власності на квартиру АДРЕСА_1 не відповідає змісту розписки, а тому судом до уваги не приймається.

    За таких обставин, враховуючи також і те, що ОСОБА_1 не була стороною при укладанні договору позики, суд відмовляє у задоволенні позову.

    Керуючись ст.ст.10, 11, 60, 61, 169, 212-215 ЦПК України, ст. 60, 65 СК України

 ст. ст. 203, 215 ЦК України, суд, -

в и р і ш и в :

    У задоволенні позову ОСОБА_1 до ОСОБА_2, ОСОБА_3 про визнання договору позики недійсним та припинення зобов’язань за договором відмовити.

    На рішення суду до апеляційного суду Житомирської області через Богунський районний суд м. Житомира може бути подано апеляційну  скаргу  протягом десяти днів з дня його проголошення.

    Суддя