< Копия >
ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД МІСТА СЕВАСТОПОЛЯ
ПОСТАНОВА
Іменем України
14.12.10Справа №2а-3497/10/2770
м. Севастополь
10 год. 33 хв.
Окружний адміністративний суд міста Севастополя в складі:
головуючого судді - Мінько О.В.;
при секретарі - Трігуб Г.В.,
з участю: позивача – ОСОБА_1, посвідчення офіцера № 151679 від 25.12.09 р.
представника відповідача – військової частини А 1656- Косолапенко Дмитра Анатолійовича, довіреність № 696 від 03.12.10, посвідчення офіцера № 144625 від 19.06.04;
розглянувши у відкритому судовому засіданні в приміщенні суду в м. Севастополі адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Військової частини А 1656 про визнання дій незаконними, стягнення збільшеного грошового забезпечення,
ВСТАНОВИВ:
ОСОБА_1 звернувся до суду з адміністративним позовом до військової частини А-1656 про визнання незаконними дій щодо невиплати збільшеного грошового забезпечення, надбавок, премій та підвищення допомоги згідно Указу Президента України від 11.12.2001 року № 1207/2001 „Про деякі заходи щодо зміцнення юридичних служб державних органів", визнання права на отримання збільшеного грошового забезпечення та стягнення грошового забезпечення з урахуванням збільшеного посадового окладу, надбавок, премій та матеріальних допомоги на оздоровлення з 23.11.2005 р. по 30.03.2006 р. в розмірі 14 465,98 грн.
Ухвалою Окружного адміністративного суду м. Севастополя від 19.11.2010р. відкрито провадження в адміністративній справі.
Ухвалою суду від 19.11.2010р. закінчено підготовче провадження і справу призначено до судового розгляду.
08.12.2010 р. у судовому засіданні позивач надав письмову заяву про уточнення позову, фактично збільшив позовуні вимоги. Просить визнати дії командування військової частини А 1656 щодо невиплати збільшеного розміру грошового забезпечення незаконними, визнати за ним право на збільшене грошове забезпечення, стягнути грошове забезпечення з урахуванням збільшеного посадового окладу, надбавок, премій та матеріальних допоміг на оздоровлення та вирішення соціально-побутових питань та компенсації за недоплату грошового забезпечення з урахуванням індексації та інфляції за період 23.11.2005 р. по 30.03.2006 р. в розмірі 14 482,47 грн.
В судовому засіданні позивач позовні вимоги підтримав у повному обсязі, пояснив, що згідно пункту 2 Указу Президента України від 11.12.2001р. № 1207/2001 „Про деякі заходи щодо зміцнення юридичних служб державних органів" відповідач повинен був провести перерахунок грошового забезпечення із збільшенням посадового окладу на 50%, встановленням та виплатою щомісячної надбавки за особливі умови проходження державної служби, складність, напруженість роботи у розмірі 50% посадового окладу з урахуванням доплати за ранг, щомісячної надбавки за високі досягнення у праці і виконання особливо важливої роботи в розмірі 80% посадового окладу з урахуванням доплати за ранг, збільшенням премії на 20% від середнього розміру матеріальної допомоги для вирішення соціально-побутових питань та допомоги для оздоровлення в розмірі двомісячної заробітної плати. Вважає, що підстави до виплати вказаних вище доплат були, жодних стягнень до нього не застосовувалося, в зв'язку з чим просить такі кошти стягнути за період з 23.11.2005 р. по 30.03.2006 р. з відповідача та визнати дії щодо невиплати вказаних доплат незаконними.
Представник відповідача - військової частини А 1656 позов не визнав повністю, надав до суду заперечення на позов, просив відмовити у задоволені позову з підстав вказаних у запереченнях.
Суд, заслухавши пояснення позивача, представника відповідача, встановивши обставини по справі, дослідивши матеріали справи, вважає позов не обґрунтованим та не підлягаючим задоволенню з наступних підстав.
Встановлено, що ОСОБА_1 проходить військову службу у військовій частині А-1656, на час розгляду справи перебуває на посаді юрисконсульта частини, що підтверджується витягом з послужного списку особової справи та службовою карткою.
Згідно пункту 2 Указу Президента України від 11.12.2001 року № 1207/2001 „Про деякі заходи щодо зміцнення юридичних служб державних органів" керівники державних органів (апаратів цих органів), виходячи з рівня кваліфікації, ступеня завантаженості та якості виконуваної роботи, можуть установлювати з 1 грудня 2001 року працівникам юридичних служб, до службових обов’язків яких входить здійснення правової експертизи нормативно-правових актів і проектів таких актів, підготовка і редагування нормативно-правових актів та їх візування як юриста чи виконавця:
посадові оклади, збільшені на 50 відсотків;
щомісячну надбавку за особливі умови проходження державної служби, складність, напруженість роботи - у розмірі до 50 відсотків посадового з урахуванням доплати за ранг;
щомісячну надбавку за високі досягнення у праці і виконання особливо важливої роботи -у розмірі до 80 відсотків посадового окладу з урахуванням доплати за ранг державного службовця;
розмір премій, збільшений на 20 відсотків середнього розміру, що виплачується у відповідному державному органі (апараті цього органу);
надбавку за почесне звання „Заслужений юрист України" - у розмірі 30 відсотків посадового окладу з урахуванням доплати за ранг державного службовця;
розміри матеріальної допомоги для вирішення соціально-побутових питань та допомоги на оздоровлення - у розмірі двомісячної заробітної плати.
Як вбачається зі змісту наведеної норми, виплата зазначених надбавок та премій передбачалася як право керівника за наявності обов`язкових умов, як то, - рівень кваліфікації, ступінь завантаженості та якість виконуваної роботи , установлювати їх при умові здійснення правової експертизи нормативно-правових актів і проектів таких актів, підготовка і редагування нормативно-правових актів та їх візування як юриста чи виконавця.
Фінансування витрат, пов'язаних з реалізацією цього Указу, забезпечується КМ України в межах коштів, передбачених у державному бюджеті на 2001 і наступні роки на утримання апарату державних органів (пункт 3 вказаного Указу).
Із змісту вищевикладеного слідує, що встановлення збільшених посадових окладів, щомісячних надбавок, розмірів премій і матеріальної допомоги є правом керівників державних органів, а не їх обов'язком; сама реалізація положень Указу, який носить рекомендаційний характер, повинна здійснювати в межах виділених асигнувань з державного бюджету. Крім цього, оплата праці військовослужбовців регулюються спеціальним законодавством, зокрема Положенням про порядок виплати грошового забезпечення військовослужбовців Збройних Сил України, яким не передбачено підвищення грошового забезпечення юрисконсульту частини.
Згідно роз'яснень, що містяться в пункті 2 постанови Пленуму ВС України № 13 від 24.12.1999р. “Про практику застосування судами законодавства про оплату праці”, передбачені законодавством про працю норми її оплати і порядок вирішення спорів про останню не поширюються на військовослужбовців та прирівняних до них осіб (рядовий і начальницький склад органів внутрішніх справ тощо).
Таким чином, оплата праці військовослужбовців регулюється спеціальним законодавством, зокрема Положенням про порядок виплати грошового забезпечення військовослужбовців Збройних Сил України, затвердженого наказом МО України № 75 від 05.03.2001р., яким не передбачено підвищення грошового забезпечення юрисконсульту частини.
Окрім цього, відповідно до статті 67 Статуту Внутрішньої служби ЗС України, затвердженого Законом України № 548-XIV від 24.03.1999р., командир полку (окремого батальйону) зобов'язаний керувати фінансовою діяльністю полку, розпоряджатися згідно із законодавством коштами, забезпечити ощадливе витрачання коштів у суворій відповідності із затвердженим кошторисом.
Оскільки позивачем не представлено в суді доказів того, що витрати на підвищення грошового забезпечення передбачалися в кошторисах частин, Міністром оборони видавалися керівні документи щодо підвищення грошового забезпечення юрисконсультам, не вказав на існування наказів по частинах про підвищення посадових окладів юрисконсультів, то суд приходить до висновку про відсутність, у даному випадку, права у командирів військових частин на підвищення грошового забезпечення юрисконсульту частини.
Указом Президента України від 30.03.2007р. № 272/2006 „Про визнання такими, що втратили чинність, деяких указів Президента України з питань оплати праці" вказана вище норма втратила чинність.
Проте позивач не довів суду, з представленням документального підтвердження, наявності в період з 23.11.2005 р. по 30.03.2006 р. підстав та умов для виплати спірних надбавок та премій. Зокрема, позивачем не представлено документальних доказів за кожен місяць спірного періоду щодо наявності відповідного рівня кваліфікації, підготовлених проектів нормативно-правових актів, експертизи таких актів позивачем та про наявність рішення керівника з цього приводу.
Посилання позивача на примірну характеристику та на відсутність в спірний період стягнень та порушень дисципліни, суд не може взяти до уваги, оскільки не підтверджують наведені вище обставини.
Неналежним доказом суд вважає і довідку військової частини А 1656 (а.с.10), оскільки з її змісту не вбачається за який період, на підставі чого і за яких умов позивач мав право на отримання спірних надбавок.
Згідно з частиною першою статті 71 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення.
Відповідно до частини другої статті 71 Кодексу адміністративного судочинства України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб’єкта владних повноважень обов’язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.
На думку суду відповідачем доведено правомірність та обґрунтованість своїх дій з урахуванням вимог встановлених частиною другою статті 19 Конституції України та частиною третьою статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України, а тому, виходячи з меж заявлених позовних вимог, системного аналізу положень законодавства України та доказів, наявних у матеріалах справи, у задоволенні адміністративного позову ОСОБА_1 має бути відмовлено повністю.
Крім того, суд звертає увагу на те, що позивачем пропущено строк звернення до адміністративного суду, встановлений статтею 99 Кодексу адміністративного судочинства України.
Так, відповідно до частини першої статті 99 Кодексу адміністративного судочинства України адміністративний позов може бути подано в межах строку звернення до адміністративного суду, встановленого цим Кодексом або іншими законами.
Частиною другою статті 99 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що для звернення до адміністративного суду за захистом прав, свобод та інтересів особи встановлюється шестимісячний строк, який, якщо не встановлено інше, обчислюється з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів.
ОСОБА_1 звернувся до Окружного адміністративного суду м. Севастополя з адміністративним позовом 18.11.2010 року, тобто з пропуском строку звернення до адміністративного суду, встановленого частиною другою статті 99 Кодексу адміністративного судочинства України.
Відповідно до статті 100 Кодексу адміністративного судочинства України, адміністративний позов, поданий після закінчення строків, установлених законом, залишається без розгляду, якщо суд за заявою особи, яка його подала, не знайде підстав для поновлення строку, про що постановляється ухвала.
Обґрунтовуючи наявність поважних причин, що призвели до пропуску строку звернення до адміністративного суду, позивач зазначає, що про вимогу виплати посадових окладів збільшених, відповідно до Указу Президента України від 11.12.2001 року № 1207/2001 „Про деякі заходи щодо зміцнення юридичних служб державних органів" йому стало відомо у липні 2010 року, а тому позивачу не могло бути відомо з інших джерел про наявність даного нормативно-правового акту.
На думку суду вказані обставини можуть підтверджувати про поважності причин пропуску строку звернення до адміністративного суду, та з врахуванням того, що представник відповідача не заперечував, суд вважає за можливе визнати причини пропуску строку звернення до адміністративного суду поважними та поновити строк звернення до адміністративного суду ОСОБА_1
Враховуючи наведене, аналізуючи діюче законодавство України, суд дійшов висновку, що позовні вимоги ОСОБА_1 не обгрнутовані та підлягають задоволенню.
Відповідно частини 3 статті 160 Кодексу адміністративного судочинства України повний текст постанови складений та підписаний 20.12.2010р.
Керуючись статтями 158 – 163, 167 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -
ПОСТАНОВИВ:
У задоволенні адміністративного позову ОСОБА_1 до Військової частини А 1656 про визнання права на отримання збільшеного грошового забезпечення, відмовити.
Постанова набирає законної сили в порядку, встановленому статтею 254 Кодексу адміністративного судочинства України, та може бути оскаржена до Севастопольського апеляційного адміністративного суду у порядок і строки, передбачені статтею 186 Кодексу адміністративного судочинства України.
Постанова не набрала законної сили.
Суддя < підпис > О.В. Мінько
< Суддя >: < підпис > < Суддя >
< З оригіналом згідно >
< Суддя > < підпис > < Суддя >
< Суддя >: < підпис > < Суддя >