Справа №2-а-424/10

ПОСТАНОВА

 ІМЕНЕМ   УКРАЇНИ

24 грудня 2010 року                                                                                                             м. Вижниця

Суддя Вижницького районного суду Чернівецької області Пилип’юк І.В., розглянувши в порядку скороченого провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Управління пенсійного фонду України у Вижницькому районі, про поновлення пропущеного строк, визнання дій неправомірними та зобов'язання вчинити певні дії, -

ВСТАНОВИВ:

ОСОБА_1 звернулася з позовом до суду, відповідно до якого просить поновити пропущений строк звернення до суду, визнати дії Управління Пенсійного фонду України у Вижницькому районі Чернівецької області щодо невиплати підвищення до пенсії як дитині війни у розмірі 30 % неправомірними, зобов’язати нарахувати недоотриману державну допомогу за період з 09.07.2007 року по 31.12.2007 року, з 22.05.2008 року по 31.12.2008 року, з 01.01.2009 року по 31.12.2009 року та з 01.01.2010 року по 08.12.2010 року та зобов’язати відповідача нараховувати щомісячну соціальну допомогу надалі при нарахуванні пенсії, згідно ЗУ «Про соціальний захист дітей війни».  

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що позивач, як дитина війни, відповідно до ст. 6 ЗУ «Про соціальний захист дітей війни» має право отримувати державну соціальну допомогу в розмірі 30% мінімальної пенсії за віком, проте відповідач не виконує вимог Закону, не нараховує та не сплачує позивачу пенсію в передбаченому законодавством розмірі чим порушує права та законні інтереси позивача. Порушення її прав стало причиною звернення до суду.  

Представник відповідача в установлений термін надав до суду заперечення на позов де зазначив, що дії УПФ у Вижницькому районі повністю відповідають чинному законодавству України, відповідач діяв у межах своїх повноважень і у спосіб, встановлений чинним законодавством, а вимоги позивача не можуть бути задоволені, так як вони не ґрунтуються і не відповідають вимогам чинного законодавства України. Просить також застосувати наслідки пропуску позивачем строку позовної давності для звернення до суду із цим позовом.      

Відповідно до ч.4 ст.183-2 КАС України суддя розглядає справу в порядку скороченого провадження без проведення судового засідання та виклику осіб, які беруть участь у справі.    

Дослідивши матеріали справи, суд вважає, що позов підлягає частковому задоволенню з наступних підстав.    

Судом встановлено, що позивач народилася ІНФОРМАЦІЯ_2, і відповідно до вимог ст.1 ЗУ «Про соціальний захист дітей війни» від 18.11.2004 р., який набрав чинності з 01.01.2006 року, набула статус «дитини війни», що підтверджується відповідним посвідченням УПФ України у Вижницькому районі від 23.01.1995 року НОМЕР_1 та відповідно надає їй права на отримання пільг та державної соціальної підтримки, встановлених цим Законом.    

Відповідно до ст.6 ЗУ «Про соціальний захист дітей війни» дітям війни пенсії або щомісячне довічне грошове утримання чи державна соціальна допомога, що виплачується замість пенсії, підвищується на 30% мінімальної пенсії за віком.    

Вирішуючи вимоги в частині зобов'язання відповідача провести нарахування позивачу передбаченого ст. 6 ЗУ «Про соціальний захист дітей війни» підвищення до пенсії, суд опираючись на положення ст. 46 Конституції України, ст.7 Закону та Рішення Конституційного Суду України від 11.10.2005 р. № 8-рп/2006 (справа про рівень пенсії і щомісячного довічного утримання), прийшов до висновку про неможливість звуження змісту права позивача на гарантований державною соціальний захист та обов'язку держави в особі відповідача по справі забезпечити належний матеріальний рівень позивача, яка має статус «дитини війни».    

Право позивача на отримання за період з 09 липня по 31 грудня 2007 року включно щомісячного підвищення до пенсії відповідно до ст.6 ЗУ «Про соціальний захист дітей війни» підтверджено Рішенням Конституційного Суду України № 6-рп від 09.07.2007 р., яким визнані неконституційним положення п.12 ст.71 та ст.111 ЗУ «Про Державний бюджет України на 2007 рік», що призупиняли на 2007 рік дію ст.6 ЗУ «Про соціальний захист дітей війни».    

Відповідно до ч.2 ст.152 Конституції України закони, інші правові акти, або їх окремі положення, що визнані неконституційними, втрачають чинність з дня ухвалення рішення про їх неконституційність.    

Крім того відповідно до ч. 2 ст. 3 ЗУ «Про соціальний захист дітей війни» державні соціальні гарантії дітям війни, встановлені цим законом, не можуть бути обмежені або скасовані іншими нормативно-правовими актами.    

Отже, Управління Пенсійного фонду України повинно було зробити перерахування пенсії позивачу починаючи з 09 липня 2007 року.

З матеріалів справи вбачається, що відповідач будь-яких дій, пов’язаних з перерахунком пенсії позивачу в частині її підвищення відповідно до положень ст. 6 ЗУ «Про соціальний захист дітей війни» у 2007 році не здійснював, а також не проводив виплату.  

За таких обставин суд вважає, що відповідач припустився бездіяльності щодо своєчасного перерахунку та виплати пенсії в розмірі, передбаченому ст. 6 ЗУ «Про соціальний захист дітей війни».    

Підпунктом 2 ст. 41 розділу ІІ ЗУ «Про Державний бюджет України на 2008 рік та про внесення змін до деяких законодавчих актів України» текст статті 6 ЗУ «Про соціальний захист дітей війни» викладено в наступній редакції: дітям війни (крім тих, на яких поширюється дія ЗУ «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту») до пенсії або щомісячного довічного грошового утримання чи державної соціальної допомоги, що виплачується замість пенсії, виплачується підвищення у розмірі надбавки, встановленої для учасників війни. Ветеранам війни, які мають право на отримання підвищення до пенсії або щомісячного довічного грошового утримання чи державної соціальної допомоги, що виплачується замість пенсії, відповідно до цього Закону та ЗУ «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту» дане підвищення провадиться за їх вибором згідно з одним із законів.    

Відповідно до ч. 4 ст.14 ЗУ «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту» учасникам війни пенсії або щомісячне довічне грошове утримання чи державна соціальна допомога, що виплачується замість пенсії, підвищуються на 10% від прожиткового мінімуму для осіб, які втратили працездатність.  

Тому, підстави для підвищення пенсії за період з січня по 22 травня 2008 р. були відсутні, оскільки позивачу пенсія з підвищенням на 10% від прожиткового мінімуму для осіб, які втратили працездатність, виплачувалась.    

Право позивача на отримання за період з 22 травня по 31 грудня 2008 року включно щомісячного підвищення до пенсії відповідно до ст.6 ЗУ «Про соціальний захист дітей війни» підтверджено Рішенням Конституційного Суду України № 10-рп від 22.05.2008 р., яким визнані неконституційним положення п.1, 2 ст. 41 Розділу II ЗУ «Про Державний бюджет України на 2008 рік та про внесення змін до деяких законодавчих актів України».    

Таким чином, відновлено дію ст. 6 ЗУ «Про соціальний захист дітей війни».    

Статтею 58 ЗУ «Про Державний бюджет України на 2008 рік та про внесення змін до деяких законодавчих актів України» прожитковий мінімум для осіб, які втратили працездатність на 2008 рік затверджений у наступному розмірі з 1 січня – 470 грн., з 1 квітня – 481 грн., з 1 липня – 482 грн., з 1 жовтня – 498 грн.    

Таким чином, відповідач повинен був провести підвищення пенсії у збільшеному розмірі відповідно до вимог ст. 6 Закону, починаючи з 22 травня 2008 року по 31 грудня 2008 року.  

Отже, суд вважає, що відповідач починаючи з 22 травня 2008 року неправомірно застосовує п. 8 Постанови Кабінету Міністрів України № 530 від 28 травня 2008 року, якою встановлено, що «дітям війни» (крім тих, на яких поширюється дія ЗУ «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту» та «Про жертви нацистських переслідувань») до пенсії виплачується підвищення у розмірах: з 22 травня – 48,1 грн., з 1 липня – 48,2 грн., з 1 жовтня – 49,8 грн., бо ці положення протирічать ЗУ «Про соціальний захист дітей війни» та рішенню Конституційного Суду України від 22 травня 2008 року.    

Вищенаведені висновки свідчать, що відповідач діяв не у спосіб, передбачений чинним законодавством на певний період часу, рішення Конституційного Суду України не виконував.  

Крім того, відповідно до вимог ст. 54 ЗУ «Про державний бюджет України на 2009 рік» встановлено, що у 2009 році прожитковий мінімум на одну особу та для тих, хто відноситься до основних соціальних та демографічних груп населення, встановлений в розмірах, що діяли у грудні 2008 року, та змінено з 01.11.2009 року.    

Також підлягають задоволенню і вимоги позивача про підвищення пенсії з 01.01.2010 року по 08.12.2010 року, оскільки вищевказані положення ЗУ «Про соціальний захист дітей війни» мають законну силу та не були призупинені.  

З огляду на наведене, суд дійшов висновку, що відповідач повинен нарахувати та  виплатити на користь позивача державну соціальну допомогу за період з 09 липня 2007 року по 31 грудня 2007 року, з 22 травня 2008 року по 31 грудня 2008 року, з 01 січня 2009 року по 31 грудня 2009 року та з 01.01.2010 року по 08.12.2010 року, у розмірах, визначених ст. 6 ЗУ «Про соціальний захист дітей війни», оскільки на цей момент вищевказана норма є діючою.    

Стосовно початку терміну дії положень рішення Конституційного Суду України № 10-рп від 22.05.2008 року, суд приймає до уваги абзац другий пункту 2 мотивувальної частини рішення Конституційного Суду України № 1-рп/99 від 09.02.1999 року, яким визначено, що дію нормативно-правового акта в часі треба розуміти так, що вона починається з моменту набрання цим актом чинності і припиняється із втратою ним чинності, тобто до події, факту застосовується той закон або інший нормативно-правовий акт, під час дії якого вони настали або мали місце.

За чинним законодавством розмір мінімальної пенсії за віком визначається лише за правилами, передбаченими частиною першої статті 28 ЗУ «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування», іншого нормативно-правового акту, який би визначав цей розмір або встановлював інший розмір, немає.    

Враховуючи приписи зазначеної у попередньому абзаці норми ЗУ «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» та положення ст.6 ЗУ «Про соціальний захист дітей війни», якою встановлено право особи зі статусом «дитина війни» на отримання щомісячного підвищення до пенсії у розмірі 30 відсотків мінімальної пенсії за віком, суд вважає, що відповідач зобов'язаний призначати, нараховувати та виплатити позивачу підвищення до пенсії на 30 відсотків мінімальної пенсії за віком, виходячи із розміру встановленого у липні-грудні 2007 року, травні-грудні 2008 року, у січні-грудні 2009 року та у січні-грудні 2010 року мінімального розміру пенсії за віком.    

За таких обставин, суд задля забезпечення принципу визначеності та конкретності судового рішення вважає, що резолютивна частина постанови по цій справі повинна містити вказівку на призначення, нараховування та виплату підвищення до пенсії з урахуванням розміру мінімальної пенсії за віком, встановленої на час виплат у липні-грудні 2007 року, травні-грудні 2008 року, у січні-грудні 2009 року та у січні-грудні 2010 року, що відповідно забезпечить відновлення порушеного права позивача.    

На правильність висновку суду не впливають вимоги частини третьої статті 28 ЗУ «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування», і до спірних правовідносин необхідно застосовувати розмір мінімальної пенсії за віком, оскільки наявність такої норми та відсутність іншого мінімального розміру пенсії за віком не є підставою для відмови в реалізації позивачем конституційної гарантії та його права на отримання щомісячного підвищення до пенсії, виходячи з розміру мінімальної пенсії за віком, як це встановлено ст.6 ЗУ «Про соціальний захист дітей війни».    

Відповідно до ст.2 КАСУ завданням адміністративного судочинства є захист прав, свобод та інтересів фізичних та юридичних осіб у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку у тому числі органів державної влади. У справах щодо оскарження рішень суди перевіряють чи прийняті вони на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.    

Статтею 19 Конституції України встановлено, що правовий порядок в Україні ґрунтується на засадах, відповідно до яких ніхто не може бути примушений робити те, що не передбачено законодавством. Органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.    

За Преамбулою ЗУ «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» цей Закон, розроблений відповідно до Конституції України та Основ законодавства України про загальнообов'язкове державне соціальне страхування,  визначає принципи, засади і механізми функціонування системи загальнообов'язкового державного пенсійного страхування, призначення, перерахунку і виплати пенсій, надання соціальних послуг з коштів Пенсійного фонду, що формуються за рахунок страхових внесків роботодавців, бюджетних та інших джерел, передбачених цим Законом, а також регулює порядок формування Накопичувального пенсійного фонду та фінансування за рахунок його коштів видатків на оплату договорів страхування довічних пенсій або одноразових виплат застрахованим особам, членам їхніх сімей та іншим особам, передбаченим цим Законом.    

Статтею 58 зазначеного Закону на Пенсійний фонд покладене керівництво та управління солідарною системою, збір, акумуляція та облік страхових внесків, призначення пенсії та підготовка документів для її виплати, забезпечення своєчасного і в повному обсязі фінансування та виплати пенсій, допомоги на поховання, здійснення контролю за цільовим використанням коштів Пенсійного фонду, вирішення питань, пов'язаних з веденням обліку пенсійних активів застрахованих осіб на накопичувальних пенсійних рахунках, здійснення адміністративного управління Накопичувальним фондом та інші функції, передбачені Законом і статутом Пенсійного фонду.    

Відповідно до п.15 Положення «Про Пенсійний фонд України», Пенсійний фонд України здійснює свої повноваження через створенні в установленому порядку територіальні управління    

Надання дітям війни соціальної підтримки є державною програмою соціальної допомоги, яка згідно ст.87 Бюджетного кодексу України відноситься до видатків Державного бюджету, а Пенсійний фонд України згідно ст.21 Бюджетного кодексу України є розпорядником бюджетних коштів для здійснення програми соціальної підтримки дітям війни та відповідно до ч.4 ст.22 Бюджетного кодексу України розробляє план своєї діяльності відповідно до завдань та функцій, визначених нормативно-правовими актами, виходячи з необхідності досягнення конкретних результатів за рахунок бюджетних коштів, а також розробляє на підставі плану діяльності проект кошторису та бюджетні запити і подає їх до Мінфіну України чи місцевому фінансовому органу, затверджує кошториси розпорядників бюджетних коштів нічого рівня (до яких відноситься і відповідач) та інше.    

Таким чином, вищенаведені норми свідчать про те, що обов'язок по призначенню, нарахуванню та виплаті доплати до пенсії позивачу, передбаченої ст.6 ЗУ «Про соціальний захист дітей війни»- покладено на відповідні територіальні управління за місцем проживання позивача.    

Відповідно до глави 4 Бюджетного кодексу України про бюджетний процес та встановленому у ст.35 Бюджетного кодексу України порядку розроблення бюджетних запитів, які враховуються при підготовці проекту Державного бюджету України - суд вважає, що правомірними вважалися б дії відповідача у разі прийняття ним участі у формуванні Бюджету України, як це передбачено діючими нормативно-правовими актами, тобто відповідні звернення до Головного Управління та Пенсійного Фонду України з пропозиціями щодо обсягу бюджетних коштів, необхідних для його діяльності після надання Конституційним Судом України роз'яснень щодо неконституційності положень ЗУ «Про Державний бюджет України на 2007 рік» та на наступний бюджетний період. І такої можливості на погляд суду відповідач не був позбавлений.    

Відповідачем суду не було надано доказів правомірності своєї бездіяльності стосовно позивача.                

Відповідно до ст. 87 ЗУ  ,,Про пенсійне забезпечення" від  05 листопада 1991 року № 1788-ХІІ, суми пенсії, не одержані своєчасно з вини органу, що призначає або виплачує пенсію, виплачуються за минулий час без обмеження будь-яким строком, оскільки виплата підвищення до пенсії є однією з складових пенсії в цілому, суд вважає, що позивачем не пропущений строк для звернення до суду за захистом своїх прав з даних правовідносин, оскільки в цьому є вина Пенсійного фонду у Вижницькому районі.

Щодо вимог позивача про зобов’язання відповідача з дня ухвалення постанови суду виплачувати позивачеві пенсію з урахуванням підвищення на 30 % від мінімальної пенсії за віком як «дитині війни» з дня винесення судового рішення у справі і на майбутній час, суд вважає за потрібне відмовити у їх задоволенні, виходячи із наступного.    

Так, згідно ст. 6 КАС України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до адміністративного суду, якщо вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю суб'єкта владних повноважень порушені її права, свободи або інтереси.

Отже, необхідною умовою для звернення особи до суду з адміністративним позовом є обов'язкова наявність порушення прав, свобод чи інтересів цієї особи. Якщо за результатами розгляду справи факту такого порушення не встановлено, у адміністративного суду немає правових підстав для задоволення позову.    

При цьому суд зазначає, що оскільки правовою підставою для звернення до адміністративного суду є захист порушених прав, свобод чи інтересів, то право на позов у особи виникає лише після порушення відповідачем її права, тобто захисту підлягає вже порушене право, а не те, яке може бути порушено у майбутньому і щодо якого невідомо, буде воно порушено чи ні.    

Згідно з ч. 3 ст. 94 КАС України, якщо адміністративний позов задоволено частково, судові витрати, здійснені позивачем, присуджуються йому відповідно до задоволених вимог.    

Керуючись  ст.ст. 6, 9, 11, 14, 17, 70, 71, 86, 94, 158-163, 183-2 КАС України, Законом України „Про соціальний захист дітей війни”, Законом України „Про загальнообов’язкове державне пенсійне страхування”, Рішенням Конституційного Суду України №10-рп/2008 від 22 травня 2008 року, суд, -      

ПОСТАНОВИВ:

Позов ОСОБА_1 задовольнити частково.  

Визнати дії Управління Пенсійного фонду України у Вижницькому районі Чернівецької області щодо не нарахування та невиплати ОСОБА_1, ІНФОРМАЦІЯ_1, жительці АДРЕСА_1 підвищення до пенсії у розмірі 30% мінімальної пенсії за віком, як «дитині війни» за періоди з 09 липня 2007 року по 31 грудня 2007 року, з 22 травня 2008 року по 31 грудня 2008 року, з 01 січня 2009 року по 31 грудня 2009 року, з 01 січня 2010 року по 08 грудня 2010 року - неправомірними.  

Зобов’язати Управління Пенсійного Фонду України у Вижницькому районі Чернівецької області здійснити нарахування та виплату ОСОБА_1, ІНФОРМАЦІЯ_1, жительці АДРЕСА_1 підвищення до пенсії у розмірі 30 % мінімальної пенсії за віком, відповідно до статті 6 Закону України «Про соціальний захист дітей війни» за періоди: з 09 липня 2007 року по 31 грудня 2007 року, з 22 травня 2008 року по 31 грудня 2008 року, з 01 січня 2009 року по 31 грудня 2009 року, з 01 січня 2010 року по 08 грудня 2010 року, з урахуванням проведених виплат.    

В іншій частині позовних вимог відмовити.    

Стягнути з Державного бюджету України на користь ОСОБА_1, ІНФОРМАЦІЯ_1, жительки АДРЕСА_1 державне мито в сумі 1.70 грн.  

Постанова суду набирає законної сили після закінчення строку для подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано.  

Постанова може бути оскаржена до Вінницького апеляційного адміністративного суду через Вижницький районний суд Чернівецької області шляхом подачі апеляційної скарги протягом десяти днів з дня отримання її копії.    

  Суддя:   (підпис)

             Копія вірна: