Справа № 22-26245/2010 Головуючий у 1-й інстанції – Кривов’яз А.П.
Доповідач – Олійник А.С .
Р І Ш Е Н Н Я
І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И
14 грудня 2010 року колегія суддів судової палати у цивільних справах Апеляційного суду м.Києва в складі:
головуючого – судді Олійник А.С.,
суддів: Наумчука М.І., Шахової О.В.,
при секретарі: Пересунько Я.В.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в м.Києві цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_5 про стягнення боргу
за апеляційною скаргою представника ОСОБА_5 – ОСОБА_3
на рішення Святошинського районного суду м.Києва від 3 вересня 2010 року
в с т а н о в и л а:
Рішенням Святошинського районного суду м.Києва від 3 вересня 2010 року задоволено позов. Стягнуто з ОСОБА_5 на користь ОСОБА_1 1 599 032 грн. 08 коп. та судові витрати (а.с. 50-51).
В апеляційній скарзі представник відповідача ОСОБА_3 просить рішення суду скасувати та ухвалити нове про відмову у позові, посилаючись на його незаконність, неповне з’ясування судом обставин, що мають значення для справи. В апеляційній скарзі зазначено, що відповідач повертав позивачу кошти частинами, але з врахуванням дружніх відносин відповідні докази від нього не одержував. Представник відповідача заперечував проти позову повністю, а не лише проти трьох процентів річних. Суд помилково обчислив штрафні санкції. Позивач не змін довести джерела отримання коштів та не обґрунтував розмір штрафу, що дає підстави сумніватися у неповерненні позивачу коштів відповідачем (а.с. 54-55).
У судовому засіданні в апеляційній інстанції представник відповідача ОСОБА_3 підтримав доводи апеляційної скарги, просить її задовольнити.
Представник позивача ОСОБА_4 заперечив доводи апеляційної скарги, просить її відхилити.
Колегія суддів, заслухавши доповідь судді-доповідача, пояснення представників сторін, перевіривши доводи апеляційної скарги, законність та обґрунтованість рішення суду в межах апеляційного оскарження, дійшла висновку, що апеляційна скарга підлягає задоволенню частково з таких підстав.
Відповідно до ст. 213, 215 ЦПК України суд першої інстанції не мотивував рішення суду. У мотивувальній частині суд обмежився лише вказівкою на встановлення загальних обставин, не зазначивши мотиви, з яких він вважає встановленою наявність або відсутність фактів, якими обгрунтовувалися вимоги позивача.
Судом першої інстанції встановлено, що 29 серпня 2008 року сторонами було укладено договір позики, відповідно до якого відповідач отримав від позивача кошти в розмірі 4000 доларів США (а.с. 5).
21 липня 2009 року сторонами було укладено договір позики, відповідно до якого останній отримав від позивача гроші в борг в сумі 100 126 євро.
У встановлений договором строк відповідач кошти не повернув. Станом на 6 квітня 2010 року сума боргу становить 1 599 032 грн. 08 коп.
Як вбачається із позовної заяви, позивач просив стягнути за договором позики від 29 серпня 2008 року: суму боргу розмірі 319 600 грн., проценти за користування чужими коштами – 31 960 грн.; за договором позики від 21 липня 2009 року: суму боргу 1 229 грн. 185 грн., три проценти річних – 18 286 грн. 24 коп., а всього: 16 146 грн. 68 коп.
Зазначивши в апеляційній скарзі про те, що суд не правильно розрахував штрафні санкції, представник відповідача не зміг пояснити, які саме та не надав їх розрахунок.
Колегія суддів перевіряє законність рішення суду в межах доводів апеляційної скарги. Водночас відповідно до ч. 3 ст. 303 ЦПК України виходить за доводи апеляційної скарги в частині стягнення з відповідача на користь позивача борг у розмірі 18 000 доларів США.
Відповідно до ч. 1 ст. 1048 ЦК України позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом. Розмір і порядок одержання процентів встановлюються договором. Якщо договором не встановлений розмір процентів, їх розмір визначається на рівні облікової ставки Національного банку України.
Із змісту розписки від 29 серпня 2008 року випливає, що позикодавець має право на одержання від позичальника проценти від суми позики в розмірі 4 000 доларів США у разі неповернення коштів до 18 вересня 2008 року (а.с. 5).
Відповідно до ч. 1 ст. 1050 ЦК України якщо позичальник своєчасно не повернув суму позики, він зобов'язаний сплатити грошову суму відповідно до статті 625 цього Кодексу. Якщо позичальник своєчасно не повернув речі, визначені родовими ознаками, він зобов'язаний сплатити неустойку відповідно до статей 549-552 цього Кодексу, яка нараховується від дня, коли речі мали бути повернуті, до дня їх фактичного повернення позикодавцеві, незалежно від сплати процентів, належних йому відповідно до статті 1048 цього Кодексу.
За змістом ст.ст. 625, 1050 ЦК України стягнення процентів за ст. 1048 ЦК України є платою за користування грошовими коштами, а стягнення сум згідно із ч. 2 ст. 625 ЦК України є заходом цивільно-правової відповідальності за порушення грошового зобов’язання.
У судовому засіданні представник позивача пояснив, що у позовній заяві помилково зазначено три проценти річних, що є платою за користування чужими грошовими коштами. Позивач просив стягнути три проценти річних на підставі ст. 625 ЦК України.
Таким чином, за договором позики від 29 серпня 2009 року стягненню з відповідача на користь позивача підлягає сума боргу - 319 600 грн. ( 40 000 доларів США Х 7.99 гривень за 1 долар США (офіційний курс валют) = 319 600 грн.), проценти за користування коштами - 31 960 (4 000 доларів США Х 7.99 гривень за 1 долар США (офіційний курс валют) = 31 960 грн.). Суд обгрунтовано задовольнив позовні вимоги в цій частині.
Відповідно до п.п. 1, 4 договору позики грошових коштів № 5 від 21 липня 2009 року стягненню з відповідача на користь позивача підлягає сума боргу, несплачені проценти за користування грошовими коштами та три проценти річних від простроченої суми.
У вказаному договорі не визначено розмір і порядок одержання процентів за договором позики, а з врахуванням змісту договору штраф у розмірі 18 000 грн. не є процентами за договором позики.
Не можна погодитися із висновком суду про те, що стягненню з відповідача на користь позивача підлягає 18 000 доларів США, які у позовній заяві зазначено як кошти надані в позику.
Згідно із п. 1 договору позики грошових коштів № 5 від 21 липня 2009 року позикодавець передає у власність позичальника грошові кошти у сумі 100 126 євро та 18 000 доларів США штрафів, а позичальник зобов’язується повернути позикодавцеві таку ж суму грошових коштів.
Відповідно до ст. 1046 ЦК України за договором позики одна сторона (позикодавець) передає у власність другій стороні (позичальникові) грошові кошти або інші речі, визначені родовими ознаками, а позичальник зобов'язується повернути позикодавцеві таку ж суму грошових коштів (суму позики) або таку ж кількість речей того ж роду та такої ж якості. Договір позики є укладеним з моменту передання грошей або інших речей, визначених родовими ознаками.
Договір позики є реальним договором і вважається укладеним з моменту передачі грошей.
У судовому засіданні представник позивача підтвердив, що кошти у розмірі 18 000 доларів США позивачем відповідачу не передавалися, а є штрафом за неповернення коштів.
Пунктом 1 договору позики грошових коштів № 5 від 21 липня 2009 року кошти в розмірі 18 000 доларів США визначені як предмет позики.
Відповідно до ч. 1 ст. 1049 ЦК України позичальник зобов'язаний повернути позикодавцеві позику грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором.
Враховуючи положення ст. 1046 , ч. 1 ст. 1049 ЦК України та п. 1 вказаного договору кошти в розмірі 18 000 доларів США стягненню з відповідача на користь позивача не підлягають, оскільки ці кошти не передавалися за договором позики. Ці кошти не можуть бути стягнуті як проценти за користування коштами, оскільки визначені договором як предмет позики.
Станом на 14 грудня 2010 року курс долара до гривні за офіційним курсом НБУ України становить 100 USD 795.31.
Таким чином, розмір боргу за договором позики грошових коштів № 5 підлягає зменшенню на суму 143 100 грн. (7.95 Х 18 000 доларів США = 143 100 грн.).
Доводи апеляційної скарги про те, що позивач не змін довести джерела отримання переданих у борг коштів є необгрунтованими, оскільки укладення договору позики не передбачає такої умови.
Доводи апеляційної скарги про повернення коштів відповідачем позивачу належними та допустимими доказами не підтверджено, а тому є необґрунтованими та не впливають на висновок суду про неповернення боргу відповідачем.
З огляду на викладене, апеляційна скарга підлягає задоволенню частково, а рішення суду підлягає зміні, стягнутий з ОСОБА_5 на користь ОСОБА_1 борг з 1 599 032 грн. 08 коп. підлягає зменшенню до 1 455 932 грн. 08 коп.
Керуючись ст.ст. 303, 307, 309, 316, 317 ЦПК України, колегія суддів
в и р і ш и л а:
Апеляційну скаргу представника ОСОБА_5 – ОСОБА_3 задовольнити частково.
Рішення Святошинського районного суду м.Києва від 3 вересня 2010 року змінити, зменшивши стягнутий з ОСОБА_5 на користь ОСОБА_1 борг з 1 599 032 грн. 08 коп. до 1 455 932 грн. 08 коп.
В іншій частині рішення суду залишити без змін.
Рішення набирає законної сили з моменту проголошення, але може бути оскаржене в касаційному порядку до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ протягом двадцяти днів шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до цього суду.
Головуючий: Судді: