Справа № 22- 24080/2010 Головуючий в 1-й інстанції – Андрієнко А.М. Доповідач – Олійник А.С.
Р І Ш Е Н Н Я
І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И
16 листопада 2010 року колегія суддів судової палати у цивільних справах Апеляційного суду м.Києва в складі:
головуючого – судді Олійник А.С.,
суддів: Головачова Я.В., Шахової О.В.,
при секретарі: Пересунько Я.В.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Києві апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Деснянського районного суду м.Києва від 21 грудня 2009 року у цивільній справі за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_3, ОСОБА_1, третя особа: ОСОБА_4 про визнання договору купівлі-продажу частково недійсним,
в с т а н о в и л а:
У червні 2009 року ОСОБА_2 звернувся до суду із вказаним позовом, просив визнати частково недійсним договір купівлі-продажу в частині покупця, перевести права покупця на вказану квартиру на ОСОБА_3 та ОСОБА_2 у рівних долях.
Свої позовні вимоги мотивує тим, що до 1994 року разом з батьками та сестрою ОСОБА_1 та її чоловіком ОСОБА_5 проживав у приватизованій ними квартирі АДРЕСА_1, яка належала їх сім’ї в кількості п’яти чоловік на праві спільної сумісної власності. На підставі договору купівлі-продажу вказана квартира була продана.
У 1994 році ОСОБА_3 за рахунок його, позивача, та своїх коштів, виручених від продажу попередньої квартири, купила квартиру АДРЕСА_2, яку оформила лише на себе. Тоді ж вони поселилися в цю квартиру, де і проживають до цього часу. У серпні - вересні 2008 року під час сварки із сестрою ОСОБА_1 він дізнався, що 10 вересня 1996 року мати подарувала квартиру сестрі.
Рішенням Деснянського районного суду м.Києва від 21 грудня 2009 року позов задоволено. Визнано договір купівлі-продажу квартири АДРЕСА_2 в частині покупця частково недійсним. Визнано покупцями зазначеної квартири відповідача ОСОБА_6 та позивача ОСОБА_2 у рівних частках.
В апеляційній скарзі ОСОБА_1 просить рішення суду скасувати та ухвалити нове про відмову у позові, посилаючись на порушення судом норм матеріального та процесуального права, невідповідність висновків суду обставинам справи. В апеляційній скарзі зазначено, що права позивача при оформленні договору купівлі-продажу порушено не було, оскільки коштів, які складали різницю вартості квартир, вистачило б для забезпечення його житлом. Проте відповідач ОСОБА_6 витратила їх на свій розсуд. Судом було задоволено її клопотання про залучення її до участі у справі в якості співвідповідача, але у рішенні суду зазначено її процесуальне становище як третя особа. Суд не дав належної оцінки показанням свідків ОСОБА_5 та ОСОБА_7, які спростовують твердження про те, що про порушення своїх прав позивач дізнався у 2007 році. Позивач пропустив строк позовної давності без поважних причин, що є самостійною підставою для відмови у позові (а.с. 70 -72).
Рішенням Апеляційного суду м.Києва від 9 березня 2010 року рішення суду першої інстанції скасовано та ухвалено нове, яким позов задоволено частково. Визнано договір купівлі – продажу квартири АДРЕСА_2 в частині покупця частково недійсним. Визнано ОСОБА_2 покупцем 3/10 часток зазначеної квартири.
Ухвалою Верховного Суду України від 18 серпня 2010 року рішення Апеляційного суду м.Києва від 9 березня 2010 року скасовано та передано справу на новий розгляд до суду першої інстанції.
У судовому засіданні ОСОБА_1 підтримала доводи апеляційної скарги, просить її задовольнити.
ОСОБА_2 заперечив доводи апеляційної скарги, просить її відхилити.
ОСОБА_6 про час і місце розгляду справи повідомлена належним чином, у судове засідання не з’явилася.
Третя особа ОСОБА_4 у судове засідання не з’явилася, письмово просить розглядати справу без її участі.
Колегія суддів, заслухавши доповідь судді-доповідача, пояснення позивача ОСОБА_2 та третьої особи ОСОБА_1, перевіривши доводи апеляційної скарги, законність та обґрунтованість рішення суду в межах апеляційного оскарження, дійшла висновку, що апеляційна скарга підлягає задоволенню частково з таких підстав.
Ухвалюючи рішення суд першої інстанції виходив з того, що спірна квартира придбана матір’ю позивача ОСОБА_2, який на той час був неповнолітнім, - ОСОБА_6, за рахунок коштів, що становили належну їм частку від продажу спірної квартири. Тому визнав покупцями квартири ОСОБА_6 та ОСОБА_2 у рівних частках.
Судом першої інстанції встановлено, що на праві спільної сумісної власності батьку позивача ОСОБА_2, його матері ОСОБА_6, позивачу та його сестрі ОСОБА_1 та її чоловіку ОСОБА_5 належала однокімнатна квартира АДРЕСА_1
У зв’язку із розірванням батьками позивача шлюбу 11 листопада 1994 року вказана квартира була продана, а виручені від її продажу кошти були розподілені порівну між співвласниками по 1/5 частці. Батько позивача свою частку коштів, отриманих від продажу квартири, передав дітям ОСОБА_2 та ОСОБА_1, тому їхня частка збільшилася до 3/10.
У листопаді 1994 року ОСОБА_6, яка діяла в своїх та в інтересах неповнолітнього на той час сина ОСОБА_2, купила двокімнатну квартиру АДРЕСА_2 за рахунок коштів, які припали на її з сином частки від продажу попередньої квартири. Сестра позивача - третя особа ОСОБА_1, та її чоловік належні їм частки отримали з метою придбання власного житла, але такого не придбали і з часом поселилися в спірну квартиру, в якій проживала ОСОБА_6 разом з ОСОБА_2
Не можна погодитися з висновком суду першої інстанції про визнання договору купівлі-продажу квартири недійсним з підстав, передбачених ст. 48 ЦК Української РСР, виходячи з такого.
Відповідно до ч. 2 ст. 58 ЦК Української РСР, який був чинним на час укладення сторонами спірного договору, якщо угода укладена з метою приховати іншу угоду (удавана угода), то застосовуються правила, що регулюють ту угоду, яку сторони дійсно мали на увазі.
За змістом ч. 2 ст. 58 ЦК Української РСР, у разі, якщо за укладеним позивачем договором купівлі-продажу майно фактично придбане за кошти обох сторін, в тому числі і позивача, для них і ними фактично використовувалося, суд визнає цей договір в частині покупця удаваним та визнає покупцями за цим договором сторони у справі.
Таким чином, договір купівлі-продажу квартири АДРЕСА_2 підлягає визнанню в частині покупця удаваним.
Не можна погодитися і з висновком суду про визнання ОСОБА_6 та ОСОБА_2 покупцями квартири у рівних частках, оскільки такий висновок не відповідає нормам матеріального права.
Враховуючи положень ч. 2 ст. 58 ЦК України та ту обставину, що квартира була куплена ОСОБА_6 за рахунок коштів, належних їй та її сину ОСОБА_2, зокрема його частки від продажу попередньої квартири, частка кожного з них має бути пропорційною частці коштів, сплачених кожним із них на придбання квартири по АДРЕСА_2
Квартира по АДРЕСА_1 була продана за 201 000 000 карбованців (а.с. 10).
Частка належних позивачу коштів від продажу квартири на АДРЕСА_1 становить 60 300 000 карбованців - 3/10 частки від 201 000 000 карбованців.
Відповідно до договору купівлі-продажу квартири від 14 листопада 1994 року, предметом його є квартира АДРЕСА_2, ОСОБА_6 купила її за 220 000 000 карбованців (а.с. 11).
Таким чином, для купівлі спірної квартири було використано 60 300 000 карбованців належних ОСОБА_2, що не було спростовано сторонами, а також 159 700 000 карбованців, належних ОСОБА_6
Суд не встановлює походження коштів, які були використані ОСОБА_6 у розмірі 159 700 000 для купівлі квартири, оскільки, з врахуванням заявлених позивачем позовних вимог та підстав позову, визначає лише частку позивача у праві власності на придбану ОСОБА_6 для себе та для нього квартиру.
Посилання ОСОБА_1 про те, що спірна квартира була куплена і за належні їй та її чоловіку кошти доказами не підтверджено.
Таким чином, частка у праві власності позивача у спірній квартирі становить не Ѕ , а 3/10, що є пропорційним частці належних позивачу коштів, які було використано його матір’ю для придбання спірної квартири (3/10 від 220 000 000 карбованців).
З огляду на викладене, рішення суду першої інстанції підлягає скасуванню з ухваленням нового.
Не заслуговують на увагу доводи апеляційної скарги про пропуск строку позовної давності, оскільки у суді першої інстанції не було підтверджено достовірними та достатніми доказами, що з 1994 року ОСОБА_2 було відомо про власника квартири, а з 1996 року про дарування квартири ОСОБА_1
Посилання на помилкове зазначення судом статусу ОСОБА_1 як третьої особи, а не відповідача, не є підставою для скасування рішення саме з цих підстав, оскільки ОСОБА_1 була залучена до участі у справі в якості відповідача (а.с. 36, 42).
Керуючись ст.ст. 303, 307, 309, 316, 317 ЦПК України, колегія суддів
в и р і ш и л а:
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити частково.
Рішення Деснянського районного суду м.Києва від 21 грудня 2009 року скасувати та ухвалити нове.
Позов ОСОБА_2 задовольнити частково.
Визнати договір купівлі-продажу квартири АДРЕСА_2 в частині покупця удаваним.
Визнати ОСОБА_2 покупцем 3/10 частини квартири АДРЕСА_2.
Рішення набирає законної сили з моменту проголошення, але може бути оскаржене в касаційному порядку до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ протягом двадцяти днів шляхом подання касаційної скарги.
Головуючий: Судді: