УКРАЇНА

АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД М. КИЄВА

Справа № 22-12631

Головуючий у1-й інстанції – Сербіна Н.Г.

Доповідач – Пікуль А.А.

У Х В А Л А

І М Е Н Е М   У К Р А Ї Н И

09 грудня 2010 року. Колегія суддів судової палати в цивільних справах Апеляційного суду м. Києва в складі:

        головуючого                 Пікуль А.А.

        суддів                     Вербової І.М.

Невідомої Т.О.

        при секретарі                 Голубенко О.П.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Києві цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_4 в інтересах ОСОБА_5 на рішення Подільського  районного суду м. Києва від 28 квітня 2010 року в справі за позовом ОСОБА_5 до публічного акціонерного товариства «Родовід Банк», про стягнення пені, упущеної вигоди, відшкодування моральної шкоди

в с т а н о в и л а:

Рішенням  Подільського  районного суду м. Києва від 28 квітня 2010 року частково відмовлено в задоволенні позовних вимог ОСОБА_5 до публічного акціонерного товариства «Родовід Банк», про стягнення пені, упущеної вигоди, відшкодування моральної шкоди.

Не погодившись з рішенням суду позивачка через свого представника, ОСОБА_4, подала апеляційну скаргу, в якій, посилаючись на невідповідність висновків суду обставинам справи, неправильну оцінку доказів, порушення норм матеріального права, що призвело до неправильного вирішення справи, просить рішення суду скасувати та ухвалити нове рішення, яким задовольнити заявлений позов у повному обсязі.

Заслухавши доповідь судді Пікуль А.А., пояснення сторін, з’ясувавши обставини справи та обговоривши доводи апеляційної скарги, колегія приходить до висновку про те, що апеляційну скаргу слід відхилити з таких підстав.

Суд першої інстанції вважав встановленими наступні обставини.

Між сторонами  був укладений договір  № ДРГ.501.ОЩ 12-2713/04-2008 про строковий банківський вклад «Ощадний», відповідно до умов якого відповідач прийняв від позивачки грошові кошти у розмірі 20 000 грн. строком на  дванадцять місяців і два дня та зобов’язався повернути суму вкладу і проценти в розмірі 16.5% річних строком до 18 квітня 2009 року.

З 16 березня  2009 року у ВАТ «Родовід Банк» введено мораторій на задоволення вимог кредиторів строком на шість місяців.

21 квітня 2009 року довірена особа позивача звернулася до банку з проханням повернути суму вкладу та нараховані на неї проценти, однак банк відмовив з посиланням на введення НБУ мораторію на задоволення вимог кредиторів.

Пунктом 5.2 укладеного між сторонами договору передбачено, що у разі порушення банком строку повернення вкладу, вказаного у вимозі вкладника, банк сплачує на вимогу вкладника пеню у розмірі 0.1 відсотка від суми вкладу за кожен день прострочки, але не більше одного відсотка від суми вкладу. У разі порушення банком строку виплати процентів, вказаного у вимозі вкладника, банк сплачує на вимогу вкладника пеню у розмірі 0.1 відсотка від суми процентів за кожен день прострочки, але не більше одного відсотка від суми невиплачених у строк процентів.

06 серпня 2009 року ОСОБА_5. отримала суму вкладу та нарахованих відсотків (а.с. 16).

За встановлених обставин з урахуванням правила ст.85 Закону України «Про банки і банківську діяльність» про ненарахування  протягом дії мораторію неустойки (штрафу, пені), інших фінансових  (економічних) санкцій за невиконання чи неналежне виконання грошових зобов’язань, суд першої інстанції прийшов до висновку, що вимоги ОСОБА_5 про стягнення пені за період з 21 квітня 2009 року по 06 серпня 2008 року в розмірі 233 грн. задоволенню не підлягають.  

Оскільки доказів того, що ОСОБА_5 вчиняла будь-які дії  щодо укладення договорів з ВАТ «Південкомбанк», або зверталась до ВАТ «Родовід Банк» з приводу перерахування коштів на інші рахунки у інших банках, підстав для задоволення вимог про стягнення з відповідача суми упущеної вигоди у розмірі 1 580 грн. 65 коп. немає.

Факт заподіяння ОСОБА_5 моральної шкоди не доведений.

Виходячи з наявних у матеріалах справи та досліджених судом першої інстанції письмових доказів суд апеляційної інстанції приходить до висновку про те, що обставини, що мають значення для справи, які суд вважав встановленими при вирішенні справи доведені.

Висновки суду щодо підстав для відмови в задоволенні позовних вимог  відповідають обставинам справи та положенням матеріального закону.

Норми матеріального права відповідно до спірних правовідносин застосовані правильно.

Відповідно до ч. 2  ст. 85 Закону України «Про банки і банківську діяльність» ( в редакції, яка діяла  до прийняття  Закону  N1617-VI  від 24 липня 2009 ) мораторій на задоволення вимог кредиторів поширювався на зобов’язання, строки виконання яких настали до призначення тимчасової адміністрації.

Згідно ч. 4 ст. 85 Закону  України «Про банки і банківську діяльність» мораторій не поширювався, зокрема, на задоволення вимог кредиторів, що виникли у зв'язку із зобов'язаннями банку під час здійснення тимчасової адміністрації банку.

Проте грошове зобов'язання - зобов'язання боржника заплатити кредитору певну грошову суму відповідно до цивільно-правового договору та на інших підставах, передбачених цивільним законодавством України. До складу грошових зобов'язань боржника не зараховуються неустойка (пеня, штраф).

Суть мораторію випливає з його змісту та означає, що протягом дії мораторію:

1) забороняється здійснення стягнення на підставі виконавчих документів та інших документів, за якими здійснюється стягнення та вжиття заходів, спрямованих на забезпечення такого стягнення відповідно до законодавства України.

2) не нараховується неустойка (штраф, пеня), інші фінансові (економічні) санкції за невиконання чи неналежне виконання зобов'язань перед кредиторами та зобов'язань щодо сплати податків і зборів (обов'язкових платежів).

  Таким чином, протягом дії мораторію не нараховується неустойка, до якої відноситься штраф і пеня, яка є формою цивільно-правової відповідальності за порушення умов договору.

Враховуючи наведене, доводи апеляційної скарги щодо невідповідності висновків суду в частині вимог про стягнення пені чинному законодавству України є безпідставними.

Відповідно до ст. 611 ЦК України у разі порушення зобов'язань настають правові наслідки, встановлені договором або законом, у тому числі на відшкодування збитків та моральної шкоди.

Суттєвим є те, що зазначена стаття передбачає відшкодування моральної шкоди, проте лише у випадку, коли це встановлено законом або договором.

Якщо ж умовами договору не визначено моральну (немайнову) шкоду, як один із видів відповідальності, вона підлягає відшкодуванню лише у випадках, передбачених законом. При цьому ст. 611 ЦК України не слід розуміти так, що вона відсилає до ст. 16 цього Кодексу, яка серед способів захисту права називає відшкодування моральної (немайнової) шкоди. Такий висновок ґрунтується на тому, що спеціальна норма (п. 4 ч. 1 ст. 611 ЦК України) не може відсилати до загальної норми (п. 9 ч. 1 ст. 16 ЦК України).

Не можуть застосовуватись до правовідносин, що виникли з порушення договірного зобов'язання, й положення глави 82 ЦК України, які врегульовують правила деліктної відповідальності. Тому у випадку невиконання зобов'язань, в тому числі неповернення банківського вкладу, положення ст. 1167 ЦК України (підстави відповідальності за завдану моральну шкоду), не застосовуються.  

Враховуючи наведене, доводи апеляційної скарги позивачки в цій частині також не можуть бути прийняті судом апеляційної інстанції в якості підстав для скасування рішення суду.

Доводи апеляційної скарги щодо вирішення судом вимог про відшкодування збитків у вигляді упущеної вигоди за своїм змістом є повторенням позиції сторони у суді першої інстанції, оцінка якої міститься у мотивувальній частині оскаржуваного рішення. Ці доводи висновків суду не спростовують, посилань на обставини чи докази, які б дали суду апеляційної інстанції підстави для скасування рішення суду в цій частині, не містять.

Виходячи з викладеного, суд апеляційної інстанції вважає, що судом першої інстанції  дана належна оцінка доводам сторін у сукупності з наданими сторонами доказами, висновки суду відповідають обставинам справи, доводи, викладені у апеляційній скарзі, не спростовують висновків суду першої інстанції, тому   підстав для скасування рішення немає.

Керуючись ст.303, 307, 308, 313-315 ЦПК України, колегія суддів

У Х В А Л И Л А :

Апеляційну скаргу ОСОБА_4 в інтересах ОСОБА_5 відхилити.

Рішення Подільського  районного суду м. Києва від 28 квітня 2010 року залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту її проголошення, може бути оскаржена в касаційному порядку до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ протягом двадцяти днів.

Головуючий:                 Судді: