АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ЧЕРНІВЕЦЬКОЇ ОБЛАСТІ
РІШЕННЯ
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
4 листопада 2010 р. м. Чернівці
Колегія суддів судової палати у цивільних справах Апеляційного суду Чернівецької області у складі:
Головуючого Перепелюк Л.М.
суддів: Галичанського А.Д., Лисака І.Н.
секретар Злой В.П.,
за участю сторін та їх представників,
розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за позовом ОСОБА_1, треті особи на стороні позивача ОСОБА_2, ОСОБА_3 до ОСОБА_4, третя особа на стороні відповідача ОСОБА_5 про встановлення земельного сервітуту за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Першотравневого районного суду м.Чернівці від 23 червня 2010 року,
в с т а н о в и л а :
У листопаді 2009 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до ОСОБА_4, третя особа на стороні відповідача ОСОБА_5 про встановлення земельного сервітуту.
Просив встановити безоплатний земельний сервітут на безстрокове користування ОСОБА_1 та членами його сім’ї частиною земельної ділянки, яка знаходиться у власності ОСОБА_4, розміром: ширина - 2.48 м., довжина - 19.9 м., для забезпечення права проходу, заїзду та виїзду легкового автомобіля у свій двір з метою нормального господарського використання земельної ділянки позивача та його нерухомого майна - квартири АДРЕСА_1.
Посилався на те, що є власником зазначеної квартири та співвласником земельної ділянки площею 0,0337 га, яка знаходиться по вул.Довбуша, 30-1 в м.Чернівці, цільове призначення якої - для будівництва і обслуговування жилого будинку, господарських будівель і споруд. Власником сусідньої земельної ділянки є ОСОБА_4 Користування будинком та земельною ділянкою здійснює син відповідача - ОСОБА_5
Вказував, що він не має змоги повноцінно користуватись своїм двором, оскільки прохід, заїзд та виїзд власним легковим автомобілем проходить через земельну ділянку, власником якої є відповідач.
4 листопада 2005 року між позивачем і попереднім власником будинку ОСОБА_6 укладено мирову угоду, якою передбачено безоплатний земельний сервітут на право проходу, заїзду та виїзду легкового автомобіля ОСОБА_1 у свій двір по земельній ділянці по АДРЕСА_3.
Рішенням Першотравневого районного суду м.Чернівці від 23 червня 2010 року у задоволенні позову ОСОБА_1 відмовлено.
В апеляційній скарзі ОСОБА_1 просить скасувати рішення Першотравневого районного суду м.Чернівці від 23 червня 2010 року, постановити нове рішення, яким позов задовольнити.
Вважає рішення суду незаконним, необґрунтованим, таким, що ухвалене з порушенням норм матеріального та процесуального права, з недоведеними обставинами, які суд вважав встановленими.
Вважає, що висновки суду не відповідають фактичним обставинам справи і нормам матеріального права.
Вказує, що висновок суду про те, що встановлення безстрокового земельного сервітуту - щодо забезпечення права заїзду та виїзду легкового автомобіля позивача - суперечитиме цільовому призначенню земельної ділянки по АДРЕСА_3, суперечить як вимогам закону, так і фактичним обставинам справи, є його припущенням.
Колегія суддів, заслухавши доповідача про зміст оскаржуваного рішення, мотиви апеляційної скарги, вислухавши пояснення осіб, які беруть участь у справі, перевіривши матеріали справи, вважає, що апеляційна скарга підлягає задоволенню.
Ч.1 ст.309 ЦПК України передбачає, що пі дставами для скасування рішення суду першої інстанції і ухвалення нового рішення або зміни рішення є: неповне з’ясування судом обставин, що мають значення для справи; недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд вважав встановленими; невідповідність висновків суду обставинам справи; порушення або неправильне застосування норм матеріального або процесуального права, а також розгляд і вирішення справи неповноважним судом; участь в ухваленні рішення судді, якому було заявлено відвід на підставі обставин, що викликали сумнів у неупередженості судді, і заяву про його відвід визнано судом апеляційної інстанції обґрунтованою; ухвалення чи підписання постанови не тим суддею, який розглядав справу.
Як вбачається з матеріалів справи та встановлено судом, ОСОБА_1 відповідно до свідоцтва про право власності від 5 квітня 2004р. є співвласником квартири АДРЕСА_1 та співвласником земельної ділянки АДРЕСА_2 в м.Чернівці, згідно Державного акта на право власності на земельну ділянку від 14 вересня 2009 р.
ОСОБА_4 є власником земельної ділянки АДРЕСА_3 згідно Державного акта на право власності на земельну ділянку від 14 грудня 2006р. та власником житлового будинку АДРЕСА_3 з відповідними спорудами згідно договору купівлі-продажу від 23 червня 2006р.
Ухвалюючи рішення про відмову в задоволенні позову ОСОБА_1 , суд першої інстанції виходив з того, що встановлення безстрокового земельного сервітуту щодо забезпечення права заїзду та виїзду легкового автомобіля позивача буде суперечити цільовому призначенню земельної ділянки по АДРЕСА_3, а щодо забезпечення права проходу - позов необґрунтований, оскільки між сторонами досягнута домовленість щодо проходу позивача.
Такий висновок є надуманим і не відповідає обставинам справи. Крім того, суд неправильно застосував норми матеріального права, допустив порушення норм процесуального права, а тому рішення підлягає скасуванню з постановленням нового про задоволення позову ОСОБА_1
Ст.213 ЦПК України передбачає, що рішення суду повинно бути законним і обґрунтованим.
Законним є рішення, яким суд, виконавши всі вимоги цивільного судочинства, вирішив справу згідно із законом.
Обґрунтованим є рішення, ухвалене на основі повно і всебічно з’ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Відповідно до ч.1 ст.401 ЦК України право користування чужим майном (сервітут) може бути встановлене щодо земельної ділянки, інших природних ресурсів (земельний сервітут) або іншого нерухомого майна для задоволення потреб інших осіб, які не можуть бути задоволені іншим способом.
Стаття 404 ЦК України передбачає, що п раво користування чужою земельною ділянкою або іншим нерухомим майном полягає у можливості проходу, проїзду через чужу земельну ділянку, прокладання та експлуатації ліній лектропередачі, зв’язку і трубопроводів, забезпечення водопостачання, меліорації тощо.
Особа має право вимагати від власника (володільця) сусідньої земельної ділянки, а в разі необхідності - від власника (володільця) іншої земельної ділянки надання земельного сервітуту.
Відповідно до ст. 98 ЗК України п раво земельного сервітуту - це право власника або землекористувача земельної ділянки на обмежене платне або безоплатне користування чужою земельною ділянкою (ділянками).
Земельні сервітути можуть бути постійними і строковими.
Встановлення земельного сервітуту не веде до позбавлення власника земельної ділянки, щодо якої встановлений земельний сервітут, прав володіння, користування та розпорядження нею.
Земельний сервітут здійснюється способом, найменш обтяжливим для власника земельної ділянки, щодо якої він встановлений.
Ч.ч. 1, 2 ст.100 ЗК України передбачає, що с ервітут може бути встановлений договором, законом, заповітом або рішенням суду. Сервітут може належати власникові (володільцеві) сусідньої земельної ділянки, а також іншій конкретно визначеній особі (особистий сервітут).
Земельний сервітут може бути встановлений договором між особою, яка вимагає його встановлення, та власником (володільцем) земельної ділянки.
Відповідно до ч.1 ст.101 ЗК України д ія земельного сервітуту зберігається у разі переходу прав на земельну ділянку, щодо якої встановлений земельний сервітут, до іншої особи.
П.22-2 Постанови Пленуму Верховного Суду України «Про практику застосування судами земельного законодавства при розгляді цивільних справ» № 7 від 16.04.2004р. передбачено, що вирішуючи спори про встановлення сервітуту, суд має враховувати, що земельний сервітут встановлюється відносно певного об’єкта і не залежить від власників цих об’єктів, оскільки його дія зберігається у разі переходу прав на земельну ділянку, щодо якої його встановлено, до іншої особи (частина перша статті 401 ЦК, частина перша статті 101 ЗК), а при встановленні особистого сервітуту права закріплюються за певною особою і він припиняється внаслідок її смерті (частина друга статті 401, пункт 6 частини першої статті 406 ЦК).
Встановлюючи земельний сервітут на певний строк чи без зазначення строку (постійний), суд має враховувати, що метою сервітуту є задоволення потреб власника або землекористувача земельної ділянки для ефективного її використання; умовою встановлення є неможливість задовольнити такі потреби в інший спосіб, і в рішенні суд має чітко визначити обсяг прав особи, що звертається відносно обмеженого користування чужим майном.
Суд першої інстанції не врахував, що згідно висновку №171 експертного будівельно-технічного дослідження, складеного 25 жовтня 2010р. судовим експертом Созонтовою К.С. проїзди у внутрішні дворики слід приймати не менше 3,4 м. При цьому включаються вимоги інсоляції та протипожежні вимоги, тобто забезпечення в’їзду пожежних машин.
Крім того, поза увагою суду залишилася та обставина, що згідно пояснень апелянта, які визнав представник відповідача ОСОБА_5, іншого варіанту для проходу, заїзду та виїзду у двір позивача немає.
Відповідно до ч.1 ст.61 ЦПК України о бставини, визнані сторонами та іншими особами, які беруть участь у справі, не підлягають доказуванню.
Зазначена обставина встановлена судом з посиланням на згадану норму ЦПК України, але висновок суду про відмову у позові не випливає із мотивувальної частини.
Відмову у позові ОСОБА_1 суд обгрунтовував недоведеними припущеннями та невстановленими ним обставинами. Зокрема, це стосується висновку суду про те, що використання частини дворика відповідача позивачем для проходу, заїзду та виїзду у свій двір у випадку встановлення земельного сервітуту суперечитиме цільовому призначенню земельної ділянки, яка розташована по вул.Довбуша 28 в м.Чернівці. Як встановлено судом, цільове призначення цієї земельної ділянки - для обслуговування житлового будинку, а тому це стосується також і використання її, в тому числі, для заїзду і виїзду у двір, прохід до нього.
Надуманими також є висновки суду щодо того, що через технічний стан будинку відповідача рекомендовано обмежити проїзд транспорту у внутрішній двір, а тому через наявність зазначеної обставини слід відмовити позивачу у встановленні земельного сервітуту. Такий висновок суду не випливає із ним же встановлених обставин. Зокрема, заїзд чи виїзд позивача у свій двір легковим автомобілем носить несистематичний характер, оскільки це не автомобільна траса, а можливі поодинокі випадки такого використання заїзду-виїзду. Більше того, на час розгляду справи судом першої інстанції розпочата реконструкція будинку з одночасним його укріпленням, а на час розгляду справи судом апеляційної інстанції - вона завершена, а земельний сервітут встановлюється безстроково, тобто зазначена судом обставина взагалі не може слугувати підставою для відмови у позові.
Безпідставним та недоречним є посилання суду у мотивувальній частині на ч.1 ст.321 ЦК України, тобто про порушення права власника земельної ділянки у випадку встановлення сервітуту, адже при встановленні такого земельного чи майнового сервітуту особа не позбавляється права власності, тим більше протиправно. Необгрунтовано суд застосував аналогії закону, оскільки правовідносини щодо встановлення сервітутів в повному обсязі врегульовано як нормами цивільного законодавства, так і земельного.
Протирічивим є висновок суду у мотивувальній частині про наявність домовленості між сторонами щодо права проходу позивача ОСОБА_1 по земельній ділянці відповідача ОСОБА_4, адже позивач стверджував, що між ним та відповідачем існує спір як щодо проходу по земельній ділянці відповідача, так і щодо заїзду та виїзду по ній до двора позивача. Його твердження нічим не спростовані. Тому відмова судом у позові в резолютивній частині, не випливає із обставин, визнаних судом у мотивувальній частині, що є порушенням вимог ст.215 ЦПК України.
Відповідно до ч.1 ст. 60 ЦПК України кожна сторона зобов’язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.
Колегія суддів вважає, що позивач підтвердив зазначені в позові обставини, які стосуються предмета спору належними доказами.
Що ж стосується встановлення платного чи безоплатного сервітуту, то вирішення цього питання є передчасним, оскільки воно може бути вирішене між сторонами в добровільному порядку, а в позовній заяві обставини такого встановлення не наводились і судом першої інстанції не вирішувались.
За таких обставин рішення суду підлягає скасуванню, позов ОСОБА_1, треті особи на стороні позивача ОСОБА_2, ОСОБА_3 до ОСОБА_4, третя особа на стороні відповідача ОСОБА_5 про встановлення земельного сервітуту задоволенню.
Керуючись ст. ст. 307, 309 ЦПК України, колегія суддів,
в и р і ш и л а:
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити.
Рішення Першотравневого районного суду м.Чернівці від 23 червня 2010 року скасувати.
Позов ОСОБА_1, треті особи на стороні позивача ОСОБА_2, ОСОБА_3 до ОСОБА_4, третя особа на стороні відповідача ОСОБА_5 про встановлення земельного сервітуту задовольнити.
Встановити земельний сервітут на безстрокове користування ОСОБА_1 та членами його сім’ї частиною земельної ділянки, яка знаходиться у власності ОСОБА_4, розміром: ширина - 2.48 м., довжина - 19.9 м., для забезпечення права проходу, заїзду та виїзду легкового автомобіля у двір ОСОБА_1 з метою нормального господарського використання земельної ділянки позивача та його нерухомого майна - квартири АДРЕСА_1.
Рішення набирає законної сили з моменту його проголошення.
Рішення може бути оскаржене в касаційному порядку протягом двадцяти днів з дня набрання ним законної сили.
Головуючий
Судді: