№2-а-1171/10

       П О С Т А Н О В А

                                                                     іменем України

13 грудня 2010 року                                            м. Зміїв

Зміївський районний суд Харківської області в складі:

головуючого судді Овдієнка В.В.

розглянувши в порядку письмового провадження адміністративну справу за адміністративним позовом   ОСОБА_1 до управління Пенсійного фонду України в Зміївському районі Харківської області про визнання протиправною бездіяльності та зобов’язання вчинити певні дії,  

в с т а н о в и в:

ОСОБА_1 звернувся до суду з адміністративною позовною заявою до управління Пенсійного фонду України в Зміївському районі Харківської області, в якій просив: поновити строк для звернення до адміністративного суду за захистом його порушених прав, свобод та інтересів за період з 01.01.2006 року по теперішній час; для забезпечення його прав і законних інтересів з урахуванням рішень Європейського Суду з прав людини (у тому числі і пілотних рішень відповідно до Протоколу №14 Конвенції) вийти за межі заявлених ним вимог у порядку визначеному у ч. 2 ст. 11 КАС України; застосувати практику Європейського Суду з прав людини відповідно до якої пенсії і соціальні виплати визначено власністю у розумінні ст. 1 Першого Протоколу Конвенції та застосувати норму п. 5 ст. 268 ЦК України та не поширювати позовну давність на заявлені позовні вимоги щодо відшкодування шкоди завданої прийняттям  нормативно-правових актів визнаних незаконними заявлені у порядку ст. 21 КАС України та ст. 152 Конституції України і ст. 1175 ЦК України; в разі потреби та з метою сприяння йому у використанні його права на використання ним у судовій системі України ефективного правового захисту та з метою не перебирання судами загальної юрисдикції на себе функцій Конституційного Суду України звернутися встановленим порядком до Конституційного Суду України; визнати дії відповідача такими, що були здійснені відповідачем без урахування вимог ст. 152 Конституції України, ст. 1175 ЦК України та ст. 268 ЦК України відносно нарахування та здійснення перерахування раніше призначеного щомісячного підвищення до пенсії, як дитині війни; зобов’язати відповідача перерахувати та сплатити йому в повному обсязі, як дитині війни, недоплачене щомісячне підвищення до пенсії виходячи із розміру 30% від мінімальної пенсії за віком за період з 01.01.2006 року по дату винесення рішення у справі з урахуванням проведених виплат; зобов’язати відповідача усунути порушення, а саме призначити йому щомісячне підвищення до пенсії, як дитині війни, відповідно до положення ст. 6 Закону України «Про соціальний захист дітей війни»; не відкладати розгляд справи у разі неприбуття відповідачів, належним чином повідомлених про дату, час і місце судового розгляду, а також у разі його відсутності на судовому засіданні, як позивача, - розглянути справу без нього на підставі наявних у справі матеріалів; стягнути на його користь, згідно ст. ст. 90, 94 КАС України, кошти, затрачені ним на правову допомогу в розмірі 300 грн.; зобов’язати відповідача утриматись від самостійного відходу від встановленого судом порядку нарахування пенсії.

В обґрунтування позовних вимог позивач ОСОБА_1 зазначив, що він на підставі ст. 6 та ст. 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, ст. 55 Конституції України, ст. 2 Кодексу адміністративного судочинства України звернувся до суду за захистом порушених прав. Відповідно до ст. 1 Закону України «Про соціальний захист дітей війни» від 18 листопада 2004 року (далі - Закон), з наступними змінами та доповненнями, він є особою, що належить до соціальної категорії громадян «Діти війни». Згідно ст. 6 цього Закону з 01 січня 2006 року Пенсійний фонд України повинен був нараховувати та виплачувати йому щомісячне підвищення до пенсії у розмірі 30% мінімальної пенсії за віком, але це підвищення йому спочатку не виплачувалося, а потім стало виплачуватися, але у значно меншому розмірі. Він звернувся до Відповідача з проханням здійснити перерахунок раніше неправомірно нарахованого і частково виплаченого йому, як дитині війни, щомісячного підвищення до пенсії за віком та виплатити не нараховане та недоплачене щомісячне підвищення до пенсії, починаючи з 01 січня 2006 року, тобто з моменту набрання чинності Законом України «Про соціальний захист дітей війни», і по цей час. Відповідач на його звернення, посилаючись на Закони України про Державний бюджет України на 2006, 2007 та 2008 роки, якими була неодноразово зупинена, а потім змінена редакція ст. 6 Закону України «Про соціальну допомогу дітям війни», відмовив у задоволенні прохань, викладених в його заяві. При цьому Відповідач підтверджує те, що дійсно ст. 6 Закону № 2195 встановлює, що пенсії або щомісячне довічне грошове утримання чи державна соціальна допомога, що виплачується замість пенсії, підвищується на 30 % мінімальної пенсії за віком.

Позивач ОСОБА_1 в позовній заяві наполягав на задоволенні позову, у зв’язку з похилим віком та станом здоров’я  просив розглянути справу за його відсутністю.

Представник відповідача  заступник начальника управління Пенсійного фонду України в Зміївському районі Харківської області Ляшко С.В. надав заперечення проти позовної заяви, в яких зазначив, що позовна заява не може бути задоволена з наступних підстав.

Соціальне забезпечення громадян, яким встановлено статус «Дитина війни» здійснюється відповідно до Закону України «Про соціальний захист дітей війни» від 18 листопада 2004 р. № 2195-ІV. Стаття 6 цього Закону встановлює, що дітям війни пенсії або щомісячне довічне грошове утримання чи державна соціальна допомога підвищуються на 30% мінімальної пенсії за віком.

Ст. 110 Закону України «Про Державний бюджет України на 2006 рік» від 20 грудня 2005 р. № 3235-IV встановлювала, що пільги дітям війни, передбачені абзацом 7 статті 5 Закону України «Про соціальний захист дітей війни», запроваджуються у 2006 році поетапно у порядку, визначеному Кабінетом Міністрів України за погодженням з комітетом Верховної Ради України з питань бюджету.

Згідно Закону України «Про внесення змін до Закону України «Про Державний бюджет України на 2006 рік» від 19 січня 2006 р. № 3367-ІV внесено зміни в статтю 110 Закону України «Про Державний бюджет України на 2006 рік», встановлено, що пільги дітям війни, передбачені абзацом 7 статті 5 Закону України «Про соціальний захист дітей війни», запроваджуються з 1 січня 2006 р., а пільги, встановлені статтею 6 цього Закону – у 2006 році поетапно, за результатами виконання бюджету у 1-му півріччі, в порядку, визначеному Кабінетом Міністрів України за погодженням з комітетом Верховної Ради України з питань бюджету. Норми статті 110 Закону України «Про Державний бюджет України на 2006 рік» у відповідності до Бюджетного кодексу України мають дію в часі, тобто, діють тільки на протязі одного бюджетного року.

Згідно п. 12 статті 71 Закону України «Про Державний бюджет України на 2007 рік» від 19 грудня 2006 р. № 489-V дію статті 6 Закону України «Про соціальний захист дітей війни» зупинено на 2007 рік з урахуванням положень ст. 111 Закону України «Про Державний бюджет України на 2007 рік», яка передбачає, що в 2007 році підвищення до пенсії або щомісячного довічного грошового утримання чи державної соціальної допомоги, яка виплачується замість пенсії, відповідно до ст. 6 Закону України «Про соціальний захист дітей війни» виплачується особам, які є інвалідами, у розмірі 50 відсотків від розміру надбавки, встановленої для учасників війни.

Рішенням Конституційного Суду України від 9 липня 2007 р. № 6-рп/2007 положення п. 12 ст. 71 та ст. 111 Закону України «Про Державний бюджет України на 2007 рік» визнані такими, що не відповідають Конституції України (є неконституційними).

Статтею 7 Закону України «Про соціальний захист дітей війни» передбачено, що фінансове забезпечення державних соціальних гарантій для дітей війни здійснюється за рахунок коштів Державного бюджету України. Пенсійний фонд України діє на підставі Положення «Про Пенсійний фонд України», затвердженого Постановою Кабінету Міністрів України від 24 жовтня 2007 р. №1261. Відповідно до п. 8 зазначеного Положення бюджет Пенсійного фонду України формується з чітко визначених джерел (ст. 72 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» від 9 липня 2003 р. №1058-ІV, далі по тексту – Закон № 1058) і щороку затверджується Кабінетом Міністрів України.

Частина 3 статті 4 Закону №1058 закріплює, що виключно законами про пенсійне забезпечення визначаються умови, норми та порядок пенсійного забезпечення та джерела формування коштів, що спрямовуються на пенсійне забезпечення.

Частина 2 статті 72 Закону №1058 встановлює норму, згідно якої кошти Пенсійного фонду України не включаються до Державного бюджету України. В частині 1 статті 5 Закону №1058 зазначено, що цей Закон регулює відносини, які виникають між суб'єктами системи загальнообов'язкового державного пенсійного страхування. Дія інших нормативно-правових актів може поширюватися на ці відносини лише у випадках, передбачених цим Законом, або в частині, що не суперечить цьому Закону. Норми ст. 6 Закону України «Про соціальний захист дітей війни» суперечать Закону №1058 в частині визначеного мінімального розміру пенсії за віком та спрямування коштів на виплату допомоги.

Відповідно до ч. 1 ст. 28 Закону №1058, за наявності достатнього страхового стажу мінімальний розмір пенсії за віком для осіб, які втратили працездатність, встановлюється в розмірі прожиткового мінімуму, визначеного законом. Частина 3 статті 28 цього ж Закону встановлює норму, згідно якої мінімальний розмір пенсії за віком, встановлений частиною першою, застосовується виключно для визначення розміру пенсій, призначених згідно з цим Законом.

Разом з тим, для розрахунку доплати до пенсії особам, яким встановлено статус «дитина війни», величина мінімальної пенсії за віком на законодавчому рівні не встановлена, оскільки нормативно-правовими актами, які діють на території України, для окремих категорій населення країни встановлені різні величини показника мінімальної пенсії. Також відсутній механізм реалізації положень статті 6 Закону України «Про соціальний захист дітей війни».

При цьому норми частини 1 статті 73 Закону №1058 дають вичерпний перелік видів виплат, на які можуть бути спрямовані кошти Пенсійного фонду України, а саме на: виплату пенсій, передбачених цим Законом; надання соціальних послуг, передбачених цим Законом;  фінансування адміністративних витрат, пов'язаних з виконанням функцій, покладених на органи Пенсійного фонду; оплату послуг з виплати та доставки пенсій; формування резерву коштів Пенсійного фонду України.

Одночасно норми частини 2 статті 73 Закону №1058 забороняють використання коштів Пенсійного фонду на цілі, не передбачені цим Законом.

Виплата державної соціальної допомоги у відповідності до Закону України «Про соціальний захист дітей війни» не відноситься до жодного з переліку використання коштів Пенсійного фонду.

Листом від 31 серпня 2007 р. № 21-46-561 Міністерство юстиції України також зазначає, що мінімальний розмір пенсій за віком, зазначений в статті 28 Закону №1058, встановлюється виключно для визначення розмірів пенсій, призначених згідно з цим Законом. Питання, пов'язані з підвищенням пенсії або щомісячного довічного грошового утримання чи державної соціальної допомоги, яка виплачується замість пенсії відповідно до ст. 6 Закону України «Про соціальний захист дітей війни», слід вирішувати шляхом внесення змін до Закону України «Про соціальний захист дітей війни».

Такі зміни до статті 6 Закону України «Про соціальний захист дітей війни» і були внесені згідно пункту 2 частини 41 статті 85 розділу II Закону України «Про Державний бюджет України на 2008 рік та про внесення змін до деяких законодавчих актів України» від 28 грудня 2007 р. № 107-VI. Стаття 6 викладена в новій редакції, а саме: «Дітям війни (крім тих, на яких поширюється дія Закону України «Про соціальний статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту») до пенсій або щомісячного довічного грошового утримання чи державної соціальної допомоги, що виплачується замість пенсії, виплачується підвищення у розмірі надбавки, встановленої для учасників війни. Ветеранам війни, які мають право на отримання підвищення до пенсії або щомісячного довічного грошового утримання чи державної соціальної допомоги, що виплачується замість пенсії, відповідно до цього Закону та Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту», дане підвищення провадиться за їх вибором згідно одного з законів».

Рішенням Конституційного Суду України від 22 травня 2008 р. №10рп/2008 вищезазначені зміни визнані неконституційними.

З 22 травня 2008 р. набрала чинності постанова Кабінету Міністрів України «Про деякі питання соціального захисту окремих категорій громадян» №530 від 28 травня 2008 р. де, з метою збереження рівня соціального захисту окремих категорій громадян, у п. 8 Кабінет Міністрів України постановив, що дітям війни (крім тих, на яких поширюється дія Законів України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту» та «Про жертви нацистських переслідувань») до пенсії або щомісячного довічного грошового утримання чи державної соціальної допомоги, що виплачуються замість пенсії, підвищення провадиться у таких розмірах: з 22 травня 2008 р. – 48,10 грн., з 1 липня 2008 р. – 48,20 грн. та з 1 жовтня 2008 р. – 49,80 грн.

Крім того, позивач безпідставно просить винести рішення про виплату допомоги за період з 01 січня 2009 року, так як рішення Конституційного Суду України від 22 травня 2008 року №10-рп стосується тільки щодо визнання неконституційними відповідних норм Закону України «Про Державний бюджет на 2008 рік і внесення змін до деяких законодавчих актів».

На підставі вищевикладеного вважав, що управління Пенсійного фонду України в Зміївському районі Харківської області діяло згідно чинного законодавства, не порушувало норм права, що діють в системі пенсійного забезпечення.

Просив відмовити в позові повністю, справу просив розглянути за відсутністю представника управління Пенсійного фонду України в Зміївському районі в порядку письмового провадження.

    У відповідністю з ч. 4 ст. 122 КАС України особа, яка бере участь у справі, має право заявити клопотання про розгляд справи за її відсутності. Якщо таке клопотання заявили всі особи, які беруть участь у справі, судовий розгляд справи здійснюється у порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами.

    Ухвалою судді Зміївського районного суду від 01.11.2010 року позивачу ОСОБА_1 було поновлено строк звернення до адміністративного суду та відкрито по справі скорочене провадження.

    Після надходження заперечень проти позовної заяви, суд дійшов висновку про неможливість ухвалення законного і обґрунтованого рішення у порядку скороченого провадження.

    Оскільки всі особи, які беруть участь у справі, заявили клопотання про розгляд справи за їх відсутності, суд дійшов висновку про необхідність розглянути справу за відсутністю сторін у порядку письмового провадження, на підставі наявних у справі доказів.

Дослідивши наявні у справі докази, оцінивши належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв’язок доказів у їх сукупності, суд дійшов наступного:

    Позивач ОСОБА_1, ІНФОРМАЦІЯ_1, має право користуватися пільгами відповідно до Закону України «Про соціальний захист дітей війни», що підтверджується пенсійним посвідченням №НОМЕР_1, виданим Зміївським районним управлінням праці і соціального захисту населення, з відповідною відміткою (а. с. 12).

З довідки, наданої управлінням Пенсійного фонду України в Зміївському районі, вбачається, що протягом 2007 року здійснювалися наступні виплати: протягом січня-березня по 19 грн.; протягом квітня-вересня по 20 грн. 30 коп.; протягом жовтня-грудня по 20 грн. 55 коп. Протягом 2008 року здійснювалися наступні виплати: протягом січня-березня по 47 грн.; протягом квітня-червня по 48 грн. 10 коп.; протягом липня-вересня по 48 грн. 20 коп.; протягом жовтня-грудня по 49 грн. 80 коп.; з січня 2009 року по листопад 2010 року здійснювалися виплати по 49 грн. 80 коп. (а. с. 33).

Відповідно до ч. 2 ст. 3 Закону України «Про соціальний захист дітей війни» державні соціальні гарантії дітям війни, встановлені цим Законом, не можуть бути обмежені або скасовані іншими нормативно-правовими актами.

    Відповідно до ст. 6 Закону України «Про соціальний захист дітей війни», дітям війни пенсії або щомісячне довічне грошове утримання чи державна соціальна допомога, що виплачується замість пенсії, підвищуються на 30 відсотків мінімальної пенсії за віком.

Відповідно до ч. 1 ст. 28 Закону України «Про загальнообов’язкове державне пенсійне страхування» мінімальний розмір пенсії за віком за наявності у чоловіків 25, а у жінок — 20 років страхового стажу встановлюється у розмірі прожиткового мінімуму для осіб, які втратили працездатність, визначеного законом.

Згідно зі ст. 7 Закону України «Про соціальний захист дітей війни», фінансове забезпечення державних соціальних гарантій, передбачених цим Законом, здійснюється за рахунок коштів Державного бюджету України.

Відповідно до статті 64 Конституції України конституційні права і свободи людини і громадянина не можуть бути обмежені, крім випадків, передбачених Конституцією України.

Відповідно до ст. 6 Закону України «Про соціальний захист дітей війни», дітям війни пенсії або щомісячне довічне грошове утримання чи державна соціальна допомога, що виплачується замість пенсії, підвищуються на 30 відсотків мінімальної пенсії за віком.

Згідно зі ст. 7 Закону України «Про соціальний захист дітей війни», фінансове забезпечення державних соціальних гарантій, передбачених цим Законом, здійснюється за рахунок коштів Державного бюджету України.

Законом України «Про Державний бюджет України на 2006 рік» від 20 грудня 2005 року дію ст. 6 зазначеного Закону на 2006 рік зупинено.

Законом України «Про внесення змін до Закону України «Про Державний бюджет України на 2006 рік» від 19 січня 2006 року, який набрав чинності 15 березня 2006 року, до статті 110 Закону України «Про Державний бюджет України на 2006 рік» було внесено зміни, якими встановлено, що пільги дітям війни, передбачені ст. 6 Закону України «Про соціальний захист дітей війни» у 2006 році запроваджуються поетапно, за результатами виконання бюджету у першому півріччі, у порядку, визначеному Кабінетом Міністрів України за погодженням з Комітетом Верховної Ради України з питань бюджету.

Проте, у 2006 році пільги, встановлені ст. 6 Закону України «Про соціальний захист дітей війни» запроваджені не були.

Закони України «Про Державний бюджет України на 2006 рік» від 20 грудня 2005 року та «Про внесення змін до Закону України «Про Державний бюджет України на 2006 рік» від 19 січня 2006 року неконституційними не визнані та діяли протягом 2006 року.

Таким чином, відповідно до вищезазначених Законів, протягом 2006 року у відповідача не було підстав нараховувати та сплачувати позивачу доплату до пенсії, передбачену ст. 6 Закону України «Про соціальний захист дітей війни», оскільки до 15 березня 2006 року дію зазначеної норми було зупинено, а потім передбачені нею виплати не запроваджені.

Крім того, надаючи перевагу Законам України «Про Державний бюджет України на 2006 рік» від 20 грудня 2005 року та «Про внесення змін до Закону України «Про Державний бюджет України на 2006 рік» від 19 січня 2006 року, суд виходить з того, що закони є актами єдиного органу законодавчої влади – Верховної Ради України. Конституція України не встановлює пріоритету в застосуванні того чи іншого закону, в тому числі залежно від предмета правового регулювання. Немає такого закону України, який би регулював питання подолання колізії норм законів, що мають однакову юридичну силу.

Конституційний Суд України у п. 3 мотивувальної частини рішення від 3 жовтня 1997 року №4-зп (справа про набуття чинності Конституцією) зазначив: «Конкретна сфера суспільних відносин не може бути водночас врегульована однопредметними нормативними правовими актами однакової сили, які за змістом суперечать один одному. Звичайною є практика, коли наступний у часі акт містить пряме застереження щодо повного або часткового скасування попереднього. Загальновизнаним є те, що з прийняттям нового акта, якщо інше не передбачено самим цим актом, автоматично скасовується однопредметний акт, який діяв у часі раніше».

Виходячи із системного аналізу наведених норм законодавства, суд не знаходить підстав для задоволення позовних вимог позивача, які стосуються виплат доплати до пенсії за 2006 рік. Відповідач по справі протягом 2006 року діяв у відповідності з діючим законодавством та не мав підстав здійснювати позивачу щомісячні доплати до пенсії, оскільки до 15 березня 2006 року дія ст. 6 Закону України «Про соціальний захист дітей війни» була зупинена, а з 15 березня 2006 року здійснення доплат, визначено у інший спосіб, тобто поставлено в залежність від виконання у другому півріччі 2006 року Закону України «Про Державний бюджет України  на 2006 рік».

Стосовно позовних вимог щодо нарахування позивачу доплати до пенсії за 2007-2008 роки, суд вважає їх такими, що підлягають задоволенню частково.

Відповідно до п. 12 ст. 71 Закону України «Про Державний бюджет України на 2007 рік», дію статті 6 Закону України «Про соціальний захист дітей війни», з урахуванням ст. 111 цього Закону, було зупинено.

Рішенням Конституційного Суду України від 9 липня 2007 за № 6-рп/2007, у справі за поданням 46 народних депутатів України щодо відповідності Конституції України (конституційності) положень статей 29, 36, ч. 2 ст. 56, ч. 2 ст. 62, ч. 1 ст. 66, п. п. 7, 9, 12, 13, 14, 23, 29, 30, 39, 41, 43, 44, 45, 46, ст. 71, ст. ст. 98, 101, 103, 111 Закону України «Про Державний бюджет України на 2007 рік» (справа про соціальні гарантії громадян), визнано таким, що не відповідає Конституції України (є неконституційним) положення п. 12 ст. 71 Закону України «Про Державний бюджет України на 2007 рік», яким зупинено дію ст. 6 Закону України «Про соціальний захист дітей війни», з урахуванням ст. 111 цього Закону.

Рішення Конституційного Суду України у цій справі має преюдиціальне значення для судів загальної юрисдикції при розгляді ними позовів у зв'язку з правовідносинами, які виникли внаслідок дії положень статей зазначеного закону, що визнані неконституційними. Рішення Конституційного Суду України є обов'язковим до виконання на території України, остаточним і не може бути оскаржене.

Відповідно до ч. 2 ст. 152 Конституції України закони, інші правові акти або їх окремі положення, що визнані неконституційними, втрачають чинність з дня ухвалення Конституційним Судом України рішення про їх неконституційність.

Виходячи з приписів ч. 2 ст. 152 Конституції України та дати ухвалення рішення Конституційним Судом України, управління Пенсійного фонду України в Зміївському районі Харківської області повинно було нараховувати та сплачувати позивачу доплату до пенсії, передбачену ст. 6 Закону України «Про соціальний захист дітей війни» з 9 липня 2007 року, оскільки з моменту ухвалення Конституційним Судом України рішення щодо неконституційності пункту 12 статті 71 Закону України «Про Державний бюджет України на 2007 рік», ця норма втратила чинність та не підлягала застосуванню. Отже, відповідач з 9 липня 2007 року мав діяти у відповідності з приписами діючої норми ст. 6 Закону України «Про соціальний захист дітей війни», нараховувати та здійснювати позивач відповідні доплати.

Згідно пункту 2 частини 41 статті 85 розділу II Закону України «Про Державний бюджет України на 2008 рік та про внесення змін до деяких законодавчих актів України» від 28 грудня 2007 року стаття 6 Закону України «Про соціальний захист дітей війни» викладена в новій редакції: «Дітям війни (крім тих, на яких поширюється дія Закону України «Про соціальний статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту») до пенсій або щомісячного довічного грошового утримання чи державної соціальної допомоги, що виплачується замість пенсії, виплачується підвищення у розмірі надбавки, встановленої для учасників війни. Ветеранам війни, які мають право на отримання підвищення до пенсії або щомісячного довічного грошового утримання чи державної соціальної допомоги, що виплачується замість пенсії, відповідно до цього Закону та Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту», дане підвищення провадиться за їх вибором згідно одного з законів».

Рішенням Конституційного Суду України від 22 травня 2008 за № 10-рп/2008, у справі за конституційними поданнями Верховного Суду України щодо відповідності Конституції України (конституційності) окремих положень ст. 65 розділу 1, пунктів 61, 62, 63, 66 розділу 2, пункту 3 розділу 3 Закону України «Про Державний бюджет України на 2008 рік та про внесення змін до деяких законодавчих актів України» і 101 народних депутатів України щодо відповідності Конституції України (конституційності) положень ст. 67 розділу 1, п. п. 1-4, 6-22, 24-100 розділу 2 Закону України “Про Державний бюджет України на 2008 рік та про внесення змін до деяких законодавчих актів України” (справа щодо предмета та змісту закону про Державний бюджет України), визнано таким, що не відповідає Конституції України (є неконституційним) положення п. 41 розділу 2 Закону України «Про Державний бюджет України на 2008 рік та про внесення змін до деяких законодавчих актів України».

Рішення Конституційного Суду України у цій справі має преюдиціальне значення для судів загальної юрисдикції при розгляді ними позовів у зв'язку з правовідносинами, які виникли внаслідок дії положень статей зазначених законів, що визнані неконституційними. Рішення Конституційного Суду України є обов'язковим до виконання на території України, остаточним і не може бути оскарженим.

Виходячи з приписів ч. 2 ст. 152 Конституції України та дат ухвалення рішень Конституційним Судом України, управління Пенсійного фонду України в Зміївському районі Харківської області повинно було нараховувати та сплачувати позивачу доплату до пенсії, передбачену ст. 6 Закону України «Про соціальний захист дітей війни» з 09.07.20007 року по 31.12.2007 року та з 22 травня 2008 року по 31 грудня 2008 року, оскільки з моменту ухвалення Конституційним Судом України рішення щодо неконституційності пункту 41 розділу 2 Закону України “Про Державний бюджет на 2008 рік та про внесення змін до деяких законодавчих актів України” ця норма втратила чинність та не підлягала застосуванню.

За періоди з 01.01.2007 року по 08.07.2007 року та з 01.01.2008 року по 21.05.2008 року у відповідача не було підстав нараховувати та сплачувати позивачу доплату до пенсії, передбачену ст. 6 Закону України «Про соціальний захист дітей війни», оскільки в зазначений період дія цієї статті Закону була зупинена.

Ніякими законодавчими актами дію ст. 6 Закону України «Про соціальний захист дітей війни» з 01.01.2009 року по день розгляду справи в суді не зупинено та не змінено. Тому починаючи з 01.01.2009 року управління Пенсійного фонду України в Зміївському районі Харківської області повинно нараховувати та сплачувати позивачу доплату до пенсії в розмірі 30% мінімальної пенсії за віком, що визначається відповідно до ч. 1 ст. 28 Закону України «Про загальнообов’язкове державне пенсійне страхування».

Відповідно до статті 64 Конституції України конституційні права і свободи людини і громадянина не можуть бути обмежені, крім випадків, передбачених Конституцією України.

Згідно ч. ч. 3, 4 ст. 8 КАС України звернення до адміністративного суду для захисту прав і свобод людини і громадянина безпосередньо на підставі Конституції України гарантується. Забороняється відмова в розгляді та вирішенні адміністративної справи з мотивів неповноти, неясності, суперечливості чи відсутності законодавства, яке регулює спірні правовідносини.

Доводи відповідача, в частині неврегульованості на законодавчому рівні порядку здійснення доплат особам, які мають статус дітей війни не може бути підставою для їх не здійснення або відмови в задоволенні позову.

Щодо доводів стосовно відсутності підстав для застосування до спірних правовідносин ст. 28 Закону України «Про загальнообов’язкове державне пенсійне страхування», суд зазначає наступне.

Сторонами по справі не заперечується, що позивач, відповідно до ст. 6 Закону України «Про соціальний захист дітей війни» має право на отримання доплати до пенсії у розмірі 30% мінімальної пенсії за віком.

За чинним законодавством розмір мінімальної пенсії за віком визначається лише за правилами, передбаченими ст. 28 Закону України «Про загальнообов’язкове державне пенсійне страхування», іншого нормативно-правового акта, який би визначав цей розмір або встановлював інший розмір, немає.

З огляду на викладене, суд вважає необґрунтованими доводи відповідача щодо застосування положення ч. 3 ст. 28 зазначеного Закону, з якої випливає, що мінімальний розмір пенсії за віком, встановлений абзацом 1 частини 1 цієї статті, застосовується виключно для визначення розмірів пенсії, призначених згідно з цим Законом, оскільки наявність такої норми та відсутність іншого мінімального розміру пенсії за віком не є підставою для відмови в реалізації позивачем конституційної гарантії, встановленої ст. 46 Конституції України та права на отримання доплати до пенсії, передбаченої ст. 6 Закону України «Про соціальний захист дітей війни».

Безпідставним є посилання відповідача на відсутність коштів щодо забезпечення виплати зазначеної доплати до пенсії, оскільки органи державної влади не можуть посилатися на відсутність коштів, як на підставу невиконання своїх зобов’язань, які встановлені ст. 46 Конституції України та зазначеною нормою Закону.

За таких обставин, позовна заява ОСОБА_1 підлягає частковому задоволенню шляхом визнання протиправною бездіяльності УПФУ в Зміївському районі Харківської області, по не виконанню з 09 липня 2007 року по 31 грудня 2007 року та з 22 травня 2008 року по день постановлення рішення приписів статті 6 Закону України «Про соціальний захист дітей війни», яка призвела до порушення прав позивача на своєчасне нарахування та отримання доплати до пенсії; зобов’язання відповідача здійснити перерахунок пенсії позивачу з підвищенням її на 30% мінімальної пенсії за віком з розміру, встановленого ч. 1 ст. 28 Закону України «Про загальнообов’язкове державне пенсійне страхування» та провести відповідні виплати за періоди з 09 липня 2007 року по 31 грудня 2007 року та 22 травня 2008 року по день розгляду справи.

Позивачем не надано доказів щодо порушення його права на отримання зазначеного підвищення до пенсії в майбутньому, тому суд не має підстав для задоволення позовної вимоги щодо зобов’язання відповідача в подальшому робити йому нарахування щомісячного грошового підвищення до пенсії в розмірі, встановленому ст. 6 Закону України «Про соціальний захист дітей війни».

Судові витрати по справі підлягають розподілу у відповідності до ч. 1 ст. 90, ч. 3 ст. 94 КАС України, якими передбачено часткове відшкодування з державного бюджету судових витрат позивачеві у разі часткового задоволення позовних вимог пропорційно задоволеній частині позову.

На підставі викладеного, керуючись ст. ст. 64, 124, 152 Конституції України, ст. ст. 3, 6 Закону України «Про соціальний захист дітей війни», ст. ст. 6-14, 71, 94, 128, 159-163, 183-2 КАС України, суд

постановив:

Позовну заяву ОСОБА_1 – задовольнити частково.

Визнати протиправною бездіяльність управління Пенсійного Фонду України в Зміївському районі Харківської області щодо не проведення ОСОБА_1 підвищення пенсії на 30% мінімальної пенсії за віком у відповідності до статті 6 Закону України «Про соціальний захист дітей війни» за періоди з 09 липня 2007 року по 31 грудня 2007 року та з 22 травня 2008 року по день розгляду справи.

Зобов’язати управління Пенсійного фонду України в Зміївському районі Харківської області здійснити ОСОБА_1 доплату до пенсії в розмірі 30% мінімальної пенсії за віком з розміру, встановленого ч. 1 ст. 28 Закону України «Про загальнообов’язкове державне пенсійне страхування», відповідно до статті 6 Закону України «Про соціальний захист дітей війни» за періоди з 09 липня 2007 року по 31 грудня 2007 року та з 22 травня 2008 року по 13 грудня 2010 року.

В іншій частині позовних вимог ОСОБА_1 – відмовити.

Стягнути з Державного бюджету України на користь ОСОБА_1 витрати зі сплати судового збору в розмірі 00 грн. 85 коп.; витрати на правову допомогу в розмірі 75 (сімдесят п’ять) грн., а всього судових витрат 75 (сімдесят п’ять) грн. 85 коп.

Постанова може бути оскаржена в апеляційному порядку до Харківського апеляційного адміністративного суду через Зміївський районний суд Харківської області шляхом подання апеляційної скарги протягом десяти днів з моменту отримання її копії.

Копія апеляційної скарги одночасно надсилається особою, яка її подає, до суду апеляційної інстанції.

Головуючий: