У К Р А Ї Н А
АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ПОЛТАВСЬКОЇ ОБЛАСТІ
____________________________________________________________________________________________________________________
Справа №33-371/ 2010 року Головуючий у 1-ій інстанції – Єременко Б.Ю.
Доповідач Лсіченко Л.М.
ПОСТАНОВА
Іменем України
25 жовтня 2010 року Суддя судової палати з розгляду кримінальних справ Апеляційного суду Полтавської області Л.М.Лісіченко, розглянувши у відкритому судовому засіданні у м. Полтаві справу про адміністративне правопорушення за скаргою на постанову Октябрського районного суду м. Полтави від 01 жовтня 2010 року, якою
ОСОБА_1, ІНФОРМАЦІЯ_1, громадянин України, уродженець м. Полтави, АДРЕСА_1
визнаний винуватим у вчиненні адміністративного правопорушення, передбаченого ч.3 ст.122 КУпАП та підданий адміністративному стягненню у виді штрафу в розмірі 510 грн. в дохід держави, -
ВСТАНОВИВ:
Як зазначено у постанові, 01.09.2010 року о 03 год. 22 хв. на 69 км. Автодороги Київ – Чоп в с. Небилиця, керуючи автомобілем «Опель» д/н НОМЕР_1, у населеному пункті, рухався зі швидкістю 114 км/год., перевищивши швидкість на 54 км., чим порушив вимоги п.12.4 Правил дорожнього руху.
Згідно протоколу про адміністративне правопорушення швидкість вимірювалась приладом «Беркут»
В апеляційній скарзі ОСОБА_1 просить постанову суду скасувати, а провадження по справі закрити за відсутністю у його діях складу такого правопорушення, посилаючись на порушення судом норм матеріального та процесуального права, протокол про адміністративне правопорушення не відповідає вимогам чинного законодавства, оскільки в ньому відсутні докази належності вимірюваної швидкості автомобілю ОСОБА_1 та не додано матеріалів, якими зафіксовано показання приладу вимірювання швидкості.
В ході апеляційного розгляду ОСОБА_1 свою скаргу підтримав і пояснив, що дійсно 1 вересня 2010 року разом зі своєю сім’єю їхав у м. Трускавець, керуючи автомобілем «Опель Вектра». Приблизно за Києвом вночі його зупинив працівник ДАІ, пояснивши, що він, ніби-то, перевищив допустиму швидкість руху. Він категорично не погодився з таким твердженням, оскільки рухався зі швидкістю менш ніж 80 км за годину.
Працівник ДАІ, який не представився, склав щодо нього протокол про адміністративне правопорушення і копію видав йому на руки.
У копії, яка йому видана, вказано, що швидкість автомобіля складала 111км за годину і перевищив він допустиму швидкість на 51км за годину, тоді як у оригіналі протоколу про адміністративне правопорушення з явними ознаками виправлень зазначено, що швидкість автомобіля складала 114км за годину, а допустима швидкість перевищена на 54км за годину.
Заслухавши пояснення ОСОБА_1, перевіривши доводи апеляційної скарги та дослідивши матеріали справи, вважаю, що апеляційна скарга підлягає задоволенню з наступних підстав.
При розгляді справи про адміністративне правопорушення суд, відповідно до вимог ст.ст. 245, 280 КУпАП, повинен з`ясувати: чи було вчинено адміністративне правопорушення, чи винна особа в його вчиненні, чи підлягає вона адміністративній відповідальності, а також з`ясувати інші факти, що мають значення для правильного вирішення справи.
Обґрунтовуючи доведеність вини ОСОБА_1 у вчиненні правопорушення, передбаченого ч.3 ст.122 КУпАП суд у постанові вказав, що факт перевищення швидкості підтверджується протоколом про адміністративне правопорушення, який відповідно до ст.251 КУпАП є доказом по справі.
Разом з тим, з матеріалів справи убачається, що протокол про адміністративне правопорушення містить явні і очевидні виправлення щодо швидкості з якою рухався автомобіль «Опель» НОМЕР_1 під керуванням ОСОБА_1 та щодо визначення розміру перевищення швидкості, яке впливає на кваліфікацію правопорушення, тому цей протокол не може бути визнаний належним доказом по справі.
Крім того, оригінал протоколу про адміністративне правопорушення не відповідає копії, виданій ОСОБА_1 уповноваженою особою.
Інші докази винуватості ОСОБА_1 у вчиненні адміністративного правопорушення, передбаченого ч.3 ст.122 КУпАП у постанові суду не зазначені і в ході апеляційного розгляду не встановлені.
За таких обставин апеляція ОСОБА_1 підлягає задоволенню, а постанова судді щодо нього – скасуванню з закриттям провадження по справі у зв’язку з відсутністю в його діях складу адміністративного правопорушення.
Керуючись ст. 294 КУпАП,
П О С Т А Н О В И В:
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити.
Постанову судді Октябрського районного суду м. Полтави від 01 жовтня 2010 року про притягнення ОСОБА_1 до адміністративної відповідальності у виді штрафу – скасувати, а провадження по справі закрити у зв’язку з відсутністю в його діях складу адміністративного правопорушення, передбаченого ч.3 ст.122 КУпАП.
Постанова є остаточною і оскарженню не підлягає.
С У Д Д Я Л.М.Лісіченко
Вказаною постановою суду ОСОБА_1 визнаний винним у вчиненні адміністративного правопорушення, передбаченого ч. 3 ст. 122 КУпАП, та на нього накладено адміністративне стягнення у вигляді штрафу в розмірі 510 грн. в дохід держави.
Як зазначено у постанові, 30 вересня 2009 року о 09 год. 50 хв. водій ОСОБА_1, керуючи автомобілем марки «ДЕУ ЛАНОС», номерний знак НОМЕР_1, рухався від вул. Клочківської в напрямку вул. Котлова у м. Харкові зі швидкістю 112 км/год, чим перевищив встановлену швидкість на 52 км. Швидкість автомобіля вимірювалась приладом «Беркут» № 0601009. Своїми діями водій ОСОБА_1 порушив вимоги п. 12.4 ПДР України.
В апеляційній скарзі ОСОБА_1 просить скасувати постанову суду, посилаючись на порушення судом норм матеріального та процесуального права, вказуючи при цьому, що, судом не дотримувався порядок розгляду справи, протокол про адміністративне правопорушення не відповідає вимогам чинного законодавства, оскільки в ньому відсутні докази належності вимірюваної швидкості автомобілю ОСОБА_1, до нього не додано матеріалів, якими зафіксовано показання приладу вимірювання швидкості.
Заслухавши пояснення ОСОБА_1, перевіривши доводи апеляційної скарги та дослідивши матеріали справи, суд вважає, що апеляційна скарга задоволенню не підлягає з наступних підстав.
При розгляді справи про адміністративне правопорушення суд, відповідно до вимог ст.ст. 245, 280 КУпАП, повинен з`ясувати: чи було вчинено адміністративне правопорушення, чи винна особа в його вчиненні, чи підлягає вона адміністративній відповідальності, а також з`ясувати інші факти, що мають значення для правильного вирішення справи.
Судом першої інстанції повно і всебічно встановлені всі обставини правопорушення на підставі наявних в матеріалах справи і досліджених доказів.
Факт правопорушення і вина ОСОБА_1 в скоєні правопорушення, передбаченого ч. 3 ст. 122 КУпАП, підтверджується протоколом про адміністративне правопорушення серії АХ № 076674 від 30.09.2009 року, рапортом прапорщика міліції ОСОБА_4 від 30.09.2009 року про перевищення ОСОБА_1 швидкості до 112 км/год., що також було зафіксовано приладом «Беркут».
Ствердження апелянта про невідповідність протоколу про адміністративне правопорушення вимогам чинного законодавства суд вважає безпідставним, оскільки протокол про адміністративне порушення є документом, що офіційно засвідчує факт учинення неправомірних дій і є одним з основних джерел доказів, який складений з дотриманням всіх процесуальних вимог.
Докази, які б спростовували винність ОСОБА_1 у правопорушенні, яке йому ставиться у провину, в матеріалах справи відсутні. За таких обставин, підстав для скасування законної і обґрунтованої постанови районного суду не вбачається.
Керуючись ст. 294 Кодексу України про адміністративні правопорушення,
П О С Т А Н О В И В:
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення, а постанову судді Дзержинського районного суду м. Харкова від 01 грудня 2009 року у відношенні ОСОБА_1 про притягнення до адміністративної відповідальності за ч. 3 ст. 122 КУпАП – без змін.
Постанова є остаточною і оскарженню не підлягає.
Суддя апеляційного суду
Харківської області Н.О. Олефір
, 11.08.2009 року було виявлено, що ОСОБА_6, працюючи директором Полтавської обласної дирекції Відкритого акціонерного товариства Національної акціонерної страхової компанії «Оранта», порушив вимоги законодавства про працю, а саме: як свідчать розрахункові листки із заробітної плати ОСОБА_7, оплата праці протягом 2009 року проводилась йому виходячи з посадового окладу 1600 грн. Проте, виплата заробітної плати працівникам, у т.ч. ОСОБА_7 проводиться один раз на місяць, що є порушенням вимог ст. 24 ЗУ «Про оплату праці» та ст.115 КЗпП України та п.6.5 колективного договору щодо строків виплати заробітної плати. Так, заробітна плата за січень 2009 року виплачена 25 лютого цього ж року, за лютий – 31 березня, за березень 30 квітня, за квіткень-27 травня, за травень - 26 червня, за червень-20 липня, за липень – на день перевірки не виплачено.
Згідно наказу від 22.06.07 року №68-В ОСОБА_7 надано щорічну відпустку на 24 календарних дні з 13.07.09 р. та додаткову оплачувану відпустку з 06.08.09р. на 16 календарних днів як учаснику ліквідації аварії на ЧАЕС з 06.09.09 р. по 21.09.09 р. Як свідчать розрахункові листки із заробітної плати, заробітна плата за час відпустки на момент перевірки ОСОБА_7 не виплачена що є порушенням вимог ст.21 ЗУ «Про відпустки» та ч.3 ст.115 КЗпП України щодо виплати всіх належних від підприємства сум працівникам в день звільнення. Так, працівницю звільнено згідно наказу від 08.01.09р. №01-О з 08.01.09р., розрахунок із заробітної плати проведено лише 12.02.09р., чим порушив вимоги ч.1 ст.41 КУпАП.
В судовому засіданні ОСОБА_6 ставить питання про скасування постанови, а провадження по справі відносно нього закрити з мотивів відсутності складу правопорушення.
Дослідивши матеріали справи, вважаю, що апеляція ОСОБА_6 підлягає задоволенню.
Відповідно до ст.56 КУпП України за згодою між працівником і власником або уповноваженим ним органом може встановлюватися як при прийнятті на роботу, так і згодом неповний робочий день або неповний робочий тиждень. Оплата праці в цих випадках здійснюється пропорційно відпрацьованому часу або залежно від виробітку. Отже, робота в режимі неповного робочого часу оплачується пропорційно виконаній нормі праці.
Посилання державного інспектора праці в протоколі про адміністративне правопорушення та постанові судді місцевого суду на те, що фізична - особа підприємець ОСОБА_2 виплачує робітникам заробітну плату у розмірі 50-51% мінімальної заробітної плати, що є порушенням ст.6 ЗУ «Про оплату праці» та ст.96 КЗпП України є безпідставними, оскільки сторонами відповідно до вказаного закону за взаємною згодою були укладені трудові договори між працівниками і підприємцем про виплату 50-51% мінімальної заробітної плати за неповний робочий день (з 08 год. по 12 год.)
У матеріалах справи містяться власноручно підписані заяви працівників про переведення на неповний робочий день в зв’язку із зменшенням обсягу та часу виконуваних робіт.
Як видно з табелю обліку робочого часу, наймані працівники фактично працювали відповідно до укладених договорів. ОСОБА_2 не порушувала Генеральної Угоди між Кабінетом Міністрів України, всеукраїнськими об’єднаннями організацій роботодавців і підприємців та всеукраїнськими профспілками і профоб’єднаннями на 2008-2009 роки від 15 квітня 2008 року, яке не підписувала.
Згідно з листом Міністерства праці та соціальної політики України «Про поширення норм Генеральної угоди» від 04 липня 2008 року №435/13/84-08 її дії обов’язкові для суб’єктів які її підписали. Крім того, ця вимога угоди не може суперечити трудовому законодавству (ст.56 КЗпП України).
Відтак, особа-підприємець ОСОБА_6 безпідставно притягнутий до адміністративної відповідальності за ч.1 ст.41 КУпАП.
За таких обставин апеляція ОСОБА_6 підлягає задоволенню, постанова судді – скасуванню, а провадження по справі закриттю в зв’язку з відсутністю в її діях складу адміністративного правопорушення.
На підставі викладеного і керуючись ст.294 КУпАП, -
ПОСТАНОВИВ:
Апеляцію ОСОБА_6 – задовольнити, постанову судді Київського районного суду м. Полтави від 05 жовтня 2009 року скасувати, а справу про адміністративне правопорушення щодо нього закрити в зв’язку з відсутністю в його діях складу адміністративного правопорушення.
СУДДЯ Довгаль Л.М.