Копія:
Справа № 2а-484/2010
ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
9 грудня 2010 року Суддя Автозаводського районного суду м. Кременчука Полтавської області Гафяк В.М. розглянувши у відкритому судовому засіданні в порядку письмово провадження в залі суду в м. Кременчуці адміністративну справу за позовом ОСОБА_2 до Управління праці та соціального захисту населення виконавчого комітету Автозаводської районної ради м. Кременчука Полтавської області про перерахунок та виплату щорічної допомоги на оздоровлення ,
В С Т А Н О В И В :
У грудні 2009 року позивач ОСОБА_2 звернувся до суду з позовом до Управління праці та соціального захисту населення виконавчого комітету Автозаводської районної ради м. Кременчука Полтавської області про визнання неправомірною відмову Управління праці та соціального захисту населення виконавчого комітету Автозаводської районної ради м. Кременчука Полтавської області в перерахунку йому щомісячної допомоги на оздоровлення за 2001-2009 роки (за виключенням 2006 року), відповідно до вимог ст. 48 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» від 28 лютого 1991 року № 796-12, виходячи з кратного розміру мінімальної заробітної плати, встановленої законом на час виплат та зобов’язати відповідача вчинити певні дії відносно перерахунку йому щорічної грошової допомоги на оздоровлення за 2001-2009 роки (за виключенням 2006 року), відповідно до вимог ч. 4 ст. 48 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» від 28 лютого 1991 року № 796-12, виходячи з трьох кратного розміру мінімальної заробітної плати, встановленої законом на час виплат, та стягнути судові витрати.
В заяві вказав, що він має посвідчення громадянина евакуйованого у 1986 році із зони відчуження 2-ї категорії серії Б № 041890 від 15.12.1992 року.
Згідно ст.48 ЗУ «Про статус та соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» йому передбачена виплата щорічної допомоги на оздоровлення в розмірі – евакуйованим із зони відчуження у 1986 році - 3 мінімальних заробітні плати. У 2001 році він отримав 15,70 грн., у 2002 році – 15,70 грн., у 2003 році – 15,70 грн., у 2004 році – 15,70 грн., у 2005 році – 15,70 грн., у 2006 році – 75,00 грн., у 2007 році – 75,00 грн., у 2008 році – 75,00 грн., у 2009 році – 75,00 грн. щорічної допомоги на оздоровлення.
При зверненні до УПСЗН в м. Кременчуці з заявою про перерахунок та виплату недоплачених коштів щорічної допомоги на оздоровлення за 2001-2009 роки (за виключенням 2006 року) він отримав відмову, з якою не погоджується, звернувшись з позовом до суду.
Вважає, що відповідач повинен здійснити доплату щорічної допомоги на оздоровлення за період 2001-2009 роки (за виключенням 2006 року) виходячи із суми мінімальної заробітної плати, встановленої на момент виплати 17856 грн. (744 грн. х 3 кр. х 8 р.).
Просив суд визнати дії відповідача по виплаті щорічної допомоги на оздоровлення за період 2001-2009 роки (за виключенням 2006 року) незаконними та зобов’язати Управління праці та соціального захисту населення зробити перерахунок та нарахувати йому щорічну грошову допомогу га оздоровлення за період 2001-2009 роки (за виключенням 2006 року), відповідно до вимог ч. 4 ст. 48 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» від 28 лютого 1991 року № 796-12, виходячи з трьох кратного розміру мінімальної заробітної плати, встановленої законом на час виплат.
Ухвалою Автозаводського районного суду м. Кременчука Полтавської області від 09 грудня 2010 року позовні вимог про визнання дій Управління праці та соціального захисту населення виконавчого комітету Автозаводської районної ради м. Кременчука Полтавської області незаконними та зобов’язати зробити перерахунок та виплату щорічної допомоги на оздоровлення у відповідності до ст. 48 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» в частині позовних вимог за період 2001-2008 року (за виключенням 2006 року) були залишені без розгляду, у зв’язку із пропуском строку звернення до адміністративного суду.
Позивач в судове засідання не з’явився, надав письмову заяву, в якій просив справу розглянути за його відсутність, свої позовні вимоги підтримує в повному обсязі.
Представник відповідача - Управління праці та соціального захисту населення виконавчого комітету Автозаводської районної ради м. Кременчука Полтавської області в судове засідання свого представника не направив з невідомих суду причин, про дату, час та місце судового розгляду повідомлений своєчасно та належним чином, не надавши до суду письмові заперечення проти адміністративного позову.
За даних обставин, суд не вбачає підстав для відкладення справи і вважає можливим розглянути її на підставі наявних доказів.
Клопотань від сторін про заслуховування свідків чи експертів не надходило.
Згідно п. 4 ст. 128 КАС України у разі неприбуття відповідача - суб'єкта владних повноважень, належним чином повідомленого про дату, час і місце судового розгляду, без поважних причин або без повідомлення ним про причину неприбуття розгляд справи не відкладається і справу може бути вирішено на підставі наявних у ній доказів.
Відповідно до вимог ч.6 ст.128 КАС України, якщо немає перешкод для розгляду справи у судовому засіданні визначених цією статтею, але прибули не всі особи, які беруть участь у справі, хоча і були належним чином повідомлені про дату, час і місце судового розгляду, суд має право розглянути справу у письмовому провадженні у разі відсутності потреби заслухати свідка чи експерта.
Оцінивши повідомлені позивачем обставини, дослідивши докази по справі у їх сукупності, приходжу до висновку , що позовні вимоги позивача підлягають задоволенню з наступних підстав.
Позивач являється громадянином евакуйованим із зони відчуження Чорнобильської АЕС у 1986 році 2-ї категорії і має право на отримання щорічних допомоги на оздоровлення з урахуванням зміни мінімальної заробітної плати станом на 31 грудня кожного попереднього року в розмірі 3 мінімальних зарплат. Виходячи із загальних засад пріоритетності законів над підзаконними нормативними актами при вирішенні даного спору застосуванню підлягають саме ст.48 Закону України "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи" та законодавство щодо розмірів заробітних плат на 2009 рік, а не Постанови Кабінету Міністрів.
Відповідно до ст.48 Закону України "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи" щорічна допомога на оздоровлення громадянам евакуйованим із зони відчуження у 1986 році виплачується в таких розмірах: - 3 мінімальні заробітні плати.
Згідно ч. 7 ст. 48 вищенаведеного Закону розмір мінімальної заробітної плати визначається на момент виплати.
Ст. 8,22 Конституції України закріплюють принципи верховенства права та гарантованості конституційних прав і свобод, забороняє при прийнятті нових законів або внесення змін до чинних законів звужувати зміст та обсяг існуючих прав і свобод.
Відповідно до ч.2 ст.19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов’язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
П. 1 ст. 92 Конституції України встановлено, що виключно Законами України визначаються права і свободи людини і громадянина, гарантії цих прав і свобод, основні обов’язки громадянина.
Конституційні права і свободи гарантуються і не можуть бути скасовані.
При прийнятті нових законів або внесення змін до чинних законів, не допускається звуження змісту та обсягу існуючих прав і свобод.
Згідно п. 1 ст. 13 Закону України „Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи”, держава бере на себе відповідальність за завдану шкоду громадянам та зобов’язується відшкодувати її за пошкодження здоров’я або втрату працездатності громадянами та їх дітьми, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи.
Слід зазначити, що згідно із ст.8 КАС України суд при вирішенні справи керується принципом верховенства права, відповідно до якого , зокрема. Людина, її права та свободи визначаються найвищими цінностями та визначають зміст і спрямованість діяльності держави.
Суд вважає, що оскільки компенсаційні виплати особам регулюються Законом України, який має вищу юридичну силу над підзаконними актами, зменшення цих компенсаційних виплат заборонено Конституцією України, що підтверджується із року в рік рішеннями Конституційного Суду України позивач має право на отримання допомоги в розмірах встановлених ст. 48 ЗУ „Про статус і соціальний захист громадян, що постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи”
Доводи відповідачів про те, що виплату таких компенсаційних виплат слід провадити в межах бюджетних асигнувань, суд не може прийняти до уваги, оскільки обмеження соціальних виплат громадянам евакуйованим із зони відчуження Чорнобильської АЕС у 1986 році 2-ї категорії протирічать вимогам Конституції та Законів України.
Постанови Кабінету Міністрів України № 836 від 26.07.1996 року та № 562 від 12.07.2005 року, на які посилається відповідач, в частині встановлення обмежень щодо розмірів виплати щорічної допомоги на оздоровлення громадянам, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи не відповідають розмірам, встановленим іншими законами України, при цьому Верховна Рада України і Кабінет Міністрів України в наступному будь-яких рішень із цих питань не приймали, таким чином, виходячи із загальних засад пріоритетності законів над підзаконними нормативними актами при вирішенні даного спору застосуванню підлягають саме положення ст. 48 Закону України „Про статус і соціальний захист громадян, що постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи” №796-ХІІ та законодавство щодо розмірів мінімальних заробітних плат на 2009 рік, а не вищезазначені Постанови Кабінету Міністрів України № 836 від 26.07.1996 року та № 562 від 12.07.2005 року.
За таких обставин та з урахуванням вимог ст. 48 ЗУ „Про статус і соціальний захист громадян, що постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи” відповідач по справі - Управління праці та соціального захисту населення виконавчого комітету Автозаводської районної ради м. Кременчука Полтавської області повинен зробити перерахунок та виплати ОСОБА_2 щорічної грошової допомоги на оздоровлення за 2009 рік, виходячи з трьох кратного розміру мінімальної заробітної плати, встановленої законом на час виплат, з урахуванням фактичних виплат.
Оскільки позивач звільнений від сплати судових витрат, суд вважає за можливе витрати по справі віднести на рахунок держави, у відповідності до ст. 94 КАС України.
Керуючись ст.ст. 8, 19, 22, 92 Конституції України, ст.ст. 48 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи», ст.ст. 2, 6, 8, 10, 17, 41, 71, 158-163 КАС України, суд –
П О С Т А Н О В И В:
Позов ОСОБА_2 до Управління праці та соціального захисту населення виконавчого комітету Автозаводської районної ради м. Кременчука Полтавської області про перерахунок та виплату щорічної допомоги на оздоровлення – задовольнити.
Визнати дії Управління праці та соціального захисту населення виконавчого комітету Автозаводської районної ради м. Кременчука Полтавської області відмови в перерахунку ОСОБА_2 щорічної допомоги на оздоровлення за 2009 рік відповідно до вимог ст. 48 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» від 28.02.1991 року № 796-12 – незаконними.
Зобов’язати Управління праці та соціального захисту населення виконавчого комітету Автозаводської районної ради м. Кременчука Полтавської області провести перерахунок та виплату на користь ОСОБА_2 щорічної допомоги на оздоровлення за 2009 рік, відповідно до вимог ст. 48 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» від 28.02.1991 року № 796-12, виходячи з трьох кратного розміру мінімальної заробітної плати, встановленої законом на час виплат, з урахуванням виплаченого.
Судові витрати покласти за рахунок держави.
Постанова може бути оскаржена до Харківського апеляційного адміністративного суду через суд першої інстанції, який ухвалив постанову. Апеляційна скарга на постанову суду першої інстанції подається протягом десяти днів з дня її проголошення. У разі застосування судом частини третьої статті 160 КАС України, а також прийняття постанови у письмовому провадженні апеляційна скарга подається протягом десяти днів з дня отримання копії постанови.
Суддя підпис:
Копія вірна:
СУДДЯ: