АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ОДЕСЬКОЇ ОБЛАСТІ
РІШЕННЯ
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
20 жовтня 2010 року м. Одеса
Колегія суддів судової палати в цивільних справах апеляційного суду Одеської області в складі:
головуючого Ткачук О.О.
суддів Косогор Г.О., Ісаєвої Н.В.
при секретарі Султановій Ю.С.
Розглянувши у відкритому судовому засіданні у м. Одесі цивільну справу за апеляційними скаргами ОСОБА_1 та ОСОБА_2 на рішення Київського районного суду м. Одеси від 15 липня 2010 року по справі за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_1, ОСОБА_3, ОСОБА_4 (треті особи – Київська районна адміністрація одеської міської ради, управління земельних ресурсів Одеської міської ради) про усунення перешкод у здійсненні права власності, встановлення земельного сервітуту та стягнення матеріальної і моральної шкоди ,
встановила:
У листопаді 2009 року ОСОБА_2 звернулась до суду з позовом до ОСОБА_1 та інших, в якому просила суд зобов’язати відповідачів усунути перешкоди у здійсненні права власності позивача щодо будинку та земельної ділянки АДРЕСА_1, зобов’язати відповідачів відновити спільну межу та огорожу, привести її у первісний стан, привести у первісний стан належний відповідачам будинок, кровлю, систему водовідводу, накласти на ОСОБА_1 земельний сервітут щодо надання позивачу права вільного доступу, проходу, користування частиною земельної ділянки №18 площею 12 кв.м. за адресою: АДРЕСА_1; стягнути з ОСОБА_3 та ОСОБА_4 у рівних частках матеріальну шкоду, розмір якої повинна була визначити судова експертиза, а також стягнути з відповідачів у рівних частках на користь позивача моральну шкоду у розмірі 40 000 грн.
В обґрунтування своїх позовних вимог ОСОБА_2 посилалась на те, що відповідачі самовільно реконструювали свій будинок, розширили свою земельну ділянку, самовільно захопивши частину земельної ділянки, звузили проїзд на її ділянку, чим спричинили позивачці моральну та матеріальну шкоду.
У судовому засіданні суду першої інстанції позивачка підтримала заявлені позовні вимоги.
Відповідачі позов не визнали.
Рішенням Київського районного суду м. Одеси від 15 липня 2010 року позовні вимоги ОСОБА_2 було задоволено частково.
На дане рішення була принесена апеляційна скарга ОСОБА_2, в якій ставиться питання про скасування рішення суду першої інстанції та ухвалення нового рішення про задоволення її позовних вимог у повному обсязі.
Крім того, на рішення суду була принесена апеляційна скарга ОСОБА_1, в якій ставиться питання про скасування рішення суду першої інстанції та ухвалення нового рішення про відмову у задоволенні позовних вимог ОСОБА_2 .
Справа №22ц–18532/2010 р. Головуючий у І-ї інстанції
Сватаненко В.І.
Категорія: 5 Доповідач: Ткачук О.О.
Заслухавши доповідача, яка доповіла зміст оскаржуваного рішення, доводи апеляційних скарг та заперечення на них, вивчивши матеріали справи, перевіривши законність, та обґрунтованість рішення суду, судова колегія вважає, що апеляційна скарга ОСОБА_2 підлягає частковому задоволенню, а апеляційна скарга ОСОБА_1. задоволенню не підлягає з наступних підстав.
Відповідно до п.4 ст. 309 ЦПК України підставами для скасування рішення суду першої інстанції і ухвалення нового рішення або зміни рішення є порушення абонепавільне застосування норм матеріального або процесуального права.
Відповідно до ст. 213, 214 ЦПК України рішення суду повинно бути законним і обґрунтованим та відповідати на питання: чи мали місце обставини, якими обґрунтовувались вимоги і заперечення, якими доказами вони підтверджуються, чи є інші фактичні дані, які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження, які правовідносини сторін випливають із встановлених обставин, яка правова норма підлягає застосуванню до цих правовідносин.
Судова колегія вважає, що рішення суду першої інстанції про задоволення позову ОСОБА_2 у відновлення в'їзду на земельну ділянку шириною 3,47 таї відновлено ширину тупикового проїзду від в'їзду на ділянку ОСОБА_2 довжиною 21,64 м. до існуючої ширини в'їзду до тупикового проїзду, та накладенню на ОСОБА_1 земельного сервітуту щодо надання її права вільного доступу до проходу через земельну ділянку ОСОБА_1 до зовнішніх стін прибудови «6-7» літ. «Б-1» шириною 1м. з влаштуванням проходу у розподільчої огорожі біля кута прибудови літ «6-7»., зобов'язання ОСОБА_1, ОСОБА_3, ОСОБА_4 не перешкоджати її у встановленні та обслуговуванні покрівлі та систем водовідводу з даху, будування вимощення до зовнішніх стін прибудови літ. «6-7», приміщення 4-2 літ. «Б-1» та влаштування проходу через розподільчу огорожу до зовнішніх стін її будівлі, відповідає вимогам ст.. 213, та 214 ЦПК України. ОСОБА_1. оскаржуючи у цій частині рішення суду не навела передбачених законом підстав для скасування у цій частині рішення суду.
Відмовляючи ОСОБА_2 у задоволені позовних вимог щодо переносу забору відповідачами в сторону їх земельної ділянки на 0,5 м. до кута прибудови «67», суд першої інстанції виходив з того, що між землекористувачами земельних ділянок № 18 та № 19 було встановлена розподільча огорожа ще у 1995-1996 роки, ця обставина не оспорювалась та не змінювалась суміжними землекористувачами, тому суд вважав даний факт встановленим та ніким не спростованим. Окрім того, площа земельної ділянки, відповідно до висновків судових експертиз, яка перебуває в фактичному користуванні ОСОБА_2 більша ніж зазначена у державному акті. За таких обставин, суд вважав, що перенесення забору безпідставно збільшить площу земельної ділянки позивачки, та порушить права ОСОБА_1
Однак, цей висновок суду не відповідає обставинам які були встановлені рішенням та нормам чинного законодавства з наступних підстав.
Відповідно до вимог ст. 391 ЦК України та ч. ч. 2, 3 ст. 152 ЗК України власник земельної ділянки може вимагати усунення будь-яких порушень його прав на землю, які на підставі ч. 1 ст. 126 ЗК України виникають після одержання ним державного акта із зазначенням меж земельної ділянки. Захист прав громадян та юридичних осіб на земельні ділянки здійснюється шляхом: відновлення стану земельної ділянки, який існував до порушення прав.
Суд не врахував, що оскільки, сторони по справі є власниками земельних ділянок в межах, вказаних у державних актах і той факт, що між землекористувачами земельних ділянок № 18 та № 19 було встановлена розподільча огорожа ще у 1995-1996 роки., не може братись до уваги, оскільки сторони по справі набули прав^^власності на земельні ділянки після 1995-1996 р. р. і межі земельних ділянок, які знаходяться у їх власності можуть визначатись лише державними актами.
Таким чином, відмовляючи у задоволенні позовних вимог ОСОБА_2 щодо переносу забору відповідачами в сторону їх земельної ділянки на 0,5 м. до кута прибудови «67», суд зробив у рішенні суду висновок, якій не відповідає матеріалам справи, тобто, технічної документації проектів землеустрою, державним актам про право власності на земельні ділянки, планам земельних ділянок, нерухомого майна сторін по справі та висновків двох судових експертиз.
На підставі державного акту на право власності на земельну ділянку від 15.08.2005р. ОСОБА_2 є власником земельної ділянки АДРЕСА_1,
площею 0,0379 га. та відповідно до договору дарування від 26.04.2005р. є власником 142/1000 частин дачного будинку, розташованого на зазначеній земельній ділянки (т. 1 а.с. 10).
Відповідно до державного акту на право власності на земельну ділянку від 16.03.2005р. відповідачка ОСОБА_1 є власником земельної ділянки АДРЕСА_1, площею 0,0297га. та згідно з договором дарування від 28.09.2004р. є власником 29/1000 частин дачного будинку, розташованого на зазначеній земельній ділянки (т. 1 а.с. 11).
Суд встановив, що площі земельних ділянок, які знаходяться у фактичному користуванні сторін по справі не відповідають площам зазначеним у державних актах про право власності на земельні ділянки. Також не відповідає державним актам суміжна межа між земельними ділянками сторін.
На земельній ділянці № 18, яка належить ОСОБА_1 утворились надлишки земельної ділянки за рахунок частини між-квартального проїзду ДБК, за рахунок звуження тупикового проїзду ДБК, за рахунок зміщення частини правої межі в сторону земельної ділянки ОСОБА_2, за рахунок зміщення частини правої межі по зовнішньої межі та до осі фасадної стіни, розташованої на суміжній ділянці № 19, яка належить ОСОБА_2 на праві власності та яка відповідно недоїмки вищевказаної земельної ділянки.
Судовою будівельно-технічною експертизою № 3074/3075/3861 від 30.09.2009р. було встановлено, що розмір земельної ділянки ОСОБА_2 зменшився за рахунок перенесення огорожі відповідачкою ОСОБА_1 на 1,02 м у земельної ділянки ОСОБА_2, що складає площу 11 кв.м. (13,42 м х ((1,02 м+0,57м)/2), а збільшення відбулося лише за рахунок зміщення правої бокової границі в сторону пров. Кришталевий та за рахунок зміщення задній межі в сторону суміжної ділянки грн. ОСОБА_9, тобто, не за рахунок земельної ділянки відповідачів (т. 1 а.с. 213).
Окрім того, суд не врахував висновки вищезазначеної експертизи стосовного того, що приведення меж земельних ділянок у відповідності до державних актів, з перенесенням розподільчої огорожі, необхідно для влаштування проходу в розподільчій огорожі, який необхідний для встановлення земельного сервітуту з найменшим обтяженням до ОСОБА_1 (т. 1 а.с. 211).
За таких обставин, відмовляючи ОСОБА_2 в задоволенні позову про перенос забору по межі відповідно до державних актів суд зробив неможливим виконання рішення в частині встановлення земельного сервітуту.
Таким чином, суд в порушення вимог ст.ст. 126, 152 ЗК України, ст. 391 ЦК України безпідставно відмовив ОСОБА_2 в задоволенні зазначених позовних вимог.
Що стосується інших позовних вимог ОСОБА_2, то судова колегія вважає, що у цій частині суд вірно виходив з того, що оскільки прибудови ОСОБА_1 літ. «63» та «64» є самовільно зведеними, тому дане питання підлягає розгляду в іншому провадженні за позовом органів місцевого самоврядування у порядку ст. 376 ЦК України.
Керуючись п.3 ст. 307, п.3,4 ст. 309, 313, 314, 316 ЦПК України, судова колегія, -
вирішив
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 – відхилити.
Апеляційну скаргу ОСОБА_2 – задовольнити частково
Рішення Київського районного суду м. Одеси від 15 липня 2010 року – змінити.
Зобов’язати ОСОБА_1 перенести огорожу на межі земельних ділянок № № АДРЕСА_1, які належать на праві власності ОСОБА_1, та ОСОБА_2 в сторону земельної ділянки ОСОБА_1 на ширину 0,5 м. довжиною 10м 35 см. До кута прибудови «б 7».
Виконання робіт по переносу огорож згідно рішення суду накласти на ОСОБА_1.
В іншій частині рішення суду залишити без зміни.
Рішення набирає законної сили з момент у й1ого оголошення, та може бути оскаржено на протязі 20 днів з дня проголошення до касаційної інстанції.
Головуючий: підпис О.О. Ткачук
Судді: підпис Г.О. Косогор
підпис Н.В. Ісаєва
З оригіналом згідно. Суддя О.О. Ткачук