КОПІЯ
АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ОДЕСЬКОЇ ОБЛАСТІ
РІШЕННЯ
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
29 вересня 2010 року м. Одеса
Колегія суддів судової палати в цивільних справах апеляційного суду Одеської області в складі:
головуючого Ткачук О.О.
суддів Косогор Г.О., Ісаєвої Н.В.
при секретарі Граскової О.С.
Розглянувши у відкритому судовому засіданні у м. Одесі цивільну справу за апеляційними скаргами ОСОБА_1, ОСОБА_2, ОСОБА_3 на рішення Київського районного суду м. Одеси від 21 травня 2010 року та на додаткове рішення Київського районного суду м. Одеси від 25 травня 2010 року по справі за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_4, яка діє у своїх інтересах та в інтересах неповнолітнього ОСОБА_5, ОСОБА_3, ОСОБА_6 в інтересах неповнолітнього ОСОБА_7 ( ІНФОРМАЦІЯ_2), ОСОБА_8, ОСОБА_9, ОСОБА_1 про визнання правочину дійсним, визнання права власності на дім, земельну ділянку, стягнення моральної шкоди та визнання договорів недійсними; та за позовом ОСОБА_3, ОСОБА_6 в інтересах неповнолітнього ОСОБА_7 ( ІНФОРМАЦІЯ_2) до ОСОБА_4, яка діє у своїх інтересах та в інтересах неповнолітнього ОСОБА_5, ОСОБА_2, ОСОБА_8, ОСОБА_9, ОСОБА_1 про визнання договорів недійсними, визнання права власності в порядку спадкування за законом та вселення ,
встановила:
У березні 2004 року ОСОБА_10 звернулась до суду з позовом до ОСОБА_4 про визнання договору дійсним та про визнання права власності, згідно якого просила визнати дійсним договір купівлі-продажу земельної ділянки площею 0,1442 га., розташованої у АДРЕСА_1 та на розташований на ній двоповерхового житлового будинку з надвірними прибудовами, готовністю 96 %, який був укладений між нею та ОСОБА_11
Рішенням Київського районного суду м. Одеси від 30 березня 2004 року позовні вимоги ОСОБА_10 були задоволенні у повному обсязі. 24 січня .2005 року ОСОБА_10 звернулась до суду з заявою про перегляд рішення за нововиявленими обставинами, а також 22 серпня 2005 року ОСОБА_7 звернувся до суду з заявою про перегляд рішення за нововиявленими обставинами.
Ухвалою Київського районного суду м. Одеси від 29 серпня 2005 року ОСОБА_7 було відмовлено у прийомі зазначеної заяви.
У зв'язку з тим, що ОСОБА_10 відізвала свою заяву про перегляд рішення за нововиявленими обставинами, ухвалою Київського районного суду м. Одеси від 30 серпня 2005 року заява була повернена позивачу.
Справа №22ц–17360/2010 р. Головуючий у І-ї інстанції
Сватаненко В.І.
Категорія: 5 Доповідач: Ткачук О.О.
ОСОБА_7 подав апеляційну скаргу на ухвалу Київського районного суду м. Одеси від 29 серпня 2005 року, яка ухвалою апеляційного суду Одеської області від 11 січня 2006 року була відхилена, ухвала Київського районного суду м. Одеси від 29 серпня 2005 року була залишена без змін.
У грудні 2005 року ОСОБА_6 в інтересах неповнолітнього ОСОБА_7 подала апеляційну скаргу на рішення Київського районного суду м. Одеси від 30 березня 2004 року, яка ухвалою апеляційного суду Одеської області від 19 травня 2006 року була задоволена та рішення Київського районного суду м. Одеси від 30 березня 2004 року скасовано, цивільна справа повернута на новий розгляд до того ж суду, в іншому складі.
Як вбачається з матеріалів справи, предметом спору є частина спадкового майна після смерті ОСОБА_11, померлого 30 березня 2004 року, до складу якої, зокрема, входить житловий будинок та земельна ділянка площею 0,1442 га., розташовані за адресою: АДРЕСА_1.
ОСОБА_10, звертаючись з позовом до суду стверджувала, що ОСОБА_11 продав їй вищевказані спірний будинок та земельну ділянку 05 вересня 2003 року, отримавши від неї грошові кошти у розмірі 180 000 доларів США, про що склав відповідне розписку, у зв'язку з чим ОСОБА_10 звернулась до суду з позовом про визнання правочину дійсним та визнання за нею право власності на вказаний житловий будинок та земельну ділянку, стягнення ОСОБА_6, ОСОБА_7 та ОСОБА_7 на її користь моральну шкоду у розмірі 300 000 грн., а також визнання недійсним договір дарування від 28 січня 2005 року, за яким ОСОБА_9 подарувала ОСОБА_8 вказаний будинок, визнати недійсними договори купівлі-продажу від 01 квітня 2005 року, за якими ОСОБА_8 та ОСОБА_9 продали вказане майно ОСОБА_1
У липні 2006 року ОСОБА_6 в інтересах неповнолітнього ОСОБА_7, ІНФОРМАЦІЯ_2, та ОСОБА_7 - спадкоємці померлого ОСОБА_11, звернулися з позовом до суду, у якому просили суд визнати недійсним договір дарування від 28 січня 2005 року, укладений між ОСОБА_9 та ОСОБА_8, визнати недійсним договір купівлі-продажу від 01 квітня 2005 року, укладений між ОСОБА_8 та ОСОБА_1., визнати за ОСОБА_7 та ОСОБА_7 право власності за кожним по 1/4 частині спірного житлового будинку та земельної ділянки у порядку спадкування за законом після смерті їх батька ОСОБА_11, витребувати на їх користь вказані частки житлового будинку та земельної ділянки із чужого незаконного володіння ОСОБА_1 а також вселити їх до вказаного будинку.
У судовому засіданні суду першої інстанції представник ОСОБА_4 позов ОСОБА_10 визнала, проти задоволення позовних вимог ОСОБА_7 та ОСОБА_6 заперечувала, пояснивши, що її чоловік ОСОБА_11 дійсно продав спірний будинок та земельну ділянку ОСОБА_10, отримавши від неї грошові кошти, але у подальшому не встиг через хворобу посвідчити договір купівлі-продажу у нотаріальній конторі.
ОСОБА_9, ОСОБА_8, ОСОБА_1 та її представник позов ОСОБА_10 та ОСОБА_7, ОСОБА_6 не визнали, з заявленими доводами не погодились, заперечували проти їх задоволення.
Рішенням Київського районного суду м. Одеси від 21 травня 2010 року позовні вимоги ОСОБА_10 було залишено без задоволення; позов ОСОБА_7, ОСОБА_6 – задоволено частково:
Визнано недійсним договір дарування житлового будинку з надвірними спорудами за адресою: АДРЕСА_1 від 21 січня 2005 року, укладений між ОСОБА_9 та ОСОБА_8.
Визнано недійсним договір купівлі-продажу житлового будинку з надвірними спорудами за адресою: АДРЕСА_1 від 01 квітня 2005 року, укладений між ОСОБА_8 та ОСОБА_1.
Визнано недійсними договір купівлі продажу земельної ділянки площею 1442 кв.м. від 01 квітня 2005 року, розташованої за адресою: АДРЕСА_1, укладений між ОСОБА_9 та ОСОБА_1 та держаний акт на дану земельну ділянку на ім’я ОСОБА_1 серії НОМЕР_1 від 15 липня 2005 року.
Вселено ОСОБА_3 та ОСОБА_7 в житловий будинок, розташований за адресою: АДРЕСА_1.
25 травня 2010 року Київським районним судом м. Одеси по справі було ухвалене додаткове рішення, згідно якого рішення Київського районного суду м. Одеси від 21 травня 2010 року було доповнено абзацом 5: «Визнати за ОСОБА_3 та ОСОБА_7 право власності по 1/4 частини за кожним на житловий будинок з надвірними спорудами житловою площею 108,0 кв.м., розташований за адресою: АДРЕСА_1, який складається з: житлове, літ «А»; басейн «Б»; гараж «В»; навіс «Г»; ; 1-2- - огорожа; 1 - мостіння та по 1/4 за кожним на земельну ділянку площею 1442 кв.м. за даною адресою у порядку спадкування за законом».
На дані судові рішення були принесені апеляційні скарги:
- ОСОБА_1 , в якій ставиться питання про часткове скасування рішення від 21 травня 2010 року та повне скасування додаткового рішення суду першої інстанції від 25 травня 2010 року та ухвалення нового рішення про відмову у задоволенні позову ОСОБА_3, ОСОБА_6 в інтересах неповнолітнього ОСОБА_7 до ОСОБА_1. у повному обсязі ;
- ОСОБА_2, в якій ставиться питання про скасування рішення та додаткового рішення суду першої інстанції та направлення справи на новий розгляд до суду першої інстанції;
- ОСОБА_3, в якій ставиться питання про часткове скасування рішення суду від 21 травня 2010 року та ухвалення нового рішення, яким витребувати з чужого незаконного володіння ОСОБА_1. на користь ОСОБА_3 та ОСОБА_7 на кожного по ј частини житлового будинку та земельної ділянки площею 0, 1442 га, що розташовані за адресою: АДРЕСА_1.
Заслухавши доповідача, яка доповіла зміст оскаржуваного рішення та додаткового рішення, доводи апеляційних скарг, та заперечення на них, вивчивши матеріали справи, перевіривши законність та обґрунтованість рішень суду, судова колегія вважає, що апеляційні скарги ОСОБА_1 підлягає задоволенню, а скарги ОСОБА_2, та ОСОБА_3 задоволенню не підлягають з наступних підстав.
Відповідно до вимог ч.3,4 ст. 309 ЦПК України, підставами для скасування рішення суду першої інстанції і ухвалення нового рішення або зміни рішення є невідповідність висновків суду обставинам справи, а також порушення або неправильне застосування норм матеріального або процесуального права.
Відповідно до вимог статті 213 Цивільного процесуального кодексу України та п. 2 Постанови Пленуму Верховного Суду України №14 від 18 грудня 2009 року «Про судове рішення у цивільній справі» законним є рішення, яким суд, виконавши усі вимоги цивільного судочинства, вирішив справу згідно із законом.
Обгрунтованим визнається рішення, ухвалене на основі повного і всебічно з’ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених доказами, які були досліджені в судовому засіданні і які відповідають вимогам закону про їх належність та допустимість, а також якщо рішення містить вичерпні висновки суду, що відповідають установленим на підставі достовірних доказів обставинам, які мають значення для вирішення справи.
Оскаржуване рішення суду вищезазначеним вимогам закону не відповідає.
Відповідно до ст.60 Цивільного процесуального кодексу України кожна сторона зобов'язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.
Відповідно до статті 1218 Цивільного кодексу України визначається, що до складу спадщини входять усі права та обов'язки, що належали спадкодавцеві на момент відкриття спадщини і не припинилися внаслідок його смерті.
Відповідно до статті 1220 Цивільного кодексу України визначається, що спадщина відкривається внаслідок смерті особи або оголошення її померлою. Часом відкриття спадщини є день смерті особи або день, з якого вона оголошується померлою.
Суду першої інстанції для визнання права власності на спірне майно за спадкоємцями необхідно було визнати це майно таким, що входило до складу спадкової маси. Але позивачами такі вимоги не заявлялися, а суд першої інстанції це питання не з’ясовував.
На день смерті ОСОБА_11 30.03.2004 року йому належало право власності на 50% долі СФ ТОВ "Мелітопольське кабельне телебачення", 50% долі СФ ГОВ "Альянс-М", 50% долі СФ ТОВ "Альянс-Л", 50% долі СФ ТОВ "Альянс -К" , що підтверджується свідоцтвом про право на спадщину за законом вія 16.11.2004 року.
Право власності на спірний житлової будинок та земельну ділянку у ОСОБА_11 на момент його смерті було відсутнє, про що свідчать докази, які є у матеріалах справи.
Так, судом першої інстанції не взято до уваги, що відповідно до частини 1 статті 125 Земельного кодексу України (у редакції 2001 року), яка діяла на момент смерті ОСОБА_11, право власності та право постійного користування на земельну ділянку виникає після одержання власником або користувачем документа, що посвідчує право власності чи право постійного користування земельною ділянкою, та його державної реєстрації. Таким документом є державний акт на право власності на земельну ділянку.
Відповідно до статті 1225 Цивільного кодексу України право власності на земельну ділянку переходить до спадкоємців за загальними правилами спадкування при підтвердженні цього права спадкодавця державним актом на право власності на землю.
У померлого 30.03.2004 року ОСОБА_11 державного акту на право власності на спірну земельну ділянку не було.
Позивачі ОСОБА_7 та ОСОБА_6 в інтересах неповнолітнього ОСОБА_7 таких документів, як доказу своїх позовних вимог суду також не надали.
Статтею 57 Цивільного процесуального кодексу України визначено, що доказами у справі є будь-які фактичні дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин, що обґрунтовують вимоги і заперечення сторін, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Не є законним та обгрунтованим висновок суду про вселення ОСОБА_3 та ОСОБА_7 в спірний житловий будинок, розташований за адресою: АДРЕСА_1.
Приймаючи рішення про вселення ОСОБА_7 та ОСОБА_7, суд виходив з того, що діти спадкодавця ОСОБА_11 позбавлені можливості без перешкод користуватись майном, які вони успадковують за законом після смерті свого батька.
Однак зазначений висновок суду є суперечливим та не обгрунтованим, оскільки спірний житловий будинок не є спадковим майном і тому вселяти ОСОБА_7 та ОСОБА_7 в житловий будинок у суду не має ніяких правових підстав.
Суд першої інстанції у резолютивної частини свого рішення вирішує вселити ОСОБА_3 та ОСОБА_7 в спірний житловий будинок, але при цьому у частині позову про витребування Ѕ частину житлового будинку у добросовісного набувача відмовляє.
Відповідно до статті 321 Цивільного кодексу України право власності є непорушним. Ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні.
Згідно зі статтею 330 Цивільного кодексу України, якщо майно відчужено особою, яка не мала на це права, добросовісний набувач набуває право власності на нього, якщо відповідно до статті 388 цього Кодексу майно не може бути витребуване у нього.
Відповідно до положень статті 388 Цивільного кодексу України, якщо майно за відплатним договором придбане у особи, яка не мала права його відчужувати, про що набувач не знав і не міг знати (добросовісний набувач), власник має право витребувати це майно від набувача лише у разі, якщо майно було загублено власником або особою, якій він передав майно у володіння; було викрадене у власника або особи, якій він передав майно у володіння; вибуло з володіння власника або особи, якій він передав майно у
володіння, не з їхньої волі іншим шляхом.
Суд першої інстанції робить правильний висновок про неможливість витребувати у ОСОБА_1 майно з її володіння оскільки відсутній власник від якого це майно незаконно вибуло.
ОСОБА_3, та ОСОБА_7 не були зареєстрованими власниками вказаного спірного нерухомого майна. При цьому ОСОБА_1 стала власником житлового будинку і земельної ділянки у квітні 2005 року, а позивачі ОСОБА_7, та представник неповнолітнього ОСОБА_7 звернулися до суду: з апеляційною скаргою – у грудні 2005 року, а з відповідними позовними вимогами у липні 2006 року.
Отже, з зазначених у статті 388 Цивільного кодексу України підстав спірне майно не може бути витребувано у ОСОБА_1, у зв'язку з чим вона, як добросовісний набувач є власником спірного майна на законних підставах.
Визнаючи її добросовісним набувачем і вказуючи в рішенні про те, що витребувати у неї спірне нерухоме майно не можливо, суд, незважаючи на цю обставину вселив позивачів до її власності, чим порушив всупереч вимогам ст. 321 ЦК України її права власника.
Права особи, яка вважає себе власником майна, не підлягають захисту шляхом задоволення позову про визнання недійсним правочину, стороною в якому така особа не є, незалежно від того, чи відповідає спірний правочин закону. Захист прав такої особи можливий шляхом пред'явлення віндикаційного позову, якщо для цього є підстави, встановлені в ст.388 Цивільного кодексу України. (Ухвала Верховного Суду України від 19 лютого 2009 року по справі №6-25638вов08).
У позивачів ОСОБА_7 та ОСОБА_6 в інтересах неповнолітнього ОСОБА_7 для пред'явлення віндикаційного позову підстав не має.
Виходячи з вищевикладеного, судова колегія вважає, що висновки рішення суду першої інстанції у цій частині не відповідають обставинам справи.
Також у суда першої інстанції не було законних підстав для визнання недійсними договорів купівлі - продажу житлового будинку з надвірними спорудами та земельної ділянки по АДРЕСА_1, укладених між ОСОБА_8, ОСОБА_9 - з одного боку, та ОСОБА_1 з іншого боку, з наступних підстав.
Зміст правочину встановлюють права, та обов’язки, про набуття, зміну або припинення яких учасники правочину домовилися. Умови договору чи іншого правочину закріплюється у його пунктах. Критерії чинності правочину, та підстави для визнання правочину недійсним зазначені у ст. ст. 203, 204 ЦК України.
Визнаючи вищевказані правочини недійсними, суд першої інстанції послався на те, що особи, які уклали правочини не мали на це законного права, тому що не були законними власниками майна, яке відчужувалось. Але на момент укладення цих договорів прав у третіх осіб на вищевказане майно не існувало, продавці були зареєстровані власниками майна.
Відповідно до ст. 11 ЦПК України, суд розглядає цивільну справу не інакше, як за зверненням фізичних чи юридичних осіб в межах заявлених ними вимог.
В порушення вищевказаної норми, суд першої інстанції вийшов за рамки заявлених позивачами ОСОБА_7, та ОСОБА_7 вимог, та визнав недійсними Державний Акт на право власності на земельну ділянку на ім’я ОСОБА_1, та визнав недійсним договір купівлі – продажу спірної земельної ділянки площею 1442 кв.м., укладений між ОСОБА_9, та ОСОБА_1, хоча позивачі не зверталися до суду з такими вимогами.
У зв’язку з вищевикладеним у суда першої інстанції не було законних підстав для визнання за позивачами права власності на майно як за спадкоємцями.
У додатковому рішенні не зазначено за якими доказами та з яких мотивів суд стверджує, що спірне нерухоме майно є спадковим та таким, що входить до складу спадкової маси, а також не зазначає на підставі чого, у позивачів виникли права на спірне нерухоме майно.
Визнаючи за ОСОБА_3 та ОСОБА_7 права власності по 1\4 частини за кожним на житловий будинок, суд також визнав за ними право власності і на надвірні споруди, чим порушив вимоги статті 11 Цивільного процесуального кодексу України.
Вимоги про визнання за ОСОБА_3 та ОСОБА_7 права власності на надвірні споруди: басейн "Б"; гараж "В"; завіс "Г"; 1-2 - огорожа; 1- мостіння позивачами не заявлялися.
Ухвалюючи рішення про відмову у задоволенні позову ОСОБА_2 до ОСОБА_4, яка діє у своїх інтересах та в інтересах неповнолітнього ОСОБА_5, ОСОБА_3, ОСОБА_6 в інтересах неповнолітнього ОСОБА_7 ( ІНФОРМАЦІЯ_2), ОСОБА_8, ОСОБА_9, ОСОБА_1 про визнання правочину дійсним, визнання права власності на дім, земельну ділянку, стягнення моральної шкоди та визнання договорів недійсними суд першої інстанції правильно виходив з того що позивачка не довела свої вимоги і у цій частині колегія суддів повністю погоджується з висновками суду першої інстанції.
ОСОБА_2 у апеляційній скарзі не навела доказів, які б спростовували висновки, зроблені у рішенні суду.
Керуючись п.3 ст.307, 3313, 314, 316 ЦПК України, судова колегія, -
вирішив:
Апеляційну скаргу ОСОБА_2 - відхилити.
Апеляційну скаргу ОСОБА_3 - відхилити
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 - задовольнити.
Рішення Київського районного суду м. Одеси від 21 травня 2010 року у частині визнання недійсними договорів купівлі - продажу житлового будинку з надвірними спорудами та земельної ділянки по АДРЕСА_1, укладених між ОСОБА_8, ОСОБА_9 - з одного боку, та ОСОБА_1 з іншого боку, визнання недійсним державного акту на земельну ділянку на ім'я ОСОБА_1 НОМЕР_1 від 15 липня 2005 року, а також вселення ОСОБА_3, та ОСОБА_7 в житловий будинок № 7\9 по вул.. Купріна (Академічній) у м. Одесі - скасувати.
ОСОБА_3, та ОСОБА_7 у цій частині у позові відмовити.
Додаткове рішення Київського районного суду м. Одеси від 25 травня 2010 року - скасувати.
ОСОБА_3, та ОСОБА_7 у позові про визнання права власності по 1\4 частини за кожним житлового будинку № 7\9 по вул.. Купріна (Академічній) у м. Одесі - відмовити.
В іншій частині рішення залишити без зміни.
Рішення набирає законної сили з моменту його проголошення та може бути оскаржено на протязі двадцяти днів з дня проголошення до касаційної інстанції..
Головуючий підпис О.О. Ткачук
Судді підпис Г.О. Косогор
підпис Н.В. Ісаєва
З оригіналом згідно. Суддя О.О. Ткачук