АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ОДЕСЬКОЇ ОБЛАСТІ  

                                                              УХВАЛА

                                     ІМЕНЕМ  УКРАЇНИ

18 серпня 2010 року                                                                                          м. Одеса

Колегія суддів судової палати в цивільних справах апеляційного суду  Одеської області в складі:

 головуючого                              Ткачук О.О.

 суддів                               Косогор Г.О. Ісаєвої Н.В.

 при секретарі                             Ісаєвій Ю.С.        

Розглянувши у  відкритому судовому засіданні  у м. Одесі  цивільну справу за апеляційною скаргою  ОСОБА_1 на рішення Біляївського районного суду Одеської області від 19 квітня 2010 року по справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 та ОСОБА_3. про визнання договору купівлі-продажу дійсним, визнання права власності на житловий будинок, стягнення моральної шкоди та матеріальних збитків, та за зустрічним позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_1, ОСОБА_4 та ОСОБА_5 про витребування майна, виселення з житлового будинку та стягнення оплати за проживання та комунальні послуги ,

                                                              встановила:

У липні 2007 року  ОСОБА_1 звернулась до суду з позовом до  ОСОБА_2 та ОСОБА_3. про визнання договору купівлі-продажу дійсним, визнання права власності на житловий будинок, стягнення моральної шкоди та матеріальних збитків .

При цьому позивачка посилався на те, що у липні 2006 року вона домовилась з відповідачами ОСОБА_2 та ОСОБА_3. про купівлю житлового будинку АДРЕСА_1 за 15 000 доларів США, які ОСОБА_1 передала відповідачам та вселилась у будинок.

Однак, в подальшому відповідачі стали ухилятись від нотаріального посвідчення договору купівлі-продажу.

Посилаючись на те, що шахрайськими діями та протиправною поведінкою відповідачів позивачці було заподіяно моральну шкоду, остання просила стягнути з них моральну шкоду у сумі 20 000 гривень та матеріальні збитки в сумі 401 гривні.

В свою чергу, ОСОБА_2 звернувся до суду з зустрічним позовом до ОСОБА_1, ОСОБА_4 та ОСОБА_5, в якому просив витребувати у відповідачки та членів її сім’ї спірний житловий будинок, виселити їх разом з неповнолітніми дітьми та стягнути з них оплату за проживання та спожиті комунальні послуги в сумі 16 890, 75 грн.

Справа №22ц–10594/2010 р.                                                    Головуючий 1- ої інстанції

        Крачкова С.В.

    Категорія: 20                                                                                        Доповідач: Ткачук О.О.

Рішенням Біляївського районного суду Одеської області від 19 квітня 2010 року, у задоволенні позову ОСОБА_1 – відмовлено. Позовні вимоги ОСОБА_2 задоволено частково - витребувано з незаконного володіння відповідачів житловий будинок, що знаходиться у АДРЕСА_1, та виселено з нього ОСОБА_1, ОСОБА_4, ОСОБА_5 та неповнолітніх дітей: ОСОБА_7, ІНФОРМАЦІЯ_1, ОСОБА_8, ІНФОРМАЦІЯ_2 і ОСОБА_9, ІНФОРМАЦІЯ_3 без надання іншого житлового приміщення.

В іншій частині позову ОСОБА_2 відмовлено.

На дане рішення була принесена апеляційна скарга ОСОБА_1, в якій ставиться питання про скасування рішення суду першої інстанції та ухвалення нового рішення про задоволення її позовних вимог у повному обсязі.

Заслухавши доповідача, яка доповіла зміст оскаржуваного рішення, доводи апеляційної скарги та заперечення на неї, вивчивши матеріали справи, перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду, судова колегія вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.

Згідно ст.308 ЦПК України, апеляційний суд відхиляє апеляційну скаргу і залишає рішення суду першої інстанції без зміни, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив рішення з додержанням норм матеріального та процесуального права.

Згідно ст. 10 п.3 ЦПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається, як на підставу своїх вимог та заперечень, а суд згідно ст.11 п.1 ЦПК України розглядає цивільну справу в межах заявлених вимог і на підставі наданих сторонами доказів.

Не може бути скасоване правильне по суті  і справедливе рішення суду з одних лише формальних міркувань.

Згідно ст. 658 ЦК України, право продажу товару належить власникові
товару, а ст. 657 вказаного Кодексу встановлено, що договір купівлі-продажу
житлового будинку укладається у письмовій формі і підлягає нотаріальному
посвідченню та державній реєстрації.

Заявляючи позовні вимоги про визнання  угоди про купівлю – продаж  житлового будинку  АДРЕСА_1 дійсним, ОСОБА_1 послалася на ст..2220 ч.2 ЦК України.

Вона посилалася на те, що ІНФОРМАЦІЯ_4 року померла ОСОБА_10, якій належав житловий будинок, що знаходиться у АДРЕСА_1.

Після її смерті спадкоємцями І-ї черги за законом є відповідачі ОСОБА_2 та ОСОБА_3 травня 2006 року ОСОБА_1 домовилась з відповідачами про купівлю спадкового будинку за 15 000 доларів США та передала їм вказану суму, що підтверджується відповідними розписками, та не оспорювалось відповідачами, які обіцяли оформити угоду нотаріально після оформлення своїх спадкових прав на цей будинок, тобто після одержання свідоцтва про право на спадщину за законом.

Але, 13 листопада 2006 року вказане свідоцтво на весь житловий будинок одержав тільки ОСОБА_2, оскільки ОСОБА_3. відмовився від своєї частки в спадщині на його користь.

 Будучи власником спірного житлового будинку, ОСОБА_2 відмовився від нотаріального посвідчення договору купівлі-продажу його ОСОБА_1 і згоден був повернути одержані від неї кошти після виселення з будинку.

В підтвердження укладення договору позивачка посилалась на розписки відповідачів від 23 травня 2006 року та 18 липня 2006 року.

Але, як вірно вказано у рішенні суду, вказані документи не є договором, оскільки не містять всі істотні умови договору, і можуть бути підтвердженням тільки факту передачі грошей ОСОБА_1 ОСОБА_3..

Крім того, на момент досягнення домовленості та одержання грошей ОСОБА_2 та ОСОБА_3. не були власниками житлового будинку, а тому не мали права відчужувати його, так як відповідно с.2 ст. 1299 ЦК України, право власності на нерухоме майно виникає у спадкоємця з моменту державної реєстрації цього майна.

З матеріалів справи вбачається, що свідоцтво про право на спадщину на житловий будинок, який знаходиться в с. Червоний Переселенець, вул. Чкалова, 17, було видано 13 листопада 2006 року тільки ОСОБА_2

Таким чином, на момент досягнення угоди відповідачі не були власниками спірного будинку, а тому така угода не могла бути посвідчена нотаріусом, так як ст. 55 Закону України «Про нотаріат» передбачено, що угоди про відчуження майна, що підлягає реєстрації, посвідчується за умови подання документів, які підтверджують право власності на майно, що відчужується.

Згідно роз'яснень Пленуму Верховного Суду України в п.13 Постанови №9 від 06 листопада 2009 року «Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними», вирішуючи спір про визнання правочину, який підлягає нотаріальному посвідченню дійсним, судам необхідно враховувати, що норма ч. 2 ст. 220 ЦК України не застосовується до право чинів, які підлягають нотаріальному посвідченню і державній реєстрації, оскільки момент виникнення таких право чинів, відповідно до ст. 210 та 640 ЦК України, пов'язується з державною реєстрацією, тому вони не є укладеними і не створюють прав та обов'язків для сторін.

Враховуючи викладене, суд дійшов вірного висновку, що посилання позивачки на положення ч.2 ст. 220 та ч. 1 ст. 656 ЦК України є безпідставними, а тому підстав для визнання договору купівлі-продажу дійсним та визнання за нею права власності на спірний житловий будинок не вбачається.

Крім того, у рішенні суду вірно вказано, що не підлягали задоволенню вимоги ОСОБА_1 в частині стягнення з відповідачів моральної шкоди в сумі 20 000 грн., та оплати за водопостачання в сумі 401 грн..

В обґрунтування своїх вимог про стягнення моральної шкоди позивачка посилалась на положення п.4 ч.1 ст. 611 та ст. 614 ЦК України, але ці посилання є безпідставними, оскільки вони передбачають наслідки порушення зобов'язання. В судовому засіданні суду першої та апеляційної інстанцій не було встановлено існування яких-небудь зобов'язань відповідачів перед позивачкою, а тому підстав для стягнення моральної шкоди, передбачених ч.1-2 ст. 23, ст. 1167 ЦК України не вбачалося.

Вимоги позивачки в частині стягнення сплаченого нею боргу з відповідачів в сумі 401 грн. як заподіяної їй матеріальної шкоди, суперечить положенням ч.1-2 ст. 22, ст. 1166 ЦК України, а тому також не підлягали задоволенню.

Таким чином, на цей час власником спірного житлового будинку, в якому проживають ОСОБА_1 ОСОБА_4, ОСОБА_5 та неповнолітні ОСОБА_7., ОСОБА_8 і ОСОБА_9 - є ОСОБА_2, який має право використовувати його для власного проживання, проживання членів своєї сім'ї та інших осіб.

Згідно ч. 1 ст. 319 ЦК України, власник володіє, користується, розпоряджається своїм майном на власний розсуд, а ч. 1 ст. 321 вказаного Кодексу встановлено, що власник не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні.

Згідно ст. 387 ЦК України власник має право витребувати своє майно від особи, яка незаконно, без відповідної правової підстави заволоділа ним.

Враховуючи викладене суд першої інстанції прийшов до вірного висновку, що відповідачі за зустрічним позовом безпідставно та незаконно проживають у будинку, що знаходиться в АДРЕСА_1, чим порушують право власності позивача ОСОБА_2, а тому підлягають виселенню з будинку без надання іншого житлового приміщення.

Розглядаючи вимоги ОСОБА_2 про стягнення з відповідачів оплати за проживання в сумі 16 650 грн. та за спожиту електроенергію - 240 грн. 75 коп. суд вірно визнав, що вони не ґрунтуються на законі, а тому не підлягали задоволенню.

Суд перевірив усі докази, які навели сторони у підтвердження своїх вимог та заперечень, навів у рішенні фактичні обставини, які були встановлені судом при розгляді справи, вірно застосував правові норми, що регулюють ці правовідносини, та зробив вірний висновок про часткове задоволення позовних вимог ОСОБА_2 та відмову у задоволенні позову ОСОБА_1 .

Доводів, які б спростовували висновки суду першої інстанції та які б мали правове значення, у апеляційній  скарзі не наведено.

Таким чином, судова колегія дійшла до висновку, що суд першої інстанції в межах заявлених вимог повно і всебічно розглянув справу, дав належу оцінку наданим доказам, постановив рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Керуючись ст. 308, 313-315 ЦПК України, судова колегія, -                                      

                                      ухвалила:

Апеляційну  скаргу ОСОБА_1  - відхилити.

Рішення Біляївського райсуду Одеської області від 19 квітня 2010 року - залишити без змін.  

Ухвала набирає законної сили з моменту її проголошення та  може бути оскаржена на протязі двадцяти днів з дня проголошення до Верховного Суду України.

Головуючий                                                                   підпис      О.О. Ткачук

Судді                                                                               підпис       Г.О. Косогор

                                                                                         підпис        Н.В. Ісаєва