КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД
Справа: № 2-а-5227/09/0270 Головуючий у 1-й інстанції: Іващук О.І.
Суддя-доповідач: Бараненко І.І.
У Х В А Л А
Іменем України
"14" грудня 2010 р. м. Київ
Київський апеляційний адміністративний суд в складі колегії суддів:
головуючого судді –Бараненка І.І.,
суддів: Беспалова О.О.,
Грибан І.О.,
при секретарі судового засідання –Григоренко Т.І.,
розглянувши апеляційну скаргу Вінницького обласного відділення Фонду соціального захисту інвалідів на постанову Вінницького окружного адміністративного суду від 22 січня 2010 року в адміністративній справі№2а-5227/09/0270 за позовом Вінницького обласного відділення Фонду соціального захисту інвалідів до Фізичної особи-підприємця ОСОБА_3 про стягнення адміністративно-господарських санкцій,
в с т а н о в и в :
У грудні 2009 року Вінницьке обласне відділення Фонду соціального захисту інвалідів звернулось до суду з позовом, в якому, посилаючись на норми Закону України «Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні», просило стягнути адміністративно-господарські санкції та пеню за невиконання нормативу робочих місць для працевлаштування інвалідів у 2008 році.
Постановою Вінницького окружного адміністративного суду від 22 січня 2010 року у задоволенні позову відмовлено.
В апеляційній скарзі Позивач, вказуючи на неповне з’ясування обставин, що мають значення для правильного вирішення справи, порушення судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, просить скасувати вказану постанову та прийняти нову постанову, якою задовольнити позов.
Заслухавши суддю-доповідача про обставини справи, зміст судового рішення і апеляційної скарги та, перевіривши доводи апеляції наявними в матеріалах справи письмовими доказами, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.
Як вбачається з матеріалів справи, позивачем застосовано до позивача адміністративно-господарські санкції та пеню в загальній сумі 3357, 40 гривень за незайняте 1 робоче місце, призначене для працевлаштування інвалідів в 2008 році.
Судова колегія погоджується з висновком суду першої інстанції про виконання відповідачем вимог Закону України “Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні” з огляду на наступне.
Статтею 19 Закону України “Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні” встановлено, що для підприємств, установ, організацій, у тому числі підприємств, організацій громадських організацій інвалідів, фізичних осіб, які використовують найману працю, встановлюється норматив робочих місць для працевлаштування інвалідів у розмірі чотирьох відсотків середньооблікової чисельності штатних працівників облікового складу за рік, а якщо працює від 8 до 25 осіб, - у кількості одного робочого місця.
Підприємства, установи, організації, у тому числі підприємства, організації громадських організацій інвалідів, фізичні особи, які використовують найману працю, самостійно розраховують кількість робочих місць для працевлаштування інвалідів відповідно до нормативу, встановленого частиною першою цієї статті, і забезпечують працевлаштування інвалідів.
Статтею 18 Закону встановлено, що підприємства, установи, організації, фізичні особи, які використовують найману працю, зобов'язані виділяти та створювати робочі місця для працевлаштування інвалідів, у тому числі спеціальні робочі місця, створювати для них умови праці з урахуванням індивідуальних програм реабілітації і забезпечувати інші соціально-економічні гарантії, передбачені чинним законодавством, надавати державній службі зайнятості інформацію, необхідну для організації працевлаштування інвалідів, і звітувати Фонду соціального захисту інвалідів про зайнятість та працевлаштування інвалідів у порядку, встановленою Кабінетом Міністрів України.
Згідно зі ст. 20 Закону підприємства, установи, організації, у тому числі підприємства, організації громадських організацій інвалідів, фізичні особи, які використовують найману працю, де середньооблікова чисельність працюючих інвалідів менша, ніж установлено нормативом, передбаченим статтею 19 цього Закону, щороку сплачують відповідним відділенням Фонду соціального захисту інвалідів адміністративно-господарські санкції, сума яких визначається в розмірі середньої річної заробітної плати на відповідному підприємстві, установі, організації, у тому числі підприємстві, організації громадських організацій інвалідів, фізичної особи, яка використовує найману працю, за кожне робоче місце, призначене для працевлаштування інваліда не зайняте інвалідом. Для підприємств, установ, організацій, у тому числі підприємств, організацій громадських організацій інвалідів, фізичних осіб, на яких працює від 8 до 15 осіб, розмір адміністративно-господарських санкцій за робоче місце, призначене для працевлаштування інваліда і не зайняте інвалідом визначається в розмірі половини середньої річної заробітної плати на відповідному підприємстві, в установі, організації, у тому числі підприємстві, організації громадських організацій інвалідів, у фізичної особи, яка використовує найману працю.
Адміністративно-господарські санкції розраховуються та сплачуються підприємствами, установами, організаціями, у тому числі підприємствами, організаціями громадських організацій інвалідів, фізичними особами, зазначеними в частині першій цієї статті, самостійно в строк до 15 квітня року, наступного за роком, в якому відбулося порушення нормативу, встановленого частиною першою статті 19 цього Закону. При цьому до правовідносин із стягнення адміністративно-господарських санкцій, передбачених цим Законом, не застосовуються строки, визначені статтею 250 Господарського кодексу України
Згідно звіту підприємця (відповідача по справі) про зайнятість і працевлаштування інвалідів за 2008 рік, середньооблікова чисельність штатних працівників в 2008 році на підприємстві становила 13 осіб, а тому згідно ст. 19 Закону із застосуванням правил арифметичного округлення кількість робочих місць для працевлаштування інвалідів в 2008 році повинна становити 1 місце. Фактично у відповідача не працювало жодної особи, яка б мала інвалідність.
З аналізу положень Закону України “Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні” вбачається, що підприємства, установи, організації, фізичні особи, які використовують найману працю, зобов'язані виділяти та створювати робочі місця для працевлаштування інвалідів, у тому числі спеціальні робочі місця, створювати для них умови праці з урахуванням індивідуальних програм реабілітації і забезпечувати інші соціально-економічні гарантії, передбачені чинним законодавством, надавати державній службі зайнятості інформацію, необхідну для організації працевлаштування інвалідів, і звітувати Фонду соціального захисту інвалідів про зайнятість та працевлаштування інвалідів у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України, тобто підприємства створюють робочі місця, а не займаються працевлаштуванням інвалідів, при цьому ст.18 Закону встановлено, що підприємства повинні надавати державній службі зайнятості та Фонду соціального захисту інвалідів інформацію, необхідну для організації працевлаштування інвалідів.
Наказом Державного комітету статистики № 420 від 19.12.2005 р., затверджена форма статистичної звітності № 3-ПН "Звіт про наявність вакансій", яка подається підприємствами, установами та організаціями щомісячно на адресу державної служби зайнятості.
В судовому засідання було досліджено докази, які підтверджують подання відповідачем інформації до служби зайнятості про працевлаштування інвалідів, серед них зокрема, звіт про наявність вакансій станом на 29.09.2008 року (а. с. 9).
Зі звіту за формою 3 –ПН про наявність вільних робочих місць, зокрема вбачається станом на 29.09.2008р., які подавалися відповідачем до відповідного центру зайнятості, судом встановлено, що відповідач звертався до служби зайнятості за сприянням в укомплектуванні наявної у нього 1 вакансії для інваліда.
Зазначене, спростовує доводи позивача щодо неподачі відповідачем звітів за встановленою формою до відповідних центрів зайнятості.
Створення робочих місць відповідачем для працевлаштування інвалідів також підтверджується листом Калинівського районного центру зайнятості №01-21/62 від 18.01.2010 року, наданого у відповідь на запит суду, щодо інформації про направлення інвалідів на працевлаштування до відповідача.
З наведеного листа вбачається, що відповідач дійсно подавав до районного центру зайнятості звіти за формою №3-ПН «Про наявність вакансій»станом на 29.09.2008 року. У звіті зазначено потребу в кадрах з числа осіб з обмеженими фізичними можливостями на посаду сторожа с. Котюжинці та с. Дружелюбівка.
Дане місце було запропоноване безробітним інвалідам та видані відповідні направлення, однак вказані особи від працевлаштування відмовились з мотивацією «не за місцем проживання»та «станом здоров’я».
В силу вищевикладеного, судом встановлено, що відповідачем було створено в 1 вакантне місце для інваліда та повідомлено про це відповідний центр зайнятості у вигляді звіту відповідно форми, як того вимагає чинне законодавства. Тому, суд вважає, що відповідачем були виконані вимоги Закону України “Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні”.
Судова колегія не приймає до ваги доводи апелянта про те, що позивач самостійно нарахував собі штрафні санкції у звіті форми №10-ПІ, з тих підстав, що відповідачем відповідно до вимог зазначеної форми заповнення звіту правильно було вказано про те, що фактично з 13 осіб працюючих у відповідача не працювало жодного інваліда, однак це не є підставою для стягнення адміністративно-господарських санкцій, так як відповідачем виконані вимоги Закону України “Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні”, а саме створено відповідне вакантне місце для інваліда.
Статтею 238 Господарського кодексу України передбачено, що за порушення встановлених законодавчими актами правил здійснення господарської діяльності до суб’єктів господарювання можуть бути застосовані уповноваженими органами державної влади або органами місцевого самоврядування адміністративно-господарські санкції, тобто заходи організаційно-правового або майнового характеру, спрямовані на припинення правопорушення суб’єкта господарювання та ліквідацію його наслідків.
Таким чином, адміністративно-господарські санкції можуть бути застосовані за порушення правил, встановлених законодавчими актами.
Відповідно до ст. 218 ГК України підставою господарсько-правової відповідальності учасника господарських відносин є вчинене ним правопорушення у сфері господарювання. Учасник господарських відносин відповідає за невиконання або неналежне виконання господарського зобов’язання чи порушення правил здійснення господарської діяльності, якщо не доведе, що ним вжито усіх залежних від нього заходів для недопущення господарського правопорушення. У разі якщо інше не передбачено законом або договором, суб’єкт господарювання за порушення господарського зобов’язання несе господарсько-правову відповідальність, якщо не доведе, що належне виконання зобов’язання виявилося неможливим внаслідок дії непереборної сили, тобто надзвичайних і невідворотних обставин за даних умов здійснення господарської діяльності.
Однак, оскільки відповідачем були виконані всі вимоги Закону України “Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні”, а саме виділено необхідну кількість робочих місць (вакансій) для працевлаштування інвалідів, подано інформацію до відповідного центру зайнятості про наявність вільних вакансій, підстав для застосування адміністративно-господарських санкцій за порушення положень вищезазначеного Закону до відповідача, на думку суду, не має, оскільки обов‘язок підприємця щодо створення робочих місць для інвалідів не супроводжується його обов‘язком підбирати і працевлаштовувати інвалідів на створені робочі місця.
Беручи до уваги викладене вище, колегія суддів вважає зазначені в апеляційній скарзі доводи необґрунтованими і такими, що не спростовують висновки суду? першої інстанції.
Відповідно до ч.1 ст.200 КАС України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а постанову або ухвалу суду –без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального та процесуального права.
Зважаючи на те, що Вінницький окружний адміністративний суд правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального та процесуального права, апеляційну скаргу належить залишити без задоволення, а постанову суду – без змін.
На підставі викладеного та, керуючись ст.ст.160, 198, 200, 205, 206 КАС України, Київський апеляційний адміністративний суд,
ухвалив:
Апеляційну скаргу Вінницького обласного відділення Фонду соціального захисту інвалідів залишити без задоволення, а постанову Вінницького окружного адміністративного суду від 22 січня 2010 року в адміністративній справі№2а-5227/09/0270 –без змін.
Дане судове рішення може бути оскаржене в порядку і строки, визначені ст.212 Кодексу адміністративного судочинства України.
Повний текст судового рішення складений 20 грудня 2010 року.
Головуючий __________________ І. Бараненко
Судді: __________________ О. Беспалов
__________________ І. Грибан
ДАНЕ СУДОВЕ РІШЕННЯ СКЛАДЕНЕ У ПОВНОМУ ОБСЯЗІ 20 ГРУДНЯ 2010 РОКУ