КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД
Справа: № 2а-563/10/0670 Головуючий у 1-й інстанції: романченко Є.Ю.
Суддя-доповідач: Петрик І.Й.
У Х В А Л А
Іменем України
"09" грудня 2010 р. м. Київ
Київський апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів:
Головуючого судді: Петрика І.Й.,
Суддів: Земляної Г.В.,
Парiнова А.Б.,
розглянувши в порядку письмового провадження адміністративну справу за апеляційною скаргою Коростишівської міжрайонної державної податкової інспекції на постанову Житомирського окружного адміністративного суду від 15 жовтня 2010 року у справі за позовом фізичної особи-підприємця ОСОБА_3 до Коростишівської міжрайонної державної податкової інспекції про визнання недійсними податкових повідомлень-рішень, -
ВСТАНОВИВ:
Позивач звернувся до суду з адміністративним позовом до Коростишівської міжрайонної державної податкової інспекції про визнання недійсними податкових повідомлень-рішень.
Постановою Житомирського окружного адміністративного суду від 15 жовтня 2010 року позовні вимоги задоволені.
Не погоджуючись із прийнятим рішенням, відповідач подав апеляційну скаргу, в якій посилався на допущені порушення судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, що призвело до неправильного вирішення справи, тому просив скасувати оскаржувану постанову та прийняти нове рішення, яким у задоволені позовних вимог відмовити.
Заслухавши доповідь судді-доповідача, дослідивши матеріали справи та перевіривши доводи апеляційної скарги колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає залишенню без задоволення, а постанова суду –без змін.
Судом першої інстанції встановлено, що Коростишівської МДПІ в період з 15.12.2009 року по 30.12.2009 року була проведена планова виїзна перевірка приватного підприємця ОСОБА_3 з питань дотримання вимог податкового та іншого законодавства за період з 01.10.2007 року по 30.09.2009 року за результатами якої складено акт № 446/01-13/3035103501.
Перевіркою встановленно порушення:
- ст. 13 Декрету Кабінету Міністрів України «Про прибутковий податок з громадян»,
- п.п. «а»п. 19 ст. 19 Закону України «Про податок з доходів фізичних осіб»,
- п.п. 7.3.1. п. 7.3. ст.7 Закону України «Про податок на додану вартість».
На підставі акту перевірки Коростишівської МДПІ було прийнято податкові повідомлення-рішення № 0026561740/0 та № 0025551740/0 від 18 січня 2010 року, згідно яких приватному підприємцю ОСОБА_3 було визначено податкові зобов’язання з податку на додану вартість в сумі 6228 грн., з яких 4152 грн. –за основним платежем та 2076 грн. –за штрафними (фінансовими) санкціями, а також по податку з доходів фізичних осіб в сумі 4068,31 грн.
Задовольняючи позовні вимоги з приводу визнання недійсним податкового повідомлення-рішення від 18.01.2010 року № 0025551740/0, суд першої інстанції виходив з наступного.
30 грудня 2008 року між ФОП ОСОБА_3 та ФОП ОСОБА_4 був укладений договір безоплатного користування майном, а саме частиною приміщення ресторану «Граніт».
Під час перевірки, перевіряючими зроблений висновок, що вказаний договір є договором оренди та самостійно проведений розрахунок орендної плати, який проведений на підставі Методики визначення мінімальної суми орендного платежу затвердженої постановою Кабінету Міністрів України від 20 листопада 2003 року та рішення Коростишівської районної ради від 22 серпня 2007 року № 198.
Згідно ч. 1 ст. 626 Цивільного кодексу України, договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов’язків.
Статтею 627 Цивільного кодексу України передбачено, що відповідно до статті 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.
Відповідно до ч. 1 ст. 628 Цивільного кодексу України, зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов’язковими відповідно до актів цивільного законодавства.
Колегія суддів погоджується із позицією суду першої інстанції, що користування річчю вважається безоплатним, якщо сторони прямо домовилися про це або якщо це або якщо це випливає із суті відносин між ними.
Акт перевірки 446/01-13/3035103501 від 30.12.2009 р. не містить посилань на норми законодавства, яким би суперечили умови договору від 30 грудня 2008 року, що дає підстави вважати його укладеним відповідно до вимог чинного законодавства.
Згідно статті 204 Цивільного кодексу України, правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним.
З такими висновками суду першої інстанції колегія суддів може погодитися із огляду на наступне.
Відповідно до ч. 1 ст. 632 Цивільного кодексу, ціна в договорі встановлюється за домовленістю сторін.
В свою чергу частиною 1 статті 759 Цивільного кодексу, за договором найму (оренди) наймодавець передає або зобов’язується передати наймачеві майно у користування за плату на певний строк.
Враховуючи, що між ФОП ОСОБА_3 та ФОП ОСОБА_4 був укладений договір безоплатного користування майном, а не договір оренди, колегія суддів вважає, що відповідачем безпідставно зроблено розрахунок орендної плати та визначено зниження валового доходу на суму 24 255 грн..
Колегія суддів вважає, що позивачем правомірно було включено до складу валових витрати, витрати на оплату праці найманих працівників в сумі 2867,10 грн. з огляду на наступне.
Згідно п. 5.3.1. ст. 5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств»не включаються до складу валових витрат витрати на потреби, не пов’язані з веденням господарської діяльності, а саме:
· організацію та проведення прийомів, презентацій, свят, розваг та відпочинку, придбання та розповсюдження подарунків (крім благодійних внесків та пожертвувань неприбутковим організаціям, визначеним пунктом 7.11 цього Закону, та витрат, пов’язаних з проведенням рекламної діяльності, які регулюються нормами підпункту 5.4.4 цієї статті). Обмеження частини другої цього підпункту не стосуються платників податку, основною діяльністю яких є організація прийомів, презентацій і свят за замовленням та за рахунок інших осіб;
· придбання лотерей, участь в азартних іграх;
· фінансування особистих потреб фізичних осіб за винятком виплат, передбачених пунктами 5.6 і 5.7 цієї статті, та в інших випадках, передбачених нормами цього Закону.
Відповідно п. 5.6.1. Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств»з урахуванням норм пункту 5.3 статті 5 до складу валових витрат платника податку відносяться витрати на оплату праці фізичних осіб, що перебувають у трудових відносинах з таким платником податку (далі –працівники), які включають витрати на виплату основної і додаткової заробітної плати та інших видів заохочень і виплат, виходячи з тарифних ставок, у вигляді премій, заохочень, відшкодувань вартості товарів (робіт, послуг), витрати на виплату авторських винагород та виплат за виконання робіт (послуг), згідно з договорами цивільно-правового характеру, будь-які інші виплати в грошовій або натуральній формі, встановлені за домовленістю сторін (крім сум матеріальної допомоги, які звільняються від оподаткування згідно з нормами закону, що регулює питання оподаткування доходів фізичних осіб (законодавства, що встановлює правила оподаткування прибутковим податком з громадян).
Абзацом 2 ст. 13 Декрету Кабінету Міністрів України «Про прибутковий податок з громадян»передбачено, що оподатковуваним доходом вважається сукупний чистий доход, тобто різниця між валовим доходом (виручки у грошовій та натуральній формі) i документально підтвердженими витратами, безпосередньо пов’язаними з одержанням доходу. Якщо ці витрати не можуть бути підтверджені документально, то вони враховуються податковими органами при проведенні остаточних розрахунків за нормами, визначеними Головною державною податковою інспекцією України за погодженням з Міністерством економіки України та Державним комітетом України по сприянню малим підприємствам та підприємництву.
Колегія суддів погоджується із правовою позицією суду першої інстанції про визнання недійсним податкового повідомлення-рішення від 18.01.2010 року № 0026561740/0, виходячи з наступного.
Згідно п. 5.1. ст. 5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств»валові витрати виробництва та обігу (далі –валові витрати) –сума будь-яких витрат платника податку у грошовій, матеріальній або нематеріальній формах, здійснюваних як компенсація вартості товарів (робіт, послуг), які придбаваються (виготовляються) таким платником податку для їх подальшого використання у власній господарській діяльності.
Відповідно до абз. 4 п. 5.3.9. ст. 5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств», не належать до складу валових витрат будь-які витрати, не підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими документами, обов’язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення податкового обліку.
Як зазначалося вище п. 5.3. статті 5 визначений перелік витрат, що не включаються до складу валових витрат.
Спеціальним законом з питань оподаткування, який установлює порядок погашення зобов’язань юридичних або фізичних осіб перед бюджетами та державними цільовими фондами з податків і зборів (обов’язкових платежів), включаючи збір на обов’язкове державне пенсійне страхування та внески на загальнообов’язкове державне соціальне страхування, нарахування і сплати пені та штрафних санкцій, що застосовуються до платників податків контролюючими органами, у тому числі за порушення у сфері зовнішньоекономічної діяльності, та визначає процедуру оскарження дій органів стягнення є Закон України «Про порядок погашення зобов’язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами».
Так, згідно п. 4.3.3. ст. 4 зазначеного Закону, методика визначення суми податкових зобов’язань за непрямими методами затверджується законом і є загальною для всіх платників податків. Порядок застосування непрямих методів визначення суми доходів фізичної особи визначається з урахуванням норм закону з питань оподаткування доходів фізичних осіб.
П.п. 4.3.5. п. 4.3. ст. 4 Закону визначено, що рішення про застосування непрямих методів приймається податковим органом за місцезнаходженням платника податків за наявності підстав, визначених у підпункті 4.3.1 цього пункту. Нарахування податкових зобов’язань з використанням непрямого методу здійснюється виключно податковими органами. Рішення про сплату податкових зобов’язань приймається у судовому порядку за поданням керівника (його заступника) відповідного податкового органу.
Проте, податковим органом про застосування непрямого методу при розрахунку податкових зобов’язань не приймалось.
Частиною 1 статті 71 Кодексу адміністративного судочинства України зазначено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення.
Відповідно до п.2 ч.1 ст. 197 КАС України, суд апеляційної інстанції може розглянути справу в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами, якщо справу може бути вирішено на основі наявних в ній доказів, у разі неприбуття жодної з осіб, які беруть участь у справі, у судове засідання, хоча вони були належним чином повідомлені про дату, час і місце судового засідання.
Вимогами ст. 200 КАС України передбачено, що суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а постанову або ухвалу суду –без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Оскільки доводи викладені в апеляційній скарзі позивача не ґрунтуються на вимогах законодавства, колегія суддів вважає, що суд першої інстанції повно та всебічно з’ясував обставини справи, які підтверджуються доказами дослідженими в судовому засіданні, постановив оскаржуване рішення відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права, а тому підстави для його скасування або зміни відсутні.
Керуючись ст.ст. 81, 160, 197, 198, 200, 205, 206, 254 КАС України, суд,-
УХВАЛИВ:
Апеляційну скаргу Коростишівської міжрайонної державної податкової інспекції залишити без задоволення, а постанову Житомирського окружного адміністративного від 15 жовтня 2010 року –без змін.
Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення та може бути оскаржена протягом двадцяти днів з дня складання в повному обсязі шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до Вищого адміністративного суду України.
Головуючий суддя: І.Й. Петрик
Судді: Г.В. Земляна
А.Б. Парiнов