КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД
Справа: № 2-а-27282/08 Головуючий у 1-й інстанції: Токарева М.С.
Суддя-доповідач: Петрик І.Й.
У Х В А Л А
Іменем України
"09" грудня 2010 р. м. Київ
Київський апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів:
Головуючого судді: Петрика І.Й.,
Суддів: Земляної Г.В.,
Парiнова А.Б.,
при секретарі: Проказіні О.В.
розглянувши в судовому засіданні адміністративну справу за апеляційною скаргою відкритого акціонерного товариства «Соколівський кар’єр» на постанову Житомирського окружного адміністративного суду від 08 вересня 2010 року у справі за адміністративним позовом відкритого акціонерного товариства «Соколівський кар’єр» до управління Пенсійного фонду України в Богунському районі м. Житомира про визнання незаконним та скасування рішення, -
ВСТАНОВИВ:
Позивач звернувся до суду з адміністративним позовом до управління Пенсійного фонду України в Богунському районі м. Житомира про визнання незаконним та скасування рішення.
Постановою Житомирського окружного адміністративного суду від 08 вересня 2010 року у задоволенні позову відмовлено.
Не погоджуючись із прийнятим рішенням, позивач подав апеляційну скаргу, в якій посилався на допущені порушення судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, що призвело до неправильного вирішення справи.
Заслухавши доповідь судді-доповідача, дослідивши матеріали справи та перевіривши доводи апеляційної скарги колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає залишенню без задоволення, а постанова суду –без змін.
Судом першої інстанції встановлено, що рішенням відповідача №608 від 31 березня 2008 року до позивача застосовано фінансову санкцію у вигляді стягнення суми штрафу в розмірі 10% несвоєчасно сплачених страхових внесків за період з 20 липня 2004 року по 7 листопада 2007 року за затримку строків їх сплати від 1 до 30 днів в сумі 29951,83 грн. та нарахування пені в розмірі 0,1% в сумі 4561,86 грн. Позивач зазначене рішення відповідача оскаржив у адміністративному порядку, яке Пенсійним фондом України залишено без змін.
Розбіжностей між показниками звітів про перерахування страхових внесків з наведеними УПФУ даними за зазначений період не виявлено, про що позивачем був наданий лист.
Відмовляючи у задоволенні позовних вимог суд першої інстанції керувався тим. Що відповідно до ч.1 ст. 19 Закону України «Про загальнообов’язкове державне пенсійне страхування»(далі –Закон), для роботодавця страхові внески нараховуються на суми фактичних витрат на оплату праці (грошового забезпечення) працівників, що включають витрати на виплату основної і додаткової заробітної плати та інших заохочувальних та компенсаційних виплат, у тому числі в натуральній формі, які визначаються згідно з нормативно-правовими актами, прийнятими відповідно до Закону України «Про оплату праці», виплату винагород фізичним особам за виконання робіт (послуг) за угодами цивільно-правового характеру, що підлягають обкладенню податком на доходи фізичних осіб, а також на суми оплати перших п’яти днів тимчасової непрацездатності, яка здійснюється за рахунок коштів роботодавця, та допомоги по тимчасовій непрацездатності.
Згідно ч. 6 ст. 19 Закону, страхові внески нараховуються на суми, зазначені в ч.1 цієї статті, незалежно від джерел їх фінансування, форми, порядку, місця виплати та використання, а також незалежно від того, чи були зазначені суми фактично виплачені після їх нарахування до сплати.
Відповідно до ч. 6 ст. 20 зазначеного Закону страхувальники зобов’язані сплачувати страхові внески, нараховані за відповідний базовий звітний період, яким в даному випадку є календарний місяць, не пізніше ніж через 20 календарних днів із дня закінчення цього періоду; страхові внески підлягають сплаті незалежно від фінансового стану платника страхових внесків.
У разі здійснення протягом базового звітного періоду виплат ( виплати доходу ), на які нараховуються страхові внески, страхувальники одночасно з видачею зазначених сум зобов’язані сплачувати авансові платежі у вигляді сум страхових внесків, що підлягають нарахуванню на зазначені виплати ( дохід ) у розмірах, установлених для страхувальників. У разі недостатності у страхувальника коштів для здійснення в повному обсязі виплати заробітної плати ( доходу ) та одночасної сплати відповідних авансових платежів виплати зазначених сум та сплата страхових внесків здійснюється в пропорційних розмірах.
З такою правовою позицією суду першої інстанції колегія суддів може погодитись з огляду на наступне.
Закон України «Про загальнообов’язкове державне пенсійне страхування» визначає принципи, засади і механізми функціонування системи загальнообов’язкового державного пенсійного страхування, призначення, перерахунку і виплати пенсій, надання соціальних послуг з коштів Пенсійного фонду, що формуються за рахунок страхових внесків роботодавців, бюджетних та інших джерел, передбачених цим Законом, а також регулює порядок формування Накопичувального пенсійного фонду та фінансування за рахунок його коштів видатків на оплату договорів страхування довічних пенсій або одноразових виплат застрахованим особам, членам їхніх сімей та іншим особам, передбаченим цим Законом.
Згідно ч. 6 ст. 20 Закону, страхувальники зобов’язані сплачувати страхові внески, нараховані за відповідний базовий звітний період, не пізніше ніж через 20 календарних днів із дня закінчення цього періоду. У разі несплати авансових платежів до страхувальників застосовуються фінансові санкції, передбачені цим Законом.
Ч. 1-3 ст. 106 Закону передбачено, що у разі виявлення своєчасно не сплачених сум страхових внесків страхувальники зобов’язані самостійно обчислити ці внески і сплатити їх з нарахуванням пені в порядку і розмірах, визначених цією статтею.
Суми страхових внесків своєчасно не нараховані та/або не сплачені страхувальниками у строки, визначені статтею 20 цього Закону, в тому числі обчислені територіальними органами Пенсійного фонду у випадках, передбачених частиною третьою статті 20 цього Закону, вважаються простроченою заборгованістю із сплати страхових внесків (далі –недоїмка) і стягуються з нарахуванням пені та застосуванням фінансових санкцій.
Територіальні органи Пенсійного фонду за формою і у строки, визначені правлінням Пенсійного фонду, надсилають страхувальникам, які мають недоїмку, вимогу про її сплату.
Згідно п.2 ч. 9 ст. 106 Закону, виконавчі органи Пенсійного фонду застосовують до страхувальників за несплату (неперерахування) або несвоєчасну сплату (несвоєчасне перерахування) страхувальниками страхових внесків, у тому числі донарахованих страхувальниками або територіальними органами Пенсійного фонду фінансову санкцію у вигляді штрафу у розмірі 10 відсотків своєчасно не сплачених сум.
Також, відповідно до ч. 13 ст. 106 Закону, про нарахування пені та накладення штрафів, передбачених частинами дев’ятою і десятою цієї статті, посадові особи виконавчих органів Пенсійного фонду в порядку, встановленому правлінням Пенсійного фонду, виносять рішення, які протягом трьох робочих днів із дня їх винесення надсилаються страхувальнику, банку чи організації, яка здійснює виплату і доставку пенсій.
Суми пені та штрафів, передбачених частинами дев’ятою і десятою цієї статті, підлягають сплаті страхувальником, банком чи організацією, яка здійснює виплату і доставку пенсій, протягом десяти робочих днів з дня одержання відповідного рішення. При цьому в цей же строк страхувальник, банк чи організація, яка здійснює виплату і доставку пенсій, має право оскаржити зазначене рішення до вищого органу Пенсійного фонду або в судовому порядку з одночасним обов’язковим письмовим повідомленням про це відповідного виконавчого органу Пенсійного фонду, яким прийнято це рішення.
Частиною 1 статті 71 Кодексу адміністративного судочинства України зазначено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення.
Вимогами ст. 200 КАС України передбачено, що суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а постанову або ухвалу суду –без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Оскільки доводи викладені в апеляційній скарзі позивача не ґрунтуються на вимогах законодавства, колегія суддів вважає, що суд першої інстанції повно та всебічно з’ясував обставини справи, які підтверджуються доказами дослідженими в судовому засіданні, постановив оскаржуване рішення відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права, а тому підстави для його скасування або зміни відсутні.
Керуючись ст.ст. 81, 160, 196, 198, 200, 205, 206, 254 КАС України, суд,-
УХВАЛИВ:
Апеляційну скаргу відкритого акціонерного товариства «Соколівський кар’єр» залишити без задоволення, а постанову Чернігівської області на постанову Житомирського окружного адміністративного суду від 08 вересня 2010 року –без змін.
Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення та може бути оскаржена протягом двадцяти днів з дня складання в повному обсязі шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до Вищого адміністративного суду України.
Головуючий суддя: І.Й. Петрик
Судді: Г.В. Земляна
А.Б. Парiнов