Справа № 2а-330/2010 року.
П О С Т А Н О В А
іменем України
7 грудня 2010 року Шаргородський районний суд Вінницької області
в складі: головуючого судді – Славінської Н.Л.
з участю секретаря Бабиної І.Д.
розглянувши у відкритому судовому засіданні в місті Шаргороді в залі суду справу за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Управління Пенсійного фонду України в Шаргородському районі про визнання дій УПФУ в Шаргородському районі незаконними та про зобов’язання вчинити дії по нарахуванню і виплаті недоотриманої щомісячної суми до пенсії відповідно до ст.6 ЗУ «Про соціальний захист дітей війни»,
в с т а н о в и в :
22.11.2010 року ОСОБА_1 звернулася до суду з вказаним адміністративним позовом, в якому зазначила, що вона народилася ІНФОРМАЦІЯ_1, є громадянкою України, пенсіонером за віком, має статус дитини війни, оскільки на час закінчення Другої світової війни їй не виповнилося 18 років. Відповідно до ст.6 ЗУ «Про соціальний захист дітей війни» їй повинна виплачуватися щомісячна соціальна допомога у розмірі 30 відсотків мінімальної пенсії за віком, проте, із листа відповідача від 18.11.2010 року вона дізналася про обмеження своїх прав, як дитини війни, оскільки виявилося, що таку допомогу їй у 2006-2007 роках не виплачували взагалі, а з 2008 року по даний час виплачують у неповному обсязі. Не нарахування та невиплата працівниками УПФУ у Шаргородському районі належної їй соціальної надбавки потягли порушення її охоронюваних законом прав, оскільки рішеннями Конституційного Суду України від 9.07.2007 року та від 22.05.2008 року визнано неконституційними положення Законів України про Державний бюджет на відповідний рік, якими зупинялася дія ст.6 ЗУ «Про соціальний захист дітей війни», тобто обмежувалися права дітей війни. Таким чином, ст.6 ЗУ «Про соціальний захист дітей війни» є чинною в редакції Закону станом на 1.01.2006 року і підлягає застосуванню. Законами України про Державний бюджет на 2009 та 2010 роки чи іншими Законами не було зупинено, змінено чи скасовано положень ст.6 ЗУ «Про соціальний захист дітей війни».
Оскільки відповідачем відмовлено їй у здійсненні перерахунку і доплати надбавки, як дитині війни у відповідності із ст.6 ЗУ «Про соціальний захист дітей війни», то таку відмову вважає незаконною, такою, що порушує її права та охоронювані законом інтереси, тому її порушені права підлягають відновленню в межах строків, встановлених ч.2 ст.99 КАС України, тобто із 18.05.2010 року, так як про порушення своїх прав вона дізналася із відмови відповідача на своє звернення щодо перерахунку допомоги, як дитині війни, від 18.11.2010 року.
Просить визнати відмову Управління Пенсійного Фонду України у Шаргородському районі щодо здійснення нарахування і виплати їй державної соціальної допомоги, як дитині війни, відповідно до ст.6 ЗУ «Про соціальний захист дітей війни» в розмірі 30% мінімальної пенсії за віком – незаконною; зобов’язати відповідача нарахувати та виплатити їй, як дитині війни, передбачену ст.6 ЗУ «Про соціальний захист дітей війни» щомісячну державну соціальну надбавку в розмірі мінімальної пенсії за віком, встановленої частиною 1 статті 28 ЗУ «Про загальнообов’язкове державне пенсійне страхування», починаючи з 18.05.2010 року по день ухвалення судового рішення у даній справі включно, з врахуванням проведених їй виплат.
В судове засідання позивачка ОСОБА_1 не з’явилася, але від неї до суду надійшла заява про те, щоб справу розглянути у її відсутності, позовні вимоги підтримує (а.с.14).
Представник відповідача – управління Пенсійного фонду України в Шаргородському районі в судове засідання не з’явився, але від начальника УПФУ в Шаргородському районі Мельника О.Г. до суду надійшли заперечення (а.с.13), в яких він просить справу розглянути у відсутності представника відповідача. Згідно наданих до суду заперечень (а.с.13) відповідач позов не визнав і просить залишити його без задоволення як безпідставний, посилаючись на те, що фінансування виплат дітям війни здійснюється за рахунок коштів Державного бюджету України і саме Законом про Державний бюджет на відповідний рік визначаються видатки на загальносуспільні потреби, розмір і цільове спрямування цих видатків. Пенсійному фонду заборонено, відповідно до ЗУ «Про загальнообов’язкове державне пенсійне страхування», використовувати кошти на цілі, не передбачені в Законі про Державний бюджет. Оскільки Законами України про Державний бюджет на 2006-2007 роки не було виділено коштів з держбюджету на фінансування виплат дітям війни, то в Управління не було законних підстав для таких виплат. Постановою Кабміну від 28.05.2008 року №530 «Деякі питання соціального захисту окремих категорій громадян» врегульовано виплати дітям війни і з того часу позивачка отримує вказану надбавку до пенсії, як дитина війни, в розмірі, визначеному даною Постановою – 49,80 грн. Також, вважає хибним твердження позивачки про те, що Управління повинно нарахувати і виплатити їй недоплачену соціальну допомогу, як дитині війни, виходячи з розрахунку мінімальної пенсії за віком, встановленої в ч.1 ст.28 ЗУ «Про загальнообов’язкове державне пенсійне страхування», оскільки ч.3 ст.28 цього Закону встановлено, що розмір мінімальної пенсії за віком, визначений в ч.1 ст.28 цього Закону, не може застосуватися для розрахунку підвищень до пенсії. Так як фінансування виплат дітям війни здійснюється з Держбюджету, а не з бюджету Пенсійного фонду, і УПФУ у Шаргородському районі ніяким чином не порушило права позивачки, як дитини війни, оскільки проводило виплати в розмірах, встановлених Законами України про Державний бюджет на відповідний рік та постановою Кабміну і в межах тих асигнувань, які надходили з Державного бюджету, то вважає, що в позові ОСОБА_1 слід відмовити.
В судове засідання не прибули особи, які беруть участь в справі, хоча і були належним чином повідомлені про дату, час і місце судового розгляду, при цьому заявили клопотання про розгляд справи за їх відсутності, перешкод для розгляду справи в судовому засіданні немає, тому суд вважає, що справу можна розглянути у порядку письмового провадження, на підставі ч.4 ст.122, ч.6 ст.128 КАС України.
Вирішуючи спір, суд встановив, що ОСОБА_1 народилася ІНФОРМАЦІЯ_1 в с. Довжок Шаргородського району Вінницької області, є громадянкою України, їй на час закінчення (2 вересня 1945 року) Другої світової війни було менше 18 років (а.с.4). Тобто судом встановлено, що ОСОБА_1 має статус дитини війни, як його визначено в ст.1 Закону України «Про соціальний захист дітей війни», що підтверджується відміткою управління праці і соціального захисту населення Шаргородської РДА від 17.05.2006 року за №7962 в пенсійному посвідченні позивачки (а.с.6).
Також, судом встановлено, що ОСОБА_1 отримує пенсію за віком, що підтверджується пенсійним посвідченням № НОМЕР_1 (а.с.5-6) та оглянутою в судовому засіданні пенсійною справою позивачки за №НОМЕР_1.
Зазначені обставини, встановлені судом, зокрема, що позивачка ОСОБА_1 є дитиною війни та пенсіонеркою за віком, визнаються відповідачем, що вбачається із його письмових заперечень.
Судом встановлено, що ОСОБА_1, відповідно до ст.6 ЗУ «Про соціальний захист дітей війни», має право на державну соціальну підтримку, зокрема, на підвищення до пенсії в розмірі 30% мінімальної пенсії за віком.
Відповідно до ст.10 Закону України «Про пенсійне забезпечення» пенсійне забезпечення здійснюється органами Пенсійного фонду України.
Також, згідно ч.1 ст.6 Закону України «Про загальнообов’язкове державне пенсійне страхування», непрацездатні громадяни крім пенсійних виплат із системи пенсійного забезпечення мають право отримувати доплати, надбавки та підвищення до зазначених виплат, додаткову пенсію в порядку та за рахунок коштів, визначених законодавством.
Таким чином, на органи Пенсійного фонду в Україні покладено повноваження щодо призначення і виплати пенсій та доплат до них, в тому числі, і підвищення до пенсії дітям війни. Зазначені обставини сторонами визнаються і не оспорюються, що вбачається із позовної заяви ОСОБА_1 та із письмових заперечень відповідача.
Управління Пенсійного фонду України у Шаргородському районі є органом, на який покладено завдання забезпечення своєчасного і в повному обсязі фінансування та виплати пенсій, допомоги на поховання та інших виплат, які згідно із законодавством здійснюються за рахунок коштів Пенсійного фонду України та інших джерел, визначених законодавством. Таким чином, відповідачу також було делеговано повноваження щодо призначення і здійснення виплат дітям війни. Вказана обставина сторонами не оспорюється.
Також, судом встановлено з письмових заперечень відповідача (а.с.13), що УПФУ у Шаргородському районі отримувало з Державного бюджету кошти, призначені для виплат дітям війни, і розподіляло їх в межах, встановлених Законами України про Державний бюджет України на відповідний рік, а в 2010 році – постановою Кабміну від 28.05.2008 року №530.
У 2010 році ОСОБА_1 отримувала від відповідача доплату до пенсії, як дитині війни, але не в розмірі 30% мінімальної пенсії за віком, як встановлено ст.6 ЗУ «Про соціальний захист дітей війни», а в меншому розмірі, зокрема: по 49,80 грн. щомісячно, тобто в розмірі, встановленому постановою КМУ №530 від 28.05.2008 року, що підтверджується довідкою відповідача №2188/06-41/02 від 26.11.2010 року (а.с.11) та оглянутою в судовому засіданні пенсійною справою позивачки ОСОБА_1
Рішеннями Конституційного Суду України від 9.07.2007 року №6-рп/2007 та від 22.05.2008 року №10-рп/2008 визнано неконституційними – відповідно: положення п.12 ст.71 ЗУ «Про Державний бюджет на 2007 рік» щодо зупинення на 2007 рік дії статті 6 ЗУ «Про соціальний захист дітей війни» та положення п.41 розділу 2 ЗУ «Про Державний бюджет України на 2008 рік та про внесення змін до деяких законодавчих актів України». Положення Законів України, що визнані неконституційними, втрачають чинність з дня ухвалення рішення Конституційним Судом України відповідного рішення. Рішення Конституційного Суду України є обов’язковими для виконання на території України, остаточними і не можуть бути оскаржені.
Таким чином, ЗУ «Про соціальний захист дітей війни», зокрема положення ст.6 цього Закону (в редакції Закону станом на 1.01.2006 року, тобто з часу вступу його в силу), є чинним і підлягає застосуванню.
Так, судом встановлено, що відповідачем не в повному обсязі проведено виплати позивачці ОСОБА_3, як дитині війни з травня по листопад 2010 року включно, оскільки виплата підвищення до пенсії позивачці, як дитині війни, у вказаний період щомісячно проводилася у розмірі 49,80 грн., що вбачається із довідки відповідача (а.с.11), на підставі п.8 постанови Кабінету Міністрів України від 28 травня 2008 року за №530 «Деякі питання соціального захисту окремих категорій громадян», якою звужуються та обмежуються державні соціальні гарантії дітям війни, що є неприпустимим відповідно до ст.22 Конституції України, якою передбачено, що конституційні права і свободи гарантуються і не можуть бути скасовані, і при прийнятті нових законів або внесенні змін до чинних законів не допускається звуження змісту та обсягу існуючих прав і свобод, та ст.3 ЗУ «Про соціальний захист дітей війни», якою передбачено, що державні соціальні гарантії дітям війни, встановлені цим Законом, не можуть бути обмежені або скасовані іншими нормативно-правовими актами.
Відповідно до ст.8 Конституції України в Україні визнається і діє принцип верховенства права, Конституція України має найвищу юридичну силу, а закони та інші нормативно-правові акти приймаються на основі Конституції України і повинні відповідати їй.
Статтею 46 Конституції України встановлено, що кожен громадянин України має право на соціальний захист.
Виходячи із положень ст.ст.8,22,46 Конституції України, виплати підвищення до пенсії дітям війни, передбачені ст.6 ЗУ «Про соціальний захист дітей війни», є соціальною гарантією і не можуть бути скасованими, а також не можуть бути звужені за їх змістом і обсягом при прийнятті нових законів або внесенні змін до чинних законів.
Законом України «Про Державний бюджет України на 2010 рік» чи іншими Законами України не було зупинено, змінено чи скасовано дію положень ст.6 ЗУ «Про соціальний захист дітей війни».
Тому, суд прийшов до висновку, що в даному спорі щодо розміру підвищення до пенсії ОСОБА_1, як дитині війни, слід керуватися не Законами про Державний бюджет України на відповідний рік та не постановою КМУ від 28.05.2008 року за №530, а Законом України «Про соціальний захист дітей війни» в редакції станом на 1.01.2006 року, оскільки він, як Закон постійної дії, має прерогативу над Законами про Державний бюджет України на відповідний рік та над постановою КМУ від 28.05.2008 року за №530, які мають обмежений термін дії, тобто являються законодавчими актами тимчасової дії – на період певного бюджетного періоду (п.20 ст.2 Бюджетного кодексу України), який становить один календарний рік, що починається 1 січня кожного року і закінчується 31 грудня того ж року (ч.1 ст.3 Бюджетного кодексу України), а тому дані законодавчі акти не можуть скасовувати або звужувати чи встановлювати нові розміри щомісячного підвищення до пенсії особам, які мають статус дітей війни згідно із ЗУ «Про соціальний захист дітей війни», котрий є Законом постійної дії. В протилежному випадку порушується конституційний принцип верховенства права, оскільки, відповідно до ст.22 Конституції України, конституційні права і свободи гарантуються і не можуть бути скасовані і при прийнятті нових законів або внесенні змін до чинних законів не допускається звуження змісту та обсягу існуючих прав і свобод.
Також, суд вважає, що при розрахунку щомісячного підвищення дітям війни, яке, відповідно до ст.6 ЗУ «Про соціальний захист дітей війни», становить 30% мінімальної пенсії за віком, відповідачу слід виходити з положення ч.1 ст.28 ЗУ «Про загальнообов’язкове державне пенсійне страхування», якою визначено, що мінімальний розмір пенсії за віком встановлюється у розмірі прожиткового мінімуму для осіб, які втратили працездатність, визначеного законом, оскільки чинним законодавством не передбачено іншого, крім передбаченого ст.28 цього Закону, мінімального розміру пенсії за віком.
Таким чином, суд прийшов до висновку, що позивачка має право на щомісячне підвищення до пенсії, згідно ст.6 ЗУ «Про соціальний захист дітей війни», за період часу з 18.05.2010 року по листопад 2010 року включно, оскільки із довідки відповідача (а.с.11) вбачається, що включно по листопад 2010 року вона отримала надбавку, як дитина війни, в розмірі 49,80 грн., тому відмова відповідача позивачці ОСОБА_1 у нарахуванні і виплаті недоплаченої їй, як дитині війни, щомісячної державної соціальної допомоги у розмірі 30% мінімальної пенсії за віком, що передбачено ст.6 ЗУ «Про соціальний захист дітей війни» (а.с.7-8), на її звернення, за період з: 18.05.2010 року – є незаконною.
Тому, суд вважає, що адміністративний позов ОСОБА_1 в цій частині підлягає задоволенню.
Встановленому судом факту відповідають адміністративно-правові відносини, що виникають з приводу захисту прав фізичної особи у сфері публічно-правових відносин від порушень органу державної влади, які регулюються Конституцією України, Кодексом адміністративного судочинства України, Законом України «Про соціальний захист дітей війни».
Так, згідно ст. ст. 8, 19, 22, 46, 55, 57, 95, 96 Конституції України, в Україні визнається і діє принцип верховенства права. Конституція має найвищу юридичну силу. Закони та інші нормативно-правові акти приймаються на основі Конституції України і повинні відповідати їй. Органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов’язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України. Конституційні права і свободи гарантуються і не можуть бути скасовані. При прийнятті нових законів або внесенні змін до чинних законів не допускається звуження змісту та обсягу існуючих прав і свобод. Громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом. Це право гарантується загальнообов’язковим державним соціальним страхуванням за рахунок страхових внесків громадян, підприємств, установ і організацій, а також бюджетних та інших джерел соціального забезпечення. Пенсії, інші види соціальних виплат та допомоги, що є основним джерелом існування, мають забезпечувати рівень життя, не нижчий від прожиткового мінімуму, встановленого законом. Кожному гарантується право на оскарження в суді рішень, дій чи бездіяльності органів державної влади, органів місцевого самоврядування, посадових і службових осіб. Кожному гарантується право знати свої права і обов’язки. Бюджетна система України будується на засадах справедливого і неупередженого розподілу суспільного багатства між громадянами і територіальними громадами. Виключно законом про Державний бюджет України визначаються будь-які видатки держави на загальносуспільні потреби, розмір і цільове спрямування цих видатків. Державний бюджет України затверджується щорічно Верховною Радою України на період з 1 січня по 31 грудня, а за особливих обставин – на інший період.
Відповідно до ст.ст. 2, 4, 6, 8, 17, 18, 19, 70, 71, 86, 159, 160, 161, 162 КАС України, завданням адміністративного судочинства є захист прав, свобод та інтересів фізичних осіб у сфері публічно-правових відносин від порушень органів державної влади, органів місцевого самоврядування шляхом справедливого, неупередженого та своєчасного розгляду адміністративних справ і кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до адміністративного суду, якщо вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю суб’єкта владних повноважень порушені її права, свободи чи інтереси. Юрисдикція адміністративних судів поширюється на всі публічно-правові спори, крім спорів, для яких законом встановлений інший порядок судового вирішення і ніхто не може бути позбавлений права на розгляд його справи в адміністративному суді, до підсудності якого вона віднесена КАС України. Суд при вирішенні справи керується принципом верховенства права, відповідно до якого зокрема людина, її права та свободи визнаються найвищими цінностями та визначають зміст і спрямованість діяльності держави. Юрисдикція адміністративних судів поширюється на спори фізичних чи юридичних осіб із суб’єктом владних повноважень щодо оскарження його рішень, дій чи бездіяльності.
Відповідно до рішення Конституційного Суду України № 19-рп/2010 від 9.09.2010 року у справі №1-40/2010 за конституційним поданням Верховного Суду України щодо відповідності Конституції України (конституційності) положень ЗУ «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо підвідомчості справ, пов’язаних із соціальними виплатами», визнано таким, що не відповідає Конституції України (є неконституційним), положення Закону України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо підвідомчості справ, пов’язаних із соціальними виплатами» від 18.02.2010 року, а саме: пункту 2 розділу І щодо виключення із КАС України пункту 3 частини першої статті 18, а також визнано таким, що не відповідає Конституції України (є неконституційним), пункт 2 частини першої статті 15 Цивільного процесуального кодексу України в редакції ЗУ «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо підвідомчості справ, пов’язаних із соціальними виплатами» від 18.02.2010 року.
Таким чином, вказаним рішенням Конституційного Суду України визначено, що справи, пов’язані із соціальними виплатами, підлягають розгляду за правилами Кодексу адміністративного судочинства України.
Пунктом 3 частини першої статті 18 КАС України (в редакції ЗУ від 25.12.2008 року №808-УІ), встановлено, що місцевим загальним судам, як адміністративним судам підсудні усі адміністративні справи, у спорах фізичних осіб з суб’єктами владних повноважень з приводу обчислення, призначення, перерахунку, здійснення, надання, одержання пенсійних виплат, соціальних виплат непрацездатним громадянам, виплат за загальнообов’язковим державним соціальним страхуванням та інших соціальних виплат, доплат, соціальних послуг, допомоги, захисту, пільг.
Адміністративні справи вирішуються адміністративним судом за місцезнаходженням відповідача. Докази в адміністративному судочинстві мають бути належними та допустимими. Кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб’єкта владних повноважень обов’язок щодо доказування правомірності свого рішення , дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову. Суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об’єктивному дослідженні. Ніякі докази не мають для суду наперед встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатній і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності. Судове рішення повинно бути законним і обґрунтованим. Суд приймає постанову іменем України негайно після закінчення судового розгляду. Під час прийняття постанови суд вирішує: чи мали місце обставини, якими обґрунтовувалися вимоги та заперечення, та якими доказами вони підтверджуються; чи є інші фактичні дані, які мають значення для вирішення справи та докази на їх підтвердження; яку правову норму слід застосувати до цих правовідносин; чи належить задовольнити позовні вимоги або відмовити в їх задоволенні; як розподілити між сторонами судові витрати; чи є підстави допустити негайне виконання постанови. При вирішенні справи по суті суд може задовольнити адміністративний позов повністю або частково чи відмовити в його задоволенні повністю або частково. У разі задоволення адміністративного позову суд може прийняти постанову про: визнання протиправними рішення суб’єкта владних повноважень, дій чи бездіяльності і про скасування або визнання нечинним рішення чи окремих його положень; зобов’язання відповідача вчинити певні дії; зобов’язання відповідача утриматися від вчинення певних дій; стягнення з відповідача коштів. Суд може прийняти іншу постанову, яка б гарантувала дотримання і захист прав, свобод, інтересів людини і громадянина у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку суб’єкта владних повноважень.
Згідно ст.1 Закону України «Про соціальний захист дітей війни» дитина війни – це особа, яка є громадянином України та якій на час закінчення (2 вересня 1945 року) Другої світової війни було менше 18 років; державна соціальна гарантія – це встановлений цим Законом мінімальний розмір державної соціальної допомоги, а також пільги з метою надання соціальної підтримки дітям війни.
Державні соціальні гарантії дітям війни встановлюються з метою: визнання на державному рівні важкого життєвого шляху громадян України, чиє дитинство збіглося з роками Другої світової війни; надання дітям війни соціальної підтримки (Ст.2 ЗУ «Про соціальний захист дітей війни»).
Згідно ч.2 ст.3 ЗУ «Про соціальний захист дітей війни» державні соціальні гарантії дітям війни, встановлені цим Законом, не можуть бути обмежені або скасовані іншими нормативно-правовими актами.
Статтею 4 вказаного Закону встановлено, що Кабінет Міністрів України розробляє і включає до загальнодержавних програм відповідні положення щодо соціального захисту дітей війни і здійснює контроль за їх виконанням. Положення про соціальний захист дітей війни повинні бути відображені в програмах діяльності Кабінету Міністрів України, які схвалюються Верховною Радою України. Суми разової грошової допомоги звільняються від обкладення податком з доходів фізичних осіб.
Відповідно до ст.6 ЗУ «Про соціальний захист дітей війни» дітям війни пенсії або щомісячне довічне грошове утримання чи державна соціальна допомога, що виплачується замість пенсії, підвищуються на 30 відсотків мінімальної пенсії за віком.
Фінансове забезпечення державних соціальних гарантій, передбачених Законом України «Про соціальний захист дітей війни», здійснюється за рахунок коштів Державного бюджету України.
Згідно ч.1 ст.6 Закону України «Про загальнообов’язкове державне пенсійне страхування» непрацездатні громадяни крім пенсійних виплат із системи пенсійного забезпечення мають право отримувати доплати, надбавки та підвищення до зазначених виплат, додаткову пенсію в порядку та за рахунок коштів, визначених законодавством.
Відповідно до ст.10 Закону України «Про пенсійне забезпечення» пенсійне забезпечення здійснюється органами Пенсійного фонду України.
На Пенсійний фонд України, відповідно до п. 3 Положення про Пенсійний фонд України», затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 24.10.2007 року за №1261 «Про затвердження Положення про Пенсійний фонд України», покладено завдання участі у формуванні і реалізації державної політики у сфері пенсійного забезпечення та соціального страхування; керівництво та управління солідарною системою загальнообов’язкового державного пенсійного страхування; забезпечення своєчасного і в повному обсязі фінансування та виплати пенсій, допомоги на поховання, інших виплат, які згідно із законодавством здійснюються за рахунок коштів Пенсійного фонду України та інших джерел, визначених законодавством.
Згідно ст.28 Закону України «Про загальнообов’язкове державне пенсійне страхування» мінімальний розмір пенсії за віком встановлюється у розмірі прожиткового мінімуму для осіб, які втратили працездатність, визначеного законом.
Суд залишає поза увагою посилання відповідача – УПФУ у Шаргородському районі в письмових запереченнях на позовну заяву, про те, що при вказаних спірних правовідносинах не можна застосовувати при нарахуванні недоплаченого підвищення до пенсії ОСОБА_1, як дитині війни, вимоги ч.1 ст.28 ЗУ «Про загальнообов’язкове державне пенсійне страхування» щодо мінімальної пенсії, яка застосовується виключно для визначення розмірів пенсій, оскільки положення частини 1 даної статті не є перешкодою для застосування визначеної в ній величини мінімального розміру пенсії за віком до обрахування інших пенсій чи доплат, пов’язаних із мінімальною пенсією за віком. До того ж, на час виникнення спірних правовідносин між позивачкою ОСОБА_1 та відповідачем, чинним законодавством не встановлено іншого, крім передбаченого частиною 1 ст.28 цього Закону, розміру мінімальної пенсії за віком, і, згідно з цією нормою мінімальна пенсія за віком дорівнює прожитковому мінімуму, встановленому для осіб, що втратили працездатність. До того ж, в ухвалі Конституційного Суду України від 19.05.2009 року №27-у/2009, на яку посилається відповідач в запереченні на позовну заяву, зазначаючи, що в ній встановлено про неможливість застосування ст.28 ЗУ «Про загальнообов’язкове державне пенсійне страхування» до даних правовідносин, вказане питання не розглянуто, оскільки Конституційним Судом відмовлено у відкритті конституційного провадження у даній справі.
Відповідно до ч.1 ст.2 ЗУ «Про прожитковий мінімум» прожитковий мінімум застосовується для встановлення мінімальної заробітної плати та мінімальної пенсії за віком.
Таким чином, при визначенні розміру підвищення відповідно до ст.6 Закону України «Про соціальний захист дітей війни» застосовується розмір мінімальної пенсії за віком, який визначений ч.1 ст.28 Закону України «Про загальнообов’язкове державне пенсійне страхування».
Також, суд не приймає до уваги доводи відповідача, викладенні в письмових запереченнях на позовну заяву, щодо правомірності нарахувань та виплати позивачці підвищення до пенсії, як дитині війни, з посиланням на відсутність фінансування з бюджету для виплати підвищення в розмірах, які вказані позивачкою, оскільки питання фінансування цих видатків на підвищення до пенсії дітям війни не є предметом спору і питання надання бюджетних коштів УПФ для виконання покладених на нього обов’язків у справах даної категорії виходять за межі заявлених вимог і судом не розглядалися.
Крім того, відсутність бюджетного фінансування передбачених Законом України «Про соціальний захист дітей війни» доплат до пенсії не може бути причиною невиконання покладених на Управління Пенсійного фонду України зобов’язань, оскільки реалізація особою права, що пов’язане із отриманням бюджетних коштів, яке базується на спеціальних та чинних на час виникнення спірних правовідносин нормативно-правових актах національного законодавства, не може бути поставлена у залежність від бюджетних асигнувань. Проте, з письмових заперечень відповідача вбачається, що виплати відповідачем підвищення до пенсії дітям війни з Держбюджету фінансувалися протягом 2010 року.
Таким чином, судом встановлено, що право позивачки ОСОБА_1 отримувати підвищення до пенсії, як дитині війни, у період з 18.05.2010 року по 30.11.2010 року включно, у розмірі 30 відсотків мінімальної пенсії за віком, визначеної у ч.1 ст.28 ЗУ «Про загальнообов’язкове державне пенсійне страхування», порушено з боку управління Пенсійного фонду України у Шаргородському районі і підлягає судовому захисту, а позов є обґрунтованим і в цій частині підлягає задоволенню.
Позов ОСОБА_1 в частині зобов'язання відповідача нарахувати і виплатити на її користь соціальну допомогу, як дитині війни, в розмірі 30% мінімальної пенсії за віком по день ухвалення судового рішення у даній справі задоволенню не підлягає, оскільки судом під час розгляду даної справи не встановлено порушення права позивачки, як дитини війни, з боку відповідача в грудні 2010 року, так як із довідки відповідача (а.с.11) вбачається, що допомогу, як дитині війни, в розмірі 49,80 грн. позивачка отримала включно по листопад 2010 року. Таким чином, в грудні 2010 року зазначена доплата до пенсії їй на час ухвалення судового рішення у даній справі не виплачувалася.
Керуючись ст.ст. 8, 19, 22, 46, 55, 57, 95, 96 Конституції України, ст.ст. 2,4, 6, 8, 17, 18, 19, 70, 71, 86, 159, 160, 161, 162 КАС України, ст.ст.1, 2, 3, 4, 6, 7 Закону України «Про соціальний захист дітей війни», ст.ст.6,28 Закону України «Про загальнообов’язкове державне пенсійне страхування», ст.10 Закону України «Про пенсійне забезпечення», суд
п о с т а н о в и в:
Позовну заяву ОСОБА_1 до Управління Пенсійного фонду України в Шаргородському районі про визнання дій УПФУ в Шаргородському районі незаконними та про зобов’язання вчинити дії по нарахуванню і виплаті недоотриманої щомісячної суми до пенсії відповідно до ст.6 ЗУ «Про соціальний захист дітей війни» – задовольнити частково.
Визнати незаконною відмову Управління Пенсійного фонду України у Шаргородському районі ОСОБА_1 щодо нарахування і виплати державної соціальної допомоги, як дитині війни, з 18.05.2010 року відповідно до ст.6 Закону України «Про соціальний захист дітей війни» в розмірі 30% надбавки до пенсії.
Зобов’язати Управління Пенсійного фонду України в Шаргородському районі Вінницької області нарахувати та виплатити ОСОБА_1 державну соціальну допомогу, як дитині війни, за період з 18.05.2010 року по 30.11.2010 року включно, відповідно до ст.6 Закону України «Про соціальний захист дітей війни» в розмірі 30% мінімальної пенсії за віком, встановленої ч.1 ст.28 Закону України «Про загальнообов’язкове державне пенсійне страхування», з урахуванням проведених їй виплат за вказаний період.
В решті позову відмовити.
На постанову може бути подана апеляційна скарга до Київського апеляційного адміністративного суду через Шаргородський районний суд протягом 10 днів з дня її проголошення. Копія апеляційної скарги одночасно надсилається особою, яка її подає, до суду апеляційної інстанції.
Суддя :