Справа № 2а-129/2010
П О С Т А Н О В А
іменем України
27 жовтня 2010 року Шаргородський районний суд Вінницької області
в складі
головуючого судді Трофімчука М.Ю.
при секретарі Палій М.Д.
розглянувши у відкритому судовому засіданні в місті Шаргороді в залі суду справу за адміністративним позовом ОСОБА_1 за дорученням в інтересах ОСОБА_2 до управління Пенсійного фонду України в Шаргородському районі про визнання дій УПФУ у Шаргородському районі незаконними та про зобов’язання вчинити дії по нарахуванню та виплаті недоотриманої щомісячної суми до пенсії відповідно до ст.6 Закону України «Про соціальний захист дітей війни»,
в с т а н о в и в :
07.10.2010 року ОСОБА_1 звернувся до суду в інтересах ОСОБА_2 з вказаним позовом до управління Пенсійного фонду України в Шаргородському районі, в якому зазначив, що ОСОБА_2 народився ІНФОРМАЦІЯ_1, є пенсіонером за віком та має статус дитини війни, оскільки на час закінчення Другої світової війни (2.09.1945 року) був неповнолітнім, а тому має право на отримання державної соціальної допомоги відповідно до ст.6 Закону України «Про статус і соціальний захист дітей війни» в розмірі 30% мінімальної пенсії за віком.
Відповідно до ст.6 ЗУ «Про соціальний захист дітей війни» дітям війни пенсії або щомісячне довічне грошове утримання чи державна соціальна допомога, що виплачується замість пенсії, підвищується на 30 % мінімальної пенсії за віком.
Дізнавшись з листа відповідача від 17.09.2010 року за №2375 про те, що його права в частині отримання належного йому соціального підвищення, які захищені Законом та гарантовані ст.22 Конституції України, безпідставно обмежені, оскільки протягом 2006-2007 років така надбавка йому не виплачувалась взагалі, а з 01.01.2008 року її виплата становить лише 10 % від прожиткового мінімуму для осіб, які втратили працездатність, тому він вимушений звернутися за захистом своїх прав до суду, так як відповідачем, до якого він звертався із заявою про перерахунок пенсії, зокрема, щомісячної надбавки до пенсії, як дитині війни, поставлені у його заяві вимоги відхилені.
Рішеннями Конституційного Суду України №6-рп від 09.07.2007 року та №10-рп/2008 від 22.05.2008 року, норми Закону України «Про державний бюджет України на 2006 рік» та Закону України «Про державний бюджет України на 2007 рік», які зупиняли дію ст.6 Закону України №2195-ІV, визнані неконституційними.
Таким чином, ЗУ «Про соціальний захист дітей війни» в редакції від 01.01.2006 року є чинним та підлягає застосуванню.
На підставі викладеного, просить визнати відмову управління Пенсійного фонду України у Шаргородському районі щодо нарахування і виплати ОСОБА_2 державної соціальної допомоги як дитині війни відповідно до ст.6 Закону України «Про соціальний захист дітей війни» в розмірі 30 % мінімальної пенсії за віком незаконною; зобов’язати управління Пенсійного фонду України у Шаргородському районі нарахувати та виплатити ОСОБА_2, як дитині війни, передбачену ст.6 Закону України «Про соціальний захист дітей війни» щомісячну державну соціальну допомогу в розмірі 30 % мінімальної пенсії за віком, встановленої ч.2 ст.28 Закону України «Про загальнообов’язкове державне пенсійне страхування», починаючи з 01.04.2010року по 30.09.2010 року включно, з врахуванням проведених йому виплат.
В судове засідання позивач ОСОБА_1, що діє за дорученням №127 від 07.09.2010 року в інтересах ОСОБА_2 (а.с.11) не з’явився, однак надав суду заяву про розгляд справи в його відсутності (а.с.12).
Представник відповідача – управління Пенсійного фонду України в Шаргородському районі в судове засідання не з’явився, однак від начальника УПФУ в Шаргородському районі Мельника О.Г. до суду надійшла заява про розгляд справи у відсутності представника управління Пенсійного фонду України в Шаргородському районі (а.с.15).
Оскільки належним чином повідомлені сторони не з’явилися в судове засідання, хоча про час та місце розгляду справи були повідомлені, однак заявили клопотання про розгляд справи у їх відсутності, суд вважає за можливе здійснити розгляд справи в порядку письмового провадження, за наявними у справі матеріалами, що відповідає положенням ч.4 ст.122, ч.6 ст.128 КАС України.
Згідно наданих до суду заперечень (а.с.15) відповідач позов не визнав і просить залишити його без задоволення як безпідставний.
Судом встановлено, що позивач ОСОБА_2 народився ІНФОРМАЦІЯ_1 в с. Голинчинці Шаргородського району Вінницької області, є громадянином України, на час закінчення другої світової війни (2.09.1945 року) йому не виповнилося 18 років (а.с.5), має статус дитини війни, визначений в ст.1 Закону України «Про соціальний захист дітей війни», що підтверджується довідкою управління праці і соціального захисту населення Шаргородської РДА від 11.01.2006 року №2260 (а.с.7). Крім того, ОСОБА_2 має право на державну соціальну підтримку, зокрема, на підвищення до пенсії в розмірі 30% мінімальної пенсії за віком, відповідно до ст. 6 ЗУ «Про соціальний захист дітей війни».
Відповідно до ст.1 Закону України „Про соціальний захист дітей війни” дитина війни – це особа, яка є громадянином України та якій на час закінчення (2 вересня 1945 року) Другої світової війни було менше 18 років; державна соціальна гарантія – це встановлений цим Законом мінімальний розмір державної соціальної допомоги, а також пільги з метою надання соціальної підтримки дітям війни.
Відповідно до ч.2 ст.3 ЗУ «Про соціальний захист дітей війни» державні соціальні гарантії дітям війни, встановлені цим Законом, не можуть бути обмежені або скасовані іншими нормативно-правовими актами.
Згідно ст.6 ЗУ «Про соціальний захист дітей війни» дітям війни пенсії або щомісячне довічне грошове утримання чи державна соціальна допомога, що виплачується замість пенсії, підвищуються на 30 відсотків мінімальної пенсії за віком.
Статтею 7 ЗУ «Про соціальний захист дітей війни» встановлено, що фінансове забезпечення державних соціальних гарантій, передбачених цим Законом, здійснюється за рахунок коштів Державного бюджету України.
Згідно ст.10 Закону України «Про пенсійне забезпечення» пенсійне забезпечення здійснюється органами Пенсійного фонду України.
Відповідно до ч.1 ст.6 Закону України «Про загальнообов’язкове державне пенсійне страхування» непрацездатні громадяни, крім пенсійних виплат із системи пенсійного забезпечення, мають право отримувати доплати, надбавки та підвищення до зазначених виплат, додаткову пенсію в порядку та за рахунок коштів, визначених законодавством.
Таким чином, на органи Пенсійного фонду в Україні покладено повноваження щодо призначення і виплати пенсій та доплат до них, в тому числі, і підвищення до пенсії дітям війни. Зазначені обставини, як вбачається письмових з матеріалів справи, сторонами визнаються і не оспорюються.
Відповідно до підпункту 4 пункту 2.1 Положення про управління Пенсійного фонду України у Шаргородському районі, затвердженого начальником головного управління ПФУ у Вінницькій області 1.04.2008 року, управління Пенсійного фонду України у Шаргородському районі є органом, на який покладено завдання забезпечення своєчасного і в повному обсязі фінансування та виплати пенсій, допомоги на поховання та інших виплат, які згідно із законодавством здійснюються за рахунок коштів Пенсійного фонду України та інших джерел, визначених законодавством (а.с.16-17). Таким чином, відповідачу також було делеговано повноваження щодо призначення і здійснення виплат дітям війни.
На Пенсійний фонд України, відповідно до п. 3 Положення про Пенсійний фонд України», затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 24.10.2007 року за №1261 «Про затвердження Положення про Пенсійний фонд України», покладено завдання участі у формуванні і реалізації державної політики у сфері пенсійного забезпечення та соціального страхування; керівництво та управління солідарною системою загальнообов’язкового державного пенсійного страхування; забезпечення своєчасного і в повному обсязі фінансування та виплати пенсій, допомоги на поховання, інших виплат, які згідно із законодавством здійснюються за рахунок коштів Пенсійного фонду України та інших джерел, визначених законодавством.
Згідно ст.28 Закону України «Про загальнообов’язкове державне пенсійне страхування» мінімальний розмір пенсії за віком встановлюється у розмірі прожиткового мінімуму для осіб, які втратили працездатність, визначеного законом.
В 2010 році ОСОБА_2 отримував від відповідача доплату до пенсії, як дитині війни, але не в розмірі 30% мінімальної пенсії за віком, як встановлено ст.6 ЗУ «Про соціальний захист дітей війни», а в меншому розмірі – по 49,80 грн. щомісячно, що підтверджується довідкою управління Пенсійного фонду України у Шаргородськрму районі Вінницької області та оглянутою в судовому засіданні пенсійною справою ОСОБА_2
Зазначена виплата підвищення до пенсії ОСОБА_2, як дитині війни, щомісячно у розмірі 49,80 грн. проводилася на підставі п.8 постанови Кабінету Міністрів України від 28 травня 2008 року за №530 «Деякі питання соціального захисту окремих категорій громадян», якою звужуються та обмежуються державні соціальні гарантії дітям війни, що є неприпустимим відповідно до ст.22 Конституції України, якою передбачено, що конституційні права і свободи гарантуються і не можуть бути скасовані і при прийнятті нових законів або внесенні змін до чинних законів не допускається звуження змісту та обсягу існуючих прав і свобод, та ст.3 ЗУ «Про соціальний захист дітей війни», якою передбачено, що державні соціальні гарантії дітям війни, встановлені цим Законом, не можуть бути обмежені або скасовані іншими нормативно-правовими актами.
Виходячи із положень ст.ст. 8, 22, 46 Конституції України, виплати підвищення до пенсії дітям війни, передбачені ст.6 ЗУ «Про соціальний захист дітей війни», є соціальною гарантією і не можуть бути скасованими, а також не можуть бути звужені за їх змістом і обсягом при прийнятті нових законів або внесенні змін до чинних законів.
Суд дійшов висновку, що в даному спорі щодо розміру підвищення до пенсії ОСОБА_2 як дитині війни, слід керуватися не Законами про Державний бюджет України на відповідний рік та постановою КМУ від 28.05.2008 року за №530, а Законом України «Про соціальний захист дітей війни», оскільки він, як Закон постійної дії, має прерогативу над Законами про Державний бюджет України на 2007 рік, 2008 рік, 2009 рік та над постановою КМУ від 28.05.2008 року за №530, які мають обмежений термін дії, тобто являються Законами тимчасової дії – на період певного бюджетного періоду (п.20 ст.2 Бюджетного кодексу України), який становить один календарний рік, що починається 1 січня кожного року і закінчується 31 грудня того ж року (ч.1 ст.3 Бюджетного кодексу України), а тому дані закони та постанова КМУ не можуть скасовувати або звужувати чи встановлювати нові розміри щомісячного підвищення до пенсії особам, які мають статус дітей війни згідно із ЗУ «Про соціальний захист дітей війни», котрий є Законом постійної дії. В протилежному випадку порушується конституційний принцип верховенства права.
Зокрема, згідно із ст.ст. 95, 96 Конституції України, виключно Законом про Державний бюджет України визначаються будь-які видатки держави на загальносуспільні потреби, розмір і цільове спрямування цих видатків і Державний бюджет України затверджується щорічно Верховною Радою України на період з 1 січня по 31 грудня, проте, відповідно до ст.22 Конституції України, конституційні права і свободи гарантуються і не можуть бути скасовані і при прийнятті нових законів або внесенні змін до чинних законів не допускається звуження змісту та обсягу існуючих прав і свобод.
Також суд вважає, що при розрахунку щомісячного підвищення дітям війни, яке, відповідно до ст.6 ЗУ «Про соціальний захист дітей війни», становить 30% мінімальної пенсії за віком, слід виходити з положення ч.1 ст.28 ЗУ «Про загальнообов’язкове державне пенсійне страхування», якою визначено, що мінімальний розмір пенсії за віком встановлюється у розмірі прожиткового мінімуму для осіб, які втратили працездатність, визначеного законом, оскільки чинним законодавством не передбачено іншого, крім передбаченого ст.28 цього Закону, мінімального розміру пенсії за віком.
Встановленому судом факту відповідають цивільно-правові відносини, що виникають з приводу захисту прав фізичної особи по спорах щодо призначення, обчислення, перерахунку, здійснення, надання, одержання пенсійних виплат, соціальних виплат непрацездатним громадянам, інших соціальних виплат, допомоги, захисту, пільг, які регулюються Конституцією України, Кодексом адміністративного судочинства України, Законом України «Про соціальний захист дітей війни», Законом України «Про пенсійне забезпечення».
Так, згідно ст. ст. 8, 19, 22, 46, 55, 57, 95, 96 Конституції України, в Україні визнається і діє принцип верховенства права. Конституція має найвищу юридичну силу. Закони та інші нормативно-правові акти приймаються на основі Конституції України і повинні відповідати їй. Органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов’язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України. Конституційні права і свободи гарантуються і не можуть бути скасовані. При прийнятті нових законів або внесенні змін до чинних законів не допускається звуження змісту та обсягу існуючих прав і свобод. Громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом. Це право гарантується загальнообов’язковим державним соціальним страхуванням за рахунок страхових внесків громадян, підприємств, установ і організацій, а також бюджетних та інших джерел соціального забезпечення. Пенсії, інші види соціальних виплат та допомоги, що є основним джерелом існування, мають забезпечувати рівень життя, не нижчий від прожиткового мінімуму, встановленого законом. Кожному гарантується право на оскарження в суді рішень, дій чи бездіяльності органів державної влади, органів місцевого самоврядування, посадових і службових осіб. Кожному гарантується право знати свої права і обов’язки. Бюджетна система України будується на засадах справедливого і неупередженого розподілу суспільного багатства між громадянами і територіальними громадами. Виключно законом про Державний бюджет України визначаються будь-які видатки держави на загальносуспільні потреби, розмір і цільове спрямування цих видатків. Державний бюджет України затверджується щорічно Верховною Радою України на період з 1 січня по 31 грудня, а за особливих обставин – на інший період.
Відповідно до ч. 2 ст. 295 Конституції України виключно Законом України «Про державний бюджет» визначаються будь-які видатки на загальносуспільні потреби, розмір і цільове спрямування цих видатків. Згідно зі ст. 22 Бюджетного кодексу України, управління отримує бюджетні призначення шляхом їх затвердження у Законі про Державний бюджет чи рішенні про місцевий бюджет. Ст. 23 БК України передбачено, що управління Пенсійного фонду може здійснювати з бюджету будь-які бюджетні зобов’язання та платежі лише за наявності відповідного бюджетного призначення, які встановлюються Законом про Державний бюджет. Реалізація нормативних приписів і пенсійних програм здійснюється шляхом фінансування пенсійних виплат за рахунок чітко визначених прибутковою частиною бюджету Пенсійного фонду. Забороняється використання коштів Пенсійного фонду на цілі, не передбачені Законом України «Про загальнообов’язкове державне пенсійне страхування».
Рішенням Конституційного Суду України № 19-рп/2010 від 9.09.2010 року у справі №1-40/2010 за конституційним поданням Верховного Суду України щодо відповідності Конституції України (конституційності) положень ЗУ «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо підвідомчості справ, пов’язаних із соціальними виплатами», визнано таким, що не відповідає Конституції України (є неконституційним), положення Закону України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо підвідомчості справ, пов’язаних із соціальними виплатами» від 18.02.2010 року, а саме: пункту 2 розділу І щодо виключення із КАС України пункту 3 частини першої статті 18, а також визнано таким, що не відповідає Конституції України (є неконституційним), пункт 2 частини першої статті 15 Цивільного процесуального кодексу України в редакції ЗУ «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо підвідомчості справ, пов’язаних із соціальними виплатами» від 18.02.2010 року.
Тобто, вказаним рішенням Конституційного Суду України визначено, що справи, пов’язані із соціальними виплатами, підлягають розгляду за правилами Кодексу адміністративного судочинства України.
Статтею 18 КАС України встановлено, що місцевим загальним судам, як адміністративним судам підсудні усі адміністративні справи, у спорах фізичних осіб з суб’єктами владних повноважень з приводу обчислення, призначення, перерахунку, здійснення, надання, одержання пенсійних виплат, соціальних виплат непрацездатним громадянам, виплат за загальнообов’язковим державним соціальним страхуванням та інших соціальних виплат, доплат, соціальних послуг, допомоги, захисту, пільг.
Суд не приймає до уваги викладені в письмових запереченнях доводи відповідача в частині правомірності нарахувань та виплати позивачу підвищення до пенсії, як дитині війни, з посиланням на відсутність фінансування з бюджету для виплати підвищення в розмірах, які вказані позивачем, а також з посиланням на нецільове використання коштів Пенсійного фонду України у випадку проведення виплат не із Держбюджету, як встановлено ЗУ «Про соціальний захист дітей війни», а із джерел Пенсійного фонду, оскільки питання фінансування цих видатків на підвищення до пенсії дітям війни не є предметом спору і питання надання бюджетних коштів УПФ для виконання покладених на нього обов’язків у справах даної категорії виходять за межі заявлених вимог і судом не розглядалися.
Отже, оскільки судом встановлено, що право ОСОБА_2, в інтересах якого діє за довіреністю ОСОБА_1, на отримання підвищення до пенсії, як дитині війни у розмірі 30 % мінімальної пенсії за віком з боку відповідача - управління Пенсійного фонду України у Шаргородському районі Вінницької області порушено з 01.04.2010 по 30.09.2010 року, то воно підлягає судовому захисту, а позов - задоволенню.
Керуючись ст.ст. 8, 22, 46, 55, 57, 95, 96 Конституції України, ст.ст. 2, 6, 8, 17-19, 70, 71, 158-163, 167 КАС України, ст.ст. 1-4, 6, 7 Закону України «Про соціальний захист дітей війни», ст.ст. 6, 28 Закону України «Про загальнообов’язкове державне пенсійне страхування», ст.10 Закону України «Про пенсійне забезпечення», суд
П О С Т А Н О В И В:
Позов ОСОБА_1 за дорученням в інтересах ОСОБА_2 до управління Пенсійного фонду України в Шаргородському районі про визнання дій УПФУ у Шаргородському районі незаконними та про зобов’язання вчинити дії по нарахуванню та виплаті недоотриманої щомісячної суми до пенсії відповідно до ст.6 Закону України «Про соціальний захист дітей війни» – задоволити.
Визнати відмову управління Пенсійного фонду України у Шаргородському районі щодо нарахування і виплати ОСОБА_2 державної соціальної допомоги, як дитині війни, відповідно до ст.6 Закону України «Про соціальний захист дітей війни» в розмірі 30 % мінімальної пенсії за віком незаконною;
Зобов’язати управління Пенсійного фонду України у Шаргородському районі нарахувати та виплатити ОСОБА_2, як дитині війни, державну соціальну допомогу, як дитині війни, за період з 01.04.2010 року по 30.09.2010 року включно, відповідно до ст.6 Закону України «Про соціальний захист дітей війни» в розмірі 30% мінімальної пенсії за віком, встановленої ч.2 ст.28 Закону України «Про загальнообов’язкове державне пенсійне страхування», з урахуванням проведених йому виплат за вказаний період.
Постанова може бути оскаржена у апеляційному порядку до Київського апеляційного адміністративного суду через Шаргородський районний суд протягом 10 днів з дня її проголошення.
СУДДЯ: