ВИЩИЙ  ГОСПОДАРСЬКИЙ  СУД  УКРАЇНИ 

 ПОСТАНОВА         

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ         

Вищий  господарський суд  України у складі колегії  суддів:

в судовому засіданні взяли участь  представники:

В С Т А Н О В И В:

У жовтні 2005 р. Акціонерний комерційний банк “Імексбанк” (далі -Банк) звернувся до господарського суду Дніпропетровської області з позовом до Приватного підприємства “Агрофірма імені М.О. Посмітного” (далі -Підприємство) та Товариства з обмеженою відповідальністю “Агрофірма імені М.О. Посмітного” (далі -Товариство) про визнання недійсним договору купівлі-продажу № 11-1/4-05 та договору купівлі-продажу № 11-2/4-05, укладених між ними 11.04.2005 р.

22.11.2005 р. Банк звернувся до господарського суду Дніпропетровської області з клопотанням про забезпечення позову, у якому просив накласти арешт на майно Підприємства, а саме -зернові культури, які знаходяться на Току № 1, орендованому Товариством в с. Розквіт Березівського району Одеської області, в кількості 2 164,01 тон, та на зернові культури в кількості 1 106,58 тон, що знаходяться на зберіганні у Відкритого акціонерного товариства “Березівський елеватор”, на загальну суму заборгованості у розмірі 3 105 919,07 грн. Клопотання мотивовано наявністю реальної загрози подальшого невиконання та ухилення від виконання Підприємством зобов'язань перед Банком як майнового поручителя Приватного підприємства “Треві”. Останнє, за твердженням Банку, має прострочену заборгованість за кредитним договором № 1306 від 09.06.2003 р. у загальній сумі 3 105 919,07 грн.   

Ухвалою господарського суду Дніпропетровської області від 22.11.2005 р. (суддя Ліпинський О.В.) клопотання Банку задоволено. Ухвала мотивована тим, що невжиття заходів щодо забезпечення позову може призвести до неможливості виконання рішення господарського суду по даній справі у разі задоволення позову та визнанні недійсними спірних договорів купівлі-продажу № 11-1/4-05 та № 11-2/4-05 від 11.04.2005 р., оскільки відповідно до ст. 216 ЦК України у разі недійсності правочину кожна із сторін зобов'язана повернути другій стороні у натурі все, що вона одержала на виконання цього правочину.

Постановою Дніпропетровського апеляційного господарського суду від 08.02.2006 р. (колегія суддів: Науменко І.М., Білецька Л.М., Голяшкін О.В.) ухвала господарського суду Дніпропетровської області від 22.11.2005 р. залишена без змін.

Товариство звернулось до Вищого господарського суду України з касаційною скаргою на ухвалу господарського суду Дніпропетровської області від 22.11.2005 р. та постанову Дніпропетровського апеляційного господарського суду від 08.02.2006 р., у якій просить вказані судові акти скасувати та направити справу до подальшого розгляду. Касаційна скарга мотивована тим, що господарські суди попередніх інстанцій, приймаючі відповідні ухвалу та постанову, порушили ст. ст. 4⁴, 66, 67 ГПК України.

Банк в порядку, встановленому ст.111² ГПК України, надіслав відзив на касаційну скаргу Товариства, в якому зазначає, що скарга є необґрунтованою та надуманою, і просить залишити її без задоволення, а ухвалу господарського суду Дніпропетровської області від 22.11.2005 р. та постанову Дніпропетровського апеляційного господарського суду від 08.02.2006 р. -без змін.

Підприємство відзив на касаційну скаргу Товариства не надіслало, що, відповідно до ст. 111² ГПК України, не перешкоджає перегляду судових рішень, які оскаржуються.

Розглянувши у відкритому судовому засіданні за участю представників Банку матеріали справи та доводи Товариства і Банку, викладені, відповідно, у касаційній скарзі та відзиві на касаційну скаргу, перевіривши на підставі встановлених фактичних обставин справи правильність їх юридичної оцінки і застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права в ухвалених ними рішеннях, колегія суддів Вищого господарського суду України вважає, що касаційна скарга Товариства підлягає задоволенню, враховуючи наступне.

Відповідно до частини першої ст. 111⁷ ГПК України переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, касаційна інстанція на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права.

Мотивуючи ухвалу від 22.11.2005 р., яка залишена без змін постановою Дніпропетровського апеляційного господарського суду від 08.02.2006 р.  про задоволення клопотання Банку і накладення арешту на майно Підприємства, а саме -зернові культури, які знаходяться на Току № 1 в с. Розквіт Березівського району Одеської області, в кількості 2 164,01 тон, та на зернові культури в кількості 1 106,58 тон, що знаходяться на зберіганні у Відкритого акціонерного товариства “Березівський елеватор”, господарський суд Дніпропетровської області зазначив, що невжиття заходів щодо забезпечення позову може призвести до неможливості виконання рішення господарського суду по даній справі у разі задоволення позову та визнанні недійсними спірних договорів купівлі-продажу № 11-1/4-05 та № 11-2/4-05 від 11.04.2005 р., оскільки відповідно до ст. 216 ЦК України у разі недійсності правочину кожна із сторін зобов'язана повернути другій стороні у натурі все, що вона одержала на виконання цього правочину.

Колегія суддів Вищого господарського суду України погоджується з тим, що відповідно до абзацу другого частини першої ст. 216 ЦК України у разі недійсності правочину кожна із сторін зобов'язана повернути другій стороні у натурі все, що вона одержала на виконання цього правочину, а в разі неможливості такого повернення, зокрема тоді, коли одержане полягає у користуванні майном, виконаній роботі, наданій послузі, -відшкодувати вартість того, що одержано, за цінами, які існують на момент відшкодування.    

Відповідно до частини першої ст. 67 ГПК України одним із заходів забезпечення позову, у т. ч. в разі встановлення недійсності правочину і  застосування судом двохстороньої реституції є накладення арешту на майно або грошові суми, що належать відповідачеві.

Застосовуючи накладення арешту на майно Підприємства, попередні судові інстанції, як вимагає до ст. 43 ГПК України щодо всебічного, повного і об'єктивного розгляду в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом, в своїх рішеннях не обґрунтували чому арешт накладається на майно лише одного відповідача -Підприємства, який був стороною-продавцем за спірними договорами.

В порушення ст. 43 ГПК України господарські суди також не встановили в своїх рішеннях, що зернові культури, які знаходяться на Току № 1 в с. Розквіт Березівського району Одеської області, в кількості 2 164,01 тон, та зернові культури в кількості 1 106,58 тон, що знаходяться на зберіганні у ВАТ “Березівський елеватор”, належать Підприємству.

Крім того, попередні судові інстанції не обґрунтували, чому саме вони наклали арешт на зернові культури, адже предметом спірних договорів є не зернові культури, а незавершене виробництво -посіви озимої пшениці, озимого ячменю та оранка.

Відповідно до частини першої ст. 111¹⁰ ГПК України підставами для скасування або зміни рішення місцевого чи апеляційного господарського суду або постанови апеляційного господарського суду є порушення або неправильне застосування норм матеріального чи процесуального права.      

Оскільки ухвала господарського суду Дніпропетровської області від 22.11.2005 р. та постанова Дніпропетровського апеляційного господарського суду від 08.02.2006 р. у даній справі прийняті з порушенням ст.ст. 43 і 67 ГПК України, колегія суддів Вищого господарського суду України вважає, що вони підлягають скасуванню, а справа передачі до господарського суду Дніпропетровської області для подальшого розгляду.

Керуючись ст. ст. 111⁵, 111⁷, 111⁹, 111¹⁰ та 111¹¹ ГПК України, Вищий господарський суд України

П О С Т А Н О В И В:

Касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю “Агрофірма імені М.О. Посмітного” на постанову Дніпропетровського апеляційного господарського суду від 08.02.2006 р. у справі № 39/396 господарського суду Дніпропетровської області задовольнити.

Постанову Дніпропетровського апеляційного господарського суду від 08.02.2006 р. та ухвалу господарського суду Дніпропетровської області від 22.11.2005 р. (про накладення арешту) у справі № 39/396 скасувати.

Справу передати до господарського суду Дніпропетровської області для подальшого розгляду.

Головуючий суддя                                                       Г.А. Кравчук

Суддя                                                                          Г.М. Мачульський

          Суддя                                                                          В.І. Шаргало