КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД
Справа: № 2а-8/10 Головуючий у 1-й інстанції: Володько І.С.
Суддя-доповідач: Петрик І.Й.
У Х В А Л А
Іменем України
"18" листопада 2010 р. м. Київ
Київський апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів:
Головуючого судді: Петрика І.Й.,
Суддів: Цвіркуна Ю.І.,
Парінова А.Б.,
розглянувши в порядку письмового провадження адміністративну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_3 на постанову Білоцерківського міськрайонного суду Київської області від 29 червня 2010 року у справі за позовом ОСОБА_4 до Комунального підприємства Київської обласної ради «Білоцерківське міжміське бюро технічної інвентаризації», третя особа ОСОБА_5 про визнання бездіяльності неправомірною, -
ВСТАНОВИВ:
Позивач звернувся до суду з адміністративним позовом до Комунального підприємства Київської обласної ради «Білоцерківське міжміське бюро технічної інвентаризації»про визнання бездіяльності неправомірною.
Постановою Білоцерківського міськрайонного суду Київської області від 29 червня 2010 року від 29 червня 2010 року у задоволені позовних вимог було відмовлено.
На вказану постанову суду позивач подав апеляційну скаргу, в якій посилався на допущені порушення судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, що призвело до неправильного вирішення справи, тому просив скасувати оскаржувану постанову.
Заслухавши доповідь судді-доповідача, дослідивши матеріали справи та перевіривши доводи апеляційної скарги колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає залишенню без задоволення, а постанова суду –без змін.
В судовому засіданні встановлено, що на підставі договору купівлі-продажу від 08.07.1970 року ОСОБА_5 набув право власності на жилий будинок АДРЕСА_1. Відповідно до рішення Білоцерківського міського народного суду від 07.09.1978 року по справі за позовом ОСОБА_5 до ОСОБА_6 про розподіл будинку, був проведений розподіл будинку АДРЕСА_1 між ОСОБА_5 та його колишньою дружиною ОСОБА_6 При цьому вказаним рішенням суду від 07.09.1978 року було проведено розподіл будинку, однак право власності на частки будинку між ОСОБА_5 і ОСОБА_6 не визнавалось. Позивачем була надана суду ксерокопія рішення Білоцерківського міського народного суду від 07.09.1978 року де міститься додрукований текс щодо визнання права власності на частину будинку, однак як встановлено в суді оригінал рішення суду не містить додрукованого тексту, щодо визнання права власності на частину будинку АДРЕСА_1.
В суді також встановлено, що рішенням Білоцерківського міського народного суду від 24.11.1992 року по справі за позовом ОСОБА_7 до Білоцерківського ЖЕО про встановлення факту перебування на утриманні і визнанні права власності на Ѕ частину будинку, за ОСОБА_8 визнано право власності на Ѕ частину будинку АДРЕСА_1. Постановою Президії Київського обласного суду від 18.11.1993 року рішення Білоцерківського міського народного суду від 24.11.1992 року було скасовано і справу направлено на новий розгляд, однак будь-яких нових рішень по даній справі не приймалось.
В суді також встановлено, що згідно рішення Білоцерківського міськрайонного суду від 04.08.1993 року по справі за позовом ОСОБА_5 до Білоцерківського міськомунгоспу, третя особа ОСОБА_7 про визнання угоди дійсною та перерозподіл долі в будинку, були перерозподілені частки в будинку АДРЕСА_1, згідно яких ОСОБА_5 належить 83/100 частин будинку, а ОСОБА_7 17/100 частин будинку і визнано за ними право власності на вказані частини. Ухвалою Білоцерківського міського суду від 12.10.1994 року по заяві ОСОБА_5 до Білоцерківського міськкомунгоспу, третя особа ОСОБА_7, про перегляд судового рішення у зв’язку з нововиявленими обставинами, заяву ОСОБА_5 було задоволено і рішення Білоцерківського міського суду від 04.08.1993 року відмінено, призначивши дану справу до розгляду. При перегляді справи за нововиявленими обставинами, рішенням Білоцерківського міського суду від 18.10.1994 року було перерозподілено частки в будинку АДРЕСА_1 і визнано за ОСОБА_5 право власності на 83/100 частин будинку, за Білоцерківським управлінням житлово-комунального господарства право власності на 17/100 частин будинку, признана угода купівлі-продажу від 01.08.1992 року 17/100 частин будинку АДРЕСА_1 між ОСОБА_5 та Білоцерківським УЖКГ і визнано за ОСОБА_5 право власності на 17/100 частин будинку АДРЕСА_1. Ухвалою Судової колегії в кримінальних справах Київського обласного суду від 22.11.1994 року рішення Білоцерківського міського суду від 18.10.1994 року було скасовано, а справу повернуто на новий розгляд і будь-яких нових рішень по даній справі не приймалось.
В суді також встановлено, що рішенням Білоцерківського міськрайонного суду від 26.07.2007 року по справі за позовом ОСОБА_7 до ОСОБА_5, виконавчого комітету Білоцерківської міської ради про визнання права власності на частину будинку за набувальною давністю, позов було задоволено і визнано за ОСОБА_8 право власності за набувальною давністю на 17/100 частин будинку АДРЕСА_1. Ухвалою колегії суддів судової палати в цивільних справах Апеляційного суду Київської області від 27.11.2007 року, рішення Білоцерківського міськрайонного суду від 26.07.2007 року було залишено без змін. Ухвалою Верховного Суду України від 17.09.2008 року було скасовано рішення Білоцерківського міськрайонного суду від 26.07.2007 року і ухвала апеляційного суду Київської області від 27.11.2007 року і справа передана на новий розгляд і в подальшому позов був залишений без розгляду.
Таким чином, на даний час тільки рішення Білоцерківського міського народного суду від 07.09.1978 року по справі за позовом ОСОБА_5 до ОСОБА_6 про розподіл будинку є чинним, а решта судових рішень скасовані.
Відмовляючи в задоволені позовних вимог суд першої інстанції виходив з того, що відповідно до п. 1.3. Тимчасового положення про порядок реєстрації прав власності на нерухоме майно затверджене Наказом Міністерства юстиції України № 6/5 від 28 січня 2003 року, державну реєстрацію прав власності на нерухоме майно здійснюють підприємства бюро технічної інвентаризації (далі БТІ) у межах визначених адміністративно-територіальних одиниць.
З правовою позицією суду першої інстанції колегія судді може погодитись із огляду на наступне.
Тимчасового положення про порядок реєстрації прав власності на нерухоме майно затверджене Наказом Міністерства юстиції України № 6/5 від 28 січня 2003 року (далі –Положення) визначає порядок реєстрації прав власності на нерухоме майно в Україні і спрямоване на забезпечення визнання та захисту цих прав, створення умов для функціонування ринку нерухомого майна, активізації інвестиційної діяльності.
Згідно п. 1.2-1.4. Положення, Положення діє на всій території України і є обов’язковим для виконання громадянами, міністерствами, іншими центральними і місцевими органами виконавчої влади та органами місцевого самоврядування, підприємствами, установами й організаціями незалежно від форм власності. Реєстрацію прав власності на нерухоме майно здійснюють комунальні підприємства бюро технічної інвентаризації (далі –БТІ).
Реєстрація прав власності на нерухоме майно (далі –реєстрація прав) –це внесення запису до Реєстру прав власності на нерухоме майно у зв’язку з виникненням, існуванням або припиненням права власності на нерухоме майно, що здійснюється БТІ за місцезнаходженням об’єктів нерухомого майна на підставі правовстановлювальних документів, коштом особи, що звернулася до БТІ.
Відповідно до п. 2.1. Положення, для реєстрації виникнення, існування, припинення прав власності на нерухоме майно та оформлення прав власності на нерухоме майно до БТІ разом із заявою про реєстрацію прав власності подаються правовстановлювальні документи (додаток 1), їх копії (нотаріально засвідчені), а також інші документи, що визначені цим Положенням.
Крім того, документи, що підтверджують виникнення, існування, припинення прав власності на нерухоме майно і подаються для реєстрації прав, повинні відповідати вимогам, установленим цим Положенням та іншими актами чинного законодавства України (п. 2.7. Положення).
З урахуванням того, що рішення судів, на які посилається позивач були скасовані, то документи, подані для реєстрації права власності на частину будинку не відповідають вищезазначеним вимогам.
Відповідно до ч. 1 ст. 71 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 72 цього Кодексу.
Відповідно до п.2 ч.1 ст. 197 КАС України, суд апеляційної інстанції може розглянути справу в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами, якщо справу може бути вирішено на основі наявних в ній доказів, у разі неприбуття жодної з осіб, які беруть участь у справі, у судове засідання, хоча вони були належним чином повідомлені про дату, час і місце судового засідання.
Вимогами ст. 200 КАС України передбачено, що суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а постанову або ухвалу суду –без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Оскільки доводи викладені в апеляційній скарзі не ґрунтуються на вимогах законодавства, колегія суддів вважає, що суд першої інстанції повно та всебічно з’ясував обставини справи, які підтверджуються доказами дослідженими в судовому засіданні, постановив оскаржуване рішення відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права, а тому підстави для його скасування або зміни відсутні.
Керуючись ст.ст. 160, 197, 198, 200, 205, 206, 254 КАС України, суд,-
УХВАЛИВ:
Апеляційну скаргу ОСОБА_3 залишити без задоволення, а постанову Білоцерківського міськрайонного суду Київської області від 29 червня 2010 року –без змін.
Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення та може бути оскаржена протягом двадцяти днів з дня складання в повному обсязі шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до Вищого адміністративного суду України.
Головуючий суддя: І.Й. Петрик
Судді: Ю.І. Цвіркун
А.Б. Парінов