ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ
ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
14 червня 2006 р. | № 40/530 |
Вищий господарський суд України у складі колегії суддів:
головуючого: | Кравчука Г.А. |
суддів: | Мачульського Г.М. |
Шаргало В.І. |
розглянувши у відкритому судовому засіданні |
касаційну скаргу | Відкритого акціонерного товариства “Племінний завод “Більшовик” |
на постанову | Донецького апеляційного господарського суду від 26.12.2005р. |
у справі | № 40/530 |
господарського суду | Донецької області |
за позовом | Відкритого акціонерного товариства “Авдіївський коксохімічний завод” |
до | Відкритого акціонерного товариства “Племінний завод “Більшовик” |
про | стягнення 164 383, 61 грн., |
за участю представників
- позивача: | не з’явився, |
- відповідача: | Казюберди В.І. (за довіреністю), - |
В С Т А Н О В И В:
Рішенням Господарського суду Донецької області від 10.11.2005р. (суддя Підченко Ю.О.), залишеним без змін постановою Донецького апеляційного господарського суду від 26.12.2005р. (колегія суддів у складі: головуючого –судді М’ясищева А.М., суддів Акулової Н.В., Гези Т.Д.) позов задоволено. Постановлено стягнути з Відкритого акціонерного товариства “Племінний завод “Більшовик” на користь Відкритого акціонерного товариства “Авдіївський коксохімічний завод” борг в сумі 164 383, 61 грн., витрати по держмиту в сумі 1 634, 84 грн., та витрати на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу в сумі 118 грн. Також постановлено стягнути з Відкритого акціонерного товариства “Племінний завод “Більшовик” на користь Донецького науково-дослідного інституту судових експертиз витрати за проведення судової експертизи в сумі 9 414, 14 грн., та відмовити в задоволенні клопотання позивача щодо виходу за межі позову.
В своїй касаційній скарзі відповідач просить скасувати зазначені рішення і постанову, відмовити в задоволенні позовних вимог Відкритого акціонерного товариства “Авдіївський коксохімічний завод” про стягнення 164 383, 61 грн. та стягнути з позивача держмито в сумі 3 269, 68 грн. та витрати по оплаті експертизи –9 419 грн. і оплату за інформаційні послуги –118 грн., посилаючись на неповне з’ясування господарськими судами попередніх інстанцій суттєвих обставин справи та надання ними необ’єктивної оцінки проведеній по справі судово-бухгалтерській експертизі.
Відзиву на касаційну скаргу не надійшло.
Позивач не використав наданого законом права на участь своїх представників у судовому засіданні.
Заслухавши представника відповідача, переглянувши у касаційному порядку судові рішення, колегія суддів Вищого господарського суду України на підставі встановлених в них фактичних обставин, перевіривши правильність застосування судами першої та апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права та повноту їх встановлення у рішенні та постанові, приймаючи до уваги межі перегляду справи в касаційній інстанції, приходить до висновку, що касаційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.
Як встановлено господарськими судами попередніх інстанцій, на підставі листів відповідача №55 від 10.03.2004р., №76 від 02.04.2004р., №81 від 13.04.2004р., №122 від 27.04.2004р., №126 від 11.05.2004р., №180 від 07.06.2004р. позивач відвантажив на адресу відповідача продукцію за індивідуально-визначеними ознаками. Факт передачі продукції у власність відповідача підтверджено довіреностями та товарно-транспортними накладними. Для оплати отриманого відповідачем майна позивачем були пред’явлені відповідні рахунки, які відповідачем оплачені не були. Позивач, дійшовши до висновку про порушення його прав, звернувся з позовом до господарського суду, уточнивши, згідно ст. 22 Господарського процесуального кодексу України, свої позовні вимоги з посиланням на ст.ст. 11, 509, 526, 530, 610, 625 Цивільного кодексу України.
Місцевий господарський суд, задовольняючи позов, виходив з того, що відповідно до ст. 655 Цивільного кодексу України продавець передає або зобов’язується передати майно у власність покупця, а покупець зобов’язується прийняти майно та сплатити за нього певну грошову суму. Також місцевий господарський суд виходив з того, що згідно ст.ст. 526, 599 Цивільного кодексу України зобов’язання має виконуватись належним чином відповідно до умов договору або закону і припинятися виконанням проведеним належним чином. Враховуючи, що відповідно висновку Донецького науково-дослідного інституту судових експертиз №1285/23 від 10.06.2005р. оспорюванні рахунки позивача, пред’явлені відповідачу за відвантажену продукцію, останнім оплачені не були, місцевий господарський суд дійшов до висновків про обґрунтованість позову та необхідність його задоволення. За результатами розгляду клопотань відповідача місцевий господарський суд дійшов висновків про зловживання відповідачем своїм правом шляхом подачі на час слухання справи необґрунтованих заяв і клопотань, здійснення спроб чинити тиск на інших учасників процесу, намагання штучно ускладнити судовий розгляд та встановлення фактичних обставин справи і дослідження доказів.
Апеляційний господарський суд в своїй постанові погодився з висновками місцевого господарського суду, додавши, що відповідачем, всупереч вимогам ст. 33 Господарського процесуального кодексу України, не було доведено факту наявності між сторонами угоди про зарахування відвантаженої відповідачем позивачу сільськогосподарської продукції на суму 286 359, 47 грн. в рахунок оплати продукції, відвантаженої позивачем на підставі листів відповідача №55 від 10.03.2004р., №76 від 02.04.2004р., №81 від 13.04.2004р., №122 від 27.04.2004р., №126 від 11.05.2004р., №180 від 07.06.2004р. Крім того, апеляційним господарським судом встановлено факт відмови відповідача від проведення заліку зустрічних однорідних вимог, запропонованого позивачем заявою б/н від 20.12.2004р., та зроблено висновок про необґрунтованість посилань відповідача на наявність перед ним боргу з боку позивача, що виник внаслідок проведення розрахунків між сторонами на протязі 2002-2003р.р., оскільки, як зазначено в постанові апеляційного господарського суду, матеріалами справи не підтверджений факт узгодження проведення розрахунків між сторонами шляхом оплати отриманої від позивача продукції саме на підставі листів відповідача №55 від 10.03.2004р., №76 від 02.04.2004р., №81 від 13.04.2004р., №122 від 27.04.2004р., №126 від 11.05.2004р., №180 від 07.06.2004р.
Колегія суддів Вищого господарського суду України зазначає, що відповідно до п. 2 ст. 83 Господарського процесуального кодексу України господарський суд, приймаючи рішення, має право виходити за межі позовних вимог, якщо це необхідно для захисту прав і законних інтересів позивачів або третіх осіб з самостійними вимогами на предмет спору і про це є клопотання заінтересованої сторони.
Позовні вимоги по справі №40/530 стосуються заборгованості відповідача перед позивачем за поставлену останнім продукцію на підставі листів відповідача №55 від 10.03.2004р., №76 від 02.04.2004р., №81 від 13.04.2004р., №122 від 27.04.2004р., №126 від 11.05.2004р., №180 від 07.06.2004р., і, як було встановлено господарськими судами попередніх інстанцій, вказана заборгованість відповідачем погашена не була. Також, як було встановлено господарськими судами попередніх інстанцій, відповідач, посилаючись на наявність у позивача заборгованості за поставлену відповідачем продукцію, відмовився від вчинення дій по проведенню заліку зустрічних однорідних вимог, що свідчить про те, що обставини наявності заборгованості у позивача, на які посилається відповідач, не стосуються предмету позову в даній справі, та повинні з’ясовуватись і вирішуватись в окремому порядку. Вказане підтверджується відсутністю звернень позивача з приводу зміни суми позову або позовних вимог у зв’язку з наявністю у нього такої заборгованості, а також неподанням відповідачем по справі зустрічного позову, який, відповідно до ст. 60 Господарського процесуального кодексу України, повинен бути взаємно пов'язаний з первісним.
Відповідно до ст. 33 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, однак відповідач, як було встановлено господарськими судами попередніх інстанцій, не довів зв’язку між заборгованістю позивача, на наявність якої він посилається в запереченнях на позов, та предметом позову по даній справі.
Доводи касаційної скарги не спростовують висновків судів попередніх інстанцій.
Зважаючи на викладене господарські суди попередніх інстанцій дійшли правильного висновку про наявність у відповідача непогашеної заборгованості перед позивачем по господарським зобов’язанням та правомірно задовольнили позовні вимоги, застосувавши при вирішенні спору приписи ст.ст. 526, 599 Цивільного кодексу України.
За вказаних обставин суди попередніх інстанцій всебічно і повно встановили всі фактичні обставини справи на підставі об'єктивної оцінки наявних в ній доказів, достеменно з’ясували дійсні права і обов'язки сторін та правильно застосували норми матеріального права, що регулюють їх спірні відносини, а відтак постанова суду апеляційної інстанції є законною і обґрунтованою, а тому підстав для її скасування немає.
Керуючись ст.ст. 1115, 1117, 1119 п.1, 11111 Господарського процесуального кодексу України, Вищий господарський суд України, -
П О С Т А Н О В И В:
Касаційну скаргу Відкритого акціонерного товариства “Племінний завод “Більшовик” залишити без задоволення, а постанову Донецького апеляційного господарського суду від 26.12.2005р. у справі №40/530 Господарського суду Донецької області залишити без змін.
Головуючий Г. Кравчук
С у д д і Г. Мачульський
В. Шаргало