У Х В А Л А

ІМЕНЕМ   УКРАЇНИ

Колегія суддів Судової палати у кримінальних справах

 Верховного Суду України у складі :

головуючого Канигіної Г.В.,

суддів Заголдного В.В., Пивовара В.Ф.,

розглянула у судовому засіданні у м. Києві 9 грудня 2010 року  кримінальну справу за касаційною скаргою засудженого ОСОБА_4 на вирок Оболонського районного суду м. Києва від 11 травня 2010 року та ухвалу колегії суддів судової палати у кримінальних справах апеляційного суду         м. Києва від 9 липня 2010 року щодо нього.  

Зазначеним вироком засуджено

ОСОБА_4,

ІНФОРМАЦІЯ_1,

уродженця ІНФОРМАЦІЯ_2

Полтавської області, мешканця м. Києва, такого,

що судимості не має,

за ч. 1 ст. 366 КК України на два роки обмеження волі з позбавленням права обіймати посади, пов’язані з виконанням організаційно-розпорядчих та адміністративно-господарських функцій строком на два роки.

На підставі ст. 75 КК України ОСОБА_4 звільнено від відбування основного покарання з випробуванням з іспитовим строком на два роки із покладенням на нього обов’язків, передбачених ст. 76 КК України.

Вирішено питання про речові докази.

Ухвалою колегії суддів судової палати у кримінальних справах апеляційного суду м. Києва від 9 липня 2010 року вирок місцевого суду залишено без зміни.  

ОСОБА_4 визнано винуватим та засуджено за те, що він, перебуваючи на посаді директора ПП «НВФ «Інтро-Сервіс», будучи службовою особою, 20 лютого 2008 року з метою отримання кредиту для придбання земельної ділянки в приміщенні зазначеного товариства, розташованому в будинку № 28/2 по вул. Сирецькій в м. Києві, підробив довідку про доходи на своє ім’я, яка містила неправдиві відомості про те, що в період часу з серпня 2007 року по січень 2008 року він отримав заробітну плату в сумі 27 009 гривень 56 копійок. У подальшому вказану довідку разом з іншими  документами засуджений надав до Оболонського відділення ЗАТ «ОТП Банк», на підставі яких 27 лютого 2008 року було укладено кредитний договір на суму 60 594 доларів США.              

У касаційній скарзі засуджений, посилаючись на невідповідність призначеного покарання тяжкості вчиненого злочину та його особі внаслідок суворості, просить змінити оскаржувані судові рішення, звільнивши його від кримінальної відповідальності у зв’язку з дійовим каяттям або призначити покарання у виді штрафу. Указує на безпідставність висновків суду про відсутність в його діях дійового каяття, а також про те, що він намагався уникнути відповідальності та перекласти відповідальність на працівників банку. Звертає увагу на те, що при призначенні покарання не було враховано, що на його утриманні перебувають малолітня донька та дружина, яка не працює. Зазначає, що ухвала апеляційного суду не відповідає вимогам закону, оскільки не містить підстав, через які його апеляцію визнано необґрунтованою. Вважає безпідставним висновок апеляційного суду про заподіяння ним шкоди банку через незначне прострочення сплати кредиту.  

Заслухавши доповідь судді Верховного Суду України, перевіривши матеріали справи та обговоривши доводи касаційної скарги засудженого, колегія суддів вважає, що вона задоволенню не підлягає.

Винуватість ОСОБА_4 у службовому підробленні та правильність кваліфікації його дій за ч. 1 ст. 366 КК України підтверджуються дослідженими та належним чином оціненими судом доказами і у касаційній скарзі не оскаржуються.

Доводи в касаційній скарзі про призначення засудженому  несправедливого покарання позбавлені підстав.

При призначенні покарання ОСОБА_4 суд виходив із загальних засад призначення покарання, передбачених у ст. 65 КК України, та правильно врахував тяжкість вчиненого злочину, обставини його вчинення, дані про особу винного та призначив покарання в межах санкції ч. 1 ст. 366 КК України. Підстав для пом’якшення покарання колегія судів не вбачає.

Наявність на утриманні засудженого малолітньої дитини суд врахував при застосуванні положень ст. 75 КК України.  

Твердження засудженого про те, що судом при призначенні покарання не було враховано його дійового каяття безпідставні.

Суд дав належну оцінку показанням засудженого про те, що він не усвідомлював, що вчиняє злочин, оскільки вважав, що в довідку про доходи він мав право внести і дані про свої неофіційні доходи, та дійшов обґрунтованого висновку про намагання ОСОБА_4 таким чином уникнути відповідальності.  

Врахувавши відсутність щирого каяття, посткримінальну поведінку засудженого, відсутність змін особи засудженого та обстановки навколо нього, які б унеможливлювали вчинення нового злочину, суд першої інстанції законно відмовив у звільненні ОСОБА_4 від кримінальної відповідальності на підставі ст. 45 КК України у зв’язку з дійовим каяттям та на підставі ст. 48 КК України у зв’язку із зміною обстановки.

Колегія судів також не вбачає підстав для звільнення ОСОБА_4 від кримінальної відповідальності на підставі ст. 45 КК України у зв’язку з дійовим каяттям, оскільки в касаційні скарзі засуджений навів ті самі обставини, які були предметом дослідження судом першої інстанції.    

Істотних порушень вимог кримінально-процесуального закону, що тягнуть скасування чи зміну вироку, не встановлено.

Таким чином, при перевірці даної справи за доводами, викладеними у касаційній скарзі, не виявлено передбачених ч. 1 ст. 398 КПК України підстав для призначення кримінальної справи до касаційного розгляду з повідомленням осіб, зазначених у ст. 384 КПК України.

Керуючись ст. 394 КПК України, колегія суддів –  

у х в а л и л а:

У задоволенні касаційної скарги засудженого ОСОБА_4 відмовити.  

Судді:

Г.В. Канигіна В.В. Заголдний В.Ф. Пивовар