Справа № 2-79/2010 року.

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М   У К Р А Ї Н И

20 грудня 2010 року.                                                                                                       смт.Демидівка.

                            Демидівський районний суд Рівненської області.

      Суддя Зозуля П.Г.,

      при секретарі Ковальській Л.С.,

      за участю сторін, розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до Демидівської селищної ради Рівненської області, третіх осіб на стороні відповідача, що не заявляють самостійних вимог щодо предмету спору приватних нотаріусів Демидівського нотаріального округу Рівненської області Мельник Алли Богданівни і Котюбіна Ігоря Федоровича та релігійної громади Свідків Єгови смт. Демидівка Демидівського району Рівненської області про визнання правочину недійсним та визнання неправомірними рішень Демидівської селищної ради №126/17 від 29 грудня 2003 року і №314 від 5 травня 2005 року, -

В С Т А Н О В И В:

У позовній заяві ОСОБА_1 просить визнати недійсним правочин від 18 березня 2005 року про відмову на користь Демидівської селищної ради Рівненської області від частини земельної ділянки площею 0,10 гектара, розташованої в АДРЕСА_1, визнати неправомірними рішення Демидівської селищної ради №126/17 від 29 грудня 2003 року і №314 від 5 травня 2005 року і стягнути з відповідача всі судові витрати.  

В обґрунтування заявлених вимог позивачка зазначила, що 18 березня 2005 року її нині покійний чоловік ОСОБА_5 вчинив правочин, а саме - відчужив земельну ділянку площею 0,10 гектара, розташовану в АДРЕСА_1, на користь Демидівської селищної ради для надання її під будівництво культової споруди - Залу Царства Свідків Єгови. Вважає, що дана земельна ділянка відповідно до ст.368 ЦК України належала їй та ОСОБА_5 на праві спільної сумісної власності подружжя.  Всупереч ст.369 ЦК України, при оформленні зазначеного правочину приватним нотаріусом Котюбіним І.Ф. не було посвідчено її згоди на відчуження даної земельної ділянки. Про даний правочин позивачці стало відомо лише 16 березня 2007 року, після укладення відповідачем договору оренди з релігійною громадою. 29 грудня 2003 року Демидівська селищна рада постановила рішення №126/17, яким погодила релігійній громаді Свідків Єгови місце для будівництва культової споруди на земельній ділянці площею 0,10 гектара по АДРЕСА_1. При цьому, дана земельна ділянка на той час на праві приватної власності належала ОСОБА_5. Його заяви про згоду на її відчуження, відповідач також не мав. 5 травня 2005 року Демидівська селищна рада постановила рішення №314, яким дала згоду на припинення права власності ОСОБА_5 на зазначену земельну ділянку. 4 серпня 2005 року Демидівська селищна рада уклала з ОСОБА_5 угоду про добровільну безоплатну передачу спірної земельної ділянки відповідачу. До цієї заяви долучено заяву позивачки про те, що вона надає згоду своєму чоловікові на відчуження земельної ділянки на користь Демидівської селищної ради. Зазначені рішення відповідачка вважає неправомірними, оскільки ОСОБА_5 на той час перебував у лікарні на стаціонарному лікування, а вона особисто ніякої згоди на відчуження земельної ділянки не давала і такої заяви не підписувала.  

У судовому засіданні ОСОБА_1 заявлені позовні вимоги підтримала повністю і показала, що заяву про надання згоди своєму чоловікові ОСОБА_5 на відчуження земельної ділянки на користь Демидівської селищної ради вона не підписувала. На її думку,  ОСОБА_5 також не міг підписати договір про відмову від спірної земельної ділянки на користь Демидівської селищної ради, оскільки він на той час перебував на стаціонарному лікування у Демидівській центральній районній лікарні у тяжкому стані, що стверджується історією його хвороби, яку вона може надати суду.    

Представник відповідача ОСОБА_6 позов не визнав і показав, що релігійна громада Свідків Єгови смт. Демидівка вирішила збудувати на території селища культову споруду  Зал Царства Свідків Єгови. Для цього релігійна громада підшукала місце, а саме - земельну ділянку, яка на праві приватної власності належала ОСОБА_5. На цій земельній ділянці знаходилася хата, що також належала цьому громадянину. Релігійна громада уклала з ОСОБА_5 договір купівлі-продажу житлового будинку і погодила з ним передачу земельної ділянки, на якій він розташований, Демидівській селищній раді. У подальшому релігійна громада звернулася до Демидівської селищної ради з заявою про погодження  місця розташування культової споруди і надання дозволу на виготовлення технічної документації на будівництво. Селищна рада постановила рішення про погодження розташування будівлі і надала згоду на виготовлення технічної документації. Після всіх цих погоджень Демидівська селищна рада уклала з власником земельної ділянки договір про добровільну передачу землі, включила дану земельну ділянку до земель запасу селищної ради і передала її в оренду релігійній громаді для будівництва та обслуговування культової споруди. ОСОБА_6 вважає, що Демидівська селищна рада діяла у повній відповідності до вимог чинного земельного законодавства.

Третя особа на стороні відповідача, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмету спору приватний нотаріус Котюбін І.Ф. позов не визнав і пояснив, що 2 лютого 2004 року він посвідчив договір купівлі - продажу, укладений ОСОБА_5 з релігійною громадою Свідків Єгови смт. Демидівка про купівлю-продаж одноповерхового глинобитного житлового будинку з належними до нього господарськими будівлями сараєм та погребом, розташованими по АДРЕСА_1. Дане нерухоме майно належало ОСОБА_5 на підставі свідоцтва про право на спадщину за законом від 22 вересня 2003 року. Відповідно до цього свідоцтва разом з будівлями продавець отримав у спадок і земельну ділянку площею 0,33 гектара, на якій вони були розташовані. 18 березня 2005 року Котюбін І.Ф. посвідчив заяву ОСОБА_5 про відмову від частини належної йому на праві приватної власності земельної ділянки площею 0,10 гектара на користь Демидівської селищної ради з метою послідуючої передачі даної земельної ділянки релігійній громаді селища Демидівка під будівництво культової споруди Залу Царства Свідків Єгови. Дані посвідчення вчинив у повній відповідності до вимог закону, оскільки, ОСОБА_5 надав всі необхідні документи, що стверджували його право власності на будівлі та земельну ділянку. Згоди дружини заявника на відчуження будівель та земельної ділянки не потрібно було, так як зазначене майно і земельну ділянку ОСОБА_5 отримав у спадок від своїх батьків, а у цьому випадку земля не є спільною сумісною власністю подружжя, власник може розпорядитися ним самостійно.

З пояснень третьої особи на стороні відповідача, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмету спору приватного нотаріуса Мельник А.Б. слідує, що 18 березня 2005 року до неї звернувся ОСОБА_5 з проханням посвідчити доповнення до договору купівлі-продажу нерухомого майна від 2 лютого 2004 року, яке стосувалося збільшення суми вартості проданого ним нерухомого майна. Майно, яке продавав ОСОБА_5, належало йому на праві приватної власності на підставі свідоцтва про право на спадщину. З чим було пов’язане збільшення вартості проданого майна Мельник А.Б. не відомо. 4 серпня 2005 року ОСОБА_5 та Демидівська селищна рада звернулися до неї з проханням посвідчити договір про передачу права власності на земельну ділянку площею 0,10 гектара, яка належала ОСОБА_5 на праві приватної власності на підставі свідоцтва про право на спадщину за законом. Враховуючи цю обставину, ОСОБА_5 мав право відчужити належну йому земельну ділянку без згоди своєї дружини але, щоб не було ніяких спорів, Мельник А.Б. вирішила запросити дружину і запитати її думку. У нотаріальній конторі ОСОБА_1 ніяких заперечень стосовно відчуження землі її чоловіком не заявила і особисто підписала відповідну заяву, яку Мельник А.Б. того ж дня посвідчила.  

Як пояснили у судовому засіданні представники третьої особи на стороні відповідача, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмету спору релігійної громади  Свідків Єгови смт. Демидівка ОСОБА_7, ОСОБА_8 та ОСОБА_9, позовні вимоги ОСОБА_1 є безпідставними і не обґрунтованими. Приблизно у 2003 році їх релігійна громада вирішила збудувати у селищі Демидівка власну культову споруду. Підшукали для неї місце. По АДРЕСА_1 стояв житловий глинобитний будинок, яким ніхто не користувався. Власником даного будинку був ОСОБА_5, який отримав даний будинок у спадок від своїх батьків. ОСОБА_5 погодився продати цей будинок релігійній громаді. Придбавши даний будинок релігійна громада розібрала його, а будівельні матеріали залишили продавцю. У власності ОСОБА_5 знаходився зазначений житловий будинок зі всіма господарськими будівлями і земельна ділянка площею 0,33 гектара. Відповідно до закону разом з будинком до покупця повинна переходити земельна ділянка на якій він знаходиться і яка необхідна для його обслуговування. Однак, відповідно до на той час чинного законодавства релігійна громада, яка не є суб’єктом господарської діяльності і є неприбутковою організацією, не мала права мати у власності земельну ділянку. Це змусило релігійну громаду домовитися з продавцем, що необхідну релігійній громаді земельну ділянку площею 0,10 гектара він передасть у власність громади селища Демидівка, а релігійна громада візьме її в оренду. Протягом березня - серпня 2005 року ці наміри були оформлені документально у повній відповідності до вимог закону. Заява позивачки про те, що вона не давала згоди на відчуження земельної ділянки є неправдивою, оскільки, вона особисто підписала відповідну заяву у нотаріальній конторі у присутності багатьох людей.  

Допитаний в судовому засіданні в якості свідка ОСОБА_10, кілька років тому назад в терапевтичному відділенні Демидівської центральної районної лікарні, завідуючим якого він є, перебував на лікуванні ОСОБА_5. Даний громадянин часто хворів і лікувався саме у терапевтичному відділенні рай лікарні. На стаціонарне лікування ОСОБА_5 поступив з діагнозом гострий бронхіт ускладнений вірусною інфекцією. У тяжкому стані хворий не був. Він мав задишку, кашляв але був у свідомості і міг керувати своїми діями. Стосовно укладення будь-яких угод нотаріусом у лікарні за дозволом до свідка ніхто не звертався. У реанімації ОСОБА_5 не перебував, а був переведений у палату інтенсивної терапії. У цей час він міг підписати будь-які документи, оскільки, режим перебування у даній  палаті не є закритим.  

Свідок ОСОБА_11 в судовому засіданні показав, що 15 березня 2005 року ОСОБА_5 було переведено з терапевтичного відділення до палати інтенсивної терапії, оскільки це було у період епідемії грипу, а у хворого крім гострого бронхіту була підозра на вірусну інфекцію. У зв’язку з цим для надання консультації щодо його лікування  викликалися відповідні спеціалісти з міста Рівного, які оглянули хворого та надали консультацію щодо подальшого його лікування. Хворий не був у тяжкому стані, проте відлучатися з палати він не міг, оскільки мав постійну задишку, яка не дозволяла хворому багато рухатися. ОСОБА_5 постійно перебував при свідомості, проте чи міг він підписувати будь-які документи, свідок сказати не може.

Заслухавши пояснення сторін, свідків, дослідивши матеріали справи та чинне законодавство, суд приходить до висновку, що позов до задоволення не підлягає з наступних підстав.

Предметом спору є визнання недійсним правочину по відчуженню частини земельної ділянки.

Недійсним визнається правочин зміст якого суперечить Цивільному кодексу України, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства; якщо особа, яка вчиняє правочин не має необхідного обсягу цивільної дієздатності; волевиявлення учасника правочину не є вільним і не відповідає його внутрішній волі; правочин не спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним (статті 203, 215 ЦК України).

З досліджених матеріалів справи  наведених підстав визнання правочину недійсним не вбачається.

Посилання позивачки на порушення вимог ст.369 ЦК України при вчиненні ОСОБА_5 правочину щодо відчуження земельної ділянки, на думку суду, є безпідставним, оскільки, відповідно до ч.2 ст.369 ЦК України згода співвласників на вчинення правочину щодо розпорядження спільним майном стосується лише майна, що перебуває у спільній (сумісній або частковій) власності.  

Як видно з договору купівлі-продажу житлового будинку від 2 лютого 2004 року, житловий будинок з належними до нього господарськими будівлями та спорудами, належав ОСОБА_5 на праві приватної власності на підставі Свідоцтва про право на спадщину за законом, виданого 22 вересня 2003 року Демидівською державною нотаріальною конторою, реєстр №1125 і зареєстрований в реєстрі прав власності на нерухоме майно за реєстраційним номером 21011238 та в комунальному підприємстві «Рівненське обласне бюро технічної інвентаризації» в реєстровій книзі №2 під номером 1-151 (а.с.58-59).

У відповідності до вимог ч.1 ст.120 ЗК України, при переході права власності на будівлю і споруду право власності на земельну ділянку або її частину може переходити на підставі цивільно-правових угод, а право користуванні - на підставі договору оренди.

Таким чином, ОСОБА_5 набув право особистої власності на земельну ділянку на законних підставах на підставі цивільної-правової угоди, а саме  - в порядку спадкування.

Згідно з п.3 ч.1 ст.57 СК України, особистою приватною власністю дружини, чоловіка є майно, набуте нею, ним за час шлюбу, але на підставі договору дарування або в порядку спадкування. Таким чином дана земельна ділянка є особистою власністю ОСОБА_5 і не може бути визнана спільною часткою власністю подружжя.  

ІНФОРМАЦІЯ_1 року ОСОБА_5 помер (а.с.14). Заповіту стосовно розпорядження належним йому на праві власності майном на випадок своєї смерті за життя він не склав.  

Спадкоємці померлого, у першу чергу - це його дружина, що є позивачкою по справі, можуть успадкувати лише те майно, що було його власністю  або на яке він мав право на момент смерті. Земельна ділянка площею 0,10 гектара, що розташована в смт. Демидівка по АДРЕСА_1, станом на ІНФОРМАЦІЯ_1 року у власності покійного ОСОБА_5 не перебувала, а значить, спадкоємці не можуть претендувати на дане майно.

У позовній заяві ОСОБА_1 просить визнати неправомірними рішення Демидівської селищної ради №126/17 від 29 грудня 2003 року і №314 від 5 травня 2005 року.

Відповідно до п.1 ч.2 ст.17 КАС України юрисдикція адміністративних судів поширюється на публічно-правові спори фізичних чи юридичних осіб із суб’єктом владних повноважень щодо оскарження його рішень (нормативно-правових акті чи правових актів індивідуальної дії), дій чи бездіяльності.

Однак, згідно з ч.1 ст.15 ЦПК України суди розглядають у порядку цивільного судочинства справи про захист порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів, що виникають із цивільних, житлових, сімейних, земельних, трудових відносин, а також з інших правовідносин, крім випадків, коли розгляд таких справ проводиться за правилами іншого судочинства.

Як видно з матеріалів справи, вимоги позивачки щодо визнання неправомірними рішень селищної ради стосуються визнання її права на земельну ділянку, тобто існує спір про право, розгляд якого слід проводити за правилами цивільного судочинства.

З матеріалів справи вбачається, що рішенння Демидівської селищної ради №126/17 від 29 грудня 2003 року (а.с. 36), винесено відповідно до заяви релігійної громади Свідків Єгови смт. Демидівка від 19 грудня 2003 року (а.с.37).

Відповідно до ст. 151 ЗК України, в редакції 2001 року, юридичні особи, зацікавлені у вилученні (викупі) земельних ділянок, зобов’язані до початку проектування погодити із власниками землі і з землекористувачами та сільськими, селищними, міськими радами. Вибір земельних ділянок для розміщення об’єктів проводиться юридичними особами, зацікавленими у їх відведенні.

Припинення права власності на земельну ділянку у разі добровільної відмови власника землі на користь держави або територіальної громади здійснюється за його заявою до відповідного органу (ч.1 ст.142 ЗК України в редакції 2004 року).

Рішення №314 від 5 травня 2005 року Демидівська селищна рада постановила на підставі письмової нотаріально посвідченої заяви ОСОБА_5 (а.с.52-53)

Таким чином, порушень вимог закону при постановленні рішень №126/17 від 29 грудня 2003 року та №314 від 5 травня 2005 року  у діях Демидівської селищної ради суд не вбачає.

У ході судового розгляду справи, ОСОБА_1 заявила клопотання про призначення експертизи підпису заявника  на заяві від 4 серпня 2005 року про надання нею згоди ОСОБА_5 на відчуження частини земельної ділянки на користь територіальної громади смт. Демидівка, оскільки вважає, що такої заяви вона не підписувала.

Клопотання позивачки суд задовольнив і зобов’язав ОСОБА_1 надати суду експериментальні та вільні зразки її підписів. Позивачка надала суду експериментальні зразки своїх підписів і повідомила, що вільні зразки її підписів за 2005 рік є у «Приват Банку», де вона отримує пенсію, просила витребувати їх. Суд витребував дані докази, однак, банк відмовився надати такі підписи, посилаючись на банківську таємницю. Такі докази можуть бути надані за згодою самої позивачки. Суд повідомив про таку відповідь банку позивачку але з 18 червня 2010 року до 10 грудня 2010 року вільних підписів для проведення експертизи вона не надала.

Особи, які не мають можливості подати доказ, який вимагає суд, або в установлені судом строки, зобов’язані повідомити про це суд із зазначенням причин протягом п’яти днів з дня отримання ухвали, зазначено у ч.4 ст.137 ЦПК України. ОСОБА_1 витребувані судом докази не надала і про причини їх ненадання суду не повідомила.

У разі ухилення особи, яка бере участь у справі, від подання експертам необхідних матеріалів, документів або іншої участі в експертизі, якщо без цього провести експертизу не можливо, суд залежно від того, хто із цих осіб ухиляється, а також яке для них ця експертиза має значення, може визнати факт, для з’ясування якого експертиза була призначена, або відмовити у його визнанні (ч.1 ст.146 ЦПК України).

Враховуючи наведену норму закону, суд визнає, що підпис у заяві ОСОБА_1 від 4 серпня 2005 року про надання згоди ОСОБА_5 на передачу права власності на земельну ділянку на користь Демидівської селищної ради належить саме ОСОБА_1. Крім цього цей факт ствердили і інші учасники судового розгляду (ОСОБА_7 та Мельник А.Б.).

Відповідно до наведеного, на підставі статей 203, 215, 369 ЦК України, ст.57 СК України, статтями 120, 142, 151 ЗК України, керуючись статтями 10, 11, 15, 60, 146, 212-215 ЦПК України, -

Р І Ш И В:

У задоволенні позову ОСОБА_1 до Демидівської районної ради Рівненської області, третіх осіб на стороні відповідача, що не заявляють самостійних вимог щодо предмету спору приватних нотаріусів Демидівського нотаріального округу Рівненської області Мельник Алли Богданівни і Котюбіна Ігоря Федоровича та релігійної громади Царства Свідків Єгови смт. Демидівка про визнання правочину недійсним та визнання неправомірними рішень Демидівської селищної ради №126/17 від 29 грудня 2003 року і №314 від 5 травня 2005 року – відмовити.

Рішення може бути оскаржене до судової палати у цивільних справах Апеляційного суду Рівненської області через Демидівський районний суд шляхом подання у десятиденний строк апеляційної скарги.  

Повний текст рішення виготовлено 23 грудня 2010 року.

      Суддя:             підпис

Суддя Демидівського районного

     суду Рівненської області                                                            П.Г.Зозуля.

Справа №2-79/2010 року.

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М   У К Р А Ї Н И

20 грудня 2010 року.                                                                                                               смт.Демидівка.

                         Демидівський районний суд Рівненської області.

      Суддя Зозуля П.Г.,

      при секретарі Ковальській Л.С.,

      за участю сторін, розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до Демидівської селищної ради Рівненської області, третіх осіб на стороні відповідача, що не заявляють самостійних вимог щодо предмету спору приватних нотаріусів Демидівського нотаріального округу Рівненської області Мельник Алли Богданівни і Котюбіна Ігоря Федоровича та релігійної громади Свідків Єгови смт. Демидівка Демидівського району Рівненської області про визнання правочину недійсним та визнання неправомірними рішень Демидівської селищної ради №126/17 від 29 грудня 2003 року і №314 від 5 травня 2005 року, -

Відповідно до наведеного, на підставі статей 203, 215, 369 ЦК України, ст.57 СК України, статтями 120, 142, 151 ЗК України, керуючись статтями 10, 11, 15, 60, 146, 212-215 ЦПК України, -

Р І Ш И В:

            У задоволенні позову ОСОБА_1 до Демидівської районної ради Рівненської області, третіх осіб на стороні відповідача, що не заявляють самостійних вимог щодо предмету спору приватних нотаріусів Демидівського нотаріального округу Рівненської області Мельник Алли Богданівни і Котюбіна Ігоря Федоровича та релігійної громади Царства Свідків Єгови смт. Демидівка про визнання правочину недійсним та визнання неправомірними рішень Демидівської селищної ради №126/17 від 29 грудня 2003 року і №314 від 5 травня 2005 року – відмовити.

Рішення може бути оскаржене до судової палати у цивільних справах Апеляційного суду Рівненської області через Демидівський районний суд шляхом подання у десятиденний строк апеляційної скарги.  

Повний текст рішення буде виготовлено 23 грудня 2010 року.

      Суддя:                     підпис

Суддя Демидівського районного

     суду Рівненської області                                                            П.Г.Зозуля.