Справа № 2 - а - 55/2010 року.
П О С Т А Н О В А
І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И
30 листопада 2010 року. смт. Демидівка
Демидівський районний суд, Рівненської області.
Одноособово суддя Зозуля П.Г., розглянувши в порядку письмового провадження справу за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Управління Пенсійного фонду України в Демидівському районі Рівненської області про поновлення пропущеного строку для звернення до суду за захистом порушених прав, свобод і інтересів та зобов'язання управління Пенсійного фонду України в Демидівському районі нарахувати та виплатити на її користь недоплачену їй, як дитині війни, державну соціальну допомогу, -
В С Т А Н О В И В:
У позовній заяві ОСОБА_1 просить відновити пропущений строк для звернення до суду за захистом порушених прав, свобод та інтересів та зобов’язати Управління Пенсійного фонду України в Демидівському районі Рівненської області нарахувати та виплатити на її користь недоплачене їй, як дитині війни підвищення до пенсії за період з 9 липня по 31 грудня 2007 року та з 22 травня 2008 року по 31 жовтня 2010 року. Справу просить розглянути без її участі.
В обґрунтування своїх вимог позивачка зазначила, що вона ІНФОРМАЦІЯ_1 і відповідно до ст.1 Закону України №2195-IV від 18 листопада 2004 року «Про соціальний захист дітей війни» - є дитиною війни, оскільки вона є громадянкою України і на час закінчення Другої світової війни їй було менше 18 років.
Відповідно до ст.6 Закону України «Про соціальний захист дітей війни», розмір соціальної допомоги особам, що мають статус дітей війни, становить 30% мінімальної пенсії за віком. Мінімальний розмір пенсії за віком, згідно з ст.28 Закону України №1058-ІV від 9 липня 2003 року «Про загальнообов’язкове державне пенсійне страхування» встановлюється у розмірі прожиткового мінімуму, визначеного законом для осіб, які втратили працездатність. Згідно з положенням ч.2 ст.3 Закону України «Про соціальний захист дітей війни», державні соціальні гарантії дітям війни, встановлені цим Законом, не можуть бути обмежені або скасовані іншими нормативно-правовими актами.
Вказане у Законі підвищення до пенсії позивачці не виплатили, оскільки всупереч вимогам ст.22 Конституції України, Верховна Рада України статтями 77 та 110 Закону України №3205-ІV від 20 грудня 2005 року «Про Державний бюджет України на 2006 рік» та пунктом 12 ст.71 Закону України №489-V від 19 грудня 2006 року «Про державний бюджет України на 2007 рік», зупинила дію ст.6 Закону України №2195-ІV від 18 листопада 2004 року «Про соціальний захист дітей війни» відповідно на 2006 та на 2007 роки. Однак, Конституційний Суд України своїм Рішенням №6-рп/2007 від 9 липня 2007 року положення пунктів 3 та 12 ст.71 Закону України «Про державний бюджет України на 2007 рік» визнав не конституційними. Відповідно до пункту 6 Рішення Конституційного Суду України, це Рішення є обов’язковим до виконання на всій території України, є остаточним і не може бути оскарженим.
Таким чином, не виплата належної їй державної соціальної допомоги, передбаченої ст.6 Закону України «Про соціальний захист дітей війни», є протиправною, оскільки суперечить Конституції України та Законам України.
Прожитковий мінімум для осіб, які втратили працездатність, визначається Законами України «Про Державний бюджет України» на відповідний рік. Так, згідно з Законом України №3235-ІV від 20 грудня 2005 року «Про Державний бюджет України на 2006 рік», прожитковий мінімум для осіб, які втратили працездатність встановлено: з 1 січня 2006 року – 350 гривень; з 1 квітня 2006 року – 359 гривень; з 1 жовтня 2006 року – 366 гривень. З 1 січня 2007 року – 380 гривень; з 1 квітня 2007 року – 406 гривень; з 1 жовтня 2007 року – 411 гривень (Закон України №489-V від 19 грудня 2006 року «Про Державний бюджет України на 2007 рік»). З 1 січня 2008 року – 470 гривень; з 1 квітня 2008 року – 481 гривня; з 1 липня 2008 року – 482 гривні та з 1 жовтня 2008 року – 498 гривень (Закон України «Про Державний бюджет України на 2008 рік). Однак, у 2008 році, починаючи з 22 травня 2008 року, їй доплачували лише 10% прожиткового мінімуму, визначеного законом для осіб, що втратили працездатність. Про цей факт позивачці стало відомо лише тоді, коли рішення Конституційного Суду України стали широко обговорювати у засобах масової інформації, тому ОСОБА_1 вважає, що дана причина пропуску нею строку для звернення до суду за захистом прав, свобод та інтересів через юридичну необізнаність, похилий вік та довготривалий розгляд справи Конституційним Судом України є поважною і просить суд розглянути її позов. Цей факт стверджується і тим, що відповідач не повідомив її про розмір належних їй, відповідно до ст.1 Закону України №2195-IV від 18 листопада 2004 року «Про соціальний захист дітей війни» доплат до пенсії.
Крім того, відповідно до ч.2 ст.46 Закону України «Про загальнообов’язкове державне пенсійне страхування» нараховані суми пенсії, які не отримані з вини органу, що призначає і виплачує пенсію, виплачуються за минулий час без обмеження будь-яким строком із нарахуванням компенсації втрати частини доходів.
Управління Пенсійного фонду України в Демидівському районі Рівненської області (далі - Управління) позов не визнало. В запереченні на позовну заяву відповідач зазначив, що позивачка повторно звернулася до Демидівського районного суду із тими ж позовними вимогами які були частково задоволені Рішенням суду від 8 квітня 2009 року. Цим рішенням відповідача зобов’язано нарахувати та виплатити ОСОБА_1 недоплачену щомісячну державну соціальну допомогу за період з 2006 по 2008 рік та за січень 2009 року відповідно до ст.6 Закону України «Про соціальний захист дітей війни» у розмірі 30 відсотків мінімальної пенсії за віком, встановленої Законом на відповідний період згідно з вимогами ст.28 Закону України «Про загальнообов’язкове державне пенсійне страхування» як особі, що має статус дитини війни. Позивачка просить суд зобов’язати управління Пенсійного фонду України в подальшому виплачувати їй пенсію з врахуванням вимог ст.6 Закону України від 18 квітня 2004 року «Про соціальний захист дітей війни». Відповідно до ст.2 КАС України, до адміністративного суду можуть бути оскаржені будь-які рішення, дії чи бездіяльність суб’єктів владних повноважень, з чого слідує, що суд може приймати рішення на майбутнє, оскільки на час розгляду справи не можливо встановити чи порушить суб’єкт владних повноважень права та законні інтереси позивачки у майбутньому. Статтею 71 Закону України «Про державний бюджет України на 2009 рік» надано право Кабінету Міністрів України у 2009 році встановити розмір соціальних виплат, які відповідно до законодавства визначаються залежно від розміру мінімальної заробітної плати в абсолютних сумах у межах асигнувань, передбачених бюджетними програмами. Управління Пенсійного фонду України в Демидівському районі Рівненської області є органом Пенсійного Фонду України і зобов’язане керуватися Положенням про Пенсійний Фонд України, затвердженим Постановою Кабінету Міністрів України від 24 жовтня 2007 року №1261.
Відповідно до підпункту 4 пункту 2.1 розділу 2 даного Положення основним завданням Управління є забезпечення своєчасного і в повному обсязі фінансування та виплата пенсій, допомоги на поховання та інших виплат, які згідно з законодавством здійснюються за рахунок коштів Фонду та інших джерел, визначених законодавством. З цією метою Управління планує доходи та видатки коштів Фонду в районі, у межах своєї компетенції забезпечує виконання бюджету Фонду (підпункт 2 пункту 2.2 розділу 2 Положення). Бюджет пенсійного Фонду України щорічно затверджується Кабінетом Міністрів України. Пункт 9 Положення передбачає вичерпний перелік напрямів використання коштів Пенсійного Фонду України, які повинні використовуватися винятково за призначенням і вилученню не підлягають. Враховуючи, що Законом України №2195-IV від 18 листопада 2004 року «Про соціальний захист дітей війни» передбачено фінансування виплат з Державного бюджету України, а не з бюджету Пенсійного фонду України, відповідач вважає, що за відсутності бюджетного фінансування додаткових виплат «дітям війни», протиправна бездіяльність у діях Управління відсутня. Крім того, на думку відповідача, позивачка пропустила строк, встановлений ст.99 КАС України, для звернення до суду за захистом своїх прав, свобод та інтересів і на цій підставі у задоволенні позову їй слід відмовити, оскільки ОСОБА_1 зверталася з аналогічним позовом у 2009 році. Це свідчить про те, що про порушення її прав позивачці було відомо у квітні 2009 року і вона не була позбавлена права вчасно звернутися до суду.
Вивчивши подані відповідачем заперечення та дослідивши матеріали справи, суд прийшов до висновку, що позов підлягає до задоволення частково з наступних підстав.
ОСОБА_1, ІНФОРМАЦІЯ_1, відповідно до ст.1 Закону України України №2195-ІV від 18 листопада 2004 року «Про соціальний захист дітей війни» має статус «дитини війни», що стверджується Тимчасовою довідкою №НОМЕР_1 від 22 лютого 2007 року, виданою Управлінням Пенсійного фонду України в Демидівському районі Рівненської області (а.с.6).
Відповідно до ст.6 Закону України «Про соціальний захист дітей війни», з наступними змінами та доповненнями, розмір соціальної допомоги особам, що мають статус дітей війни, становить 30% мінімальної пенсії за віком. Цей Закон набирає чинності з 1 січня 2006 року, зазначено у ст.1 Розділу ІV «Прикінцевих положень». Мінімальний розмір пенсії за віком, згідно з ст.28 Закону України №1058-ІV від 9 липня 2003 року «Про загальнообов’язкове державне пенсійне страхування» встановлюється у розмірі прожиткового мінімуму, визначеного законом для осіб, які втратили працездатність. Згідно з положенням ч.2 ст.3 Закону України «Про соціальний захист дітей війни», державні соціальні гарантії дітям війни, встановлені цим Законом, не можуть бути обмежені або скасовані іншими нормативно-правовими актами.
Тому суд вважає, що Закон України №2195-ІV від 18 листопада 2004 року «Про соціальний захист дітей війни» повинен був виконуватися у повному обсязі з дня його введення в дію, тобто з 1 січня 2006 року, оскільки в самому Законі будь-яких застережень стосовно поетапного введення його чи його частин в дію, не зазначено.
Конституційний Суд України, розглянувши у 2007 році справу про соціальні гарантії громадян, дійшов висновку, що Законом «Про державний бюджет України» не можна вносити зміни до інших законів, зупиняти їх дію чи скасовувати їх, оскільки це створює протиріччя у законодавстві і, як наслідок, скасування та обмеження прав і свобод людини і громадянина. Крім того, Конституційний Суд України у Рішенні від 22 травня 2008 року у справі за поданням Верховного Суду України і 101 народного депутата України щодо відповідності Конституції України ряду положень Закону України №107-VІ “Про Державний бюджет України на 2008 рік та про внесення змін до деяких законодавчих актів України” зазначив, що Конституція України у статті 92 визначила сфери, зокрема бюджетну, які мають врегульовуватися виключно законом. Закон про Державний бюджет є основним фінансовим документом держави. Через своє спеціальне призначення цей закон не повинен регулювати відносини в інших сферах суспільного життя. Конституція України не надає закону про Державний бюджет вищої юридичної сили стосовно інших законів. У разі необхідності зупинення дії законів, внесення до них змін і доповнень, визнання їх не чинними мають використовуватися окремі закони.
Такі окремі закони стосовно Закону України №2195-ІV від 18 листопада 2004 року «Про соціальний захист дітей війни» Верховною Радою України у 2006 – 2008 роках не ухвалювалися.
Відповідно до частин 2,4,6 статті 9 КАС України, суд вирішує справи на підставі Конституції (254 к/96-ВР) та законів України, а також міжнародних договорів, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України. У разі невідповідності нормативно-правового акта Конституції України (254 к/96-ВР), закону України, міжнародному договору, згода на обов'язковість якого надана Верховною Радою України, або іншому правовому акту суд застосовує правовий акт, який має вищу юридичну силу. Якщо міжнародним договором, згода на обов'язковість якого надана Верховною Радою України, встановлені інші правила, ніж ті, що встановлені законом, то застосовуються правила міжнародного договору.
У Постанові Пленуму Верховного Суду України від 1 листопада 1996 року “Про застосування Конституції України при здійсненні правосуддя” зазначено, що суди при розгляді конкретних справ мають оцінювати зміст будь-якого закону або іншого нормативно-правового акта з позиції відповідності Конституції України і у всіх необхідних випадках застосовувати Конституцію як акт прямої дії.
Як видно з матеріалів справи, позивачка повторно звертається до Демидівського районного суду з тим же позовом. Рішенням Демидівського районного суду від 8 квітня 2009 року попередні позовні вимоги ОСОБА_1 задоволено повністю і зобов’язано Управління пенсійного фонду Демидівського району нарахувати та виплатити позивачці недоплачену щомісячну державну соціальну допомогу за період з 2006 по 2008 рік та за січень 2009 року відповідно до ст.6 Закону України «Про соціальний захист дітей війни» у розмірі 30 відсотків мінімальної пенсії за віком, встановленої Законом на відповідний період згідно з вимогами ст.28 Закону України «Про загальнообов’язкове державне пенсійне страхування» як особі, що має статус дитини війни.
Пенсія за 2006-2008 роки позивачці виплачувалася з порушенням вимог ст.6 Закону України №2195-ІV від 18 листопада 2004 року «Про соціальний захист дітей війни», що порушило її право на передбачене законом державне пенсійне забезпечення, а, значить, обмежило передбачені Конституцією України права та свободи позивачки.
Відповідно до ч.2 ст.99 КАС України, для звернення до адміністративного суду за захистом прав, свобод та інтересів встановлюється шестимісячний строк, який, якщо не встановлено інше, обчислюється з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів. Пропущення строку звернення до адміністративного суду є підставою для відмови у задоволенні адміністративного позову за умови, якщо на цьому наполягає одна із сторін. Якщо суд визнає причину пропуску строку звернення до суду поважною, адміністративна справа розглядається і вирішується в порядку, встановленому цим Кодексом (ст.100 КАС України).
Позивачка стверджує, що про існування Рішення Конституційного Суду України №6-рп/2007 від 9 липня 2007 року дізналася лише з дискусій у засобах масової інформації. Відповідач у запереченні зазначив, що ОСОБА_1 вже зверталася з аналогічним позовом до суду у 2009 році, а, значить, їй уже тоді було відомо про те, що права її порушуються. На цій підставі просить у задоволенні позову відмовити.
Права і свободи людини і громадянина захищаються судом. Кожному гарантується право на оскарження в суді рішень, дій чи бездіяльності органів державної влади, органів місцевого самоврядування, посадових і службових осіб, зазначено у ст.55 Конституції України.
Відповідно до ст.2 КАС України завданням адміністративного судочинства є захист прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб, інших суб’єктів при здійсненні ними владних управлінських функцій на основі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень шляхом справедливого, неупередженого та своєчасного розгляду адміністративних справ.
Стаття 22 Конституції України вимагає при прийнятті нових законів або внесенні змін до чинних законів не допускати звуження змісту та обсягу існуючих прав і свобод.
Виходячи з наведеного суд вважає, що права та інтереси позивачки підлягають захисту у межах позовної давності, а саме за останні шість місяців.
Конституція України має найвищу юридичну силу, зазначено у ст.8 Конституції України. Закони та інші нормативно-правові акти приймаються на основі Конституції України і повинні відповідати їй. Норми Конституції України є нормами прямої дії. Звернення до суду для захисту конституційних прав і свобод людини і громадянина безпосередньо на підставі Конституції України гарантується.
Статтею 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 4 листопада 1950 року, ратифікованою Верховною Радою України 17 липня 1997 року, передбачено право кожного на справедливий і публічний розгляд його справи незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов’язків цивільного характеру.
Зважаючи на вищевикладене, а також на позицію Конституційного суду України, висловлену у Рішеннях від 9 липня 2007 року №6-рп/2007 та від 22 травня 2008 року №10-рп/2008, суд вважає, що невиплата позивачу соціальної допомоги, передбаченої ст.6 Закону України №2195-ІV від 18 листопада 2004 року «Про соціальний захист дітей війни» є протиправною і такою, що суперечить Конституції України та Законам України. Розмір соціальної допомоги, відповідно до ст.6 Закону України №2195-ІV від 18 листопада 2004 року «Про соціальний захист дітей війни» становить 30% мінімальної пенсії за віком, яка згідно з ст.28 Закону України ”Про загальнообов’язкове державне пенсійне страхування” встановлена у розмірі прожиткового мінімуму, визначеного законом для осіб, що втратили працездатність.
Враховуючи наведене, на підставі статей 8, 22, 55, Конституції України, статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 4 листопада 1950 року, ратифікованої Верховною Радою України 17 липня 1997 року, Рішень Конституційного Суду України №6-рп/2007 від 9 липня 2007 року та №10-рп/2008 від 22 травня 2008 року, статей 3 та 6 Закону України №2195-ІV від 18 листопада 2004 року «Про соціальний захист дітей війни», керуючись статтями 7-12,99,100,159-163 КАС України,-
П О С Т А Н О В И В:
Позов ОСОБА_1 до Управління Пенсійного фонду України в Демидівському районі Рівненської області про поновлення пропущеного строку для звернення до суду за захистом порушених прав, свобод і інтересів та зобов'язання управління Пенсійного фонду України в Демидівському районі нарахувати та виплатити на його користь недоплачене їй, як дитині війни, підвищення до пенсії – задовольнити частково.
Зобов’язати Управління Пенсійного фонду України в Демидівському районі Рівненської області нарахувати та виплатити ОСОБА_1, відповідно до ст.6 Закону України №2195-ІV від 18 листопада 2004 року «Про соціальний захист дітей війни» підвищення до пенсії у розмірі 30% мінімальної пенсії за віком, встановленої Законом за період з 18 травня по 18 листопада 2010 року, згідно з вимогами ст.28 Закону України №1058-ІV від 9 липня 2003 року «Про загальнообов’язкове державне пенсійне страхування», як особі, що має статус дитини війни.
Постанова може бути оскаржена шляхом подання апеляційної скарги до Львівського апеляційного адміністративного суду через Демидівський районний суд Рівненської області протягом десяти днів з дня її проголошення або з дня складення постанови у повному обсязі і отримання її копії.
Суддя: підпис
Суддя Демидівського районного
суду Рівненської області П.Г. Зозуля.