КИЇВСЬКИЙ МІЖОБЛАСНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД
____________________________________________
01033, м.Київ, вул.Жилянська 58-б тел. 284-37-31
Іменем України
П О С Т А Н О В А
20.02.07 р. № 518/10-06
Київський міжобласний апеляційний господарський суд у складі колегії:
Головуючий
Судді
при секретарі судового засідання Огієнку В.О.
Представники сторін:
від позивача: Дзюбенко С.М., дов. б/н від 03.11.2006р.;
від відповідача: Ременяк В.С., дов. № 24/12-29 від 05.02.2007р.;
розглянувши матеріали апеляційної скарги Товариства з обмеженою відповідальністю «Аерохендлінг»на рішення господарського суду Київської області від 05.12.2006 року
у справі № 518/10-06 (суддя Тищенко О.В.)
за позовом Державного підприємства «Міжнародний аеропорт «Бориспіль», м. Бориспіль
до Товариства з обмеженою відповідальністю «Аерохендлінг», м. Бориспіль
про визнання недійсним договору оренди нежилих приміщень та виселення з приміщень загальною площею 302,45 кв.м.
в с т а н о в и в :
Позивач –Державне підприємство «Міжнародний аеропорт «Бориспіль»(далі –позивач, ДП «МА «Бориспіль») звернувся до господарського суду Київської області із позовною заявою до Товариства з обмеженою відповідальністю «Аерохендлінг»(далі –відповідач, ТОВ «Аерохендлінг») про виселення з приміщень загальною площею 302,45 м2.
В процесі розгляду справи в суді першої інстанції до прийняття рішення від представника позивача надійшла заява про зміну позовних вимог від 23.11.2006 року № Д-35-08-1695 (а.с.99), в якій позивач просить визнати недійсним договір оренди нерухомого майна № 02-24-2-388 від 14.11.2003 року та повернути позивачеві нерухоме майно шляхом виселення відповідача з приміщень загальною площею 302,45 м2, з підстав, що передбачені ст. 203, ст. 215 ЦК України.
Рішенням господарського суду Київської області від 05.12.2006 року у справі № 518/10-06 позовні вимоги задоволено повністю.
Не погоджуючись з даним рішенням, відповідач звернувся з апеляційною скаргою б/н б/д та додаткові пояснення до апеляційної скарги, в яких просить Київський міжобласний апеляційний господарський суд скасувати рішення господарського суду Київської області від 05.12.2006 року у справі № 518/10-06 та прийняти нове, яким в задоволенні позовних вимог відмовити, посилаючись на те, що суд першої інстанції дійшов невірного висновок про недійсність спірного договору оренди на підставі невідповідності вимогам п. 2 Методики розрахунку і порядку використання плати за оренду державного майна, затвердженої постановою Кабінету Міністрів України від 04.10.1995р. за № 786 (далі - Методика), оскільки вважає вищевказану Методику такою, що суперечить Закону України «Про оренду державного та комунального майна»від 10.04.1992 року № 2269-ХІІ (далі –Закон України «Про оренду державного та комунального майна»). Окрім того, скаржник зазначив, що визнаючи додаткову угоду № 1 від 10.12.2004 року до договору оренди нерухомого майна від 14.11.2003 року № 02-24-3-388 нікчемною, суд першої інстанції вийшов за межі позовних вимог.
Позивачем подано заперечення на апеляційну скаргу в яких, останній не погоджується з твердженнями відповідача, наведеними в апеляційній скарзі та додаткових поясненнях до неї, та просить рішення господарського суду Київської області від 05.12.2006 року у справі № 518/10-06 залишити без змін, а апеляційну скаргу –без задоволення.
В судовому засіданні представник відповідача вимоги, викладені в апеляційній скарзі підтримав, вважає їх обґрунтованими та такими, що підлягають задоволенню.
Представник позивача в судовому засіданні проти апеляційної скарги заперечив та вважає рішення господарського суду Київської області від 05.12.2006 року у справі № 518/10-06 законним.
Дослідивши матеріали справи та наявні докази, заслухавши пояснення представників сторін, обговоривши доводи апеляційної скарги, апеляційний господарський суд дійшов висновку, що апеляційну скаргу необхідно залишити без задоволення, а рішення місцевого господарського суду – без змін, виходячи з наступного.
Згідно зі ст. 99 ГПК України, в апеляційній інстанції справи переглядаються за правилами розгляду цих справ у першій інстанції з урахуванням особливостей, передбачених у розділі ХІІ ГПК України.
Відповідно ч. 2 ст. 101 ГПК України, апеляційний господарський суд не зв’язаний доводами апеляційної скарги (подання) і перевіряє законність і обґрунтованість рішення місцевого господарського суду у повному обсязі.
Як вбачається з матеріалів справи, 14.11.2003 року між Державним міжнародним аеропортом «Бориспіль»(який перейменований в Державне підприємство «Міжнародний аеропорт «Бориспіль»згідно з Наказом Міністерства транспорту та зв’язку України від 25.10.2006 року № 1023) (за договором - Орендодавець) та товариством з обмеженою відповідальністю «Аерохендлінг»(за договором - Орендар) було укладено договір оренди нерухомого майна № 02-24-3-388 (далі –договір оренди нерухомого майна № 02-24-3-388) (а.с.18), згідно п. 1.1. якого позивач передав відповідачу в строкове платне користування виробничі приміщення в терміналі «Б»загальною площею 186,65 м2.
10 грудня 2004 року між позивачем та відповідачем було укладено додаткову угоду № 1 до договору оренди нерухомого майна від 14.11.2003 року № 02-24-3-388 (далі - додаткова угода № 1)(а.с.26), яка згідно з п. 14 є невід’ємною і складовою частиною договору оренди нерухомого майна від 14.11.2003 року № 02-24-3-388.
Відповідно до п.1 вищевказаної додаткової угоди Орендодавець (позивач) додатково до приміщень визначених договором від 14.11.2003 року № 02-24-3-388 передав відповідачу в строкове платне користування приміщення в терміналі «Б»загальною площею 115,8 м2.
Судом першої інстанції встановлено, що відповідно до п. 1.1 Статуту Державного міжнародного аеропорту «Бориспіль», позивач є державним підприємством цивільної авіації України, який входить у сферу управління Міністерства транспорту України.
Отже, оскільки спірні правовідносини виникли з договору оренди державного майна, тому відповідно до ч. 1 ст. 3 Закону України «Про оренду державного та комунального майна», регулюються договором оренди, цим Законом та іншими нормативно-правовими актами.
Відповідно до ст. 48 ЦК УРСР, який був чинний на момент укладення спірного договору, недійсною є та угода, що не відповідає вимогам закону.
Приписами ч. 2 ст. 19 Закону України «Про оренду державного та комунального майна»передбачено, що для об’єктів, що перебувають в державній власності Методика розрахунку та порядок використання орендної плати визначається Кабінетом Міністрів України. Так, Постановою Кабінету Міністрів України від 04.10.95 за № 786 затверджено Методику розрахунку і порядку використання плати за оренду державного майна, відповідно до п. 2 якої, в редакції на момент укладення спірного договору, у разі коли орендодавцем цілісного майнового комплексу структурного підрозділу (філії, цеху, дільниці) державного підприємства, а також нерухомого майна (будинку, споруди, приміщення) є державне підприємство, організація, розмір орендної плати погоджується з органом, визначеним в абзаці другому статті 5 Закону України «Про оренду державного та комунального майна», яким згідно абз. 2 ст. 5 вказаного Закону є Фонд державного майна України (його регіональні відділення та представництва).
Отже, за містом наведених норм, визначення розміру орендної плати відбувається за обов’язковим погодженням з Фондом державного майна України.
З матеріалів справи вбачається, що відповідно до п. 3.1. договору оренди нерухомого майна № 02-24-3-388, орендна плата визначається на підставі Методики розрахунку орендної плати, затвердженої постановою Кабінету Міністрів України та за перший місяць становить 3136,38 доларів США та в редакції додаткової угоди № 1 становить 16716,5 грн.
Однак, в матеріалах справи відсутні будь-які докази на підтвердження відповідного погодження розміру орендної плати з Фондом державного майна (його регіональними відділення та представництвами) під час укладання спірного договору оренди нерухомого майна та додаткової угоди до нього.
Згідно п. 10 Роз’яснення Вищого арбітражного суду України «Про деякі питання практики вирішення спорів, пов’язаних з визнанням угод недійсними»№ 02-5/111 від 12.03.1999 року, на підставі статті 48 Цивільного кодексу недійсними можуть визнаватися не лише угоди, які не відповідають закону, а й такі, що порушують вимоги указів Президента України, постанов Кабінету Міністрів України, інших нормативних актів, виданих державними органами, у тому числі відомчих, зареєстрованих у встановленому порядку.
Таким чином, суд першої інстанції вірно дійшов висновку про невідповідність договору оренди нерухомого майна від 14.11.2003 року № 02-24-3-388 в момент його укладення вимогам ст. 19 Закону України «Про оренду державного та комунального майна»та п. 2 Методики.
Суд першої інстанції вірно зазначив, що згідно з ч.1 ст. 287 Господарського кодексу України, який набув чинності з 1 січня 2004 року, орендодавцями щодо нерухомого державного майна є Фонд державного майна України (його регіональні відділення). Отже, позивач не мав права передавати в оренду відповідачеві нерухоме майно перелік якого визначений в Додатковій угоді № 1 до договору оренди нерухомого майна, в зв’язку з чим додатка угода № 1 укладена з порушенням господарської компетенції.
Разом з тим, колегія суддів апеляційного господарського суду вважає помилковим визнання місцевим господарським судом додаткової угоди № 1 до договору оренди нерухомого майна від 14.11.2003 року № 02-24-3-388 нікчемною, оскільки спірний договір оренди визнається недійсним в повному обсязі з усіма додатками та змінами, а відповідно до п. 14 додаткової угоди №1, остання є невід’ємною і складовою частиною договору оренди нерухомого майна від 14.11.2003 року № 02-24-3-388.
Враховуючи природу спірних правовідносин, суд першої інстанції вірно визнав договір оренди нерухомого майна від 14.11.2003 року № 02-24-3-388 та додаткову угоду № 1 до договору оренди нерухомого майна від 14.11.2003 року № 02-24-3-388 недійсним на майбутнє.
Отже, позивачем відповідно до ст. 33 ГПК України належними доказами доведено свої позовні вимог, в зв’язку з чим, позов підлягає задоволенню повністю.
Таким чином, колегія апеляційного суду вважає, що місцевим господарським судом належним чином досліджено обставини справи та надано їм відповідну правову оцінку, рішення господарського суду у даній справі відповідає фактичним обставинам справи і чинному законодавству України, у зв’язку з чим підстави для задоволення апеляційної скарги та скасування або зміни рішення відсутні.
Відповідно до ст. 49 ГПК України судові витрати за розгляд апеляційної скарги покладаються на відповідача повністю.
Керуючись ст.ст. 49, 99, 101-105 Господарського процесуального кодексу України, апеляційний господарський суд, -
п о с т а н о в и в:
1. Апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «Аерохендлінг»на рішення господарського суду Київської області від 05.12.2006 року у справі № 518/10-06 залишити без задоволення.
2. Рішення господарського суду Київської області від 05.12.2006 року у справі № 518/10-06 залишити без змін.
3. Матеріали справи повернути до місцевого господарського суду.
Головуючий
Судді