КИЇВСЬКИЙ МІЖОБЛАСНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД
____________________________________________
01033, м.Київ, вул.Жилянська 58-б тел. 284-37-31
Іменем України
П О С Т А Н О В А
20.02.07 р. № 152/19-06
Київський міжобласний апеляційний господарський суд у складі колегії:
Головуючий Поліщук В.Ю.
Судді
Зеленіна Н.І.
Жук Г. А.
при секретарі судового засідання Огієнко В.О.,
розглянувши апеляційну скаргу Закритого акціонерного товариства «Калина»,
на рішення Господарського суду Київської області від 19.10.2006 року,
у справі №152/19-06 (суддя Карпечкін Т.П. ),
за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Агро-торговий дім «Дніпровський»(м.Дніпропетровськ),
до Закритого акціонерного товариства «Калина» (с.Красне, Згурвський район, Київська область),
про стягнення 99631 грн. 79 коп.,
за зустрічним позовом Закритого акціонерного товариства «Калина»(с.Красне, Згурвський район, Київська область)
до Товариства з обмеженою відповідальністю «Агро-торговий дім «Дніпровський»(м.Дніпропетровськ),
про стягнення 6915 грн. 00 коп.
за участю представників сторін:
від позивача: не з’явився;
від відповідача: Мікульський К.В. –представник (довіреність від 13.12.2005року),
ВСТАНОВИВ:
ТзОВ «Агро-торговий дім «Дніпровський»звернулось до Господарського суду Київської області з позовною заявою до ЗАТ «Калина»про стягнення заборгованості, що виникла згідно договору №07/04 від 04.07.2005 року на виконання сільськогосподарських робіт, у сумі 99631 грн. 79 коп. (у тому числі : 34773 грн. 00 коп. –основна заборгованість, 64330 грн. 05 коп. –пеня, нарахована за несвоєчасне виконання договірних зобов’язань, 528 грн. 74 коп. –3% річних). Під час розгляду справи в Господарському суді Київської області, позивачем були збільшені позовні вимоги в частині нарахування пені та 3% річних, розмір яких (згідно письмового клопотання) становив : 88671 грн. 15 коп. - пеня та 728 грн. 80 коп. –3% річних (том 1, арк. справи 122-123).
Під час розгляду справи в місцевому господарському суді, ЗАТ «Калина»звернулось до Господарського суду Київської області із зустрічною позовною заявою до ТзОВ «Агро-торговий дім «Дніпровський», про стягнення 6915 грн. 00 коп. збитків, які понесені позивачем за зустрічним позовом внаслідок невиконання ТзОВ «Агро-торговий дім «Дніпровський»договірних зобов’язань за договором №07/04 від 4.07.2005 року на виконання сільськогосподарських робіт (том 1, арк. справи 94-95).
Ухвалою Господарського суду Київської області від 5.06.2006 року у справі №152/19-06 зустрічну позовну заяву було прийнято до провадження для розгляду разом із первісним позовом (том 1, арк. справи 90).
Рішенням Господарського суду Київської області від 19.10.2006 року у справі №152/19-06 позовні вимоги за первісним позовом були задоволені частково, з ЗАТ «Калина»на користь ТзОВ «Агро-торговий дім «Дніпровський»було присуджено до стягнення 34773 грн. 00 коп. –основної заборгованості, 3348 грн. 69 коп. –пені, 728 грн. 80 коп. –3% річних. В решті частини первісних позовних вимог було відмовлено. Крім того, з відповідача на користь позивача було присуджено до стягнення 388 грн. 50 коп. –в якості відшкодування витрат на сплату державного мита та 118 грн. 00 коп. –в якості відшкодування витрат на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу. Задовольняючи первісні позовні вимоги частково, місцевий господарський суд вказав на те, що обґрунтованими та підтвердженими належними засобами доказування у повній мірі є заявлені до стягнення суми основної заборгованості та 3% річних. Відмовляючи частково в стягнені пені, господарський суд виходив з тих підстав, що при розрахунку сум пені, позивачем не було враховано вимоги Закону України «Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов’язань»та ст.232 ГК України, щодо встановленого шестимісячного строку нарахування пені.
Водночас, зазначеним рішенням місцевого господарського суду від 19.10.2006 року, в задоволенні зустрічного позову, було відмолено з підстав недоведеності ЗАТ «Калина»вини ТзОВ «Агро-торговий дім «Дніпровський» у понесенні ЗАТ «Калина»збитків.
Не погоджуючись із вказаним рішенням місцевого господарського суду, ЗАТ «Калина»звернулось до апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій скаржник просить рішення Господарського суду Київської області від 19.10.2006 року у справі №152/19-06 змінити в частині розподілу судових витрат, а саме: в частині стягнення інформаційних витрат, послуг адвоката. Скаржник просив прийняти в цій частині нове рішення по справі, яким стягнути з ТзОВ «Агро-торговий дім «Дніпровський»на користь ЗАТ «Калина»16490 грн. 40 коп. витрат на оплату послуг адвоката, з ЗАТ «Калина»на користь ТзОВ «Агро-торговий дім «Дніпровський»36 грн. 92 коп. в якості відшкодування витрат на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу. Свої вимоги скаржник обґрунтовує неправильним застосуванням місцевим господарським судом норм процесуального права, зокрема, ст.ст.49,84 ГПК України. Водночас, до апеляційної скарги скаржником було подано клопотання про поновлення строку на апеляційне оскарження рішення місцевого господарського суду.
Київським міжобласним апеляційним господарським судом ухвалою від 19.12.2006 року було поновлено строк на апеляційне оскарження рішення місцевого господарського суду, водночас, зазначеною ухвалою, апеляційну скаргу ЗАТ «Калина»було прийнято до провадження та призначено до розгляду в судовому засіданні за участю представників сторін.
Розпорядженням заступника Голови Київського міжобласного апеляційного господарського суду від 18.12.2006 року склад колегії суддів було змінено (в зв’язку з перебуванням судді Андрейцевої Г.М. у відпустці).
Ухвалою Київського міжобласного апеляційного господарського суду від 30.01.2006 року, розгляд справи було відкладено для надання можливості сторонам у справі надати додаткові матеріали до справи та неявкою представника позивача.
Представник скаржника в судовому засіданні апеляційного господарського суду, вимоги викладені в апеляційній скарзі підтримав у повному обсязі, просив спірне судове рішення скасувати в частині, як таке, що прийняте місцевим господарським судом з порушенням норм процесуального права, та прийняти в цій частині нове рішення, яким судові витрати (витрати на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу та адвокатські витрати) покласти на позивача та відповідача пропорційно задоволеним позовним вимогам.
Позивач в судові засідання апеляційного господарського суду, що відбулись 30.01.2007 року та 20.02.2007 року, явку уповноваженого представника не забезпечив, (хоча про час і місце розгляду справи позивач був повідомлений належним чином про що в матеріалах справи є відповідні докази), про причини не направлення у судове засідання уповноваженого представника, суд не повідомлено. Водночас, колегія суддів апеляційного господарського суду відзначає, що позивачем не були виконані вимоги ухвали апеляційного господарського суду від 19.12.2006 року, відзиву на апеляційну скаргу завчасно позивачем надано не було.
Відповідно до ст.96 ГПК України, відсутність відзиву на апеляційну скаргу не перешкоджає перегляду рішення місцевого господарського суду. Враховуючи наведену норму, дослідивши усі наявні у справі №152/19-06 документи, зібрані під час розгляду справи в місцевому господарському суді, колегія суддів апеляційного господарського суду дійшла до висновку про можливість розгляду вимог апеляційної скарги та перегляду рішення господарського суду першої інстанції без відзиву на апеляційну скаргу.
В судовому засіданні, що відбулось 20.02.2007 року, відповідно до ст.96 ГПК України, за згодою представника скаржника, було оголошено вступну та резолютивну частини постанови.
Розглянувши документи і матеріали, подані учасниками процесу, оцінивши докази, які мають значення для справи, колегія суддів Київського міжобласного апеляційного господарського суду встановила наступне.
Як було вірно встановлено місцевим господарським судом та підтверджується матеріалами справи, 4.07.2005 року між позивачем (як виконавцем) та відповідачем (як замовником) було укладено Договір №07/04 на виконання сільськогосподарських робіт (том 1, арк. справи 14). Відповідно до умов Договору №07/04, замовник доручив, а виконавець зобов’язаний був виконати роботи по збиранню сільськогосподарських культур з площ замовника, технікою виконавця (п.1.1 Договору). Вказаний Договір підписано уповноваженими представниками сторін та скріплений печатками.
Пунктами 2.1.1. та 3.1.1. Договору, сторони погодили, що обсяги та строки робіт, які є предметом Договору №07/04, визначаються в Додатку №1 до Договору.
Поряд з цим, умовами Договору передбачено, що виконавець зобов’язаний для виконання робіт залучити три одиниці техніки (п.3.1.4 Договору), замовник зобов’язаний надати для робіт виконавцю площі, передбачені Договором в терміни відповідно Додатку №1, очистити площі від сторонніх предметів, які можуть привести агрегати в несправність, а також відмітити прапорцями всі перешкоди які заважають збиранню сільськогосподарських культур (п.3.2.1 Договору).
Відповідно до п.4 Договору, відповідач (замовник) зобов’язаний здійснити оплату за виконані позивачем (виконавцем) роботи із збирання сільськогосподарських культур з розрахунку 200 грн. 00 коп. за один прибраний гектар, шляхом перерахування грошових коштів на розрахунковий рахунок виконавця. При цьому, оплата проводиться на протязі одного банківського дня від дня прибуття техніки на місце збирання в порядку часткової оплати в розмірі 10% суми Договору. Остаточний розрахунок здійснюється поетапно на протязі двох банківських днів після виконання обсягу робіт по кожному полю, передбаченому Додатком №1 до Договору та на підставі Актів виконаних робіт. Загальна сума Договору складає 100000 грн. 00 коп. (п.4.1 Договору).
Згідно з п.4.2 Договору, приймання-здача виконаних робіт оформлюється актами виконаних робіт по кожному полю окремо з зазначенням обсягів та вартості робіт, що виконані.
Пунктом 7.3 Договору було встановлено строк дії Договору - з моменту підписання Договору до остаточних розрахунків за ним.
Як було вірно встановлено місцевим господарським судом, сторонами було підписано Додаток №1 до Договору, з якого вбачається, що роботи повинні виконуватись відповідачем на площах в 500 га у строк з 17.07.2005 року по 27.07.2005 року (том 1, арк. справи 15).
Як вбачається з матеріалів справи, позивач зобов’язання за Договором (що є предметом спору) виконав належним чином, а саме: зібрав сільськогосподарські культури на площах відповідача в 453,9 га, при цьому, загальна вартість виконаних робіт склала 90780 грн. 00 коп. Факт належного виконання позивачем та прийняття відповідачем робіт підтверджується Актами виконаних робіт від 4.07.2005 року, від 3.08.2005 року, підписаними уповноваженими представниками та скріпленими печатками сторін (том 1, арк. справи 17-18).
23.08.2005 року між позивачем та відповідачем було підписано Протокол про залік взаємних вимог, відповідно до умов якого, сторони (позивач та відповідач) погодили припинення взаємних грошових зобов’язань на суму 907 грн. 00 коп. (том 1, арк. справи 16). Як було встановлено колегією суддів апеляційного господарського суду, предметом проведеного заліку була частина заборгованості відповідача по Договору №07/04 від 4.07.2005 року.
Як було вірно встановлено місцевим господарським судом, відповідачем зобов’язання за Договором були виконані частково, а саме, виконані роботи були оплачені лише частково на суму 54500 грн. 00 коп. Факт сплати грошових коштів в розмірі 54500 грн. 00 коп. підтверджено копією Листом-відповідю №72-11/23 від 2.02.2006 року обслуговуючого банку АТ «Індустріально-експортний банк»(том 1, арк. справи 26). Крім того розмір часткової сплати самим відповідачем не заперечується, що вбачається з письмових заперечень на позов (том 1, арк. справи 41) та вимог апеляційної скарги.
Таким чином, в результаті неналежного виконання грошового зобов’язання відповідачем, згідно позовних вимог, за ним утворилась заборгованість в сумі 34773 грн. 00 коп.
Розглянувши зустрічні позовні вимоги ЗАТ «Калина»до ТзОВ «Агро-торговий дім «Дніпровський»про стягнення 6915 грн. 00 коп., колегія суддів виходить з наступних обставин у справі.
Як було вірно встановлено місцевим господарським судом та підтверджується матеріалами справи, 29.08.2005 року між позивачем за зустрічним позовом (як замовником) та ТзОВ «Мрія»(як виконавцем) було укладено Договір про надання послуг по збиранню урожаю сільськогосподарських культур, відповідно до умов якого, замовник доручив, а виконавець зобов’язаний був виконати роботи по збиранню сільськогосподарських культур (ранні зернові) з площ замовника, загального розміру 46,1 га, технікою виконавця (том 1, арк. справи 96-97).
Вказаний Договір підписано уповноваженими представниками сторін та скріплений печатками. Факт підписання Договору сторонами не заперечується.
Згідно з п.2.2.3 Договору про надання послуг по збиранню урожаю сільськогосподарських культур, приймання-здача виконаних робіт оформлюється актами виконаних робіт протягом однієї доби після виконання робіт.
Як вбачається з матеріалів справи, виконавець (ТзОВ «Мрія») свої зобов’язання за Договором виконав належним чином, а саме: зібрав ранні зернові на площах позивача за зустрічним позовом в 46,1 га, при цьому, загальна вартість виконаних робіт склала 16135 грн. 00 коп. Факт належного виконання ТзОВ «Мрія»та прийняття позивачем за зустрічним позовом, робіт підтверджується Актом виконаних робіт від 1.09.2005 року підписаного уповноваженими представниками та скріпленого печатками сторін (том 1, арк. справи 98).
Відповідно до п.3.3 Договору, у разі взаємної згоди сторін, оплата за надані послуги (виконанні роботи) може бути проведена у натуральній формі (шляхом передання сільгосппродукції).
На виконання умов п.3.3 Договору від 29.08.2005 року, ТзОВ «Мрія»передало, а позивач за зустрічним позовом прийняв в якості оплати за надані по Договору послуги (виконанні роботи) пшеницю 4-го класу загальною вартістю 16135 грн. 00 коп.
Вказана сума вартості отриманих позивачем за зустрічним позовом послуг (виконаних робіт) становить розмір позовних вимог за зустрічним позовом.
Крім цього, як було встановлено колегією суддів апеляційного господарського суду, між ЗАТ «Калина»(відповідачем за первісним позовом та позивачем за зустрічним позовом), як Клієнтом та представником ЗАТ «Калина»гр.Мікульським К.В., як Адвокатом, були укладені Договори про надання правової допомоги №56 від 10.04.2006 року (том 1, арк. справи 108-109) та №60 від 26.05.2006 року (том 1, арк. справи 152-153).
При цьому, предметом Договору №56 від 10.04.2006 року є надання Адвокатом правової, платної допомоги щодо захисту прав клієнта, як відповідача за первісним позовом ТзОВ «Агро-торговий дім «Дніпровський»про стягнення 99631 грн. 79 коп. заборгованості (п.2 Договору). Розмір гонорару відповідно до п.3.1 Договору, становить 24000 грн. 00 коп.
Щодо предмета Договору №60 від 26.05.2006 року, то згідно п.2 Договору він становить надання платної правової допомоги щодо захисту прав клієнта, як позивача за зустрічним за позовом ЗАТ «Калина»до ТзОВ «Агро-торговий дім «Дніпровський»про стягнення 16135 грн. 00 коп. збитків. Розмір гонорару відповідно до п.3.1 Договору, становить 2000 грн. 00 коп.
Судова колегія апеляційного господарського суду, дослідивши докази, що є у справі, проаналізувавши на підставі встановлених фактичних обставин справи правильність застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, дійшла висновку про те, що апеляційна скарга підлягає частковому задоволенню, а рішення місцевого господарського суду має бути змінено в частині розподілу судових витрат виходячи з наступних підстав.
Переглядаючи судове рішення господарського суду першої інстанції, апеляційний господарський суд, керується приписами ст.101 ГПК України, відповідно до якої, апеляційний господарський суд не зв’язаний з доводами апеляційної скарги і перевіряє законність і обґрунтованість рішення місцевого господарського суду у повному обсязі.
Як було встановлено колегією суддів апеляційного господарського суду, предметом первісних позовних вимог є стягнення заборгованості за виконані позивачем та несплачені відповідачем обсяги робіт, які є предметом Договору №07/04 на виконання сільськогосподарських робіт від 4.07.2005 року.
Відповідно до п.4.1 Договору, відповідач зобов'язався провести остаточний розрахунок на протязі двох банківських днів після виконання обсягів робіт по кожному полю, передбаченому Додатком №1 до Договору та на підставі актів виконаних робіт. Таким чином, за переконанням колегії судів апеляційного господарського суду, відповідач зобов’язаний був остаточно розрахуватись з позивачем за виконанні роботи по Акту від 4.07.2005 року до 7.07.2005 року, сплативши при цьому 22280грн. 00 коп.; по Акту від 3.08.2005 року до 11.08.2005 року, сплативши при цьому 68500 грн. 00 коп.
Як вбачається з матеріалів справи, відповідач належним чином не виконав умови Договору, грошові кошти в розмірі 90780 грн. 00 коп. за виконані роботи відповідачем не були сплачені, відповідач лише частково розрахувався, сплативши при цьому 54500 грн. 00 коп. (29.07.2005 року –10000 грн. 00 коп., 03.08.2005 року - 12000 грн. 00 коп., 10.08.2005 року –10000 грн. 00 коп., 15.08.2005 року –5000 грн. 00 коп., 17.08.2005 року –5000 грн. 00 коп., 19.08.2005 року –7500 грн. 00 коп., 27.09.2005 року - 5000 грн. 00 коп.), що самим відповідачем не заперечується та підтверджено банківською установою у Листі-відповідді №72-11/23 від 02.02.2006 року (том 1, арк. справи 26). Доказів проведення розрахунку із позивачем в повній сумі в установлений Договором строк, під час розгляду справи в місцевому та апеляційному господарських судах, відповідачем надано не було.
Крім того позивачем та відповідачем було проведено взаємозалік грошових зобов’язань, оформленого протоколом від 23.08.2005 року (том 1, арк. справи 16), відповідно до якого, частина боргу відповідача по Договору №07/04 від 23.08.2005 року була погашена на суму 907 грн. 00 коп.
Відповідно до ст.11 ЦК України та ст.174 ГК України, договір є підставою для виникнення цивільних прав і обов'язків (господарських зобов'язань).
Відповідно до ст. 509 ЦК України зобов’язання є правовідношенням, у якому одна сторона (боржник) зобов’язана вчинити на користь іншої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші), чи утриматися від виконання певних дій, а інша сторона має право вимагати виконання такого обов’язку.
Відповідно до ст.ст.525,526,530 ЦК України, зобов’язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору або ЦК України, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов –відповідно до звичаїв ділового обороту, при чому одностороння відмова від виконання не допускається.
Стаття 193 ГК України встановлює, що суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином у відповідності до закону, правових актів, договору, а також у разі відсутності конкретних вимог - відповідно до вимог, що звичайно ставляться.
У відповідності до ст. 903 ЦК України, якщо договором передбачено надання послуг за плату, замовник зобов’язаний оплатити надану йому послугу в розмірі, у строки та в порядку, що встановлені договором.
Згідно з ст.202 ГК України, ст.599 ЦК України зобов'язання припиняється виконанням, проведеним належним чином.
Ст.598 ЦК України передбачено, що зобов’язання припиняється частково або в повному обсязі на підставах, визначених законом або договором.
Таким чином, по переконанню колегії суддів апеляційного господарського суду, заборгованість відповідача у сумі 34773 грн. 00 коп. повністю підтверджена матеріалами справи, є обґрунтованою та підлягає стягненню.
Крім цього, судова колегія господарського суду апеляційної інстанції погоджується з висновками місцевого господарського суду щодо безпідставності заперечень відповідача за первісним позовом з приводу стягнення основного боргу в сумі 34773 грн. 00 коп. з огляду на те, що відповідач замовляв послуги по збиранню сільськогосподарських культур в межах площ в 500,0 га (відповідно до умов Договору та Додатку №1 до Договору), проте, враховуючи кількість площ, оброблених позивачем яка є меншою, ніж 500,00 га, а саме 453,9 га, за переконанням відповідача, у нього відсутні підстави щодо здійснення оплати вартості робіт, виконаних неналежним чином.
Проте, як було вірно встановлено місцевим господарським судом та підтверджується матеріалами справи, претензій зі сторони відповідача до позивача з приводу невиконаних робіт на площі 46,1 га не надходило. Пунктом 3.2.1 Договору встановлено, що для проведення робіт замовник зобов’язаний надати виконавцю площі, передбачені Договором в термін відповідно до Додатку №1.
Як вбачається з матеріалів справи, відповідачем не було надано господарським судам першої та апеляційної інстанціям доказів, в розумінні ст.33 ГПК України, на підтвердження того, що ним були здійснені всі необхідні дії, передбачені умовами Договору, по наданню площі в розмірі 46,1 га для збирання сільськогосподарських культур, а також те, що роботи не були виконанні у повному обсягу з вини позивача.
Таким чином, колегія суддів апеляційного господарського суд погоджується з висновками місцевого господарського суду щодо безпідставності зауважень відповідача щодо невиконання зобов’язання зі сторони позивача на площах в 46,1 га.
Крім того, як було встановлено колегією суддів апеляційного господарського суду, умови Договору №07/04 не містять умови щодо оплати виконаного певного обсягу робіт тільки після виконання повного об’єму робіт на площах 500 га, водночас, п.4.1 Договору встановлено, що оплата здійснюється по кожному окремому полю на підставі Актів виконаних робіт.
Враховуючи зазначене, Київський міжобласний господарський суд, розглядаючи справу у повному обсязі незалежно від доводів та мотивів апеляційної скарги, погоджується з висновками місцевого господарського суду і вважає, що оскаржуване судове рішення в цій частині є обґрунтованим та таким, що підлягає залишенню без змін.
Відповідно до ст.610 ЦК України, порушення зобов’язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов’язання.
Відповідно до ст.625 ЦК України, боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.
Відповідно з цим, колегія суддів апеляційного господарського суду вважає нарахування позивачем трьох процентів річних в сумі 728 грн. 80 коп. за прострочення виконання грошового зобов’язання згідно розрахунку (в період з 25.08.2005 року по 5.06.2006 року) (том 1, арк. справи 124) правомірним та погоджується з висновком місцевого господарського суду, щодо наявності підстав для задоволення позовних вимог в цій частині у повному обсязі.
Що стосується задоволених частково позовних вимог в частині стягнення з відповідача пені за неналежне виконання грошових зобов'язань за Договором №07/04, згідно розрахунку за період з 25.08.2005 року по 5.06.2006 року (том 1, арк. справи 124), тобто за 255 днів в сумі 88671 грн. 15 коп., то колегія суддів апеляційного господарського суду досліджуючи матеріали справи та доводи апеляційної скарги, також погоджується з висновком місцевого господарського суду про наявність підстав лише для часткового задоволення позовних вимог. При цьому, колегія суддів апеляційного господарського суду вважає за необхідне зазначити наступне.
Відповідно до ст.232 ГК України, нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов'язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов'язання мало бути виконано.
Пунктом 5.3 Договору №07/04, сторони погодили, що у разі неналежного виконання замовником грошових зобов'язань, замовник сплачує виконавцю пеню за кожний день прострочення в розмірі подвійної облікової ставки.
Відповідно до ст.223 ГК України, при реалізації в судовому порядку відповідальності за правопорушення у сфері господарювання застосовуються загальний та скорочені строки позовної давності, передбачені ЦК України, якщо інші строки не встановлено ГК України.
Статтею 258 ЦК України встановлено спеціальний річний строк позовної давності для стягнення пені, який, відповідно до ст.261 ЦК України, обчислюється від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила.
Колегія суддів апеляційного господарського суду погоджується з висновками місцевого господарського суду, відносно того, що незважаючи на те, що умовами Договору, який є предметом спору, розмір пені, було встановлено в розмірі подвійної облікової ставки, проте, згідно розрахунку наявного у справі матеріалах (том 1, арк. справи 124) позивачем була нарахована неустойку із розрахунку 1% від простроченої суми.
Відповідно до ч.2 ст.4 ЦК України, основним актом цивільного законодавства України є Цивільний кодекс України. Актами цивільного законодавства є також інші закони України, які приймаються відповідно до Конституції України та ЦК України.
Стаття 1 ГК України встановлює, що ГК України визначає основні засади господарювання в Україні і регулює господарські відносини, що виникають у процесі організації та здійснення господарської діяльності між суб'єктами господарювання, а також між цими суб'єктами та іншими учасниками відносин у сфері господарювання.
У відповідності до ч.2 ст.4 ГК України, особливості регулювання майнових відносин суб'єктів господарювання, визначаються ГК України. Отже, по переконанню колегії суддів апеляційного господарського суду, норми Господарського кодексу України є спеціальними щодо встановлення відповідальності по грошових зобов'язаннях суб'єктів господарювання.
Частина 1 ст.231 ГК України має імперативний характер і встановлює, що законом щодо окремих видів зобов'язань може бути визначений розмір штрафних санкцій, зміна якого за погодженням сторін не допускається. Відповідно до ч.6 ст.231 ГК України, штрафні санкції за порушення грошових зобов'язань встановлюються у відсотках, розмір яких, встановлюється обліковою ставкою НБУ. При цьому, зазначена норма допускає встановлення законом чи договором іншого порядку визначення розміру штрафних санкцій за порушення грошових зобов'язань.
Згідно ст.1 Закону України «Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань», платники грошових коштів (відповідач у цій справі) сплачують на користь одержувачів цих коштів за прострочку платежу пеню розмірі, що встановлюється за згодою сторін.
Виходячи зі ст.3 цього Закону, розмір пені, передбачений статтею 1 Закону, обчислюється від суми простроченого платежу та не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня.
На думку колегії судів апеляційного господарського суду, наведений вище Закон поширюється на правовідносини, учасниками яких є, юридичні особи та фізичні особи підприємці, оскільки, згідно з преамбулою Закону, предметом його дії є договірні правовідносини між платниками та одержувачами грошових коштів щодо відповідальності за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань, оскільки суб'єктами правовідносин, що регулюються зазначеним Законом є підприємства, установи та організації незалежно від форм власності та господарювання, а також фізичні особи - суб'єкти підприємницької діяльності.
Таким чином, по переконанню колегії суддів апеляційного господарського суду, яким би способом не визначався в договорі розмір неустойки, він не може перевищувати той розмір, який встановлений законом як граничний, оскільки, Законом України «Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов’язань»встановлено обмеження розміру пені, що підлягає стягненню за прострочення платежу, а саме не більше подвійної облікової ставки НБУ, яка діяла в період, за який сплачується пеня (від суми простроченого платежу).
За вказаних підстав колегія суддів апеляційного господарського суду вважає, що в разі коли розмір пені встановленої умовами договору перевищує подвійну облікову ставку НБУ, то слід застосовувати розмір пені, що дорівнює подвійній обліковій ставці НБУ.
Оскільки, відповідно до розрахунку позовних вимог (том 1, арк. справи 116) розмір пені, був обрахований у відношенні 1% від простроченого платежу і є таким, що перевищує подвійну облікову ставку НБУ, що діяла у спірний період, тому пеня, по переконанню колегії суддів апеляційного господарського суду, має визначатися з урахуванням обмежувальних норм Закону України «Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань»(в розмірі подвійної облікової ставки НБУ).
Враховуючи вищезазначене, колегія суддів апеляційного господарського суду погоджується з висновком господарського суду першої інстанції, згідно з яким було зменшено розмір пені (неустойки), нарахованої за прострочення виконання грошового зобов'язання з врахуванням приписів п.6 ст.232 ГК України та Закону України «Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань». Відповідно з цим, з відповідача на користь позивача підлягає до стягнення 3348 грн. 69 коп. При цьому, в частині стягнення пені в сумі 85322 грн. 46 коп., місцевим господарським судом було також правомірно відмовлено.
Колегія суддів апеляційного господарського суду погоджується також з висновком про безпідставність посилань відповідача, як підставу своїх заперечень, на те, що між сторонами за Договором не досягнуто згоди щодо всіх істотних умов Договору, а саме щодо кінцевого терміну дії Договору, а тому договір є неукладеним, а позовні вимоги такими, що не підлягають задоволенню - зазначені обставини спростовуються наступним.
У відповідності до ст.179 Господарського кодексу України та ст.ст.626,627 Цивільного кодексу України, договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов’язків. При укладені господарських договорів сторони можуть визначати зміст договору на основі: вільного волевиявлення, коли сторони мають право погоджувати на свій розсуд будь-які умови договору, що не суперечать законодавству. При цьому, при укладенні господарського договору, сторони зобов’язані у будь-якому разі погодити предмет, ціну та строк дії договору. Строком дії господарського договору є час, впродовж якого існують господарські зобов’язання сторін, що виникли на основі цього договору.
Відповідно до ст.638 ЦК України, п.2, п.3, п.7 ст.180 ГК України, договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів такого виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.
Пунктом 7.3 Договору №07/04, сторони погодили, що цей Договір діє з моменту підписання і до закінчення розрахунків.
Тобто, як вбачається з умов Договору №07/04, сторонами було погоджені усі істотні умови Договору відповідно до ст.ст.638,901,905 ЦК України, ст.180 ГК України, а тому колегія суддів апеляційного господарського суду погоджується з висновком місцевого господарського суду, щодо відповідності умов спірного Договору нормам ЦК України та ГК України.
Крім того, господарським судом першої інстанції було зроблено вірний висновок, що всі виконані позивачем роботи, відповідачем було прийнято без застережень (що підтверджується підписанням Актів виконаних робіт) тим самим за переконанням колегії суддів апеляційного господарського суду, сторонами були вчиненні дії, що підтвердили укладання Договору №07/04, позивач виконував роботи, в відповідач їх приймав та здійснював конклюдентні дії (часткова оплата виконаних робіт) щодо прийняття робіт на умовах Договору.
Поряд з цим, як було вірно встановлено місцевим господарським судом та підтверджується матеріалами справи, дійсність спірного Договору №07/04 була предметом розгляду справи №10/189-06 за позовом ЗАТ «Калина»до ТзОВ «Агроторговий дім «Дніпровський»про визнання недійсним Договору №07/04 від 4.07.2005 року.
Так, рішенням Господарського суду Дніпропетровської області від 03.07.2006 року по справі №10/189-06, залишеним без змін постановою Дніпропетровського апеляційного господарського суду по справі №10/189-06 спірний Договір №07/04 від 4.07.2005 року було визнано дійсним (том 1, арк. справи 142-145).
Відповідно до ст.33 ГПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, в цьому випадку в частині первісних позовних вимог це стосувалось відповідача, який мав би довести факт виконання умов Договору №07/04 щодо виконаних грошових зобов’язань, проведеного належним чином, або ж відсутність підстав щодо заявлених вимог про стягнення чого зроблено не було.
Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування (ст.34 ГПК України).
Враховуючи вищевикладене, колегія суддів апеляційного господарського суду дійшла до висновку, що місцевим господарським судом були вірно застосовані норми матеріального права при вирішенні спору за первісним позовом, а тому, за наведених обставин, рішення Господарського суду Київської області від 19.10.2006 року в частині задоволених та відмовлених первісних позовних вимог має бути залишено без змін.
В частині відмови місцевим господарським судом в задоволені зустрічних позовних вимог, то колегія суддів апеляційного господарського суду також погоджується з цими висновками що вбачається з наступного.
Як було вірно встановлено місцевим господарським судом, позовні вимоги за зустрічним позовом (том 1, арк. справи 94-95) обґрунтовані тим, що за Договором №07/04 від 4.07.2005 року та Додатком №1 до Договору були передбачені обсяги робіт, які підлягали виконанню відповідачем за зустрічним позовом на площі 500,0 гектарів. В порушення вимог ст.193 ГК України та ст.526 ЦК України, відповідачем за зустрічним позовом були здійснені роботи в меншому обсязі ніж передбачено, а саме на площах 453,9 га, що підтверджується Актами виконаних робіт (які наявні в матеріалах справи). Як наслідок неналежного виконання робіт відповідачем за зустрічним позовом, а саме не зібрання зернових на площі в 46,1 га., позивач за зустрічним позовом змушений був залучити до виконання на вказаних вище площах робіт іншого виконавця шляхом укладення відповідного Договору (том 1, арк. справи 96) із значно вищою оплатою робіт, ніж та, що передбачалась за той же обсяг робіт відповідачу за зустрічним позовом, в наслідок чого (як зазначає позивач за зустрічним позовом) ЗАТ «Калина»понесені збитки. При цьому, розмір збитків згідно розрахунку у зустрічній позовній заяві (том 1, арк. справи 95), становить 6915 грн. 00 коп., що є різницею між витратами понесеним після укладення додаткового договору та можливими витратами, понесеними, якби зобов’язання було виконано відповідачем за зустрічним позовом належним чином.
Згідно з ст.224 ГК України, учасник господарських відносин, який порушив господарське зобов'язання або установлені вимоги щодо здійснення господарської діяльності, повинен відшкодувати завдані цим збитки суб'єкту, права або законні інтереси якого порушено.
Відповідно до ст.611 ЦК України, у разі порушення зобов’язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема відшкодування збитків.
Статтею 623 ЦК України встановлено, що боржник, який порушив зобов’язання, має право відшкодувати кредиторові завдані цим збитки.
При цьому, під збитками розуміються витрати, зроблені управною стороною, втрата або пошкодження її майна, а також не одержані нею доходи, які управна сторона одержала б у разі неналежного виконання зобов’язання або додержанням правил здійсненням господарської діяльності другою стороною. До складу збитків, що підлягають відшкодуванню особою, яка допустила господарське правопорушення, включаються: вартість втраченого, пошкодженого або знищеного майна, визначена відповідно до вимог законодавства, додаткові витрати до складу яких входять в тому числі і додаткові витрати у вигляді витрат вартості додаткових робіт понесені стороною, яка зазнала збитків внаслідок порушення зобов’язання другою стороною (ст.224 та ст.225 Господарського кодексу України).
В цьому випадку, за переконанням колегії апеляційного господарського суду, необхідною умовою для застосування відповідальності у вигляді відшкодування збитків, є наявність складу правопорушення, а саме: протиправної поведінки (дії чи бездіяльності) відповідача, шкідливого результату такої поведінки (шкоди); причинного зв’язку між протиправною поведінкою і шкодою; вини особи, яка заподіяла шкоду. Саме наявність чотирьох елементів правопорушення є необхідною вимогою для притягнення до відповідальності, якщо інше не встановлено законом.
Як було зазначено вище, і знайшло своє підтвердження під час розгляду справи, спірні правовідносини виникли стосовно відшкодування збитків, отриманих (на думку позивача за первісним позовом) внаслідок неналежного виконання відповідачем грошових зобов’язань за Договором. Тобто, в цьому випадку протиправною поведінкою мала б бути поведінка відповідача за зустрічним позовом у вигляді невиконання обсягів робіт на площі 46,1 га.
По переконанню колегії суддів апеляційного господарського суду, позивач за первісним зустрічним позовом повинен довести факт заподіяння шкоди, розмір понесених збитків, безпосередній причинно-наслідковий зв'язок між заподіянням шкоди і збитками.
Відповідно до ст.33 ГПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, в цьому випадку це стосувалось відповідача, який мав би довести належне виконання грошових зобов’язань, чого зроблено не було.
Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування (ст.34 ГПК України).
Водночас, дослідивши вимоги зустрічного позову та обставини, на які позивач за зустрічним позовом посилається, колегія суддів апеляційного господарського суду погоджується з висновком місцевого господарського суду, що позивачем за зустрічним позовом, належних доказів на підтвердження того, що на спірних площах зернові не були зібрані саме з вини відповідача за зустрічним позовом (підтвердження надання замовником робіт поля відповідної площі, не обробки, або ж відмови у обробці виконавця, тощо) не надано суду. Не була доведена також і вина виконавця робіт (відповідача за зустрічним позовом) у невиконанні зобов’язань за Договором №07/04.
Враховуючи наведене, колегія суддів апеляційного господарського суду дійшла до висновку, що місцевим господарським судом були вірно застосовані норми матеріального права при вирішенні спору за зустрічним позовом, тому, за таких обставин, рішення Господарського суду Київської області від 19.10.2006 року в частині відмови в задоволенні зустрічних позовних вимог має бути залишено без змін.
Щодо доводів апеляційної скарги, згідно з якими, оскаржуване судове рішення місцевого господарського суду не відповідає приписам ст.49 ГПК України в частині розподілу судових витрат, то колегія суддів апеляційного господарського суду вважає доводи скаржника частково обґрунтованими виходячи з наступного.
Згідно ст. 44 ГПК України, судові витрати складаються з державного мита, сум, що підлягають сплаті за проведення судової експертизи, призначеної господарським судом, витрат, пов'язаних з оглядом та дослідженням речових доказів у місці їх знаходження, оплати послуг перекладача, адвоката, витрат на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу та інших витрат, пов'язаних з розглядом справи.
Відповідно до ст.49 ГПК України, державне мито покладається у спорах, що виникають при виконанні договорів та з інших підстав, - на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.
Суми, які підлягають сплаті за проведення судової експертизи, послуги перекладача адвоката, витрати на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу та інші витрати, пов'язані з розглядом справи, покладаються:
при задоволенні позову - на відповідача;
при відмові в позові - на позивача;
при частковому задоволенні позову - на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.
Як було встановлено колегією суддів апеляційного господарського суду, відповідно до наявних у справі матеріалів, при поданні позову позивачем було сплачені витрати на інформаційно технічне забезпечення судового процесу платіжним дорученням №673 від 24.03.2006 року (том 1, арк. справи 10) в сумі 118 грн. 00 коп.
Як вбачається з резолютивної частини рішення Господарського суду Київської області від 19.10.2006 року, первісні позовні вимоги були задоволені частково, а саме: з ЗАТ «Калина»на користь ТзОВ «Агро-торговий дім «Дніпровський»було присуджено до стягнення 34773 грн. 00 коп. –основної заборгованості, 3348 грн. 69 коп. –пені, 728 грн. 80 коп. –3% річних, 388 грн. 50 коп. –в якості відшкодування витрат на сплату державного мита та 118 грн. 00 коп. –в якості відшкодування витрат на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу. Водночас, зазначеним рішенням в задоволенні решти первісних позовних вимог було відмовлено.
Тобто, задовольняючи позовні вимоги частково, місцевий господарський суд згідно з приписами ст.49 ГПК України, зобов’язаний був зменшити розмір витрат на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу, що підлягають відшкодуванню позивачу та стягнути 36 грн. 92 коп. замість 118 грн. 00 коп. (пропорційно задоволеним позовним вимогам), чого зроблено не було.
Щодо апеляційних вимог про розподіл витрат, пов’язаних із оплатою послуг адвоката, то колегія суддів апеляційного господарського суду відзначає, що як вбачається з письмових заперечень відповідача за первісним позовом на вимоги первісного позову (том 1, арк. справи 41), Відзиву на позов (том 1, арк. справи 105-106), інших клопотань відповідача (том 1, арк. справи 107, 151), а також вимог зустрічного позову (том 1, арк. справи 95) ЗАТ «Калина»не ставилась вимога щодо стягнення з позивача за зустрічним позовом витрат, пов’язаних з оплатою послуг адвоката відповідно до Договору №56 від 10.04.2006 року про надання послуг адвоката (том 1, арк. справи 108-109) та стягнення з відповідача за зустрічним позовом витрат, пов’язаних з оплатою послуг адвоката, відповідно до Договору №60 від 26.05.2006 року про надання послуг адвоката (том 1, арк. справи 152-153).
Крім цього, колегією суддів апеляційного господарського суду враховано ту обставину, що судовий спір спричинений неналежним виконанням ЗАТ «Калина» взятих на себе зобов’язань (яке не є ініціатором судового розгляду), при цьому розмір основної заборгованості ЗАТ «Калина»є обґрунтованим, водночас, подання зустрічного позову ЗАТ «Калина»вимоги якого не були належним чином доведені, критично розцінено господарським судом апеляційної інстанції як спосіб захисту особи, яка порушує грошові зобов’язання посилаючись на непідтверджені отримані збитки. Таким чином, судді апеляційної інстанції прийшли до висновку, що у разі належного та добросовісного виконання відповідачем власних господарських зобов’язань необхідність споживання відповідачем адвокатських послуг була б відсутня.
Відповідно до ст.104 ГПК України, підставами для скасування або зміни рішення місцевого господарського суду є порушення або неправильне застосування норм матеріального чи процесуального права та неповне з’ясування обставин, що мають значення для справи.
Враховуючи вищевикладене, колегія суддів апеляційного господарського суду дійшла до висновку, що місцевим господарським судом були вірно застосовані норми матеріального та процесуального права при розгляді вимог за первісним та зустрічним позовом, проте з помилковим застосуванням приписів ГПК України в частині розподілу судових витрат, а тому, за наведених обставин, апеляційна скарга задоволенню підлягає частково, а рішення Господарського суду Київської області від 19.10.2006 року має бути змінено лише в частині розподілу витрат на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу. В іншій частині рішення господарського суду першої інстанції має бути залишене без змін.
Зважаючи на наведене вище, керуючись ст.ст.43,33,34,43,99,101, п.4) ст.103, ст.ст.104,105 ГПК України, Київський міжобласний апеляційний господарський суд, -
ПОСТАНОВИВ:
1. Апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «Калина»на рішення Господарського суду Київської області від 19.10.2006 року у справі №152/19-06 –задовольнити частково.
2. Рішення Господарського суду Київської області від 19.10.2006 року у справі №152/19-06 –змінити частково в частині розподілу витрат на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу, шляхом викладення п.2 резолютивної частини наступним чином:
«Стягнути з Закритого акціонерного товариства «Калина»(07612, Київська область, Згурівський район, с.Красне, код ЄДРПОУ 30814923) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Агро-торговий дім «Дніпровський»(49000, м.Дніпропетровськ, пр.Пушкіна, б.13, код ЄДРПОУ 31874674) 34773 грн. 00 коп. –суму основного боргу, 3348 грн. 69 коп. –пені, 728 грн. 80 коп. - 3% річних, 388 грн. 50 коп. - в якості відшкодування витрат по сплаті державного мита за подання позовної заяви, 36 грн. 92 коп. - в якості відшкодування витрат по сплаті витрат на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу».
3. В решті частин рішення Господарського суду Київської області від 19.10.2006 року у справі №152/19-06 залишити без змін.
4. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «Агро-торговий дім «Дніпровський»(49000, м.Дніпропетровськ, вул.Пушкіна, б.13, код ЄДРПОУ 31874674) на користь Закритого акціонерного товариства «Калина»(07612, Київська область, с.Красне, код ЄДРПОУ 30814923) 1 грн. 50 коп. - в якості відшкодування витрат по сплаті державного мита за подання апеляційної скарги».
5. Доручити Господарському суду Київської області видати відповідні накази.
6. Наказ Господарському суду Київської області від 03.11.2006 року, вважати таким, що не підлягає виконанню.
7. Копію цієї постанови надіслати сторонам у справі.
8. Матеріали справи №152/19-06 повернути до Господарського суду Київської області.
Головуючий Поліщук В.Ю.
Судді
Зеленіна Н.І.
Жук Г. А.