КИЇВСЬКИЙ МІЖОБЛАСНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД
____________________________________________
01033, м.Київ, вул.Жилянська 58-б тел. 284-37-31
Іменем України
П О С Т А Н О В А
13.03.07 р. № 128/14-06
Київський міжобласний апеляційний господарський суд у складі колегії:
Головуючий Фаловська І.М.
Судді
Мамонтова О.М.
Жук Г. А.
при секретарі судового засідання Рустам’яні Е.А.
Представники сторін:
від прокуратури: Кривоклуб Т.В. –пос. № 630 від 20.11.06 р., прокурор;
від позивача: Бугіль В.В. - дов. № 220/492/Д від 27.12.06 р., представник;
Хоруженко В.О. –пас. № СО 654326 від 13.09.01 р., вільний слухач;
від відповідача: Чортоштан О.Г. –дов. № б/н від 03.11.06 р., представник;
від третьої особи: не з’явились
розглянувши апеляційну скаргу Державного підприємства “Міжнародний аеропорт “Бориспіль” на рішення господарського суду Київської області від 01.09.2006 року
у справі № 128/14-06 (суддя Короткевич О.Є.)
за позовом Заступника військового прокурора Центрального регіону України в інтересах держави в особі Міністерства оборони України, м. Київ
до Державного підприємства „Міжнародний аеропорт „Бориспіль”, м. Бориспіль
третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача: Товариство з обмеженою відповідальністю „Юнайтед Транспорт Систем”, м. Київ
про витребування майна із незаконного володіння
в с т а н о в и в :
До господарського суду Київської області з позовною заявою від 15.03.2006р. № 5/1297 звернувся заступник військового прокурора Центрального регіону України в інтересах держави в особі Міністерства оборони України (далі - позивач) до Державного міжнародного аеропорту “Бориспіль” (далі - відповідач) за участю третьої особи на стороні відповідача, яка не заявляє самостійних вимог –Товариство з обмеженою відповідальністю “Юнайтед Транспорт Сістем” про витребування майна із незаконного володіння.
Позовні вимоги позивач обґрунтував наступним.
Міністерство оборони України в рамках міжнародного контракту від 15.06.2002 року за №UP-B-UAJ, відповідно до Угоди між Урядом України та Урядом США від 07.05.1992 року “Про гуманітарне і техніко-економічне співробітництво” та Угоди між Урядом України та Урядом США від 08.12.1999 року “Щодо реалізації програм міжнародної технічної допомоги у військовій сфері” у 2004 році повинно було отримати від Міністерства оборони США міжнародну технічну допомогу в формі вантажу із запасними частинами для автомобілів “Хаммер”.
Посольство США в Україні повідомило Міністерство оборони України про прибуття вантажу до Державного міжнародного аеропорту ”Бориспіль”, що підтверджується листом за № ОDС-143-04 від 29.09.2004 року.
Право власності у набувача майна за договором виникає з моменту передання майна, якщо інше не встановлено договором або законом. Переданням майна вважається вручення його набувачеві або перевізникові, організації зв’язку тощо для відправлення, пересилання набувачеві майна, відчуженого без зобов’язання доставки. До передання майна прирівнюється вручення коносамента або іншого товарно-розпорядчого документа на майно, як це передбачено ч.ч.1, 2 ст. 334 Цивільного кодексу України.
Відповідно до контракту від 15.06.2002 року за № UР-В-UAJ, рахунку № 257-68400231 від 25.08.2004 року, довідки Департаменту координації міжнародної технічної допомоги Міністерства економіки України від 13.09.2005 року за № 13-1036 та інвойсу № ВUР09N-2217-9001XXX вантаж призначений для Міністерства оборони України.
Вантаж, який прибув 1 та 4 вересня 2004 року, був розміщений на складі тимчасового зберігання Служби поштово-вантажного обслуговування ДМА ”Бориспіль”, що підтверджується авіаційними накладними від 04.09.2004 року за № 25768400231 та від 09.09.2004 року за № 25768400231 та листом ДМА ”Бориспіль” від 07.10.2005 року за № Д-01-23-1350.
Позивач звертався до відповідача про видачу зазначеного вантажу, що вбачається із листів № 326/773 від 19.07.2005 року та № 300/1/1783/с від 08.09.2005 року. Однак відповідач вантаж не віддав позивачеві посилаючись на ту обставину, що отримувачем вантажу відповідач вважає ТОВ „Юнайтед Транспорт Систем”, який не виконав своїх договірних зобов’язань щодо оплати послуг з обробки вантажу.
На думку позивача відповідач володіє вантажем, що належить позивачеві безпідставно, внаслідок чого позивач просить зобов’язати відповідача видати позивачеві належний йому вантаж.
Відповідач проти позову заперечував у повному обсязі посилаючись у своїх запереченнях від 25.04.2006р. №35-08-469 на наступне.
01.09.2004р. та 04.09.2004р. в ДМА „Бориспіль”, згідно з авіавантажною накладною №25768400231 двома частинами надійшов вантаж на адресу товариства з обмеженою відповідальністю „Юнайтед Транспорт Систем”.
Повітряні перевезення регулюються Варшавською Конвенцією для уніфікації деяких правил міжнародних повітряних перевезень від 12.10.1929р. (надалі - Конвенція) та Правилами повітряних перевезень вантажів, затверджених Наказом Міністерства транспорту України від 14 жовтня 2003 року №793 (надалі - Правила). Відповідно до норми ст. 62 Повітряного кодексу при виконанні повітряних перевезень перевізник та аеропорт зобов’язані дотримувати даних Правил. Згідно з Правилами повітряного перевезення перевозка вантажу здійснюється на підставі договору повітряного перевезення. Документом, який підтверджує укладення договору між перевізником та вантажовідправником є авіавантажна накладна. Відповідно до договору повітряного перевезення перевізник зобов’язаний доставити прийнятий до перевезення вантаж та видати його вантажоотримувачу. Перевезення вантажу, отримувачем якого було товариство, було здійснено авіакомпанією на підставі та на умовах договору повітряного перевезення, а саме на підставі авіаційної вантажної накладної №25768400231, яка згідно зі ст. 11 Конвенції є договором повітряного перевезення. Відповідно до умов договору повітряного перевезення (вантажної накладної №25768400231) авіакомпанія взяла на себе зобов'язання щодо доставки вантажу в аеропорт призначення (м. Київ).
Даний вантаж був доставлений в аеропорт авіакомпанією „Австрійські Авіалінії”, відповідно до Стандартної угоди ІАТА та угоди про здійснення наземного обслуговування літаків, яка була укладена між аеропортом та авіакомпанією у формі Додатку В 1.1 № 2.5.10-12 від 13.07.2000р. Згідно з угодою, аеропорт бере на себе зобов’язання по обслуговуванню вантажів, які надходять на склади аеропорту ”Бориспіль”. В перелік даних послуг входить - зберігання вантажу на складі тимчасового зберігання, повідомлення вантажоотримувача про прибуття вантажу, видача вантажу, тощо (Параграф 1, розділ 5 Додатку ”В”). Тобто, цим договором він делегує аеропорту, в цій частині, свої зобов’язання по договору повітряного перевезення. Згідно з цією угодою аеропорт бере на себе обов’язок щодо зберігання вантажів, які надходять від авіакомпанії та передачі його вантажоотримувачу. В даному випадку вантажоотримувачем виступає товариство “Юнайтед Транспорт Систем“. На складах тимчасового зберігання аеропорту, вантаж зберігається виключно на підставі договорів зберігання. Між товариством та аеропортом існують договірні відносини, на підставі укладеного між сторонами договору по наданню послуг з обробки вантажів від 12.12.2003р. Відповідно до умов договору товариство, як вантажоотримувач, є платником за послуги зберігання вищезазначеного вантажу. Про надходження вантажу товариство було повідомлено. Авіавантажна накладна передана представнику товариства під розписку і аеропорт може видати вантаж тільки вантажоотримувачу, тобто товариству „ЮТС”.
Ухвалою господарського суду Київської області від 25.04.2006р. до участі у справі у якості третьої особи без самостійних вимог на стороні відповідача було залучено товариство з обмеженою відповідальністю „Юнайтед Транспорт Систем” (далі - третя особа, ТОВ „ЮТС”).
В своїх поясненнях третя особа зазначала наступне. Між відповідачем та третьою особою укладений договір №02-23.6-131 від 12.12.2003р. по наданню послуг з обробки вантажів. На підставі даного договору ТОВ „ЮТС”, у якості агента виконував за дорученням позивача, як отримувача вантажу послуги у аеропорті відповідача щодо оформлення транзитних процедур, обліку термінів зберігання вантажу на складі, отримання вантажу зі складу та його перевезення під митним контролем і перевезення вантажу на склад отримувача після митного оформлення. Агент, також у разі необхідності, має право за дорученням отримувача здійснювати розрахунки із службами аеропорту. Після здійснення процедури митного очищення спірного вантажу позивач виявив бажання самостійно отримати вантаж, у зв’язку з чим позивачеві була надана довіреність № 14/02 від 14.02.2007р. на отримання зазначеного вантажу.
Рішенням господарського суду Київської області від 01.09.2006 року у справі № 128/14-06 позов задоволено повністю, зобов’язано Державний міжнародний аеропорт “Бориспіль” видати Міністерству оборони України зі складу тимчасового зберігання Служби поштово-вантажного обслуговування ДМА “Бориспіль” вантаж згідно авіаційних накладних від 04.09.2004 року за №25768400231 та від 09.09.2004 року за №25768400231; стягнуто з Державного міжнародного аеропорту “Бориспіль” в доход Державного бюджету України витрати по сплаті державного мита в розмірі 85,00 грн.; стягнуто з Державного міжнародного аеропорту “Бориспіль” на користь ДП “Судовий інформаційний центр витрати на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу в розмірі 118 грн. 00 коп.
Не погоджуючись з прийнятим рішенням, Державний міжнародний аеропорт “Бориспіль”, подав апеляційну скаргу, в якій просить скасувати рішення господарського суду Київської області від 01.09.2006 року у справі № 128/14-06 та прийняти нове рішення, яким відмовити позивачу у позові.
В апеляційній скарзі апелянт (відповідач) зазначає, що суд першої інстанції, розглядаючи позов, не з’ясував, не витребував і не дослідив наявність у позивача доказів про незаконне утримання відповідачем спірного вантажу, внаслідок чого в порушення ст. 43 ГПК України щодо всебічного, повного і об’єктивного розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом, не встановив наявності або відсутності підстав для задоволення позовних вимог у відповідності до вказаних норм законодавства. У зв’язку з наведеним апелянт просить скасувати рішення господарського суду Київської області від 01.09.2006р. у справі № 128/14-06 та прийняти нове рішення, яким відмовити позивачеву у позові.
Під час розгляду справи в суді апеляційної інстанції відповідачем змінено найменування на Державне підприємство “Міжнародний аеропорт “Бориспіль” (далі –ДП “МА “Бориспіль”, відповідач) та внесені зміни до статуту, які затверджені Наказом Міністерства транспорту та зв’язку України № 1023 від 25.10.2006 року та зареєстровані державним реєстратором виконавчого комітету Бориспільської міської ради Київської області 13.06.2006 року за № 13081050005000169, копія якого знаходиться в матеріалах справи. Окрім того, до матеріалів справи також подано Наказ Міністерства транспорту та зв’язку України № 1023 від 25.10.2006 року, Свідоцтво про державну реєстрацію юридичної особи Серія А00 № 099015, Довідку № 571/2006р. з Єдиного державного реєстру підприємств та організацій України від 31.10.2006 р.
Представник скаржника (відповідача) в судовому засіданні підтримав доводи апеляційної скарги.
Позивач надав відзив на апеляційну скаргу, в якому проти апеляційної скарги заперечує та просить залишити рішення місцевого господарського суду без змін з мотивів, викладених у відзиві. Представник позивача в судовому засіданні підтримав заперечення, викладені у відзиві на апеляційну скаргу.
Третя особа присутність свого представника в судовому засіданні 13.03.2007 року не забезпечила, про час та місце розгляду справи була належним чином повідомлена.
Відповідно до розпорядження заступника голови Київського міжобласного апеляційного господарського суду від 26.01.2007 року розгляд апеляційної скарги здійснюється у складі колегії суддів: головуючого судді Фаловської І.М., суддів Жук Г.А., Мамонтової О.М.
Дослідивши матеріали справи та наявні докази, заслухавши пояснення представників сторін, обговоривши доводи апеляційної скарги, апеляційний господарський суд дійшов висновку, що апеляційну скаргу необхідно задовольнити, а рішення місцевого господарського суду –скасувати, виходячи з наступного.
Згідно зі ст. 99 ГПК України, в апеляційній інстанції справи переглядаються за правилами розгляду цих справ у першій інстанції з урахуванням особливостей, передбачених у розділі ХІІ ГПК України.
Відповідно ч. 2 ст. 101 ГПК України, апеляційний господарський суд не зв’язаний доводами апеляційної скарги (подання) і перевіряє законність і обґрунтованість рішення місцевого господарського суду у повному обсязі.
Як вбачається з матеріалів справи, 01.09.2004р. та 04.09.2004р. в ДП “МА “Бориспіль”, згідно з авіавантажною накладною №25768400231 двома частинами надійшов вантаж на адресу товариства з обмеженою відповідальністю „Юнайтед Транспорт Систем”.
Позивач стверджує, що даний вантаж є міжнародною технічною допомогою, яку Міністерство оборони України повинно було отримати від Міністерства оборони США в рамках міжнародного контракту від 15.06.2002 року за №UP-B-UAJ, відповідно до Угоди між Урядом України та Урядом США від 07.05.1992 року “Про гуманітарне і техніко-економічне співробітництво” та Угоди між Урядом України та Урядом США від 08.12.1999 року “Щодо реалізації програм міжнародної технічної допомоги у військовій сфері” у 2004 році в формі вантажу із запасними частинами для автомобілів “Хаммер”.
Посольство США в Україні повідомило Міністерство оборони України про прибуття вантажу до ДП “МА “Бориспіль”, що підтверджується листом за № ОDС-143-04 від 29.09.2004 року.
Відповідно до контракту від 15.06.2002 року за № UР-В-UAJ, рахунку № 257-68400231 від 25.08.2004 року, довідки Департаменту координації міжнародної технічної допомоги Міністерства економіки України від 13.09.2005 року за № 13-1036 та інвойсу № ВUР09N-2217-9001XXX вантаж призначений для Міністерства оборони України.
Вантаж, який прибув 1 та 4 вересня 2004 року, був розміщений на складі тимчасового зберігання Служби поштово-вантажного обслуговування ДП “МА “Бориспіль”, що підтверджується авіаційними накладними від 04.09.2004 року за №25768400231 та від 09.09.2004 року за №25768400231 та листом ДП “МА “Бориспіль” від 07.10.2005 року за № Д-01-23-1350.
Позивач звертався до відповідача про видачу зазначеного вантажу, що вбачається із листів №326/773 від 19.07.2005 року та №300/1/1783/с від 08.09.2005 року. Однак, відповідач вантаж позивачеві не віддав, посилаючись на ту обставину, що отримувачем вантажу відповідач вважає ТОВ „Юнайтед Транспорт Систем”, який не виконав своїх договірних зобов’язань щодо оплати послуг з обробки вантажу.
Суд першої інстанції задовольняючи позовні вимоги та зобов’язуючи аеропорт повернути вантаж позивачу, керувався положеннями статті 387 Цивільного кодексу України, відповідно до якої власник має право витребувати своє майно від особи, яка незаконно, без відповідної правової підстави заволоділа ним, та статтею 1212 Цивільного кодексу України, відповідно до якої особа, яка набула майно або зберегла його за рахунок іншої особи, зобов’язана повернути потерпілому це майно. Суд при вирішення спору дійшов висновку, що позивач правомірно вимагає від відповідача видати зі складу тимчасового зберігання відповідача вантаж, який надійшов згідно із авіаційними накладними від 04.09.2004р. та 09.09.2004р. № 2576840023.
Однак, апеляційний суд погоджується із апелянтом, що викладені у рішенні висновки не відповідають обставинам справи, оскільки судом не з’ясовані всі обставини, та не надано належну оцінку доказам, які мають значення для справи.
Так, позивачем до матеріалів справи наданий текст ЛПП - міжнародного контракту від 15.06.2002 року за №UP-B-UAJ, у розділі 11 якого зазначено наступне.
Уряд США відповідає за транспортування від місця відправки вантажу на континентальній частині США до зарубіжного порту розвантаження, включаючи розвантаження з борту судна або літака та транспортну обробку вантажу в порту. Покупець, яким є вантажоотримувач відповідає за завантаження цих предметів на транспортні засоби зарубіжного внутрішнього перевізника, а також за заходи та витрати, що виникають у результаті цього.
Таким чином, як свідчать умови контракту сторони обумовили порядок доставки вантажу за участю третіх осіб, які забезпечували доставку спірного вантажу, зокрема перевезення.
Одночасно, повітряні перевезення регулюються Варшавською Конвенцією для уніфікації деяких правил міжнародних повітряних перевезень від 12.10.29 (далі - Конвенція) та Правилами повітряних перевезень вантажів, затверджених Наказом Міністерства транспорту України від 14.10.03 №793 (далі - Правила).
Статтею 62 Повітряного кодексу передбачено, що при виконанні повітряних перевезень перевізник та аеропорт зобов’язані дотримувати даних Правил.
Згідно зі ст. 6 Правил, перевозка вантажу здійснюється на підставі договору повітряного перевезення. Документом, який підтверджує укладення договору між перевізником та вантажовідправником є авіавантажна накладна. Відповідно до договору повітряного перевезення перевізник зобов’язаний доставити прийнятий до перевезення вантаж та видати його тільки вантажоодержувачу, який зазначений в авіавантажній накладній. Як вбачається з авіавантажних накладних № 25768400231, яка є єдиними документом, що підтверджує укладання договору повітряного перевезення між перевізником та вантажовідправником, авіакомпанія “Австрійські авіалінії” взяла на себе зобов’язання доставити вантаж в місце призначення, тобто аеропорт (м. Київ).
Таким чином, оспорюваний вантаж доставлений до ДП “МА “Бориспіль” згідно з умовами Стандартної угоди ІАТА та угоди про здійснення наземного обслуговування літаків, яка укладена між відповідачем та авіакомпанією у формі Додатку В 1.1 № 2.5.10-12 від 13.07.2000. Згідно з цією угодою, аеропорт бере на себе зобов’язання по обслуговуванню вантажів, які надходять на склади ДП “МА “Бориспіль”. До переліку послуг належить - зберігання вантажу на складі тимчасового зберігання, повідомлення вантажоодержувача про прибуття вантажу, та його видача. Параграфом 1 розділу 5 Додатку “В” перевізник делегує свої зобов’язання по договору повітряного перевезення щодо зберігання вантажів, які надходять від авіакомпаній, та передачі його вантажоодержувачу, а аеропорт приймає ці зобов’язання на себе.
Вантаж, який надходить до аеропорту, зберігається на складах тимчасового зберігання виключно на підставі договорів зберігання.
Статтями 99, 102 Митного кодексу України передбачено, що товари і транспортні засоби з моменту пред’явлення митному органу і до їх випуску відповідно до обраного митного режиму можуть перебувати на тимчасовому зберіганні під митним контролем. Такі товари до завершення митного оформлення з дозволу відповідного митного органу розміщуються на складах тимчасового зберігання. Взаємовідносини власника складу тимчасового зберігання з особами, які розміщують товари і транспортні засоби на складі, визначаються договором зберігання.
Між ДП “МА “Бориспіль” та ТОВ “ЮТС” укладений договір №02-23.6-131 від 12.12.03 (далі - Договір), яким аеропорт взяв на себе зобов’язання по отриманню вантажу, повідомленню вантажоодержувача про надходження вантажу, тимчасовому зберіганню, обробці. На підставі договору вантажоодержувач є платником за послуги зберігання вищезазначеного вантажу.
У авіаційних вантажних накладних №25768400231, на які посилається позивач, вантажоодержувачем зазначене ТОВ “ЮТС”.
Відповідно до відомостей видачі авіавантажних накладних представник ТОВ "ЮТС" 01.09.04 та 06.09.04 отримав ці накладні. А тому ДП “МА “Бориспіль” повинен відповідно до договору повітряного перевезення видати цей вантаж після оплати отриманих послуг лише ТОВ “ЮТС”.
Пунктом 4.4.6 Договору встановлено, що вантажоотримувач може надати іншій особі Договору - доручення для отримання вантажу, при обов’язковій сплаті за цей вантаж.
Оскільки, Міністерство оборони України не надало будь-яких документів, в тому числі і авіавантажну накладну, в якій би вони були визначені вантажоодержувачем, ДП “МА “Бориспіль” не мало на момент розгляду справи місцевим господарським судом законних підстав видати цей вантаж позивачу.
Як вбачається із авіавантажних накладних, наданих позивачем до позовної заяви, вантаж з 31.08.04р. та 01.09.04р. перебував під митним контролем, про що свідчать відтиски штампів. У зв’язку з тим, що товари до завершення митного оформлення з дозволу митного органу повинні перебувати на складах тимчасового зберігання, цей вантаж, розміщувався на складах служби поштово вантажного обслуговування (СПВО).
Апелянт не заперечує, що Міністерство оборони України 19.07.05р. та 08.09.05р. зверталося до ДП “МА “Бориспіль” про видачу вантажу, однак, на момент звернень ними не була пройдена процедура митного оформлення. Проходження митного оформлення вантажу було закінчено 07.02.06р. та 06.02.06р. відповідно. Тому твердження Міністерства оборони України щодо невидачі вантажу ДП “МА “Бориспіль” протягом 2005 року є безпідставним, оскільки перебування вантажу на складському приміщенні в СПВО залежало від процедури митного оформлення вантажу. ДП “МА “Бориспіль” стверджує, що будь-які вказівки митного органу щодо видачі вантажу до завершення проходження митного оформлення йому не надавались.
Крім того, із матеріалів справи вбачається, що Міністерству оборони України письмово було повідомлено про те, що згідно з авіавантажною накладною вантажоодержувачем є “ЮТС”, з яким у ДП “МА “Бориспіль” є договірні відносини. Щодо того, що таких відносин немає між Міністерством оборони України та “ЮТС”, то відповідно до пункту 6.2 ст. 6 Правил, авіавантажна накладна оформляється вантажовідправником чи перевізником за заявою вантажовідправника, а тому саме цими особами визначається вантажоодержувач.
Пунктом 11.2 ст. 11 Правил передбачено, що тільки вантажовідправник може вимагати доставку вантажу іншій особі, ніж вантажоодержувач, зазначений в авіавантажній накладній, у пункті призначення. Апелянт заявляє, що така вимога з боку вантажовідправника до ДП “МА “Бориспіль” не надходила.
Із пояснень, наданих третьою стороною слідує, що після здійснення процедури митного очищення спірного вантажу позивач виявив бажання самостійно отримати вантаж, у зв’язку з чим позивачеві була надана довіреність №14/02 від 14.02.2007р., а саме після винесення рішення місцевим господарським судом, на отримання зазначеного вантажу.
Відповідно до наданої позивачем до матеріалів справи довідки Директора Департаменту координації міжнародної технічної допомоги Міністерства економіки України №13-1036 від 13.09.2005р. поставки за угодою між Урядами України та США звільняються від будь-яких тарифів, зборів, мит, податків на імпорт та інших аналогічних податків або зборів технічної допомоги, що надходить в Україну, за поданням Мінекономіки. Таким чином, відповідно до зазначеної вище угоди, на яку посилається позивач, поставки матеріально-технічних засобів звільняються тільки від тих платежів, які повинні надходити до бюджету України. Оскільки кошти, які аеропорт отримує за надання послуг обробки вантажів не відносяться до будь-яких зборів та податків, тому норми цих Угод не є підставою для звільнення Міністерства оборони України від сплати послуг по обробці вантажу відповідачем. В матеріалах справи відсутні докази подання Мінекономіки про звільнення за цією Угодою від сплати наданих господарюючими суб’єктами послуг.
Відповідно до статті 509 ЦК України зобов’язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов’язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов’язку. Судом апеляційної інстанції встановлено, що на підставі авіавантажних накладних № 25768400231, які є документом, що підтверджує укладання договору повітряного перевезення між перевізником та вантажовідправником, авіакомпанія “Австрійські авіалінії” взяла на себе зобов’язання доставити вантаж в місце призначення, тобто аеропорт (м. Київ). Оспорюваний вантаж доставлений до ДП “МА “Бориспіль” згідно з умовами Стандартної угоди ІАТА та угоди про здійснення наземного обслуговування літаків, яка укладена між відповідачем та авіакомпанією у формі Додатку В 1.1 № 2.5.10-12 від 13.07.2000. Згідно з цією угодою, аеропорт бере на себе зобов’язання по обслуговуванню вантажів, які надходять на склади ДП “МА “Бориспіль”. До переліку послуг належить - зберігання вантажу на складі тимчасового зберігання, повідомлення вантажоодержувача про прибуття вантажу, та його видача. Судом також встановлено, що вантажоутримувачем за авіавантажною накладною (ТОВ „ЮТС”) передані право на отримання вантажу та обов’язок щодо здійснення платежів за зберігання вантажу в ДП МА „Бориспіль” Міністерству оборони України на підставі довіреності від 14.02.2007р. №14/02.
Статтею 526 УК України передбачено, що зобов’язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог –відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.
Як вбачається із матеріалів справи, виставлений відповідачем рахунок –фактура від 04.10.2004р. №1420 не сплачений.
Відповідно до статті 546 ЦК України виконання зобов’язання може забезпечуватися притриманням. Таким чином, відповідач правомірно володіє річчю, що підлягає передачі боржникові або особі, вказаній боржником, і керуючись положеннями статті 594 ЦК України має право притримати її у себе до виконання боржником зобов’язання щодо оплати цієї речі або відшкодування кредиторові пов'язаних з нею витрат та інших збитків.
Враховуючи наведене колегія апеляційного господарського суду вважає безпідставним та не обґрунтованим висновок суду першої інстанції про задоволення позовних вимог, оскільки матеріали справи не містять фактичних даних, які б свідчили про безпідставне утримання відповідачем спірного вантажу.
Апеляційний господарський суд вважає помилковим висновок суду першої інстанції щодо порушення відповідачем права власності Міністерства оборони на спірний вантаж, оскільки судом першої інстанції не встановлено взагалі незаконності утримання вантажу відповідачем.
Окрім того, колегія суддів вважає невірним посилання місцевого суду на норму ст. 387 ЦК України, оскільки підставою для віндикації обов’язково повинно бути незаконне заволодіння чужим майном без відповідної правової підстави, що місцевим судом встановлено не було.
Отже, враховуючи вищенаведене, спростовується і висновок суду першої інстанції щодо порушення відповідачем права власності позивача на майно, яким є вантаж.
Відповідно до ст. 33 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.
Таким чином, колегія апеляційного суду, вважає, що позивачем не надано належних доказів на підтвердження своїх позовних вимог, а саме щодо порушення права власності, тому в задоволенні позовних вимог про зобов’язання Державне підприємство “Міжнародний аеропорт “Бориспіль” видати Міністерству оборони України зі складу тимчасового зберігання Служби поштово-вантажного обслуговування ДП “МА “Бориспіль” вантаж згідно авіаційних накладних від 04.09.2004 року за № 25768400231 та від 09.09.2004 року за №25768400231 необхідно відмовити повністю.
Відповідно до роз’яснень, що викладені в постанові Пленуму Верховного Суду України від 29.12.1976 р. № 11 “Про судове рішення” зі змінами та доповненнями, рішення є законним тоді, коли суд, виконавши всі вимоги процесуального законодавства і всебічно перевіривши обставини, вирішив справу у відповідності з нормами матеріального права, що підлягають застосуванню до даних правовідносин. Обґрунтованим визнається рішення, в якому повно відображені обставини, які мають значення для даної справи, висновки суду про встановлені обставини і правові наслідки є вичерпними, відповідають дійсності і підтверджуються достовірними доказами, дослідженими в судовому засіданні.
Рішення місцевого суду не відповідає зазначеним вимогам, оскільки не ґрунтується на всебічному, повному і об’єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності.
Задовольнивши позовні вимоги позивача, суд першої інстанції не вказав, в чому саме полягає доведеність безпідставного утримання відповідачем ватажу, що має істотне значення для вирішення справи по суті та не навів у своєму рішенні будь-яких обґрунтувань на підтвердження цього факту.
Враховуючи вищевикладене, колегія апеляційного суду вважає, що в порушення вимог ст. 43 ГПК України місцевим судом належним чином не досліджено обставини справи та не надано цим обставинам відповідну правову оцінку, в зв’язку з чим, рішення господарського суду Київської області від 01.09.2006 року у справі № 128/14-06 не відповідає фактичним обставинам справи та суперечить чинному законодавству України, у зв’язку з чим апеляційна скарга підлягає задоволенню, а рішення - скасуванню.
Відповідно до ст. 49 ГПК України судові витрати за розгляд позовної заяви та апеляційної скарги покладаються на позивача повністю.
Керуючись ст. ст. 99, 101, п. 2 ст. 103, п.п. 2, 3 ст. 104, ст. 105 ГПК України, Київський міжобласний апеляційний господарський суд
п о с т а н о в и в :
1. Апеляційну скаргу Державного підприємства “Міжнародний аеропорт “Бориспіль” на рішення господарського суду Київської області від 01.09.2006 року у справі №128/14-06 задовольнити.
2. Рішення господарського Київської області від 01.09.2006 року у справі №128/14-06 скасувати повністю та прийняти нове.
3. В задоволенні позовних вимог відмовити повністю.
4. Стягнути з Міністерства оборони України (03168, м. Київ, Повітрофлотський пр-т, 6; код 2290305) на користь Державного підприємства “Міжнародний аеропорт “Бориспіль” (08307, Київська область, м. Бориспіль; код 20572069) державне мито за розгляд апеляційної скарги –3401 (три тисячі чотириста одна) грн. 03 коп. Видати наказ.
5. Доручити місцевому господарському суду видати наказ.
6. Матеріали справи повернути до місцевого господарського суду.
Головуючий Фаловська І.М.
Судді
Мамонтова О.М.
Жук Г. А.