Справа № 2-а-852/2010

П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М        У К Р А Ї Н И

16 листопада 2010 року                                                         cмт. Липова Долина

            Липоводолинський районний суд Сумської області у складі: головуючого – судді Сибільова О.В.,

                                                                                                                     при секретарі  -  Горкуші Н.І.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в смт. Липова Долина справу за позовом ОСОБА_2 до Липоводолинського районного центру соціальних служб для сім’ї, дітей та молоді, третя особа – Липоводолинська районна державна адміністрація,

про скасування наказу, поновлення на роботі, стягнення заробітку за час вимушеного прогулу та відшкодування моральної шкоди ,

В С Т А Н О В И В :

ОСОБА_2 звернулась до суду з позовом про скасування наказу про звільнення, поновлення на роботі, стягнення середнього заробітку та відшкодування моральної шкоди.

ОСОБА_2 свої вимоги мотивує тим, що з 13 квітня 1999 року працювала на посаді спеціаліста Липоводолинського районного центру соціальних служб для сім’ї, дітей та молоді (далі по тексту – Липоводолинський РЦСССДМ). 16 липня 2010 року наказом № 30 директора Липоводолинського РЦСССДМ була звільненна згідно п. 3 ст. 40 та п. 2 ст. 147 КЗпП України. Вважає незаконним та безпідставним наказ про звільнення, оскільки не порушувала трудової дисципліни. Просить суд скасувати незаконний наказ про звільнення, поновити на роботі, стягнути середній заробіток та відшкодувати моральну шкоду.

Представник відповідача Липоводолинського РЦСССДМ в судове засідання зявився, заперечень проти позову не надав, посилаючись на те, що питання про звільнення позивача вирішувалось колишнім директором установи, залишає вирішення цього спору на розсуд суду (а.с. 15).

Представник третьої особи Липоводолинської районної державної адміністрації (далі по тексту – Липоводолниської РДА) в судове засідання з’явився, заперечень проти позову не надав, посилаючись на те, що питання про звільнення позивача вирішувалось колишнім директором установи, залишає вирішення цього спору на розсуд суду (а.с. 16).

Суд, заслухавши сторони по справі, дослідивши докази, вважає позов ОСОБА_2 обґрунтованим та таким, що підлягає частковому задоволенню з наступних підстав.

Судом встановлено, що з 13 квітня 1999 року ОСОБА_2 працювала на посаді спеціаліста І категорії Липоводолинського РЦСССДМ, згідно розпорядження голови Липоводолинської РДА № 107 від 07 квітня 1999 року, була державним службовцем, з присвоєним рангом (а.с. 25).

Наказом директора Липоводолинського РЦСССДМ Яковенко О.А. № 3-к від 27 січня 2010 року до ОСОБА_2 за порушення трудової дисципліни було застосовано дисциплінарне стягнення – догану (а.с. 28).

Ця обставина не спростовується та не заперечується сторонами. Наказ позивачкою оскаржений не був, вважається судом законним.

Наказом директора Липоводолинського РЦСССДМ Яковенко О.А. № 30 від 16 липня 2010 року згідно п. 3 ст. 40 та п. 2 ст. 147 КЗпП України до ОСОБА_2 за систематичне порушення трудової дисципліни застосоване дисциплінарне стягнення – звільнення (а.с. 27).

Зазначений наказ № 30 від 16 липня 2010 року є незаконним та необґрунтованим в зв’язку з наступним.

Відповідно до п. 3 ст. 40 КЗпП України, трудовий договір може бути розірваний власником чи уповноваженим ним органом у випадку систематичного невиконання працівником без поважних причин обов’язків, покладених на нього трудовим договором або правилами внутрішнього трудового розпорядку, якщо до працівника раніше застосовувалися заходи дисциплінарного стягнення.

Згідно п. 2 ч. 1 ст. 147 КЗпП України, за порушення трудової дисципліни до працівника може бути застосовано один з заходів стягнення – звільнення.

Перевіряючи відповідність підстав звільнення особи з публічної служби чинному законодавству та дотримання суб'єктом владних повноважень процедури звільнення, організація повинна навести конкретні факти допущеного ним невиконання вказаних обов'язків, зазначити, коли саме вони мали місце, які і коли проступки вчинив працівник після застосування до нього стягнень.

Крім того, при обранні виду стягнення власник або уповноважений ним орган повинен врахувати ступінь тяжкості вчиненого проступку і заподіяну шкоду, обставини, за яких вчинено проступок, і попередню роботу працівника.

Відповідачем по справі не надано жодних доказів систематичності невиконання ОСОБА_2 трудової дисципліни, не наведені проступки, за які до неї застосоване адміністративне стягнення – звільнення, не надано обґрунтування застосування до неї саме цього стягнення.

Заперечення на позовну заяву відповідача від 25 серпня 2019 року (а.с. 53) не містять також доказів систематичності порушень з боку позивача та не дають суду відомостей, за які саме проступки її було звільнено після накладення адміністративного стягнення.

Посилання відповідача на пояснювальну записку ОСОБА_2 (а.с. 55) також не можуть бути підставою для звільнення, оскільки в них позивач пояснює виконання окремих доручень керівника Яковенко О.А., які не є суттєвими та грубими порушеннями трудової дисципліни.

Крім того, суд вважає, що кожний проступок, яким підтверджується систематичність невиконання трудових обов’язків, повинен бути зафіксований документально (відповідний акт, висновок про проведення перевірки за цими фактами, тощо). Директором центру Яковенко О.А. таких дій проведено не було, тому суд не вважає ці документи (пояснювальні записки) належними доказами на обґрунтування законності звільнення позивача з посади.

Не може бути визнаний належним доказом на обґрунтування законності звільнення позивача і акт (а.с. 61), що складений за фактом розірвання пояснювальної записки, оскільки він не підтверджує факту порушення трудової дисципліни.

Відповідно до ч. 1 ст. 43 КЗпП України, розірвання трудового договору згідно п. 3 ст. 40 КЗпП України може бути проведено лише за попередньою згодою виборного органу (профспілкового представника) первинної профспілкової організації, членом якої є працівник.

Згідно довідки № 68/04-10 від 10 листопада 2010 року, ОСОБА_2 є членом районної  профспілкової організації (а.с. 18).

Як пояснила Ємець Н.І. – профгрупорг районної профспілкової організації, погодження звільнення ОСОБА_2 з профспілковою організацією проведено не було (а.с. 9, 96).

Тому непереконливими є заперечення Яковенко О.А. про відсутність такої профспілкової організації та про законність звільнення позивача (а.с. 53).

Доказом незаконності звільнення ОСОБА_2 з займаної посаді є і акт перевірки, складений Державним інспектором праці № 18-16-056/1017 від 29 жовтня 2010 року, згідно якого підтверджуючих документів, щодо фактів систематичного порушення ОСОБА_2 трудової дисципліни, допущеної нею, для перевірки не надано, від порушника не витребуване письмове пояснення щодо порушень трудової та виконавчої дисципліни, без яких встановити чи дійсно відбувся факт систематичних порушень неможливо (а.с. 161).

Ч. 2 ст. 71 КАС України передбачає, що в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб’єкта владних повноважень обов’язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він не заперечує проти адміністративного позову.

Відповідачем по справі не надано доказів законності винесеного наказу та не доведено його правомірності.

Таким чином, суд приходить висновку, що наказ № 30 від 16 липня 2010 року є незаконним, підлягає скасуванню, а ОСОБА_2 необхідно поновити на роботі, згідно ст. 235 КЗпП України.

Відповідно до ч. 2 ст. 235 КЗпП України, суд повинен прийняти рішення про виплату позивачу середнього заробітку за час вимушеного прогулу за період з 17 липня 2010 року по день винесення постанови суду – 16 листопада 2010 року.

Згідно довідки № 71/04-10 від 15 листопада 2010 року виплаті позивачу за час вимушеного прогулу підлягає середній заробіток в сумі 5769 гривень 74 копійки (а.с. 8).

Сума середнього заробітку розрахована вірно, з нею погодились сторони по справі.

В частині заявленої позивачем вимоги про відшкодування моральної шкоди, суд вважає, що позов підлягає частковому задоволенню.

На підставі ст. 237-1 КЗпП України, стягненню з відповідача на користь позивача підлягає  компенсація за заподіяну їй моральну шкоду, яку суд оцінює в 500 грн. При визначенні розміру  грошового відшкодування завданої позивачеві моральної шкоди, суд приймає до уваги пояснення позивача про характер та ступінь моральних страждань, їх тривалість, наслідки від протиправних дій відповідача, виходить з засад розумності та справедливості.  

Судові витрати по справі, в зв’язку зі звільненням позивача від їх сплати, належить віднести на рахунок держави.

Оскільки позивачем не надано доказів понесених нею витрат на отримання правової допомоги по адміністративному позову, суд вважає за можливе не стягувати їх з відповідача.

Згідно ст. 256 КАС України належить допустити негайне виконання постанови суду в частині присудження виплати заробітної плати в межах суми стягнення за один місяць, а також поновлення на посаді.

На підставі п. 3 ч. 1 ст. 40, ч. 1 ст. 43, п. 2 ч. 1 ст. 147, ст.ст. 235, 237-1 КЗпП України, керуючись п. 15 ст. 3,  ст.ст. 11, 18 ч. 3, 19 ч. 2, 71, 159,  160-163, 256 КАС України, суд

П О С Т А Н О В И В :

    Позов ОСОБА_2 задовольнити частково.  

Визнати незаконним та скасувати наказ № 30 від 16 липня 2010 року по Липоводолинському районному центру соціальних служб для сім’ї, дітей та молоді «Про притягнення до дисциплінарної відповідальності ОСОБА_2.».

Поновити ОСОБА_2 на посаді спеціаліста І категорії Липоводолинського районного центру соціальних служб для сім’ї, дітей та молоді.

Стягнути з  Липоводолинського районного центру соціальних служб для сім’ї, дітей та молоді на користь ОСОБА_2 середній заробіток за час вимушеного прогулу – з 19 липня 2010 року по 16 листопада 2010 року в сумі 5769 гривень 74 копійки.

Стягнути з Липоводолинського районного центру соціальних служб для сім’ї, дітей та молоді на користь ОСОБА_2 на відшкодування моральної шкоди 500 гривень.

В іншій частині вимог позивача відмовити.

Допустити негайне виконання постанови суду в частині присудження виплати заробітної плати в межах суми стягнення за один місяць, а також поновлення на посаді.

Постанова може бути оскаржена до Харківського апеляційного адміністративного суду, через Липоводолинський районний суд Сумської області, шляхом подачі апеляційної скарги протягом 10 днів з дня складання постанови у повному обсязі.  

Постанова набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо її не було подано. У разі оскарження постанови, якщо вона не була скасованою, вона набирає законної сили після перегляду справи апеляційним судом.  

            Суддя                                                                                                О.В. Сибільов