Справа № 2-3137/2010  

  РІШЕННЯ  

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ  

  21 грудня 2010 року                 м. Запоріжжя  

  Орджонікідзевський районний суд м. Запоріжжя в складі: головуючого судді Геєць Ю.В., при секретарі Ровенській В.В., розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до Публічного акціонерного товариства «УкрСиббанк», треті особи приватний нотаріус Запорізького міського нотаріального округу Любіченковський Олег Олександрович, Національний банк України, в особі управління Національного банку України в Запорізькій області про визнання недійсними кредитного договору, договору поруки, договору іпотеки, -  

  ВСТАНОВИВ:  

Позивач ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом до ПАТ «УкрСиббанк», треті особи приватний нотаріус Запорізького міського нотаріального округу Любіченковський О.О., Національний банк України, в особі управління Національного банку України в Запорізькій області про визнання недійсними кредитного договору, договору поруки, договору іпотеки.  

У позові вказала, що 13.12.2007 року між позивачем та відповідачем було укладено кредитний договір № 11191038000 про надання позичальнику кредитних коштів у сумі 35 000,00 доларів США на строк з 13.12.2007року по 12.12.2017 року.  

В забезпечення зобов'язань за кредитним договором № 11268016000, 30.07.2007 року було укладено договір поруки № 11268016000/П, договір іпотеки № 11268016000/3.  

Відповідно до п.3.1.3. кредитного договору № 11268016000 «Банк має право... вимагати від Позичальника дострокового повернення всієї наданої йому суми кредиту...», що прирівнюється до фактичного розірвання Кредитного договору. Тому умова Відповідача, щодо вимоги дострокового розірвання кредитного договору є несправедливою.  

На момент укладання кредитного договору №11268016000 сторонами було досягнуто домовленості щодо надання відповідачем позивачу кредиту в іноземній валюті в розмірі 35 000 доларів США, що в гривневому еквіваленті за курсом НБУ складає 176 750 грн.  

Приймаючи до уваги положення п. „в” ч. 4 ст. 5 Декрету Кабінету Міністрів України „Про систему валютного регулювання і валютного контролю" та враховуючи обставини щодо укладання спірного договору на умовах надання кредиту в іноземній валюті, позивач вважає, що вказана валютна операція потребує отримання однією із сторін індивідуальної ліцензії.  

Проте, індивідуальна ліцензія на надання АК1Б «УкрСиббанк» та отримання ОСОБА_1 кредиту в іноземній валюті у жодної із сторін за кредитним договором № 11268016000 відсутня.  

Приймаючи до уваги, що в договорі визначено обов'язок щодо повернення кредиту та оплаті процентів за користування кредитом в іноземній валюті, можливо дійти висновку, що іноземна валюта - долар США - використовувалась у спірних правовідносинах між сторонами як засіб платежу, що потребує наявності індивідуальної ліцензії Національного банку України.  

Проте, вказана індивідуальна ліцензія у позивача або відповідача відсутня, внаслідок чого використання долару США як засобу платежу за кредитним договором № 1126801600С суперечить приписам п. г ч. 4 ст. 5 Декрету Кабінету Міністрів України „Про систему валютного регулювання і валютного контролю" та Положенню „Про порядок видач Національним банком України індивідуальних ліцензій на використання іноземної валюти не території України як засобу платежу”.  

Наявність у спірному кредитному договорі положень щодо вираження грошових зобов'язань між позивачем та відповідачем в доларах США за відсутності у сторін індивідуальної ліцензії на надання відповідачем кредиту в іноземній валюті, та використанні позивачем долару США як засобу платежу за кредитним договором № 11268016000 суперечить, на думку позивача, приписам ст. 99 Конституції України, ст.ст. 524. 533 Цивільного кодексу України, ст. З Декрету Кабінету Міністрів України „Про систему валютного регулювання і валютного контролю", ст. 35 Закону України „Про Національний банк України".  

У зв’язку з чим, позивачем ставиться питання про визнання недійсним з моменту його вчинення кредитного договору на підставі ст.ст. 203, 215 ЦК України.  

Також, позивач вважає, що подальше виконання кредитного договору на раніше досягнутих між сторонами умовах порушує принцип справедливості, коли позичальник повинен нести великі майнові втрати, в зв'язку зі зміною обставин (курсові коливання), що не залежать від нього при цьому кредитор не несе жодних валютних ризиків. Зазначене, на думку позивача, свідчить про істотну зміну обставин та неможливість виконання кредитного договору на раніше досягнутих між сторонами умовах.  

Також позивачем ставиться питання про визнання недійсними договору поруки № 11268016000/П, договору іпотеки № 11268016000/3 від 13.12.2007 року на підставі ч. 2 ст. 548 ЦК України.  

За позовом позивач просить визнати недійсними укладені між АКІБ «УкрСиббанк» та ОСОБА_1 кредитний договір № 11268016000 від 13.12.2007 року, договір поруки № 11268016000/П та договір іпотеки № 11268016000/3 від 13.12.2007 року, надати ОСОБА_1 розстрочку виконання рішення строком на п'ять років, зобов'язати приватного нотаріуса Запорізького міського нотаріального округу Задачину Н.В. зняти заборону, зареєстровану в реєстрі за № 3453.  

У судовому засіданні представник позивача позовні вимоги підтримав повністю, просить їх задовольнити у повному обсязі, на підставах зазначених у позові.  

Представник відповідача у судовому засіданні позов не визнав, просить відмовити у його задоволенні посилаючись на безпідставність позовних вимог.  

Третя особа приватний нотаріус Любіченковський О.О. не з’явися в судове засідання, про день та час слухання справи повідомлений у встановленому законом порядку, причину неявки суду не повідомив.  

Представник третьої особи Національного банку України, в особі управління національного банку України в Запорізькій області не з’явися в судове засідання, надав до суду письмові пояснення на позов, відповідно до яких, вважає, що відсутні встановлені законом підстави для задоволення позову.  

Заслухавши пояснення учасників процесу, розглянувши матеріали справи, оцінивши докази у сукупності, суд дійшов до наступного висновку.  

Судом встановлено, що 13.12.2007 року між АК1Б «УкрСиббанк» (правонаступником є АТ «УкрСиббанк») та ОСОБА_1 укладено Договір про надання споживчого кредиту № 11268016000 (далі – Кредитний договір), відповідно до якого Банк зобов’язується надати Позичальнику, а Позичальник зобов’язується прийняти, належним чином використовувати і повернути Банку кредит (грошові кошти) в іноземній валюті в сумі 35000,00 доларів США та сплатити проценти, комісії в порядку і на умовах, визначених цим Договором. Вказана сума кредиту дорівнює еквіваленту 176750,00 гривень за курсом Національного банку України (далі – НБУ) на день укладення договору.  

Відповідно до п. 1.2.2  Кредитного договору Позичальник зобов’язаний повернути кредит у повному обсязі в терміни та розмірах, що встановлені графіком погашення кредиту згідно Додатку №1 до Договору, але в будь-якому випадку не пізніше 12 грудня 2017 року, якщо тільки не застосовується інший термін повернення кредиту відповідно до умов цього договору та/або згідно умов відповідної угоди.  

Відповідно до п. 3.4.1. Позичальник зобов’язується використовувати кредит на зазначені у цьому Договорі цілі, а також повернути суму кредиту, і сплатити плату за кредит й інші грошові платежі на рахунок Банку в порядку та на умовах, передбачених цим Договором, а саме на рахунок № 3739111268016 в АКІБ «Укрсиббанк», код Банку (МФО) 351005. Кредит вважається повернутим в момент зарахування грошової суми в повному обсязі на зазначений в цьому пункті рахунок Банку.  

Банк як кредитор виконав свої зобов’язання щодо надання кредиту, відповідно, Позичальник зобов’язаний належно виконувати всі свої зобов’язання за Кредитним договором, зокрема, повертати суму кредиту, а також сплачувати проценти за користування кредитними коштами в тій валюті, в якій йому було надано кредит.  

Відповідач свої зобов’язання за Договором, відповідно до п. 1.5. Кредитного договору, виконав.  

Належне виконання сторонами прийнятого на себе зобов’язання, передбачено як умовами Кредитного договору, так і нормами чинного законодавства України, зокрема, Цивільним кодексом України.  

Відповідно до ст. 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти. Тобто, отримуючи кредит Позичальник зобов’язується повернути суму кредиту, а також сплатити проценти в розмірі та на умовах, передбаченими Кредитним договором.  

Відповідно до ст. 3 ЦК України, загальними засадами цивільного законодавства є, зокрема, свобода договору, яка полягає у визнанні за суб’єктом цивільного права можливості укладати договори (або утримуватись від укладення договорів) і визначати їх зміст на свій розсуд відповідно до досягнутої з контрагентом домовленості.  

Відповідно до ст. 55 Закону України «Про банки і банківську діяльність»  відносини банку з клієнтом регулюються  законодавством України, нормативно - правовими  актами Національного банку України та угодами ( договорами) між клієнтом та банком.  

Кредитний договір є консенсуальним, оплатним та двостороннім. Кредитний договір вважається укладеним з моменту досягнення згоди по всім істотним умовам договору. Отже, кредитний договір, укладений між Позивачем та Відповідачем, є укладеним, про що свідчать підписи кожної із сторін на кожному аркуші договору, і є обов’язковим до виконання сторонами відповідно до ст. 526 ЦК України, згідно вимог якої зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог – відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.  

Відповідно до ст. 525 ЦК України, одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.  

Стаття 629 ЦК України встановлює, що договір є обов`язковим до виконання сторонами.  

Виходячи з положень ст. 215 ЦК України та згідно з роз’ясненнями Пленуму Верховного  Суду України в п. 7 постанови № 9 "Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними" від 6 листопада 2009 року правочин може бути визнаний недійсним лише з підстав, визначених законом, та із застосуванням наслідків недійсності, передбачених законом.    

Такими підставами є недодержання в момент вчинення правочину стороною вимог, які встановлені частинами першою – третьою, п’ятою та шостою ст. 203 ЦК України.  

Загальними вимогами для чинності правочину згідно ст. 203 ЦК України є:  

1. Зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства.  

2. Особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності.      

3. Волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі.  

4. Правочин має вчинятися у формі, встановленій законом.  

5. Правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.  

Договір про надання споживчого кредиту № 11268016000 від 13.12.2007 року не суперечить загальним принципам цивільного права, положенням законів, галузевих законодавчих актів та нормативно-правових актів, прийнятих відповідно до Конституції України.  

Позивач на дату укладення Договору, який є предметом спору, мав необхідний обсяг цивільної дієздатності, що не заперечується ним.  

Зовнішнє волевиявлення Позивача відповідало його внутрішній волі, що підтверджується п. 8.3. Кредитного договору, відповідно до якого, зокрема, підписанням Кредитного договору Позичальник підтверджує, що повністю розуміє всі умови цього Договору, свої права та обов’язки за договором і погоджується з ними.  

Правочин вчинено у формі, встановленій законом, а саме: в письмовій формі, відповідно до вимог ст.ст.207, 208 ЦК України та підписаний власноручно Позивачем. Правочин спрямований на реальне настання правових наслідків на отримання грошових коштів на споживчі потреби.  

З огляду на вищевикладене, правові підстави для визнання кредитного договору недійсним відсутні.  

Кредитний договір був укладений Позивачем відповідно до вільного волевиявлення при досягненні згоди по всім істотним умовам договору.  

Отже, відсутні правові підстави для визнання недійсними на підстави ч. 2 ст. 548 ЦК України Договору поруки № 11268016000/П та Договору іпотеки № 11268016000/З від 13.12.2007 року, посвідченого приватним нотаріусом Запорізького міського нотаріального округу Любіченковським О.О.,  зареєстр. в реєстрі за № 2595.  

Відповідно до статті 192 ЦК України іноземна валюта може використовуватися в Україні у випадках і в порядку, встановлених законом.  

Відповідно до ч. 3 ст. 533 ЦК України використання іноземної валюти, а також платіжних документів в іноземній валюті при здійсненні розрахунків на території України за зобов'язаннями допускається у випадках, порядку та на умовах, встановлених законом.  

Законодавчими актами, що встановлюють право банку здійснювати операції в іноземній валюті, є: ЗУ «Про банки і банківську діяльність», Декрет КМУ «Про систему валютного регулювання і валютного контролю», ЗУ «Про Національний банк України». Зазначені нормативні акти визначають, що банк має право здійснювати свою діяльність на підставі виданої НБУ ліцензії.  

28 жовтня 1991 року Національним банком України АТ «УкрСиббанк» видано банківську ліцензію № 75 на право здійснювати банківські операції, в тому числі щодо розміщення залучених коштів від свого імені, на власних умовах та на власний ризик, та письмовій Дозвіл № 75 – 3 на право здійснювати операції з валютними цінностями.  

Відповідно до ч. 3 ст. 14 ГК України ліцензія – це документ державного зразка, який засвідчує право суб'єкта господарювання на провадження зазначеного в ньому виду господарської діяльності за умови виконання ліцензійних умов. Відносини, пов'язані з ліцензуванням певних видів господарської діяльності, регулюються законом.  

Законом України «Про банки і банківську діяльність» визначено, що Банк має право здійснювати банківську діяльність тільки після отримання банківської ліцензії, банківська ліцензія надається Національним банком України (ст. 19).  

Відповідно до ст. 47 Закону України «Про банки і банківську діяльність» на підставі банківської ліцензії банки мають право здійснювати операції з розміщення залучених коштів від свого імені, на власних умовах та на власний ризик. Частиною 1 ст. 49 цього Закону розміщення залучених коштів від свого імені визнається кредитною операцією.  

Відповідно до ст. 2 Закону України «Про банки і банківську діяльність» коштами є гроші у національній або іноземній валюті чи їх еквівалент. Таким чином, відповідно до положень ЗУ «Про банки і банківську діяльність» банк на підставі банківської ліцензії має право здійснювати кредитування в іноземній валюті.  

Таким чином, Банк має право здійснювати операції з іноземною валютою, у тому числі операції з надання в кредитів в іноземній валюті на підставі отриманої від Національного банку банківської ліцензії та дозволу на здійснення валютних операцій, а тому вираження в іноземній валюті грошового зобов’язання за Кредитним договором відповідає вимогам законодавства.  

Висновок Позивача про обов’язковість отримання Банком або позичальником індивідуальних ліцензій Національного банку України для здійснення валютних операцій є безпідставним та спростовується наступним.  

Відповідно до ст. 5 Декрет КМУ «Про систему валютного регулювання і валютного контролю» Національний банк України видає індивідуальні та генеральні ліцензії на здійснення валютних операцій, які підпадають під режим ліцензування згідно з цим Декретом.  

Генеральні ліцензії видаються комерційним банкам та іншим фінансовим установам України, національному оператору поштового зв'язку на здійснення валютних операцій, що не потребують індивідуальної ліцензії, на весь період дії режиму валютного регулювання.          

Індивідуальні ліцензії видаються резидентам і нерезидентам на здійснення разової валютної операції на період, необхідний для здійснення такої операції.  

Тобто, виходячи з положень ст. 5 Декрету, можна зробити висновок, що генеральні ліцензії видаються Національним банком лише певному колу суб’єктів: банкам, фінустановам та оператору поштового зв'язку на здійснення ними валютних операцій на постійній основі. Натомість індивідуальні ліцензії можуть видаватися всім суб’єктам (резиденти і нерезиденти) на здійснення лише разової валютної операції, при цьому у Декреті визначено вичерпний перелік таких операцій.  

Національним банком України прийнято «Положення про порядок видачі банкам банківських ліцензій, письмових дозволів та ліцензій на виконання окремих операцій» (затв. постановою Правління НБУ від 17 липня 2001 року № 275), відповідно до п. 5.3. якого письмовий дозвіл на здійснення операцій з валютними цінностями є генеральною ліцензією на здійснення валютних операцій згідно з Декретом Кабінету Міністрів України «Про систему валютного регулювання і валютного контролю» від 19.02.1993 за № 15 – 93.        

Відповідно до п. 2.3 зазначеного Положення за умови отримання письмового дозволу Національного банку банки мають право здійснювати операції з валютними цінностями по залученню та розміщення іноземної валюти на валютному ринку України.  

Оскільки Банк отримав банківську ліцензію та дозвіл Національного банку на здійснення операцій з валютними цінностями, він має право на постійній основі здійснювати операції з щодо розміщення іноземної валюти.  

Відповідно до п.«в» ч. 4 ст. 5 Декрету індивідуальні ліцензії видаються на операції з надання і одержання резидентами кредитів в іноземній валюті, якщо терміни і суми таких кредитів перевищують встановлені законодавством межі.  

Тому висновок Позивача про обов’язковість отримання Банком або Позичальником індивідуальної ліцензії для кредитування в іноземній валюті незалежно від сум та термінів грошових коштів, які надаються банком, суперечить положенням ст. 19 Конституції України, за якими правовий порядок в Україні ґрунтується на засадах, відповідно до яких ніхто не може бути примушений робити те, що не передбачено законодавством. Оскільки чинним законодавством не встановлені будь-які обмеження чи вимоги щодо сум та термінів кредитів в іноземній валюті, які надаються або залучаються резидентами України, Банк не має зобов’язань щодо отримання індивідуальних ліцензій Національного банку для надання кредитів в іноземній валюті резидентам.  

Зазначений висновок також підтверджений самим Національним банком України, який у своєму листі від 29.05.2001 року № 28-313/2178 з посиланням на норми Декрету КМУ «Про систему валютного регулювання і валютного контролю» визначив, що здійснення резидентами операцій по отриманню та наданню кредитів в іноземній валюті не потребує індивідуальної ліцензії Національного банку України.  

Таким чином, банк має право на постійній основі здійснювати діяльність з надання кредитів в іноземній валюті на підставі отриманої від Національного банку України банківської ліцензії на здійснення валютних операцій без отримання індивідуальної ліцензії.  

Аналіз положень ст. 47 та ст. 49 Закону України «Про банки і банківську діяльність», та ст. 5 Декрету Кабінету Міністрів України «Про систему валютного регулювання і валютного контролю» дозволяє зробити висновок, що наявність у банку генеральної ліцензії на здійснення валютних операцій є достатньою підставою для здійснення Банком операцій з валютними цінностями, в тому числі операцій з використання іноземної валюти як засобу платежу.  

Відповідно до п. 1.5 Положення про порядок видачі Національним банком України індивідуальних ліцензій на використання іноземної валюти на території України як засобу платежу, затвердженого постановою НБУ від 14.11.2004 року № 483, використання іноземної валюти як засобу платежу без ліцензії дозволяється якщо ініціатором або отримувачем за валютною операцією є уповноважений банк (ця норма стосується лише тих операцій уповноваженого банку, на здійснення яких Національний банк видав йому банківську ліцензію та письмовий дозвіл на здійснення операції з валютними цінностями).  

Таким чином, Національний банк України у своєму нормативно-правовому акті підтвердив позицію, закріплену в Декреті, та встановив, що операції з використання іноземної валюти як засобу платежу на території України дозволяється без отримання індивідуальної ліцензії, якщо однією стороною операції є банк, який має генеральну ліцензією.  

Як зазначено вище АТ «УкрСиббанк» отримав від НБУ банківську ліцензію № 75 на право здійснювати банківські операції, в тому числі щодо розміщення залучених коштів від свого імені, на власних умовах та на власний ризик, та письмовій Дозвіл № 75 – 3 на право здійснювати операції з валютними цінностями, що є генеральною ліцензією на здійснення валютних операцій згідно з Декретом Кабінету Міністрів України «Про систему валютного регулювання і валютного контролю», тому використання Банком і Позичальником іноземної валюти як засобу платежу за Кредитним договором відповідає вимогам чинного законодавства.  

Таким чином, аналіз вищезазначених нормативно-правових актів України дозволяє зробити висновок, що надання Банком кредиту в іноземній валюті та повернення позичальником такого кредиту здійснюється на підставі генеральної ліцензії на здійснення валютних операцій, виданої Банку Національним банком України, та не потребує отримання Банком чи позичальником індивідуальної ліцензії на операцію з надання і одержання резидентами кредитів в іноземній валюті, та операцію з використання іноземної валюти на території України як засобу платежу або як застави.  

В позовній заяві Позивач зазначає, що суттєвою зміною обставин він вважає різке знецінення національної валюти у відношенні до долару США (майже 80 %). Відповідно до умов договору, він повинен купувати готівкову валюту (долар США) для погашення кредиту та нести видатки, які майже на 80 % перевищують ті, які Позивач планував при укладенні кредитного договору.  

На підставі чого, Позивач робить висновок про істотну зміну обставин та неможливість виконання кредитного договору на раніше досягнутих між сторонами умовах.  

Даний висновок Позивача є необґрунтованим, виходячи з наступного.  

Діючим законодавством не передбачений стабільний курс долару США до національної валюти – гривні. Відповідно до ст. 36 Закону України «Про Національний банк України», офіційний курс гривні до іноземних валют встановлюється банком. Згідно з ч. 1 ст. 8 Декрету Кабінетів Міністрів України «Про систему валютного регулювання та валютного контролю», валютні курси встановлюються Національним банком України за погодженням з Кабінетом Міністрів України.    

Поряд з цим, Положенням  «Про встановлення офіційного курсу гривні до іноземних валют та курсу банківських металів», затвердженого Постановою Правління НБУ № 496 від 12.11.2003 року, визначається, що офіційний курс гривні до іноземних валют, зокрема до долару США, установлюється щоденно. Для розрахунку курсу гривні до іноземних валют використовується інформація про котирування іноземних валют станом на останню дату.  

З наведеного можливо зробити висновок, що стабільність курсу гривні до іноземних валют законодавчо не закріплена.  

Таким чином, при укладенні цього договору в іноземній валюті (доларах США) та беручи на себе певні обов'язки щодо погашення цього кредиту саме в доларах США, сторони за договором, (перш за все позивач), повинні були усвідомлювати, що курс національної валюти України до долару США не є незмінним, та те, що зміна цього курсу можливо настане, а тому повинні були передбачити та врахувати підвищення валютного ризику за цим договором.    

Позивач, згідно з ч. 2 ст. 1056 Цивільного кодексу України, мав право відмовитися від одержання кредиту частково або в повному обсязі, повідомивши про це кредитодавця. Окрім того, відповідно до п. 6 ст. 11 Закону України «Про захист прав споживачів» у позивача існувала можливість в 14-денний термін відмовитись від кредиту, проте цим правом він не скористався.  

Отже, оцінюючи всі фінансові ризики, позивач не відмовився від отримання кредитних коштів саме в валюті долари США.    

З огляду на вищевикладене, безпідставне посилання Позивача на істотну зміну обставин в силу ст. 652 ЦК України.  

Банк свої зобов’язання по договору виконав, надав кредитні кошти, позичальник отримав те, на що розраховував – отримання коштів для споживчих потреб.  

Таким чином, укладаючи спірний кредитний договір в іноземній валюті, сторони приймали на себе певні ризики, на випадок зміни валютного курсу та в момент укладення договору не мали будь – яких законних підстав вважати, що зміна встановленого валютного курсу не настане.      

Позивачем не доведено, що сторони при укладенні кредитного договору були впевнені в тому, що така зміна обставин не настане.      

На підставі вищевикладеного, суд вважає, що позовні вимоги позивача ОСОБА_1 – не підлягають задоволенню.  

Керуючись ст.ст. 3, 10, 11, 209, 212, 214, 215 ЦПК України, суд, -  

ВИРІШИВ:  

Позовні вимоги ОСОБА_1 до Публічного акціонерного товариства «УкрСиббанк», треті особи приватний нотаріус Запорізького міського нотаріального округу Любіченковський Олег Олександрович, Національний банк України, в особі управління Національного банку України в Запорізькій області про визнання недійсними кредитного договору, договору поруки, договору іпотеки, - залишити без задоволення.  

Рішення може бути оскаржене в апеляційному порядку до апеляційного суду Запорізької області через суд першої інстанції протягом десяти днів з дня його проголошення. Особи, які брали участь у справі, але не були присутні у судовому засіданні під час проголошення судового рішення, можуть подати апеляційну скаргу протягом десяти днів з дня отримання копії рішення.  

  Суддя                                               Ю.В.Геєць