Справа № 2-1127/2010  

РІШЕННЯ  

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ  

  03 грудня 2010 року                                                                                                       м. Запоріжжя  

  Орджонікідзевський районний суд м. Запоріжжя  у складі:  

головуючого судді: Геєць Ю.В.,  

при секретарі: Ровенській В.В.,  

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду м. Запоріжжя цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2, третя особа приватний нотаріус Запорізького міського нотаріального округу Андрєєва А.М. про визнання недійсним договору дарування, визнання права власності, -  

  ВСТАНОВИВ:  

У грудні 2009 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до ОСОБА_2, третя особа приватний нотаріус Запорізького міського нотаріального округу Андрєєва А.М. про визнання недійсним договору дарування, визнання права власності.  

У позові зазначив, що 25.10.2007 року був укладений договір дарування квартири АДРЕСА_1 між ним та його онукою, ОСОБА_2, посвідчений приватним нотаріусом Запорізького міського нотаріального округу Андрєєвою В.М., який зареєстровано в реєстрі за № 4235.  

Спірний договір був внесений до Державного реєстру правочинів за номером 2444044 та 28.11.2007 року зареєстрований в електронному Реєстрі прав власності на нерухоме майно.  

Згідно п. 1 спірного договору позивач подарував та передав безоплатно у власність, а відповідачка прийняла у дар у власність квартиру АДРЕСА_1  

Після укладення спірного договору відповідачка втратила до позивача, як до свого дідуся інтерес, фактично не приходить до нього та не доглядає його.  

Як зазначає у позові позивач він вважав, що ним фактично був укладений договір довічного утримання, за умовами якого він та його дружина будуть проживати в спірній квартирі, а відповідачка буде їх доглядати, забезпечувати продуктами, медичною допомогою, допомагати по господарству, оскільки він є тяжко хворою, літньою людиною, є інвалідом 2-ї групи безстроково, тому потребує в додатковому догляді, в зв'язку з чим і укладав відповідний договір довічного утримання з відповідачкою.  

Через те, що відповідачка після укладення договору відмовилася доглядати позивача, він звернувся до неї з вимогою його розірвати. Відповідачка погодилася розірвати договір, укладений між ними, склавши відповідну розписку, в якій вона відмовляється від переданої їй в дар квартири, так як відповідний договір був укладений під умовою.  

Як вказує позивач, спірний договір дарування квартири є удаваною угодою, так як фактично між сторонами 25.10.2007 року був укладений договір довічного утримання, за яким позивач передав у власність відповідачки належну йому квартиру № 64, що знаходиться в будинку № 75 по вул. Перемоги в м. ЗапоріжжЯ, а відповідачка зобов'язалася утримувати його, забезпечувати доглядом, харчуванням і необхідною допомогою.  

Крім того, позивач посилається на те, що спірний договір було укладено ним під впливом помилки, оскільки він помилився щодо обставин, які мають істотне значення. При підписанні договору він вважав, що передає у власність квартиру відповідачці, а вона буде нести обов'язок по довічному догляду за ним та його дружиною.  

Позивач просить визнати договір дарування недійсним, оскільки сторони фактично уклали договір довічного утримання, в зв'язку з тим, що відповідачка не виконує свого обов'язку по здійсненню догляду за позивачем, який на неї було покладено за договором довічного утримання, необхідно його розірвати, згідно ч. 1 ст. 755 ЦК України, при розірванні договору довічного утримання, застосувати правові наслідки розірвання договору довічного утримання, визначені ч. 1 ст. 756 , повернувши у власність позивача спірну квартиру.  

У судовому засіданні позивач та його представник підтримали позовні вимоги, наполягаючи на підставах та обставинах викладених у позові, просять суд задовольнити їх в повному обсязі.  

В судовому засіданні відповідач та її представник, позов не визнали, посилаючись на безпідставність позовних вимог, ОСОБА_2 пояснила, що відносини між нею та ОСОБА_1 були завжди добрі, та оскільки вона є інвалідом з дитинства, позивач разом з дружиною (бабусею) завжди їй допомагали матеріально, і зважаючи на те, що вона не мала свого житла запропонували їй подарувати спірну квартиру, так як на той момент проживали у Пологівському районі Запорізької області. Домовленостей між нею та позивачем щодо його утримання при укладенні договору дарування не велось, матеріальне забезпечення та стан здоров’я членів родини позивача не потребував будь-якої сторонньої допомоги. На день укладення договору відповідач не працювала, та сама потребувала у допомозі, яку їй і надавали дідусь та бабуся. На теперішній час дідусь з бабусею проживають у спірній квартирі, в яку в’їхали у травні 2009 року, зареєстровані в ній, будь які перешкод з її боку у користуванні квартирою відсутні. Також пояснила, що належним чином оформленої заяви про відмову від подарованої квартири до нотаріальної контори вона не подавала, а заяву яку додав до позову позивач вона написала 02.11. та 14.11.2009 року, тобто перед зверненням позивача до суду, оскільки не бажала вступати в конфлікт з дідусем.  

Тобто, на думку сторони відповідача, позивач, при укладенні договору дарування квартири не міг розраховувати на утримання обдарованою та усвідомлював юридичне значення своїх дій по даруванню. Вважають, що позов подано не через усвідомлення помилки у юридичному значенні вчинених дарувальником дій, а внаслідок зміни сімейних обставин і погіршення родинних відносин.  

Третя особа нотаріус Андрєєва А.М., надала заяву про розгляд справи у її відсутності, а також надала копії документів на підставі яких була посвідчена оспорювана угода.  

Заслухавши пояснення учасників процесу, допитавши свідків, дослідивши матеріали справи, суд дійшов висновку про те, що в задоволенні позовних вимог повинно бути відмовлено, з таких підстав.  

Згідно ст. 11 ЦПК України, суд розглядає цивільні справи не інакше як за заявою фізичних або юридичних осіб, у межах заявлених ними вимог і на підставі доказів, наданих сторонами й іншими особами, що беруть участь у справі.  

Статтею 60 ЦПК України передбачено, що кожна сторона зобов'язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, крім випадків, встановлених статтею 61 цього Кодексу. Докази подаються сторонами та іншими особами, які беруть участь у справі. Доказуванню підлягають обставини, які мають значення для ухвалення рішення у справі і щодо яких у сторін та інших осіб, які беруть участь у справі, виникає спір. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.  

Судом встановлено, що 25.10.2007 року ОСОБА_1 та ОСОБА_2, діючи добровільно і перебуваючи при здоровому розумінні та ясній пам’яті, розуміючи значення своїх дій та правові наслідки укладеного договору, попередньо ознайомлені нотаріусом з приписами цивільного законодавства, уклали договір, за яким ОСОБА_1 подарував ОСОБА_2 спірну квартиру, яка розташована за адресою: АДРЕСА_1 (а.с. 32).  

За договором дарування одна сторона (дарувальник) передає або зобов’язується передати в майбутньому другій стороні (обдарованого) безоплатно майно (дарунок) у власність; договір, що встановлює обов’язок обдарованого вчинити на користь дарувальника будь-яку дію майнового або немайнового характеру, не є договором дарування (стаття 717 Цивільного кодексу України).  

Позивачем ставиться питання про визнання недійсним оспорюваного договору з підстав передбачених ч. 1 ст. 229 та ч. 1 ст. 235 ЦК України.  

Згідно ч. 1 ст. 229 ЦК України зазначає, що якщо особа, яка вчинила правочин, помилилася щодо обставин, які мають істотне значення, такий правочин може бути визнаний судом недійсним. Істотне значення має помилка щодо природи правочину, прав та обов'язків сторін, таких властивостей і якостей речі, які значно знижують її цінність або можливість використання за цільовим призначенням. Помилка щодо мотивів правочину не має істотного значення, крім випадків, встановлених законом.  

Згідно ст. 235 ЦК України удаваним є правочин, який вчинено сторонами для приховання іншого правочину, який вони насправді вчинили. Якщо буде встановлено, що правочин був вчинений сторонами для приховання іншого правочину, який вони насправді вчинили, відносини сторін регулюються правилами щодо правочину, який сторони насправді вчинили.  

Дослідивши та проаналізувавши в судовому засіданні укладений між сторонами договір дарування квартири АДРЕСА_1 від 25.10.2007 року, суд прийшов до висновку, що зміст цього правочину не суперечить вимогам чинного законодавства.  

При посвідченні вказаного договору, нотаріусом було встановлено та перевірено наявність у осіб, які вчиняли правочин, необхідний обсяг цивільної дієздатності.  

Відповідно до п. 9 договору сторони підтверджують, що договір не приховує іншого правочину і спрямований на настання наслідків, які обумовлені в ньому, а також укладення цього договору не пов’язано з виникненням у обдарованої будь-яких дій майнового або не майнового характеру на користь дарувальника зараз або в майбутньому.  

Відповідно до п. 12 договору усі витрати по складанню та оформленню цього договору сплачує дарувальник.  

Крім того, на підтвердження права власності на квартиру ОСОБА_1 надав до нотаріальної контори витяг з реєстру прав власності на нерухоме майно № 15551200, виданий Орендним підприємством Запорізьким міжміським бюро технічної інвентаризації 10.08.2007 року за його заявою, свідоцтво про право власності на житло № 1689 від 30.08.1994 року (а.с. 33, 34).  

Також, ОСОБА_1 на ім’я нотаріуса Андрєєвої В.М. надав заяву, відповідно до якої стверджує, що спірна квартира є його особистою приватною власністю, не є спільною сумісною власністю і осіб, які б могли порушити питання про визнання за ним права власності на зазначену квартиру (а.с. 35).  

На підтвердження свого бажання подарувати спірну квартиру ОСОБА_1 на ім’я нотаріуса Андрєєвої В.М. надав також заяву, відповідно до якої стверджує, що на момент укладення договору дарування квартири, тобто на 25.10.2007 року у вищевказаній квартирі не прописані та не користуються нею малолітні та неповнолітні діти, тим самим інтереси дітей щодо житлових прав порушені не будуть (а.с. 37).  

Згідно наданої довідки нотаріусу Андрєєвій В.М. у спірній квартирі на час її дарування були прописані позивач ОСОБА_1 та ОСОБА_5 (батько відповідача).  

На підставі викладеного, суд встановив, що волевиявлення учасників правочину було вільним і відповідало їх внутрішній волі, правочин був спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.  

Враховуючи зміст, підписаного позивачами договору дарування, який не містить жодних застережень щодо обов’язку обдарованої утримувати дарувальника ОСОБА_1, а також вчинення державним нотаріусом дій, спрямованих на роз’яснення правових наслідків укладеного договору, суд приходить до висновку, що позивач розумів і повністю усвідомлювали факт дарування та його наслідки, а тому не помилявся щодо природи правочину, своїх прав та обов’язків за таким договором.  

У Постанові Пленуму Верховного Суду України, № 9 від 06.11.2009 року «Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними» (надалі Постанова), судам дано такі роз’яснення: правочин може бути визнаний недійсним лише з підстав, визначених законом, та із застосуванням наслідків недійсності, передбачених законом.  

Звернуто увагу судів на те, що зі змісту абзацу другого частини першої статті 218 ЦК України не може доводитися свідченням свідків не лише заперечення факту вчинення правочину або оспорювання окремих його частин, а й факт його вчинення, а також виконання зобов’язань, що виникли з правочину. Випадки, коли свідчення свідків допускаються як засіб доказування факту вчинення правочину, у ЦК України визначені прямо (частина друга статті 937, частина третя статті 949 ЦК України).  

Враховуючи зазначене, показання свідка ОСОБА_6 не можуть бути взяті до уваги суду, оскільки вони є недопустимим доказом по справі. До того ж, із самих показань цього свідка видно, що вона не була присутня при укладанні оспорюваного договору дарування, а свідчила лише про розмови, що відповідач повинна була доглянути їх з чоловіком, що само по собі не є доказом про намір ОСОБА_1 25.10.2007 року укласти договір довічного утримання. Зазначені докази не мають правового значення, оскільки угода дарування укладена та підписана безпосередньо позивачем.  

Посилання позивача та його представника, що 25.10.2007 року ОСОБА_1 з відповідачкою з’явилися до нотаріальної контори і уклали, як позивач вважав, договір довічного утримання, спростовані в судовому засіданні також поясненнями самого позивача, який в судовому засіданні 15.09.2010 року суду пояснив, що ініціатором укладання договору дарування був він, всі витрати по оплаті договору ніс він, нотаріус роз’яснювала йому зміст договору та наслідки укладення договору дарування, при укладені договору він розумів, що укладає договір дарування, оскільки довіряв онуці, після укладення договору він сказав своєму сину (батьку відповідача), що потрібно буде його доглядати. Підставою для звернення до суду стало те, що зі слухів йому стало відомо, що відповідач збирається продати спірну квартиру.  

Свідок ОСОБА_7 – подруга відповідача, свідчила про те, що у зв’язку з тим, що відповідач є інвалідом з дитинства не могла влаштуватися на роботу, дідусь та бабуся їй завжди допомагали, та оскільки вона була не забезпечена житлом запропонували їй подарувати квартиру.  

Свідок ОСОБА_8 – чоловік відповідача, суду пояснив, що про обставини справи йому відомо лише зі слів відповідача, про обставини укладення договору дарування йому не відомо.  

В п. 19 Постанови роз’яснено, що обставини, щодо яких помилилася сторона правочину (стаття 229 ЦК України), мають існувати саме на момент вчинення правочину. Особа на підтвердження своїх вимог про визнання правочину недійсним повинна довести, що така помилка дійсно мала місце, а також що вона має істотне значення. Не має правового значення помилка щодо розрахунку одержання користі від вчиненого правочину. Помилка внаслідок власного недбальства, незнання закону чи неправильного його тлумачення однією зі сторін не є підставою для визнання правочину недійсним.  

Позивач та його представник в судовому засіданні не довели, що у позивача, на момент укладання договору дарування, існувала помилка щодо природи правочину та/або їх прав і обов’язків за оспорюваним договором, а тому суд приходить до висновку, що позивач не довів, що така помилка дійсно мала місце на момент укладання договору.  

Як роз'яснено у п. 25 Постанови за удаваним правочином сторони умисно оформляють один правочин, але між ними насправді встановлюються інші правовідносини.  

Суд не встановив, передбачених законом підстав для визнання укладеного між сторонами договору дарування квартири недійсним, а також підстав для розірвання договору довічного утримання, оскільки в судовому засіданні не встановлено, що такий договір був укладений між сторонами, що сторони досягли всіх істотних умов договору, а тому приходить до висновку про безпідставність та необґрунтованість таких вимог позивача.    

Зміна волевиявлення сторони після сплину певного часу з дня укладання договору не може бути підставою для визнання договору недійсним та суперечить вимогам статті 727 Цивільного кодексу України.  

При цьому пояснення учасників судового розгляду, надані суду документи свідчать про те, що при посвідчені договору дарування ОСОБА_1 було проінформовано про його зміст та правові наслідки, зокрема, правові наслідки вчинення удаваного правочину, що підтверджується підписом позивача на договорі.  

Надані суду медичні документи про стан здоров’я позивача, свідчать про те, що лише у січні 2010 року вирішувалося питання про присвоєння позивачу групи інвалідності.  

Таким чином, позивачем не надано належних та допустимих доказів про те, що між сторонами не укладався договір дарування квартири і в дійсності виникли правовідносини щодо передачі квартири у власність відповідача за договором довічного утримання.  

Про дане свідчить, зокрема, ті обставини, що після укладення договору дарування, ОСОБА_1 не оспорював його, і погодився з тим, що його квартира подарована відповідачці, до суду з цього приводу до грудня 2009 року не звертався, будь-яких вимог відповідачці з приводу не надання допомоги не пред’являв, заявивши про це лише у позові про визнання недійсним договору дарування.  

Не спростовують висновків суду також надані суду позивачем заява написана ОСОБА_2 від 02.11.2009 року та 14.11.2009 року, тобто перед зверненням позивача до суду, оскільки належним чином оформленої заяви про відмову від подарованої квартири до нотаріальної контори ОСОБА_2 не подавала, та свідчать лише про зміни сімейних обставин і погіршення родинних відносин між сторонами з листопада 2009 року, та не бажання відповідача вступати в конфлікти з відповідачем.  

З урахуванням наведеного також відсутні підстави для визнання за позивачем права власності.  

За таких обставин, суд вважає, що в межах заявлених позовних вимог необхідно відмовити у задоволенні позову повністю.  

Керуючись ст.ст. 10, 11, 209, 212, 214, 215 ЦПК України, суд,  

  ВИРІШИВ:  

Позовні вимоги ОСОБА_1 до ОСОБА_2, третя особа приватний нотаріус Запорізького міського нотаріального округу Андрєєва А.М. про визнання недійсним договору дарування, визнання права власності -  залишити без задоволення.  

Рішення може бути оскаржене в апеляційному порядку до апеляційного суду Запорізької області через суд першої інстанції протягом десяти днів з дня його проголошення. Особи, які брали участь у справі, але не були присутні у судовому засіданні під час проголошення судового рішення, можуть подати апеляційну скаргу протягом десяти днів з дня отримання копії рішення.  

  Суддя                   Ю.В. Геєць