Справа № 2-1179/2010  

  Р І Ш Е Н Н Я  

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ  

(вступна та резолютивна частини)  

  07 жовтня 2010 року Маловисківський районний суд Кіровоградської області                                        в складі: головуючого у справі судді –   Глубоченка С.М.  

        при секретарі –   Стець Т.М.  

за участю:  позивача –   ОСОБА_1  

представника позивача –   ОСОБА_2  

відповідача –   ОСОБА_3  

представника відповідача –   ОСОБА_4  

третьої особи –   Сосновського А.В.  

розглянувши в відкритому судовому засіданні в м. Мала Виска цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_3 про визнання правочину недійсним, зустрічним позовом ОСОБА_3 до ОСОБА_1 про зобов’язання вчинити дії,  

  ВСТАНОВИВ:  

Зважаючи на складність у викладенні повного тексту рішення суду, пов’язаного з потребою у обґрунтуванні доводів учасників процесу, на що може бути витрачений значний час, суд вважає за необхідне проголосити його вступну та резолютивну частини.  

Керуючись статтями 10-11, 28-29, 57-60, 158, 179, 185, 208-209, 212, 214-215 ЦПК України,  

ВИРІШИВ   :  

В задоволенні позову ОСОБА_1 до ОСОБА_3 про визнання правочину недійсним – відмовити.  

Зустрічний позов ОСОБА_3 до ОСОБА_1 про зобов’язання вчинити дії – задовольнити.  

Зобов’язати ОСОБА_1 оформити установчі документи відповідно до умов договору купівлі-продажу від 05 березня 2010 року шляхом внесення змін до установчих документів фермерського господарства «ОСОБА_1».  

Стягнути з ОСОБА_1  на користь ОСОБА_3 понесені ним судові витрати – 17,00 грн. судового збору та 37,00 грн. – витрат на інформаційно-технічне забезпечення розгляду справи.  

Рішення може бути оскаржено в апеляційний суд Кіровоградської     області через Маловисківський районний суд Кіровоградської області протягом  десяти днів з дня проголошення рішення.  

  СУДДЯ                 С.М. ГЛУБОЧЕНКО  

    Справа № 2-1179/2010  

  Р І Ш Е Н Н Я  

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ  

  07 жовтня 2010 року Маловисківський районний суд Кіровоградської області                                        в складі: головуючого у справі судді –   Глубоченка С.М.  

        при секретарі –   Стець Т.М.  

за участю:  позивача –   ОСОБА_1  

представника позивача –   ОСОБА_2  

відповідача –   ОСОБА_3  

представника відповідача –   ОСОБА_4  

третьої особи –   Сосновського А.В.  

розглянувши в відкритому судовому засіданні в м. Мала Виска цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_3 про визнання правочину недійсним, зустрічним позовом ОСОБА_3 до ОСОБА_1 про зобов’язання вчинити дії,  

  ВСТАНОВИВ:  

22 липня 2010 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до ОСОБА_3 про визнання правочину недійсним, в якому просив суд визнати недійсним договір купівлі-продажу від 05 березня 2010 року, укладений в м. Мала Виска Кіровоградської області між ним та відповідачем, посвідчений приватним нотаріусом Маловисківського районного нотаріального округу Сосновським А.В.,  зареєстрований в реєстрі за № 204.  

В обґрунтування позову зазначив, що оскаржуваний договір не відповідає вимогам чинного законодавства, а саме статей 215, 203, 655, 656 ЦК України, Закону України «Про фермерські господарства», статті 53 Закону України «Про господарські товариства» від 19 вересня 1991 року, а тому повинен бути визнаний недійсним.    

24 вересня 2010 року ОСОБА_3 звернувся з зустрічним позовом до ОСОБА_1 про зобов’язання вчинити дії, в якому просив суд зобов’язати ОСОБА_1 оформити установчі документи відповідно до умов договору купівлі-продажу від 05 березня 2010 року шляхом внесення змін до установчих документів фермерського господарства «ОСОБА_1», обґрунтовуючи тим, що між ним та ОСОБА_1 був укладений договір купівлі-продажу від 05 березня 2010 року, згідно якого, останній продав йому Ѕ частку прав та обов’язків засновника і власника фермерського господарства «ОСОБА_1», однак ОСОБА_1 на день подачі зустрічного позову не вчинив жодних дій по внесенню відповідних змін до Статуту господарства.  

Ухвалою суду від 24 вересня 2010 року зустрічний позов прийнятий до спільного розгляду з первісним позовом, вимоги об’єднані в одне провадження з первісним позовом.  

В судовому засіданні позивач та його представник первісний позов підтримали з підстав, викладених в позовній заяві, просили позов задовольнити.    

Відповідач та його представник в судовому засіданні первісний позов не визнали повністю, просили в його задоволенні відмовити.  

Свої заперечення по первісному позову мотивували тим, що оскаржуваний договір купівлі-продажу укладено відповідно до норм чинного законодавства та він є таким, що не суперечить Цивільному кодексу України та Закону України «Про фермерське господарство». Послались на те, що  фермерське господарство, відповідно до статті 1 Закону України «Про фермерське господарство», є формою підприємницької діяльності громадян із створенням юридичної особи, які виявили бажання виробляти товарну   сільськогосподарську продукцію, займатися її переробкою та реалізацією з метою отримання  прибутку на  земельних  ділянках,  наданих  їм  для  ведення  фермерського господарства, відповідно до закону. Зазначили, що фермерське господарство «ОСОБА_1» не є господарським товариством і у своїй діяльності керується Законом України «Про фермерське господарство», при цьому, посилання позивача на Закон України «Про господарські товариства» взагалі є безпідставними та необґрунтованими.  

Третя особа по первісному позову Сосновський А.В. в судовому засіданні позов не визнав, підтримав позицію відповідача, просив в задоволенні первісного позову відмовити.  

Позивач по зустрічному позову та його представник позов підтримали з підстав, зазначених в зустрічному позові, просили його задовольнити.  

Відповідач по зустрічному позову та його представник в судовому засіданні зустрічний позов не визнали. Просили в його задоволенні відмовити, посилаючись на неможливість задоволення зустрічного позову лише на підставі розгляду судом вимоги про визнання правочину недійсним.  

В судовому засіданні 07 жовтня 2010 року проголошено вступну та резолютивну частину рішення.  

Вислухавши думку учасників процесу, дослідивши та проаналізувавши  матеріали справи судом встановлено наступне.  

05 березня 2010 року між ОСОБА_1 та ОСОБА_3 укладено договір купівлі-продажу частки прав та обов’язків засновника і власника фермерського господарства «ОСОБА_1». Такий договір посвідчений приватним нотаріусом Маловисківського районного нотаріального округу Кіровоградської області Сосновським А.В. 05 березня 2010 року та зареєстрований в реєстрі за № 204 (а.с.9).  

Згідно оскаржуваного договору відповідач по первісному позову придбав та прийняв у власність Ѕ частку прав та обов’язків засновника і власника фермерського господарства «ОСОБА_1» як цілісного майнового комплексу.  

Згідно пункту 4 оскаржуваного договору з моменту укладання договору до відповідача переходять усі права засновника господарства, передбачені його Статутом.  

Відповідно до частини 1 статті 202 ЦК України правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.  

Статтею 203 ЦК України передбачені загальні вимоги, додержання яких є необхідним для чинності правочину  

Так, як вбачається зі змісту зазначеної статті, зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства; особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності; волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі; правочин має вчинятися у формі, встановленій законом; правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним; правочин, що вчиняється батьками (усиновлювачами), не може суперечити правам та інтересам їхніх малолітніх, неповнолітніх чи непрацездатних дітей.  

Згідно частини 1 статті 215 ЦК України, підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами 1-3, 5, 6 статті 203 ЦК України.  

Аналізуючи вимоги щодо чинності правочину з урахуванням змісту оскаржуваного договору судом встановлено, що при укладанні спірного договору, приписи частин 1-3, 5, 6 статті 203 ЦК України сторонами додержані в повному обсязі.  

Сторони на час вчинення спірного правочину мали необхідний обсяг цивільної дієздатності, про що свідчить посвідчувальний напис нотаріуса на спірному договорі.  

Волевиявлення учасників правочину були вільним і відповідали їх внутрішній волі (пункт 17 спірного договору).  

Спірний правочин вчинено у письмовій формі, нотаріально посвідчений, що відповідає вимогам закону до його форми.  

Правові наслідки, що обумовлені спірним правочином спрямовані на їх реальне настання.  

Зміст спірного правочину не суперечить ЦК України, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства. Достатніх та допустимих доказів в підтвердження зворотного позивачем суду не надано.  

Відповідно до статті 1 Закону України «Про фермерське господарство», фермерське господарство є формою підприємницької діяльності громадян із створенням юридичної особи, які виявили бажання виробляти товарну   сільськогосподарську продукцію, займатися її переробкою та реалізацією з метою отримання  прибутку на  земельних  ділянках,  наданих  їм  для  ведення  фермерського господарства, відповідно до закону.  

Відносини, пов’язані із створенням, діяльністю та припиненням діяльності фермерських  господарств, регулюються Конституцією України, Земельним  кодексом  України,  цим  Законом  та іншими нормативно-правовими актами України.  

Відповідно до пункту 5.1. Статуту фермерського господарства «ОСОБА_1» (далі - Статут) у власності особи (осіб), що веде (ведуть) господарство, можуть бути земля, жилі будинки, квартири, предмети особистого користування, предмети домашнього господарства, продуктивна і робоча худоба, птиця, бджолосім’ї, посіви та посадки сільськогосподарських культур і насадження на земельній ділянці, будівлі і споруди, техніка та обладнання, вироблена продукція, транспорті засоби, грошові кошти, акції, інші цінні папери, а також майно споживчого і виробничого призначення для ведення господарства і заняття підсобним господарством (а.с.12).  

Господарство, згідно пункту 5.3 Статуту має право продавати та передавати підприємствам, організаціям, установам і громадянам, обмінювати, здавати в оренду, надавати в користування належне йому на праві власності майно.  

Згідно статті 177 ЦК України об'єктами цивiльних прав є речi, у тому числi грошi та цiннi папери, iнше майно, майновi права, результати робiт, послуги, результати iнтелектуальної, творчої дiяльностi, iнформацiя, а також iншi матерiальнi i нематерiальнi блага.  

У відповідності до приписів частини 1 статті 190 ЦК України майном як особливим об'єктом вважаються окрема рiч, сукупнiсть речей, а також майновi права та обов'язки.  

Щодо невідповідності спірного правочину моральним засадам суспільства, позивачем по первісному позову не надано обґрунтувань, в чому саме полягає така невідповідність. А тому, у відповідності до принципу змагальності та диспозитивності цивільного процесу, нічим не обґрунтовані доводи позивача з вказаного приводу судом до уваги не приймаються.  

Таким чином, суд вважає, що зміст спірного правочину не суперечить ЦК України, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства, а тому первісний позов вважає не обґрунтованим і таким, що не підлягає задоволенню.  

Щодо зустрічного позову суд зазначає наступне.  

Відповідно до пункту 10 спірного договору всі права та обов’язки засновника і власника господарства, що продаються за цим договором, переходять від продавця до покупця з моменту державної реєстрації Статуту в новій редакції у відповідних державних органах.  

Як встановлено в судовому засіданні позивачем по зустрічному позову було розроблено проект Статуту в новій редакції з урахуванням змін, які відбулися внаслідок укладення спірного договору та відповідний протокол зборів засновників (а.с.24-29).  

Зазначене не заперечувалось відповідачем ОСОБА_1, який в судовому засіданні пояснив, що після укладання оскаржуваного договору він також пропонував відповідачу ОСОБА_3 свій варіант Статуту, однак останній відмовився і запропонував свою редакцію, яка ОСОБА_1 не влаштувала.  

Згадане, на думку суду, є свідченням визнання спірного правочину позивачем по первісному позову і, відповідно, доводить обґрунтованість вимог по зустрічному позову.  

Як вбачається зі змісту статті 22 Закону України «Про фермерське господарство», фермерське господарство як цілісний майновий комплекс включає майно, передане до складеного капіталу, не розподілений прибуток, майнові та інші зобов'язання; за рішенням членів фермерського господарства відповідно до закону фермерське господарство як цілісний майновий комплекс може бути  відчужене на підставі цивільно-правових угод громадянам України, які мають право на створення фермерського господарства, або юридичним особам України для ведення товарного сільськогосподарського виробництва; громадяни, які придбали майно фермерського господарства як цілісного майнового комплексу на підставі цивільно-правової угоди, подають у встановленому порядку Статут  фермерського  господарства на державну реєстрацію.  

Статтею 29 Закону України «Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб – підприємців» визначено перелік документів, які необхідні для  проведення державної реєстрації змін до установчих документів, а також визначений порядок проведення такої реєстрації.  

  ОСОБА_3 має право на створення фермерського господарства, а отже і на купівлю частки корпоративних прав фермерського господарства «ОСОБА_1», оскільки вже є засновником селянського (фермерського) господарства «Флоря Андрій Володимирович» (а.с.32).  

Невнесення змін до Статуту є перешкодою позивачу по зустрічному позову набути прав та обов’язків власника та засновника фермерського господарства «ОСОБА_1».  

З огляду на встановлені обставини справи, така перешкода вчинена відповідачем по зустрічному позову ОСОБА_1  

Крім цього, посилання відповідача по зустрічному позову на необґрунтованість позовних вимог з підстав розгляду судом вимоги по первісному позову про визнання правочину недійсним суд вважає безпідставними, оскільки згідно статті 123 ЦПК України вимоги по зустрічному позову об’єднані в одне провадження з первісним позовом.  

Відповідно до статті 16 ЦК України, кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.  

Перелік способів захисту цивільних прав та інтересів не є вичерпним.  

Порушені права позивача по зустрічному позову підлягають усуненню шляхом зобов’язання відповідача оформити установчі документи відповідно до умов договору купівлі-продажу від 05 березня 2010 року шляхом внесення змін до установчих документів фермерського господарства «ОСОБА_1».  

Керуючись статтями 10-11, 28-29, 57-60, 158, 179, 185, 208-209, 212, 214-215 ЦПК України,  

ВИРІШИВ   :  

В задоволенні позову ОСОБА_1 до ОСОБА_3 про визнання правочину недійсним – відмовити.  

Зустрічний позов ОСОБА_3 до ОСОБА_1 про зобов’язання вчинити дії – задовольнити.  

Зобов’язати ОСОБА_1 оформити установчі документи відповідно до умов договору купівлі-продажу від 05 березня 2010 року шляхом внесення змін до установчих документів фермерського господарства «ОСОБА_1».  

Стягнути з ОСОБА_1  на користь ОСОБА_3 понесені ним судові витрати – 17,00 грн. судового збору та 37,00 грн. – витрат на інформаційно-технічне забезпечення розгляду справи.  

Рішення може бути оскаржено в апеляційний суд Кіровоградської     області через Маловисківський районний суд Кіровоградської області протягом  десяти днів з дня проголошення рішення.  

Повний текст рішення виготовлено 11 жовтня 2010 року  

  СУДДЯ             С.М. ГЛУБОЧЕНКО