Справа №  2-а-1385/2010 р.  

ПОСТАНОВА  

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ  

      30 грудня 2010 року                                                                                         смт. Ріпки

Ріпкинський районний суд Чернігівської області в складі:

головуючого - судді Шляхова В. І.,

за участю секретаря Нерус Н. І.,

розглянувши в порядку письмового провадження в смт. Ріпки адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до управління Пенсійного фонду України в Ріпкинському районі Чернігівської області, про визнання незаконними дій органу владних повноважень, стягнення з відповідача невиплаченої соціальної допомоги як особі, що має статус «дитини війни»,

встановив:

      Звернувшись до суду з адміністративним позовом до відповідача позивач просив визнати незаконними дії відповідача щодо нарахування і виплати йому, як особі що має статус дитина війни, передбаченої ст. 6 Закону України (далі ЗУ) “Про соціальний захист дітей війни” щомісячної соціальної допомоги у розмірі менше ніж 30 відсотків мінімальної пенсії за віком, та стягнути з відповідача на його користь невиплачену вказану соціальну допомогу за 2009 рік та 2010 рік по час звернення до суду.

      При відкритті провадження у справі ухвалою судді вимоги адміністративного позову за період поза шестимісячнтим строкм звернення до суду залишені без розгляду, у решті вимог справа була призначена до судового розгляду.    

     Сторони, будучи належним чином повідомлені про дату, час та місце розгляду справи, в судове засідання не з’явилися, письмово клопочуть про розгляд справи в їх відсутність.

Враховуючи, що в матеріалах справи достатньо письмових доказів для її правильного вирішення, а особиста участь сторін в судовому засіданні не обов’язкова, суд у відповідності до ч. 4 ст. 122 КАС України визнав можливим проводити розгляд справи за відсутності сторін.

     Згідно з ст. 41 КАС України фіксування судового засідання за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснювалося.

      Вивчивши доводи адміністративного позову та заперечення відповідача проти нього, інші матеріали справи, суд знаходить, що позов підлягає частковому задоволенню.

Судом встановлено, що позивач в розумінні ст. 1 ЗУ “Про соціальний захист дітей війни” є дитиною війни, на нього повністю розповсюджуються всі пільги та соціальні гарантії, передбачені цим Законом.

Відповідно чинної редакції ст. 6 ЗУ «Про соціальний захист дітей війни», дітям війни пенсії або щомісячне довічне грошове утримання чи державна соціальна допомога, що виплачується замість пенсії, підвищуються на 30 відсотків мінімальної пенсії за віком.

Верховною Радою України в 2010 р. не приймались закони, якими зупинялась на 2010 р. дія ст. 6 ЗУ «Про соціальний захист дітей війни», або іншим чином обмежувалась її дія.

Суд погоджується з позивачем про те, що для визначення розміру надбавки до пенсії за ст. 6 ЗУ „Про соціальний захист дітей війни” підлягає застосуванню абзац 1 ч. 1 ст. 28 ЗУ „Про загальнообов’язкове державне пенсійне страхування”, який передбачає, що мінімальний розмір пенсії за віком за наявності у чоловіків 25, а у жінок 20 років страхового стажу  встановлений в розмірі прожиткового мінімуму для осіб, які втратили працездатність.

Заперечення відповідача стосовно неможливості застосування ч. 1 ст. 28 ЗУ „Про загальнообов’язкове пенсійне страхування” для визначення розміру надбавки до пенсії за ст.6 ЗУ „Про соціальний захист дітей війни”, не можуть братись до уваги, оскільки положення ч. 3 ст. 28 ЗУ „Про загальнообов’язкове державне пенсійне страхування” не є перешкодою для застосування поняття мінімального розміру пенсії за віком для розрахунку інших, пов’язаних з ним пенсій чи доплат. Його заперечення стосовно правомірності своїх дій з посиланням на відсутність бюджетних коштів для повної реалізації програми з доплат дітям війни, на думку суду, є не обґрунтованим і не можуть бути прийнятими до уваги, оскільки питання фінансування цих видатків не є предметом спору, що розглядається. Проблеми надання бюджетних коштів Управлінню Пенсійного Фонду України в Ріпкинському районі Чернігівської області для виконання покладених на нього обов’язків у даній справі виходять за межі заявлених вимог. Крім того, реалізація особою права, що пов'язане з отриманням бюджетних коштів, яке базується на спеціальних та чинних на час виникнення спірних правовідносин нормативно-правових актів національного законодавства, не може бути поставлена у залежність від бюджетних асигнувань (рішення Європейського суду з прав людини у справі “Кечко проти України”).

Безпідставними є також заперечення відповідача на можливість нецільового використання коштів Управління, оскільки відповідно до статті 7 ЗУ   “Про соціальний захист дітей війни” фінансове забезпечення державних соціальних гарантій здійснюється за рахунок Державного бюджету України, а не за рахунок бюджету Пенсійного фонду України.

     Крім того, суд враховує, що однією з конституційних гарантій прав і свобод людини і громадянина є недопущення їх скасування (ч. 2 ст. 22 Конституції) чи звуження їх змісту та обсягу при прийнятті нових законів або внесенні змін до чинних законів (ч. 3 ст. 22 Основного Закону). У рішенні Конституційного Суду України від 22 вересня 2005 р. № 5-рп/2005 (справа про постійне користування земельними ділянками) зазначено, що згідно зі статтею 22 Конституції конституційні права і свободи гарантуються і не можуть бути скасовані (ч. 2), при прийнятті нових законів або внесенні змін до чинних законів не допускається звуження змісту та обсягу існуючих прав і свобод (ч. 3). Скасування конституційних прав і свобод — це їх офіційна (юридична або фактична) ліквідація. Звуження змісту та обсягу прав і свобод є їх обмеженням. У традиційному розумінні діяльності визначальними поняття змісту прав людини є умови і засоби, які становлять можливості людини, необхідні для задоволення потреб її існування та розвитку. Обсяг прав людини — це їх сутнісна властивість, виражена кількісними показниками можливостей людини, які відображені відповідними правами, що не є однорідними і загальними. Загальновизнаним є правило, згідно з яким сутність змісту основного права в жодному разі не може бути порушена.

     Згідно з положеннями частини четвертої статті 9 КАС України у разі невідповідності нормативно-правового акта Конституції України, закону України, міжнародному договору, згода на обов’язковість якого надана Верховною радою України, або іншому правовому акту суд застосовує правовий акт, який має вищу юридичну силу. Таким чином, суд знаходить, що відповідач порушив норми права, які регулюють спірні правовідносини в межах позовної давності, тому його дії щодо обрахування розмірів та виплати у занижених розмірах підвищення до пенсії, передбаченого ст. 6 ЗУ «Про соціальний захист дітей війни», позивачу, як дитині війни, з 09.06.10 р. належить визнати протиправними.

Враховуючи ст.ст. 21, 105, 162 КАС України, виходячи з ч. 2 ст. 11 КАС України, з метою повного захисту прав позивача, суд знаходить що належить вийти за межі заявлених вимог.

Відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 256 КАС України постанова підлягає негайному виконанню у межах суми стягнення за один місяць.  

     Керуючись ст. 6 ЗУ “Про соціальний захист дітей війни”, ч. 1 ст. 28 ЗУ «Про загальнообов’язкове державне пенсійне страхування»,  ст.ст. 6, 8 - 11, 70, 71, 86, 159 - 163, 167, 186, 256 Кодексу адміністративного судочинства України, суд –

 постановив:

     Позов задовольнити частково.

Визнати дії управління Пенсійного фонду України в Ріпкинському районі Чернігівської області щодо нарахування і виплати ОСОБА_1 щомісячної соціальної допомоги у розмірі менше 30 відсотків мінімальної пенсії за віком з 09 червня 2010 року, - протиправними.  

Зобов’язати управління Пенсійного фонду України в Ріпкинському районі Чернігівської області здійснити перерахунок та виплату пенсії ОСОБА_1 (ідентифікаційний № НОМЕР_1) з підвищенням її розміру, як дитині війни на 30% мінімальної пенсії за віком, відповідно до ст. 6 ЗУ "Про соціальний захист дітей війни" з 09 червня 2010 року за виключенням сплачених сум.   

У задоволенні решти заявлених вимог відмовити через їх безпідставність.

Управлінню Пенсійного фонду України в Ріпкинському районі Чернігівської  області постанову у межах суми стягнення за один місяць виконати негайно.

Судові витрати відсутні.

Постанову може бути оскаржено до Київського апеляційного адміністративного суду.

Апеляційна  скарга на  постанову  суду  подається протягом  десяти днів з дня отримання копії цієї постанови через Ріпкинський районний суд з одночасним надсиланням копії апеляційної скарги до суду апеляційної інстанції.  

  Суддя                                         В.І. Шляхов