Копія
АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ХМЕЛЬНИЦЬКОЇ ОБЛАСТІ
_________________________________________________
УХВАЛА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
23 грудня 2010 року м. Хмельницький
Колегія суддів судової палати у цивільних справах
апеляційного суду Хмельницької області
в складі: головуючого-судді Ярмолюка О.І.,
суддів Юзюка О.М., Власенка О.В.,
при секретарі Пещанюк Л.Ю.,
з участю позивачки ОСОБА_1,
її представника ОСОБА_2,
представниць відповідачів Марищук-Марущак Т.В.,
Підгородецької О.О.,
Завацької О.І.,
третьої особи ОСОБА_6,
його представника ОСОБА_7,
розглянувши у відкритому судовому засіданні справу за позовом ОСОБА_1 до Хмельницької обласної лікарні, Хмельницького міського перинатального центру, Хмельницької центральної районної лікарні, Хмельницької міської інфекційної лікарні, третя особа – ОСОБА_6, про відшкодування майнової та моральної шкоди із апеляційною скаргою Хмельницької обласної лікарні на рішення Хмельницького міськрайонного суду Хмельницької області від 20 липня 2010 року,
встановила:
В жовтні 2007 року ОСОБА_1 звернулась до суду з позовом до Хмельницької обласної лікарні (далі – обласна лікарня), третя особа – ОСОБА_6, про відшкодування 9240 грн. майнової шкоди і 500000 грн. моральної шкоди. Обґрунтовуючи свої вимоги, ОСОБА_1 зазначила, що внаслідок неналежного виконання лікарем-гінекологом обласної лікарні ОСОБА_6 своїх обов’язків з надання медичної допомоги ІНФОРМАЦІЯ_2 померла її дочка ОСОБА_8 і відносно останнього була порушена кримінальна справа за ст. 140 ч. 1 КК України, яка в подальшому закрита судом у зв’язку із закінченням строку давності притягнення особи до кримінальної відповідальності, а внаслідок неправомірних дій ОСОБА_6 вона понесла витрати на встановлення пам’ятника і її сім’ї спричинені значні моральні страждання.
Суд залучив Хмельницький міський перинатальний центр (далі – перинатальний центр), Хмельницьку центральну районну лікарню (далі – районна лікарня), Хмельницьку міську інфекційну лікарню (далі – інфекційна лікарня) до участі у справі як співвідповідачів.
Рішенням Хмельницького міськрайонного суду Хмельницької області від 20 липня 2010 року позов задоволено частково. Цим рішенням стягнуто з обласної лікарні на користь ОСОБА_1 9240 грн. майнової шкоди та 40000 грн. моральної шкоди, а на користь держави 109 грн. судового збору і 120 грн. витрат на інформаційно-технічне забезпечення розгляду справи.
Суд виходив з того, що відповідальність за заподіяну шкоду має нести обласна лікарня, де хвора ОСОБА_8 отримувала медичну допомогу з 9 квітня 2003 року і знаходилась на момент смерті. Також суд прийшов до висновку, що постанова суду про звільнення ОСОБА_6 від кримінальної відповідальності не має преюдиційного значення і за відсутності обвинувального вироку його вина в смерті ОСОБА_8 не доведена, оскільки він не перебував у трудових відносинах з обласною лікарнею та перинатальним центром і не був лікуючим лікарем померлої, а лише двічі оглядав її як консультант.
В апеляційній скарзі обласна лікарня просить скасувати рішення суду та ухвалити нове рішення про відмову в позові посилаючись на неповне з’ясування судом обставин, що мають значення для справи, недоведеність цих обставин, які суд вважав встановленими, та невідповідність висновків суду обставинам справи. При цьому обласна лікарня зазначила, що її вини у смерті ОСОБА_8 не має, оскільки остання пізно звернулась за медичною допомогою і вкрай важкий стан її здоров’я не гарантував позитивного результату лікування. Крім того, обласна лікарня вказала, що вона не зобов’язана відшкодовувати шкоду, завдану ОСОБА_6, оскільки останній не є її працівником, а визначений судом розмір моральної шкоди значно завищений.
Заперечуючи проти апеляційної скарги, позивачка ОСОБА_1, представниці районної та інфекційної лікарень, третя особа ОСОБА_6 зазначили, що рішення суду є законним та обґрунтованим, а тому відсутні підстави для його скасування.
Представник перинатального центру, який у встановленому законом порядку оповіщений про час і місце судового засідання, до суду не з’явився.
Заслухавши учасників процесу та перевіривши матеріали справи, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню.
Відповідно до ст. 308 ч. 1 ЦПК України апеляційний суд відхиляє апеляційну скаргу і залишає рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Судом вірно з’ясовані фактичні обставини справи та дана їм належна оцінка, а його висновки підтверджуються матеріалами справи і ґрунтуються на нормах діючого законодавства.
Встановлено, що з 30 червня 1997 року ОСОБА_6 працює на посаді доцента кафедри акушерства і гінекології факультету післядипломної освіти Вінницького державного медичного університету ім. М.І. Пирогова.
На підставі договору про співробітництво між лікувально-профілактичною установою та навчальним закладом від 30 грудня 2002 року № 3, ОСОБА_6 в період з 1 січня 2003 року до 31 грудня 2008 року проводив лікувально-консультативну роботу в гінекологічному відділенні обласної лікарні.
ОСОБА_1 є матір’ю ОСОБА_8
ІНФОРМАЦІЯ_1 в районній лікарні ОСОБА_8 народила дочку ОСОБА_9, а 7 березня 2003 року вони були виписані з медичного закладу додому.
7 квітня 2003 року ОСОБА_8 з дитиною госпіталізовані до інфекційної лікарні у зв’язку з захворюванням останньої.
9 квітня 2003 року ОСОБА_8 почала скаржитись на болі в животі, внаслідок чого була оглянута лікарями-гінекологами перинатального центру та консультована доцентами ОСОБА_6, ОСОБА_10, які не виявили патології, пов’язаної із статевими органами і перенесеними пологами.
В той же день ОСОБА_8 направлена на обстеження до обласної лікарні, де була оглянута лікарями-хірургами, які виключили гостру хірургічну патологію. Хвора повернулась до інфекційної лікарні з діагнозом ентерит.
У зв’язку з різким погіршенням стану здоров’я 10 квітня 2003 року близько 18 години ОСОБА_8 госпіталізовано до обласної лікарні, де 11 квітня 2003 року їй була проведена операція на черевній порожнині, під час якої ОСОБА_6 знов був запрошений для огляду хворої як консультант.
ІНФОРМАЦІЯ_2 о 4 годині 40 хвилин ОСОБА_8 померла.
Постановою слідчого прокуратури Хмельницького району Хмельницької області Вятровського Ю.А. від 23 вересня 2006 року відносно ОСОБА_6 порушена кримінальна справа за ст. 140 ч. 1 КК України. 25 вересня того ж року ОСОБА_6 було пред’явлене обвинувачення у невиконанні та неналежному виконанні медичним працівником своїх професійних обов’язків внаслідок недбалого та несумлінного до них ставлення, що спричинило тяжкі наслідки для хворої ОСОБА_8, тобто у вчиненні злочину, передбаченого ст. 140 ч. 1 КК України.
Постановою Хмельницького міськрайонного суду Хмельницької області від 23 жовтня 2006 року ОСОБА_6 звільнено від кримінальної відповідальності у зв’язку із закінченням строків давності, а провадження у справі закрито.
Через смерть дочки позивачка ОСОБА_1 понесла витрати на виготовлення та встановлення пам’ятника в сумі 9240 грн.
Дані обставини визнаються сторонами, а також підтверджуються наявними у справі письмовими доказами та матеріалами кримінальної справи № 18/2553.
При патологоанатомічному дослідженні (протокол від ІНФОРМАЦІЯ_2 № 244) встановлено, що безпосередньою причиною смерті ОСОБА_8 став сепсис, септицемія як ускладнення післяпологового метроендометриту, розлитий фібринозно-гнійний перитоніт. Між заключним клінічним і патологічним діагнозом має місце розходження по основному захворюванню, що пов’язане з недообстеженням хворої, не був діагностований післяпологовий метроендометрит. Також має місце запізніла діагностика розлитого перитоніту і пізно проведене оперативне втручання, що мало вплив на летальний кінець.
Згідно висновку судово-медичної експертизи, проведеної в рамках розслідування кримінальної справи за фактом смерті ОСОБА_8, від 9 липня 2003 року № 45 безпосередньою причиною смерті ОСОБА_8 стали ендогенна інтоксикація, набряк головного мозку, які ускладнили перебіг гострого розлитого гнійного перитоніту. Поширеність та характер клітинних реакцій у вогнищах запалення матки, маткових труб та очеревини вказує на таку послідовність розвитку запальних процесів, як – підгострий післяпологовий ендометрит, гострий гнійний сальпінгіт, перитоніт. Неповне обстеження лікарями акушерами-гінекологами та хірургами 9 квітня 2003 року (проводилось тільки ультразвукове дослідження матки та її додатків, оглядова рентгеноскопія та ультразвукове дослідження органів черевної порожнини) призвело до діагностичної помилки – не було діагностовано гостру хірургічну патологію – гострий гнійний перитоніт, не виявлено первинне вогнище інфекції – матки. Висновок щодо відсутності гінекологічної та хірургічної патології був зроблений лікарями передчасно, тільки на підставі безумовно додаткового методу дослідження, яким є ультразвукове сканування. Інші необхідні дослідження – піхвове (бімануальне, інструментальне) дослідження матки та додатків, пункція заднього склепіння піхви, обережний вишкріб порожнини матки, лабораторні дослідження (клінічні, біохімічні) крові та сечі, бактеріоскопічне та бактеріологічне дослідження пунктату заднього склепіння піхви, виділень із піхви, бактеріоскопічне, бактеріологічне та гістологічне дослідження вишкребу порожнини матки, лапароскопія не були проведені. Не були враховані можливість стертого чи атипового ендометриту (запалення матки) та можливість наявності стертої клінічної симптоматики запалення очеревини (перитоніту) в стадії гнійного запалення. Зазначене призвело до зволікань із початком інтенсивного лікування (хірургічного, терапевтичного), яке повинно було би розпочатись за наявності гострого перитоніту як найшвидше. За умови проведення повного діагностичного обстеження 9 квітня 2003 року, виявлення захворювання та негайно розпочатого лікування була можливість врятувати життя ОСОБА_8
За висновком судово-медичної експертизи від 24 червня 2005 року № 191 недоліки, які мали місце під час надання ОСОБА_8 медичної допомоги (обстеження хворої 9 квітня 2003 року хірургами та гінекологами проведено не в повному обсязі, не діагностований при зверненні за медичною допомогою 9 квітня 2003 року та під час перебування в стаціонарі з 10 до ІНФОРМАЦІЯ_2 ендометрит та сепсис, несвоєчасно розпочата 10 квітня 2003 року підготовка до операції, оперативне втручання проведене із запізненням та не в повному обсязі, пізнє діагностування у хворої перитоніту, призначення в післяопераційному періоді неадекватної антибактеріальної терапії) могли сприяти погіршенню стану хворої і настанню смерті. Проте важкість септичного захворювання, що мало місце у ОСОБА_8, а також важкість її стану при зверненні за медичною допомогою 9 і 10 квітня 2003 року дає підстави вважати, що навіть встановлення правильного діагнозу ще 9 квітня 2003 року чи під час перебування хворої в обласній лікарні та надання їй в цей період медичної допомоги в повному обсязі могли підвищувати ймовірність сприятливого кінця захворювання, проте не гарантувати його. Отже, причинний зв’язок між недоліками в наданні медичної допомоги ОСОБА_8 та настанням смерті є непрямий, а опосередкований.
Останній висновок експертизи про неможливість врятувати життя ОСОБА_8 за умови належного діагностування захворювання 9 квітня 2003 року і своєчасно розпочатого лікування не є стверджувальним і ґрунтується на припущеннях. Крім того, експерти вийшли за межі своїх повноважень і дали правову оцінку тій обставині, що відсутній причинний зв’язок між недоліками лікування ОСОБА_8 і настанням її смерті. В цій частині даний експертний висновок не може бути взятий до уваги.
Таким чином, досліджені у справі докази вказують на те, що смерть ОСОБА_8 настала через неналежне надання медичної допомоги лікарями обласної лікарні, які 9 квітня 2003 року не діагностували гострий розлитий гнійний перитоніт і не розпочали негайне лікування, що давало б можливість врятувати життя потерпілої.
Відповідно до ст. 440 ч. 1 ЦК України (в редакції Закону від 18 липня 1963 року), яка була чинною на час виникнення спірних відносин, шкода заподіяна особі або майну громадянина, а також шкода, заподіяна організації, підлягає відшкодуванню особою, яка заподіяла шкоду, у повному обсязі, за винятком випадків, передбачених законодавством Союзу РСР.
В силу ст. 440-1 цього Кодексу моральна (немайнова) шкода, заподіяна громадянину або організації діяннями іншої особи, яка порушила їх законні права, відшкодовується особою, яка заподіяла шкоду, якщо вона не доведе, що моральна шкода заподіяна не з її вини. Моральна шкода відшкодовується в грошовій або іншій матеріальній формі за рішенням суду незалежно від відшкодування майнової шкоди. Розмір відшкодування визначається судом з урахуванням суті позовних вимог, характеру діяння особи, яка заподіяла шкоду, фізичних чи моральних страждань потерпілого, а також інших негативних наслідків, але не менше п’яти мінімальних розмірів заробітної плати.
Статтею 441 ЦК України (в редакції Закону від 18 липня 1963 року) визначено, що організація повинна відшкодувати шкоду, заподіяну з вини її працівників під час виконання ними своїх трудових (службових) обов’язків.
Згідно зі ст. 459 цього Кодексу в разі смерті потерпілого витрати на поховання відшкодовуються особі, яка понесла ці витрати, організацією або громадянином, відповідальним за шкоду, пов’язану з смертю потерпілого. Аналогічні положення містяться у ст. 1201 діючого ЦК України.
Оцінивши в сукупності надані докази, суд першої інстанції правильно виходив з того, що відповідальність за шкоду ОСОБА_1 має нести обласна лікарня, оскільки ця шкода заподіяна з вини її лікарів.
Доводи обласної лікарні про несвоєчасність звернення ОСОБА_8 за медичною допомогою та причетність до її смерті лікарів інших медичних закладів суперечать дослідженим доказам і не заслуговують на увагу.
Ці докази не підтверджують вину ОСОБА_6 у смерті потерпілої, оскільки він не перебував у трудових відносинах з лікарнями, де ОСОБА_8 надавалась медична допомога, і не був її лікуючим лікарем, а лише двічі оглядав потерпілу як консультант.
Постанова органів досудового слідства про звільнення ОСОБА_6 від кримінальної відповідальності з нереабілітуючих підстав не має преюдиційного значення для підтвердження його вини та в силу ст. 61 ч. 4 ЦПК України не є обов’язковою для суду.
Таким чином, висновок суду про недоведеність вини ОСОБА_6 є обґрунтованим.
Суд правильно визначив розмір відшкодування моральної шкоди, врахувавши при цьому характер протиправного діяння лікарів та безпечне ставлення потерпілої до власного здоров’я, ступінь і глибину душевних страждань ОСОБА_1 та дітей померлої ОСОБА_8, яким спричинено непоправну психологічну травму.
Твердження обласної лікарні про завищення розміру цього відшкодування є безпідставними.
Не спростовують висновків суду першої інстанції й інші доводи апеляційної скарги.
Рішення суду ґрунтується на повно і всебічно досліджених обставинах справи та ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права, а тому підстав для його скасування в межах доводів апеляційної скарги не вбачається.
Керуючись ст.ст. 307, 308, 314, 315, 319, 324 ЦПК України, колегія суддів
ухвалила:
Апеляційну скаргу Хмельницької обласної лікарні відхилити.
Рішення Хмельницького міськрайонного суду Хмельницької області від 20 липня 2010 року залишити без змін.
Ухвала набирає законної сили з моменту її проголошення, проте може бути оскаржена в касаційному порядку протягом двадцяти днів з дня набрання нею законної сили.
Головуючий: /підпис/ Судді: /підписи/
Згідно з оригіналом: суддя апеляційного суду О.І. Ярмолюк
Головуючий у першій інстанції – Салоїд Н.М. Справа № 22ц – 5570
Доповідач – Ярмолюк О.І. Категорія 32