Копія
АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ХМЕЛЬНИЦЬКОЇ ОБЛАСТІ
_________________________________________________
УХВАЛА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
22 грудня 2010 року м. Хмельницький
Колегія суддів судової палати у цивільних справах
апеляційного суду Хмельницької області
в складі: головуючого-судді Ярмолюка О.І.,
суддів Юзюка О.М., Власенка О.В.,
при секретарі Дідик А.Б.,
з участю позивача ОСОБА_1,
його представника ОСОБА_2,
відповідачки ОСОБА_3,
її представника ОСОБА_4,
розглянувши у відкритому судовому засіданні справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_5, ОСОБА_3 про визнання недійсним договору дарування житлового будинку та земельної ділянки і визнання права на спадщину із апеляційною скаргою ОСОБА_3 на рішення Полонського районного суду Хмельницької області від 12 листопада 2010 року,
встановила:
В жовтні 2009 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до ОСОБА_5, ОСОБА_3 про визнання недійсним договору дарування житлового будинку АДРЕСА_1 та земельної ділянки площею 470 кв. м. за тією ж адресою, який укладений 5 травня 2003 року між відповідачами і посвідчений приватним нотаріусом Полонського районного нотаріального округу Бондар С.М. Також позивач просив визнати за ним право на спадщину, яка відкрилась ІНФОРМАЦІЯ_1 після смерті батька ОСОБА_7, – Ѕ частину спірного домоволодіння.
Обґрунтовуючи позов, ОСОБА_1 зазначив, що з початку 1961 року його батьки ОСОБА_7 і ОСОБА_5 проживали однією сім’єю без реєстрації шлюбу і до 1965 року за спільні кошти побудували вказаний будинок, набувши на нього права спільної власності, однак 5 травня 2003 року матір одноособово подарувала його ОСОБА_3 На думку позивача, оспорюваний правочин не відповідає вимогам закону, оскільки домоволодіння відчужене без згоди іншого співвласника ОСОБА_7, а після смерті останнього він як спадкоємець за законом першої черги має право на Ѕ частину нерухомого майна.
Рішенням Полонського районного суду Хмельницької області від 12 листопада 2010 року позов задоволено частково. Цим рішенням визнано частково недійсним оспорюваний договір в частині дарування ОСОБА_5 для ОСОБА_3 Ѕ частини житлового будинку та визнано право власності ОСОБА_1 на цю частину будинку в порядку спадкування за законом. В решті позову відмовлено.
Суд виходив з того, що ОСОБА_5 та ОСОБА_7 власними коштами та особистою працею приймали рівну участь у будівництві житла і останній набув право власності на Ѕ частину спірного домоволодіння, а після смерті ОСОБА_7 це право перейшло до його спадкоємця ОСОБА_1 Також суд прийшов до висновку, що ОСОБА_5 розпорядилась належною ОСОБА_7 часткою в будинку без його згоди, а тому оспорюваний правочин в цій частині не відповідає вимогам закону і є недійсним.
В апеляційній скарзі ОСОБА_3 просить скасувати вказане рішення та ухвалити нове рішення про відмову в позові посилаючись на неповне з’ясування судом обставин, що мають значення для справи, і недоведеність цих обставин, які суд вважав встановленими, а також на невідповідність висновків суду обставинам справи та порушення судом норм матеріального і процесуального права.
При цьому ОСОБА_3 зазначила, що участь ОСОБА_7 в будівництві житлового будинку не доведена, а суд не дав належної оцінки дослідженим доказам про здійснення цього будівництва виключно ОСОБА_5 та не звернув уваги, що на той час ОСОБА_5 і ОСОБА_7 перебували в зареєстрованих шлюбах з іншими особами і не могли набути права спільної власності на будинок. Крім того, ОСОБА_3, вказала, що суд безпідставно відкрив провадження у справі та вийшов за межі позовних вимог, а також не врахував, що ОСОБА_1 пропустив строк звернення до суду з позовом про визнання договору дарування недійсним і неправомірно набув права власності на спірне майно в порядку спадкування.
Заперечуючи проти апеляційної скарги, позивач ОСОБА_1 зазначив, що рішення суду є законним та обґрунтованим, а тому відсутні підстави для його скасування.
Відповідачка ОСОБА_5, яка у встановленому законом порядку оповіщена про час і місце судового засідання, до суду не з’явилась.
Заслухавши учасників процесу та перевіривши матеріали справи, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню.
Відповідно до ст. 308 ч. 1 ЦПК України апеляційний суд відхиляє апеляційну скаргу і залишає рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Судом вірно з’ясовані фактичні обставини справи та дана їм належна оцінка, а його висновки підтверджуються матеріалами справи і ґрунтуються на нормах діючого законодавства.
Встановлено, що з 1961 року ОСОБА_7 і ОСОБА_5 проживали однією сім’єю, але не перебували у шлюбі між собою. ІНФОРМАЦІЯ_2 у них народився син ОСОБА_1
Рішенням виконавчого комітету Полонської міської ради від 27 березня 1961 року № 5 ОСОБА_5 надано земельну ділянку площею 600 кв. м. по АДРЕСА_1 для будівництва індивідуального житлового будинку.
За договором, який посвідчений 13 квітня 1961 року Полонською районною нотаріальною конторою, ОСОБА_5 надано цю земельну ділянку у безстрокове користування для будівництва індивідуального житлового будинку на праві особистої власності.
Протягом 1961-1965 років ОСОБА_7 і ОСОБА_5 за рахунок особистої праці та спільних коштів побудували на вказаній земельній ділянці житловий будинок з надвірними будівлями, які згідно акту комісії від 25 березня 1965 року були прийняті в експлуатацію у встановленому законом порядку та зареєстровані в бюро технічної інвентаризації на ім’я ОСОБА_5 При цьому між ними була досягнута домовленість про створення спільної власності на домоволодіння.
Згідно рішення Полонської міської ради від 19 червня 1996 № 321 ОСОБА_5 приватизувала закріплену за домоволодінням земельну ділянку площею 0,112 га і 15 липня 1996 року на її ім’я видано державний акт на право приватної власності на землю серії ХМ № 361.
5 травня 2003 року ОСОБА_5 без згоди ОСОБА_7 подарувала ОСОБА_3 житловий будинок АДРЕСА_1 та 470 кв. м. земельної ділянки за тією ж адресою, яка призначена для обслуговування житлового будинку. Даний договір посвідчений приватним нотаріусом Полонського районного нотаріального округу Бондар С.М. (зареєстровано в реєстрі за № 1209).
ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_7 помер. Після його смерті відкрилася спадщина, яку прийняв лише позивач ОСОБА_1, подавши до нотаріальної контори у шестимісячний строк відповідну заяву.
Дані обставини підтверджуються: показаннями свідків ОСОБА_8, ОСОБА_9, ОСОБА_10 щодо спільного будівництва ОСОБА_5 і ОСОБА_7 житлового будинку; свідоцтвами про народження ОСОБА_1 і смерть ОСОБА_7; правовстановлюючими документами на житловий будинок АДРЕСА_1 та закріплену за ним земельну ділянку; матеріалами інвентарної справи та домової книги на це домоволодіння; оспорюваним договором дарування житлового будинку та земельної ділянки від 5 травня 2003 року; спадковою справою, яка заведена після смерті ОСОБА_7
З домової книги на вказаний житловий будинок вбачається, що ОСОБА_5 та ОСОБА_7 після завершення будівництва спільно вселились до нього, прописались за вказаною адресою та проживали разом до смерті останнього.
На ім’я ОСОБА_7 укладались договори на будівництво веранди, обкладення керамічною плиткою господарської будівлі та з надання послуг електрозв’язку і складались акти виконання даних робіт.
Досліджені докази вказують на те, що ОСОБА_5 і ОСОБА_7 спільно побудували житловий будинок і між ними була досягнута домовленість про створення спільної власності на нього.
Показання свідків ОСОБА_11 та ОСОБА_12 є неконкретними і суперечливими, а тому суд обґрунтовано визнав ці показання неналежними доказами і не взяв їх до уваги.
Відповідно до ст.ст. 104, 105, 125 Кодексу законів про сім’ю, опіку, шлюб і акти громадянського стану Української РСР (в редакції Закону від 31 травня 1926 року), який був чинним на час будівництва спірного будинку, в УРСР визнається тільки цивільний шлюб. Шлюб підлягає реєстрації в органах запису актів громадянського стану. Тільки зареєстрований шлюб породжує права і обов’язки подружжя, передбачені цим Кодексом та іншими законами. Майно, набуте подружжям роботою в період зареєстрованого шлюбу, вважається таким, що належить обом членам подружжя на засадах спільної власності. Розмір частини, яка належить кожному з подружжя, в разі спору, визначається судом. Інше майно становить окрему власність кожного з дружин.
В силу ст.ст. 112, 113 ч. 4 ЦК Української РСР (в редакції Закону від 18 липня 1963 року) майно може належати на праві спільної власності двом або кільком колгоспам чи іншим кооперативним та іншим громадським організаціям, або державі і одному чи кільком колгоспам або іншим кооперативним та іншим громадським організаціям, або двом чи кільком громадянам. Розрізняється спільна власність з визначенням часток (часткова власність) або без визначення часток (сумісна власність). Кожний учасник спільної часткової власності має право на оплатне або безоплатне відчуження іншій особі своєї частки в спільному майні.
Частиною 1 статті 243 цього Кодексу визначено, що за договором дарування одна сторона передає безоплатно другій стороні майно у власність.
Згідно зі ст. 48 ч. 1 ЦК Української РСР (в редакції Закону від 18 липня 1963 року) недійсною є та угода, що не відповідає вимогам закону, в тому числі ущемлює особисті або майнові права неповнолітніх дітей.
Оцінивши в сукупності надані докази, суд першої інстанції прийшов до правильного висновку, що ОСОБА_5 та ОСОБА_7 власними коштами та особистою працею приймали рівну участь в будівництві житла і останній набув право власності на Ѕ частину спірного домоволодіння.
Доводи ОСОБА_3 про неналежну оцінку судом досліджених доказів і недоведеність участі ОСОБА_7 в цьому будівництві не ґрунтуються на фактичних обставинах справи та не заслуговують на увагу.
Та обставина, що на час здійснення будівництва житлового будинку ОСОБА_5 та ОСОБА_7 перебували в зареєстрованих шлюбах з іншими особами, не може вплинути на даний висновок суду, оскільки діюче на той час законодавство не забороняло виникнення права спільної власності у таких осіб.
Крім того, суд обґрунтовано виходив з того, що ОСОБА_5 розпорядилась належною ОСОБА_7 часткою в будинку без його згоди, а тому оспорюваний правочин в цій частині не відповідає вимогам закону.
Посилання ОСОБА_3 на пропуск позивачем строку позовної давності є безпідставними, оскільки із досліджених доказів вбачається, що ОСОБА_7 і ОСОБА_1 довідались про вчинення ОСОБА_5 даного правочину лише у 2009 році. Таким чином, перебіг позовної давності почався з дня, коли вони довідались про порушення свого права, а визначений ст. 257 ЦК України строк на час пред’явлення ОСОБА_1 позову не сплинув.
З матеріалів спадкової справи ОСОБА_7 вбачається, що ОСОБА_1 являється єдиним спадкоємцем останнього, який у встановленому законом порядку прийняв спадщину, а тому суд правомірно визнав його право на спірну частину домоволодіння. Твердження ОСОБА_3 щодо права інших осіб на цю спадщину достатніми доказами не підтверджуються.
Також не заслуговують на увагу доводи ОСОБА_3 про порушення судом принципу диспозитивності цивільного судочинства, оскільки у відповідності до ст. 11 ч. 1 ЦПК України суд розглянув справу за письмовим зверненням ОСОБА_1, в межах заявлених ним вимог і на підставі доказів сторін.
ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом за захистом своїх порушених майнових прав. Спірні правовідносини допускають правонаступництво, а тому у суду були відсутні підстави для відмови у відкритті провадження у справі на підставі ст. 122 ч. 2 п. 5 ЦПК України. Посилання ОСОБА_3 на незаконність відкриття провадження у справі не ґрунтуються на законі.
Не спростовують висновків суду першої інстанції й інші доводи апеляційної скарги.
Рішення суду ґрунтується на повно і всебічно досліджених обставинах справи та ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права, а тому підстав для його скасування в межах доводів апеляційної скарги не вбачається.
Керуючись ст.ст. 307, 308, 314, 315, 319, 324 ЦПК України, колегія суддів
ухвалила:
Апеляційну скаргу ОСОБА_3 відхилити.
Рішення Полонського районного суду Хмельницької області від 12 листопада 2010 року залишити без змін.
Ухвала набирає законної сили з моменту її проголошення, проте може бути оскаржена в касаційному порядку протягом двадцяти днів з дня набрання нею законної сили.
Головуючий: /підпис/ Судді: /підписи/
Згідно з оригіналом: суддя апеляційного суду О.І. Ярмолюк
Головуючий у першій інстанції – Горщар А.Г. Справа № 22ц – 5801
Доповідач – Ярмолюк О.І. Категорія 21