Копія
АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ХМЕЛЬНИЦЬКОЇ ОБЛАСТІ
_________________________________________________
РІШЕННЯ
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
22 грудня 2010 року м. Хмельницький
Колегія суддів судової палати у цивільних справах
апеляційного суду Хмельницької області
в складі: головуючого-судді Ярмолюка О.І.,
суддів Юзюка О.М., Власенка О.В.,
при секретарі Дідик А.Б.,
з участю прокурора Параскевича О.Г.,
позивачки ОСОБА_1,
її представника ОСОБА_2,
відповідачки ОСОБА_3,
представника третьої особи Цісарука І.О.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_3, третя особа – Старокостянтинівська районна державна адміністрація Хмельницької області, про відібрання малолітньої дитини та відшкодування моральної шкоди із апеляційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Старокостянтинівського районного суду Хмельницької області від 8 вересня 2010 року,
встановила:
В жовтні 2009 року ОСОБА_1 звернулась до суду з позовом до ОСОБА_3, третя особа – Старокостянтинівська районна державна адміністрація Хмельницької області (далі – районна державна адміністрація), про відібрання своєї малолітньої дочки ОСОБА_5, ІНФОРМАЦІЯ_1, та відшкодування моральної шкоди в розмірі 5000 грн.
Обґрунтовуючи позов, ОСОБА_1 зазначила, що у зв’язку із безпідставним визнанням її безвісно відсутньою рішенням Решнівецької сільської ради Старокостянтинівського району Хмельницької області (далі – сільська рада) від 22 січня 2004 року № 3, яке на даний час втратило чинність, її тітку ОСОБА_3 призначено опікуном дочки ОСОБА_5, а 8 липня 2009 року комісією з питань захисту прав дитини при районній державній адміністрації прийнято рішення про повернення їй дочки, однак відповідачка не виконує цього рішення та незаконно утримує дитину у себе, внаслідок чого їй спричинені моральні страждання.
Суд залучив до участі у справі орган опіки та піклування сільської ради. Також у справу вступив прокурор.
Рішенням Старокостянтинівського районного суду Хмельницької області від 8 вересня 2010 року відмовлено в позові ОСОБА_1 про відібрання дитини.
Додатковим рішенням від 25 листопада 2010 року відмовлено в позові ОСОБА_1 про відшкодування моральної шкоди.
Суд виходив з того, що відібрання малолітньої ОСОБА_5 у відповідачки і передання її матері суперечать інтересам дитини, а ОСОБА_1 не довела факту заподіяння їй моральної шкоди.
В апеляційній скарзі ОСОБА_1 просить скасувати основне рішення та ухвалити нове рішення про задоволення позову посилаючись на неповне з’ясування судом обставин, що мають значення для справи, та невідповідність висновків суду цим обставинам, а також на порушення судом норм матеріального і процесуального права. Навівши доводи позовної заяви, позивачка зазначила, що вона незаконно розлучена з своєю малолітньою дочкою та відсутні правові підстави для утримання дитини тіткою ОСОБА_3, однак суд не врахував цих обставин і не дав належної оцінки дослідженим доказам, внаслідок чого прийшов до помилкового висновку про безпідставність її вимог.
Заперечуючи проти апеляційної скарги, прокурор, відповідачка ОСОБА_3 і представник районної державної адміністрації зазначили, що рішення суду є законним та обґрунтованим, а тому відсутні підстави для його скасування.
Заслухавши учасників процесу та перевіривши матеріали справи, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає частковому задоволенню.
Відповідно до ст. 213 ЦПК України рішення суду повинно бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, яким суд, виконавши всі вимоги цивільного судочинства, вирішив справу згідно із законом. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на основі повно і всебічно з’ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Частиною 1 статті 309 цього Кодексу визначено, що підставами для скасування рішення суду першої інстанції і ухвалення нового рішення або зміни рішення є: неповне з’ясування судом обставин, що мають значення для справи; недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд вважав встановленими; невідповідність висновків суду обставинам справи; порушення або неправильне застосування норм матеріального або процесуального права, а також розгляд і вирішення справи неповноважним судом; участь в ухваленні рішення судді, якому було заявлено відвід на підставі обставин, що викликали сумнів у неупередженості судді, і заяву про його відвід визнано судом апеляційної інстанції обґрунтованою; ухвалення чи підписання постанови не тим суддею, який розглядав справу.
Ухвалюючи рішення, суд першої інстанції не застосував закон (Конвенцію про права дитини, прийняту 44-ю сесією Генеральної Асамблеї ООН 20 листопада 1989 року, яка ратифікована 27 лютого 1991 року і набула чинності для України 27 вересня 1991 року (далі – Конвенція); ст. 151 СК України), який підлягав застосуванню, а також неправильно витлумачив застосований закон (ст. 163 СК України).
У зв’язку з порушенням норм матеріального права оскаржуване рішення підлягає скасуванню з ухваленням нового рішення.
Встановлено, що ОСОБА_1, яка мешкає в с. Лозуватка, Криворізького району, Дніпропетровської області, є матір’ю ОСОБА_5, ІНФОРМАЦІЯ_1.
Від дня народження дитина проживає в будинку тітки позивачки ОСОБА_3 в с. Решнівка, Старокостянтинівського району, Хмельницької області.
Рішеннями виконавчого комітету сільської ради від 22 січня 2004 року № 3 і від 28 листопада 2006 року № 3 ОСОБА_3 була призначена опікуном малолітньої ОСОБА_5 Останнє рішення прийняте після ухвалення 16 травня 2005 року Старокостянтинівським районним судом рішення про визнання ОСОБА_1 безвісно відсутньою.
Вказане судове рішення скасоване 19 червня 2009 року Криворізьким районним судом Дніпропетровської області.
Після цього виконавчий комітет сільської ради рішенням від 14 червня 2009 року № 1 скасував своє рішення від 22 січня 2004 року № 3 про опікунство ОСОБА_3, а 8 липня 2009 року комісія з питань захисту прав дитини при районній державній адміністрації вирішила повернути дитину позивачці.
Рішенням апеляційного суду Хмельницької області від 21 жовтня 2009 року відмовлено в позові ОСОБА_3 до ОСОБА_1 про позбавлення батьківських прав відносно дочки ОСОБА_5.
На даний час ОСОБА_3 не віддає дитину позивачці.
Зазначені обставини визнаються сторонами та підтверджуються наявними в справі письмовими доказами.
Відповідно до ст. 151 СК України батьки мають переважне право перед іншими особами на особисте виховання дитини.
Статтею 163 цього Кодексу передбачено, що батьки мають переважне право перед іншими особами на те, щоб малолітня дитина проживала з ними. Батьки мають право вимагати відібрання малолітньої дитини від будь-якої особи, яка тримає її у себе не на підставі закону або рішення суду. Суд може відмовити у відібранні малолітньої дитини і переданні її батькам або одному з них, якщо буде встановлено, що це суперечить її інтересам.
Згідно до статті 9 Конвенції держави-учасниці забезпечують те, щоб дитина не розлучалася з батьками всупереч їх бажанню, за винятком випадків, коли компетентні органи згідно з судовим рішенням, визначають відповідно до застосованого закону і процедур, що таке розлучення необхідне в якнайкращих інтересах дитини. Таке визначення може бути необхідним у тому чи іншому випадку, наприклад, коли батьки жорстоко поводяться з дитиною або не піклуються про неї, або коли батьки проживають роздільно і необхідно прийняти рішення щодо місця проживання дитини.
Преамбулою Конвенції визначено, що держави-учасниці беруть до уваги принципи, закладені в Декларації прав дитини, яка прийнята Генеральною Асамблеєю 20 листопада 1959 року. У відповідності до 6 принципу цієї Декларації дитина для повного і гармонійного розвитку її особистості потребує любові і розуміння. Вона повинна, коли це можливо, рости під опікою і відповідальністю своїх батьків і в усякому випадку в атмосфері любові і моральної і матеріальної забезпеченості; малолітня дитина не повинна, крім тих випадків, коли мають місце виключні обставини, бути розлученою зі своєю матір’ю.
Після скасування рішення суду про оголошення ОСОБА_1 безвісно відсутньої її малолітня дочка ОСОБА_5 втратила статус дитини, позбавленої батьківського піклування. У зв’язку з цим скасовано рішення органу опіки та піклування про призначення ОСОБА_3 опікуном дитини.
На даний час відсутні правові підстави перебування малолітньої ОСОБА_5 у ОСОБА_3, а тому ОСОБА_1 на правах матері дитини обґрунтовано вимагає її відібрання у відповідачки.
Суд першої інстанції не врахував вищевказаних обставини та положень чинного законодавства, внаслідок чого прийшов до помилкового висновку про безпідставність цих вимог.
Разом з тим, ОСОБА_1 не довела факту заподіяння їй моральної шкоди, а тому позов в цій частині не підлягає задоволенню.
Оскільки позов задоволено частково, то ОСОБА_1 слід присудити 50 % понесених витрат на інформаційно-технічне забезпечення розгляду справи та сплаченого судового збору, а саме 27 грн. (8,5+(37:2)).
Приватний підприємець ОСОБА_2 брав участь у справі як представник ОСОБА_1 за довіреністю від 20 жовтня 2009 року (ст. 38 ЦПК України).
За своїм правовим статусом він не був особою, яка надавала позивачці правову допомогу (ст. 56 ЦПК України), а тому витрати ОСОБА_1 на оплату його послуг не можуть бути покладені на ОСОБА_3 в порядку ст. 84 ЦПК України.
Керуючись ст.ст. 84, 88, 307, 309, 314, 316, 319, 324 ЦПК України, колегія суддів
вирішила:
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити частково.
Рішення Старокостянтинівського районного суду Хмельницької області від 8 вересня 2010 року скасувати і ухвалити нове рішення.
Позов задовольнити частково.
Малолітню ОСОБА_5, ІНФОРМАЦІЯ_1, відібрати у ОСОБА_3 та передати матері ОСОБА_1.
Стягнути з ОСОБА_3 на користь ОСОБА_1 27 грн. понесених судових витрат.
В решті позову відмовити.
Рішення набирає законної сили з моменту його проголошення, проте може бути оскаржене в касаційному порядку протягом двадцяти днів з дня набрання ним законної сили.
Головуючий: /підпис/ Судді: /підписи/
Згідно з оригіналом: суддя апеляційного суду О.І. Ярмолюк
Головуючий у першій інстанції – Бондарчук Л.А. Справа № 22ц – 5378
Доповідач – Ярмолюк О.І. Категорія 46