Справа № 2-6 /2010 р.

                                                       Р  І  Ш  Е  Н  Н  Я  

І  М  Е  Н  Е  М   У  К  Р  А  Ї  Н  И  

     29  листопада 2010 р.                                                                                      с.Печеніги  

                     Печенізький районний суд Харківської області

 у складі: головуючого – судді - Смирнова В.А.

за участю секретарів судових засідань  -  Шевченко О.М., Меденець Т.С.

 розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в смт. Печеніги  цивільну справу за позовною заявою  ОСОБА_3 до ОСОБА_4  про визнання недійсною заяви про відмову від прийняття  спадщіни на користь іншої особи та про визнання права власності  на новостворене нерухоме майно,

третя особа- Чугуївська державна нотаріальна контора  Харківської області

  в  с  т  а  н  о  в  и  в:  

  ОСОБА_3 звернувся  до суду   з позовною заявою до ОСОБА_4  про визнання недійсною заяви про відмову від прийняття  спадщіни на користь іншої особи та про визнання права власності  на новостворене нерухоме майно, третя особа- Чугуївська державна нотаріальна контора  Харківської області.                      

  Після  неодноразових уточнень  позовних  вимог,  позивач ОСОБА_3 надав  18.03.2010р. остаточну   уточнену і доповнену  позовну заяву, в якій  вказує , що   його батько помер  ІНФОРМАЦІЯ_1 а матір померла ІНФОРМАЦІЯ_2. На поминах матері  у квітні 1987 року ОСОБА_4 запропонувала їм із братом свої послуги щодо оформлення спадщини, для чого вони і написали під її диктування заяви про відмову від прийняття спадщіни за заповітом матері на її користь. Проте до Чугуївської державної нотаріальної контори ці заяви  Відповідчка подала лише після спливу шестимісячного терміну для прийняття спадщіни за законом після смерті  батька. Тобто заява брата була подана 13 серпня 1987 року, а позивача 11 вересня 1987 року.  Позивач вказує, що факт дійсності заяви він не визнає, оскільки данна заява була написана  позивачем у квітні 1987 року в будинку його батьків на поминах матері під впливом обману з боку ОСОБА_4. ОСОБА_4 скористалась тим, що  позивач, як він вказує,  перебував під впливом тяжкої для нього обставини, пов*язаної із втратою обох батьків протягом трьох місяців, а також знаходився в стані алкогольного сп*яніння. Дату складання на зазначеній заяві, як вказує позивач, він не проставляв. З моменту написання і до початку розгляду цієї справи, зазначену  заяву жодного разу він не бачив. Ні у посадової особи селищної ради, ні в Чугуївській державній нотаріальній конторі  позивач не був і свій підпис на заяві не посвідчував. ОСОБА_3 в позові вказує, що він фактично ніколи від спадщіни не вімовлявся, а навпаки продовжував користуватись наданою  йому при фактичному розподілі часткою і благоустроювати її.  Факт того, що позивач з 1970 року за свій рахунок своїми силами  спільно з друзями займався перебудовою самого будинку батьків, погребу, знесенням старого і  будівництвом нового цегляного сараю із літньою кухнею, які на данний час перебудовані позивачем під дачу, можуть підтвердити  свідки.

  Позивач просить суд визнати недійсною заяву  ОСОБА_3 про відмову  від прийняття спадщини. Визнати за ОСОБА_3 право власності на збудований ним сарай з літнею  кухнею, перебудований  під дачу на підставі ст.331 ЦК України  за адресою: АДРЕСА_1.

 В  судовому засіданні  позивач –  ОСОБА_3, його представник ОСОБА_5 позовні вимоги підтримали в повному обсязі.  

Відповідач ОСОБА_4, її представник ОСОБА_6  в судовому засіданні  заперечували  проти задоволення  позовних вимог позивача про визнання недійсною заяви про відмову від прийняття  спадщіни та суду пояснили, що  ОСОБА_3 добровільно відмовився від прийняття спадщини,  добровільно  поставив свій підпис на заяві про відмову від спадщини та посвідчив це в Печенізькій селищній раді. ОСОБА_4 просила суд застосувати до даної вимоги позивача позовну давність, так як з моменту коли ОСОБА_3 довідався про так зване порушення свого права і до подачі позову до суду минуло більше двадцяти років. Також ОСОБА_4 заперечувала проти задоволення вимог позивача про визнання за ОСОБА_3 права власності на збудований ним сарай з літнею  кухнею, перебудований  під дачу на підставі ст.331 ЦК України  за адресою: АДРЕСА_1., так як вона є належним власником будинку за даною адресою і відповідно належним користувачем земельної ділянки згідно діючого законодавства та вона не давала дозволу ОСОБА_3 будувати на цієй ділянці будь яких будівель.

Заслухавши позивача ОСОБА_3, його представників,  відповідача, представника  відповідача, свідків,  дослідивши письмові матеріали справи, оцінивши надані докази в їх сукупності, суд вважає позовні  вимоги позивача такими, що не ґрунтуються на законі та не підлягають задоволенню. При цьому суд виходить з наступного.

Згідно  ч.3 ст. 10, ст. 60  ЦПК України кожна сторона зобов*язана довести ті обставини, на які вона посилається, як на підставу своїх вимог і заперечень.

Згідно ч.1  ст. 11 ЦПК України  суд розглядає  цивільні справи  не інакше як за зверненням фізичних чи юридичних осіб, поданим відповідно до цього кодексу, в межах заявлених  ними вимог і на підставі доказів сторін та інших осіб, які беруть участь у справі.

При розгляді данної цивільної справи суд вважає вірним  керуватись нормами ЦК України в редакції 1963 року в частині розгляду позовних вимог ОСОБА_3 про визнання недійсною заяви про відмову від прийняття  спадщіни на користь іншої особи ,   так як на підставі п. 4 Перехідних положень ЦК України в редакції 2003 року Цивільний кодекс України 2003 року застосовується до цивільних правовідносин, які виникли після набрання ним чинності. Відносно цивільних правовідносин, які виникли до набрання чинності ЦК України 2003 року, його положення застосовуються до тих прав та обов*язків, які виникли або продовжують існувати після набрання ним чинності, а саме після 01 січня 2004 р.

Згідно дубліката  заповіту  від 03.12.1986 року, посвідченого  секретарем  Печенізької селищної ради Харківської області – ОСОБА_7 все своє майно, яке  на день смерті буде їй належати, з чого б воно не складалось і де б воно не знаходилось  заповідала синам – ОСОБА_3, ОСОБА_8, дочці – ОСОБА_4, онуку – ОСОБА_9 в рівних долях кожному.( а.с.9).

Згідно відповіді  Чугуївської державної нотаріальної контори Харківської області  № 2638 від 28.10.2008р. – після смерті ОСОБА_7, померлої ІНФОРМАЦІЯ_2 в термін, передбачений ст. 1270 ЦК України ( шість місяців), подані слідуючи заяви:  

13.08.1987 р. заява від ОСОБА_8 про відмову від спадщини на користь ОСОБА_4; 13.10.1987р. заява від ОСОБА_3, про відмову від спадщини на користь ОСОБА_4; 01.10.1987р. заява від ОСОБА_9, про відмову від спадщини на долю ОСОБА_4. Заведена спадкова справа за № 310/87 від 13.08.1987р.   21.09.1988р. за  р.№ 2216 Чугуївською районною держнотконторою видано свідоцтво про право  на спадщину за заповітом після  померлої ІНФОРМАЦІЯ_2 ОСОБА_7 на ім*я ОСОБА_4 на житловий будинок у АДРЕСА_1. ( а.с.69).

Згідно заяви ОСОБА_3 від 11.09.1987р.  до Чугуївської  районної нотаріальної контори - він відмовився  від  долі спадщіни , яка залишилась після смерті матері на користь ОСОБА_4.  Заява зареєстрована  в книгу  спадкових справ  за № 529. Спадкова справа 310-87р. 01.10.1987р. ( а.с.161.).

Згідно свідоцтва про право на спадщину за заповітом від 21.09.1988р., посвідченого державним нотаріусом Чугуївської нотаріальної контори Харківської області – посвідчено, що на підставі заповіту, посвідченого Печенізькою селищною радою 03.12.1986р. № 367 спадкоємцями ОСОБА_7, померлої ІНФОРМАЦІЯ_2 є ОСОБА_4. Спадкове майно складається з житлового будинку, розташованого за адресою: АДРЕСА_1 з надвірними будівлями. (  а.с.10).

Згідно журналу для реєстрації нотаріальних дій виконачого комітету Печенізької селищної ради народних депутатів від 1987 р.- за  номером П 208 від 11.09.1987р. посвідчено підпис  на заяві про відмову від спадщини ОСОБА_3 ( а.с.132-134).

 Згідно  висновку судово-почеркознавчої експертизи № 8493 від 05.11.2009р. – підпис від імені ОСОБА_3, електрофотографічне зображення якого надано в електрофотографічній копії витягу з журналу  для реєстрації нотаріальних  дій виконавчого комітету Печенізької селищної ради народних депутатів Чугуївського району Харківської області  за 1987 р., розташований в графі “ Розписка про одержання нотаріально оформленого  документа” ( номер нотаріальної дії  П 208 від 11.09.1987р.) – виконаний  ОСОБА_3. ( а.с. 197-201).

Свідок ОСОБА_10суду пояснила, що  в 1987 році вона працювала секретарем Печенізької селищної ради. ОСОБА_3 особисто прийшов до селищної ради.  Особу ОСОБА_3 було перевірено  по паспорту,  посвідчено підпис ОСОБА_3  на заяві про відмову від спадщини. Заочно ніяких дій ніколи не проводилось, а тільки в присутності тієї особи, яка зверталась з вимогами по вчиненню  дій.

В судовому засіданні  свідок  ОСОБА_11 суду пояснила, що вона працює секретарем Печенізької селищної ради.  В той час, коли не було державного нотаріуса  в Печенізькому районі, повноваження на вчинення нотаріальних дій були делеговані  секретарю селищної ради. Всі нотаріальні дії проводились тільки після посвідчення особи, в присутності якої вони проводились, перевірявся паспорт  особи , заочно ніяких дій секретар не міг проводити, а тільки в   присутності особи.

В судовому засіданні  ОСОБА_12 суду пояснила, що вона працює державним нотаріусом Чугуївської нотаріальної контори Харківської області. Спадкова справа  сторін була заведена в 1988 році. На сторінці 124  є заява, яка зареєстрована Чугуївською держнотконторою від ОСОБА_8 про відмову від спадщини на користь ОСОБА_4 Також є заява   ОСОБА_3, на якій його підпис посвідчено секретарем Печенізької  селищної ради, про відмову від спадщини на користь ОСОБА_4 і  є заява ОСОБА_9  про відмову від спадщини на користь ОСОБА_4 На той час коли була заведена спадкова справа Печенізький район не існував і нотаріальні дії проводила Чугуївська державна нотаріальна контора або секретар  селищної ради, який згідно законодавства був наділений повноваженнями на вчинення таких дій.

Статею 553 ЦК України ( в ред 1963р.) визначено, що спадкоємець  за законом або за заповітом має право відмовитись від спадщини  протягом шести місяців з дня відкриття спадщини. При цьому він може заявити, що відмовляється від спадщини на користь будь-кого з других спадкоємців, призваних до спадку за законом або за заповітом, а також на користь  держави  або окремих державних, кооперативних або інших громадських організацій. Послідуюча відміна спадкоємцем такої заяви  не допускається .  

Вважається відмовившимся від спадщини також той спадкоємець, який не здійснив жодної дії, яка б свідчила про прийняття спадщини.

Згідно ст. 548 ЦК України ( в ред. 1963р.). для придбання  спадку необхідно, щоб спадкоємець його прийняв. Прийнятий спадок визнається таким, що належить йому з часу відкриття спадщіни.

Стаття  549 ЦК України ( в ред 1963р.) визнається , що спадкоємець прийняв спадщіну якщо він подав в державну нотаріальну контору  за місцем відкриття спадщини заяву про прийняття спадщини. Вказані дії повинні бути здійснені  протягом шести місяців з дня відкриття спадщини.

Позивачем ОСОБА_3 суду не доведено, що ним під впливом омани було написано заяву  про відмову від приняття спадщини після смерті матері, так як він був присутній при посвідченні своєї заяви в Печенізькій селищній раді. Пояснення позивача про те, що ОСОБА_4 ввела його в оману шляхом обіцянки переоформити через деякий час частини спадкового майна на його ім`я не ґрунтується на законі, так як спадкові правовідносини  чітко врегульовані як нормами ЦК України( в ред 1963р.) так і діючого на цей час ЦК України ( в ред. 2003 року) . Таким чином  посилання позивача на  ст. 230, ч.5 ст.1274 ЦК України не знайшли свого підтвердження доказами дослідженими при розгляді даної справи. Крім того, протягом двадцяти років з 1987р.по 2008р. ОСОБА_3 не звертався до суду з позовом про порушення його прав як спадкоємця та  не довів поважність причини пропущення позовної давності.

Згідно ст. 256 ЦК України ( в ред. 2003 року)  позовна давність- це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу.  

Згідно  ст.71 ЦК України ( в ред. 1963р.) загальний строк для захисту права за позовом особи, право якого порушено ( позовна давність), встановлюється в три роки.

Згідно ст. 257 ЦК України ( в ред. 2003 року) загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки.

Згідно ч. 3 ст. 258 ЦК України( в ред. 2003 року)   позовна давність у п*ять років застосовується до вимог про визнання недійсним  правочину, вчиненого під впливом насильства або обману.

Згідно ст. 75 ЦК України ( в ред. 1963р.)  позовна давність застосовується судом незалежно від заяви сторін.

Згідно ст. 80 ЦК України ( в ред. 1963р.)  закінчення строку позовної давності до пред*явлення позову є  підставою для відмови від позову.  

Згідно ч.4 ст. 267 ЦК України( в ред. 2003 року)  сплив позовної давності,  про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови від позову.

Згідно   ч.3 ст. 267 ЦК України ( в ред. 2003 року)  позовна давність застосовується судом лише за заявою  сторони у спорі, зробленою  до винесення ним рішення.

Згідно ч.5 ст. 267 ЦК України( в ред. 2003 року)  якщо суд визнає поважними причини пропущення позовної давності, порушене право підлягає захисту.  

Згідно ст. 76 ЦК України ( в ред. 1963р.) перебіг строку позовної давності починається з дня, коли особа  довідалась або повинна була довідатись про порушення  свого права.  

Згідно ст. 261  ЦК України( в ред. 2003 року)  перебіг позовної давності  починається від дня , коли особа довідалась  або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила.

ОСОБА_3  був присутній при посвідченні підпису на своїй заяві про відмову від прийняття спадщини після смерті матері в Печенізькій селищній раді. Таким чином суд вважає, що початок строку позовної давності необхідно рахувати з 1987р. та  застосовує позовну давність відповідно до вимог ст.267 ЦК України ( в ред. 2003 року) .

Стосовно вимог позивача щодо  визнання за ОСОБА_3 права власності на збудований ним сарай з літнею  кухнею, перебудований  під дачу на підставі ст.331 ЦК України  за адресою: АДРЕСА_1 суд вважає необхідним відмовити з наступних підстав.

 Згідно ч.1 ст. 331 ЦК України право власності на нову річ, яка виготовлена ( створена) особою, набувається нею, якщо інше не встановлено договором або законом.

  Статтею 376 ЦК України передбачено, що житловий будинок, будівля, споруда, інше нерухоме майно вважаються самочинним будівництвом, якщо вони збудовані або будуються на земельній ділянці, що не була відведена для цієї мети, або без належного дозволу чи  належно затвердженого проекту, або з істотними порушеннями будівельних норм і правил. Особа, яка здійснила або здійснює самочинне будівництво нерухомого майна, не набуває права власності на нього.  Право власності на самочинно збудоване нерухоме майно може бути за рішенням суду визнане за особою, яка здійснила самочинне будівництво на земельній ділянці, що не була їй відведена для цієї мети, за умови надання земельної ділянки у встановленому порядку особі під уже збудоване нерухоме майно.

Судом встановлено, що ОСОБА_3 не надавався дозвіл на відведення земельної ділянки під будівництво нерухомого майна за адресою с  .Печеніги, вул. Рибна,17 Харківської області.

Згідно ст.377 ЦК України до особи, яка набула право власності на житловий будинок, будівлю або споруду, переходить право власності, право користування на земельну ділянку, на якій вони розміщені, без зміни її цільового призначення в обсязі та на умовах, встановлених для попереднього землевласника ( землекористувача).  

Таким чином, так як ОСОБА_4 згідно свідоцтва про право на спадщину за заповітом є власницею житлового будинку, розташованого за адресою: АДРЕСА_1 (а.с.10), вона також є належним користувачем земельної ділянки, за адресою : АДРЕСА_1.

На підставі ч.4 ст. 376 ЦК України  якщо власник ( користувач) земельної ділянки заперечує проти визнання права власності на нерухоме майно за особою, яка здійснила ( здійснює) самочинне будівництво на його земельній ділянці, майно підлягає знесенню особою, яка здійснила ( здійснює) самочинне будівництво, або за її рахунок.

Судом встановлено, що згода   ОСОБА_4 на будівництво на земельній ділянці  за адресою : АДРЕСА_1- відсутня.  

Суд  критично відноситься до показань свідків ОСОБА_13, ОСОБА_14, ОСОБА_15, ОСОБА_16, ОСОБА_17, ОСОБА_9,  щодо завезення будівельних матеріалів та перебудови сараю за вищевказаною адресою, тому що вони не мають правового значення для вирішення даної справи.

Виходячі з системного аналізу норм  чинного законодавства та враховуючи все вищезазначене, суд  вважає, що позовна заява ОСОБА_3 не підлягає задоволенню.

Керуючись ст.ст. 4-8, 10, 11,60, 88, 209, 212, 214, 215  ЦПК  України,  ст.ст.71,75, 76, 80, 548, 549, 553 ЦК України ( в ред. 1963р.), ст.ст. 256, 257, ч.3 ст.258, 261, 267, 331, 376, 377 ЦК України, суд -

                                                   В   И  Р  І  Ш  И  В  :  

     В задоволенні  позовних вимог  ОСОБА_3 про визнання недійсною заяви  про відмову  від прийняття спадщини, визнання за ОСОБА_3 права власності на збудований ним сарай з літнею  кухнею, перебудований  під дачу на підставі ст.331 ЦК України  за адресою: АДРЕСА_1- відмовити повністю.

Рішення може бути оскаржене в Апеляційний суд Харківської області через Печенізький районний суд Харківської області   в 10- денний  строк з дня проголошення рішення.

 Головуючий:  підпис.

Копія вірна. Суддя:                                                                                Смирнов В.А.