Справа  № 2-05/2010 р.

  РІШЕННЯ  

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ  

 08 грудня 2010 року                                                                            с. Печеніги

 Печенізький районний суд Харківської області

 у складі:  головуючого – судді Смирнова В.А.,

за участю секретарів судових засідань -  Шевченко О.М., Тамара,

за участю представників позивачів та відповідачів ОСОБА_3 та адвоката ОСОБА_4,

 розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в селищі Печеніги цивільну справу за позовом ОСОБА_5 до ОСОБА_6 та ОСОБА_7 про усунення перешкод власнику житлового будинку для вільного користування та розпоряджання своїм майном, а саме: про зняття з реєстрації ОСОБА_6, ОСОБА_7 за адресою: будинок АДРЕСА_1;

по зустрічному позову ОСОБА_8, та після його смерті- правонаступників: ОСОБА_6, ОСОБА_7 та ОСОБА_9 до ОСОБА_5 про визнання недійсним договору дарування житлового будинку;

треті особи:  Відділ громадянства і реєстрації фізичних осіб Печенізького РВ ГУ МВС України  в  Харківській області,  Печенізька державна нотаріальна контора,

КП “Печенізьке БТІ” Харківської області  

  У С Т А Н О В И В :  

  01 липня 2008 року ОСОБА_5, в особі свого представника, згідно Довіреності ВКО  № 892435  від  27.06.08 р. ,  ОСОБА_3, звернулась до Печенізького районного суду Харківської області з позовною заявою до ОСОБА_8, ОСОБА_6 та ОСОБА_7 про усунення перешкод власнику житлового будинку для вільного користування та розпоряджання своїм майном, а саме: про виселення відповідачів з будинку АДРЕСА_1 без надання іншого жилого приміщення та зняття їх з реєстрації  за цією адресою.

Позов обґрунтований тим, що позивач 23 листопада 2007 року у визначеному законодавством порядку набула право власності  на домоволодіння (житловий будинок з надвірними будівлями), що знаходиться за адресою АДРЕСА_1.

Право власності позивач набула як така, що була обдарована на підставі нотаріально посвідченого Договору дарування ВКВ № 219423  від  23 листопада 2007 року колишнім власником житлового будинку – ОСОБА_10, який володів будинком на підставі свідоцтва про право особистої власності, виданого виконкомом Печенізької селищної Ради народних депутатів 23.02.1983 року та зареєстрованого в Чугуївському МБТІ 23.02.1983 року за реєстровим номером 1955.

Ця угода  23.11.2007 р.  була занесена  до  Державного реєстру правочинів за  № 2513774  про що свідчіть ОСОБА_4 № 5008880 від 23.11.2007 р. з  Державного реєстру правочинів.

Своє право власності на домоволодіння, що заходиться за адресою:  АДРЕСА_1, ОСОБА_5 у визначеному законодавством порядку зареєструвала у комунальному підприємстві «Печенізьке бюро технічної інвентаризації», про що свідчіть ОСОБА_4 про реєстрацію права власності на нерухоме майно № 16780698 від 23.11.2007 р.

Раніше ОСОБА_8 зі своєю сім’єю тимчасово поселилися і проживали у будинку як члени  сім’ї  тодішнього  власника будинку, ОСОБА_10.

Оскільки права членів сім’ї колишнього власника є похідними від прав власника, то з припиненням для власника права власності на жиле приміщення  члени його сім’ї також втрачають право користування  цим приміщенням.

Відповідачі до теперішнього часу чинять перепони власнику будинку підчас його намагань користуватися ним на свій розсуд.  

Відповідно до положень ст. 391 ЦК України: «Власник майна має право вимагати усунення перешкод у здійсненні ним права користування та розпоряджання  своїм  майном».

На даний час позивач фактично не має можливості реалізувати своє законне право власності щодо подарованого їй домоволодіння у повному обсязі, у зв’язку із тім, що відповідачі:  ОСОБА_6 та  ОСОБА_7 до теперішнього часу зареєстровані в будинку АДРЕСА_1,  що спричиняє значні труднощі  для  власника будинку ОСОБА_5

У судовому засіданні позивач ОСОБА_5  відмовилась від позовних вимог, стосовно ОСОБА_8 у зв’язку із його смертю ІНФОРМАЦІЯ_1, що засвідчено Свідоцтвом про смерть НОМЕР_3 від 02.06.2009 р., та змінила 06.10.2010 р. свій позов що до вимог про виселення відповідачів, у зв’язку із тім, що після смерті ОСОБА_8, а саме: із 10 червня 2009 року, ніхто із відповідачів в будинку АДРЕСА_1 не проживає, залишив тільки вимоги про зняття з реєстрації ОСОБА_6, ОСОБА_7 за адресою: будинок АДРЕСА_1, після чого вона підтримала свій позов і просила його повністю задовольнити.

Відповідачі письмові заперечення на позовну заяву не надали.

22 липня 2008 року під час попереднього судового засідання представник відповідача ОСОБА_8 адвокат ОСОБА_4 заявив зустрічний позов до ОСОБА_5 та ОСОБА_10 про визнання недійсним договору дарування, визнання права власності на Ѕ  частину будинку та усунення перешкод в користуванні житловим будинком.

Як на думку ОСОБА_8, то він вважав, що договір дарування будинку АДРЕСА_1 від 23 листопада 2007 року посвідчений державним нотаріусом Печенізької державної нотаріальної контори, (реєстровий номер в договорі нерозбірливо, з помилкою яка не виправлена належним чином, але у витягу з Державного реєстру правочинів, номер в реєстрі нотаріальних дій значиться 1930), - ущемляв його майнові права, оскільки за вказаним договором було подаровано майно яке фактично, як на його думку, не належало дарувальнику, а тому обдарована не має право на власність всього будинку, а має лише право на частину будинку яка фактично належить дарувальнику ОСОБА_11, і це право позивачки ОСОБА_5 він не оспорює і вважає, що з урахуванням цієї обставини за можливе досягнення мирової угоди.

ОСОБА_8 вважав договір дарування від 23 листопада 2007 року, посвідчений Печенізькою державною нотаріальною конторою, реєстровий номер 1930 недійсним з наступних підстав:  По-перше, дарувальник ОСОБА_11, на думку ОСОБА_8, нажаль приховав перед нотаріусом той факт, що фактично будинок з його згоди переобладнаний для проживання двох сімей і те, що особисто ОСОБА_8 добудовував перелічені вище в позові прибудови та споруди, але у зв’язку зі своєю хворобою не встиг переоформити в установленому порядку.  По-друге, державний нотаріус з невідомих, на жаль ОСОБА_8, причин сам не перевірив, наявність самовільно забудованих, прибудованих будівель та їх належність дарувальнику, тим самим, як на його погляд, позбавив його права власності на майно, тим самим нотаріус припустився невиконання пункту 8 Інструкції про порядок вчинення нотаріальних дій нотаріусами України, затв. Наказом Мін'юсту від 03.03.2004 року № 20/5 (із змінами та доповненнями), так як не попередив дарувальника про здійснення правочину з нерухомим майном яке не узаконено в установленому порядку.

 По-третє, зазначений договір дарування містить юридичні вади, що як на погляд ОСОБА_8 також є підставою, для визнання його недійсним. Так, на зворотній стороні договору в графі   ПІДПИСИ:   значиться   ДАРУВАЛЬНИК:   і далі підпис без зазначення фамілії особи яка здійснила свій підпис в договорі. Це дає підстави вважати, як на думку ОСОБА_8, що особу яка підписала договір ідентифікувати не можливо, а тому не відомо хто саме підписав договір дарування будинку АДРЕСА_1.

З підстав наведеного в зустрічному позові ОСОБА_8 вважав, що первісний позов до нього та до членів його сім'ї ОСОБА_6 та ОСОБА_7 про усунення перешкод власнику житлового будинку для вільного користування та розпорядження майном, з одночасним виселенням та зняттям з реєстрації не підлягає задоволенню повністю, оскільки є безпідставним та необґрунтованим.

ОСОБА_8 – відповідач по первинному позову та позивач по зустрічному позову в судові засідання не з’являвся, хоча про день, час та місце розгляду справи повідомлявся належним чином, причину неявки суду не повідомляв, письмово своїх пояснень та заперечень що до предмету первинного позову не надав. Представляти свої інтереси в суді доручив адвокату ОСОБА_4

У судовому засіданні 13.04.2009 р.  зустрічна позовна заява  була адвокатом ОСОБА_4  доповнена наступними вимогами: визнати недійсними дії Печенізької державної нотаріальної контори  стосовно посвідчення договору дарування від 23.11.2007 р.;  скасувати свідоцтво про право власності на житловий будинок, розташований за адресою: АДРЕСА_1, видане виконкомом Печенізької селищної ради 23.02.1983 р., яки було пред’явлено до тих самих відповідачів, а саме до ОСОБА_5 та ОСОБА_10.

У судовому засіданні 22.09.2009 р. адвокатом ОСОБА_4, у зв’язку із смертю ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_8, було заявлено клопотання про зміну сторін в порядку ст. 37 ЦПК Украйни (т.1 а.с. 301).

22.09.2009 р. судом прийнята Ухвала про зупинення провадження у справі, відповідно до п.1 ч.1 ст. 201 ЦПК Украйни, до визначення правонаступників померлого ОСОБА_8

Ухвалою суду від 20.01.2010 р. провадження по справі було відновлено.

До участі у справі у якості правонаступників померлого ОСОБА_8 були залучені ОСОБА_6, ОСОБА_7 та ОСОБА_9, яки доручили представляти свої інтереси в суді адвокату ОСОБА_4

ІНФОРМАЦІЯ_6. помер ОСОБА_10, що засвідчено Свідоцтвом про смерть НОМЕР_4  від 20.02.2010 р.

У судовому засіданні 01.03.2010 р. зустрічна позовна заява адвокатом ОСОБА_4 була втрете змінена, а саме: одночасно були змінені предмет позову та підстави змінених вимог до ОСОБА_5: про визнання недійсним договору дарування житлового будинку, розташованого за адресою: АДРЕСА_1 та скасування державної реєстрації будинку в КП «Печенізьке БТІ».

У судовому засіданні ОСОБА_6, ОСОБА_7 та ОСОБА_9 підтримали вимоги зміненого та доповненого зустрічного позову та просили його повністю задовольнити.

ОСОБА_6, ОСОБА_7 та ОСОБА_9 повністю не визнали позовні вимоги ОСОБА_5, та заперечили проти їх задоволення.

У судовому засіданні представник ОСОБА_6, ОСОБА_7 та ОСОБА_9 адвокат ОСОБА_4 підтримав вимоги зустрічного позову та просив його повністю задовольнити, одночасно він повністю не визнав позовні вимоги ОСОБА_5, та заперечив проти їх задоволення.

ОСОБА_5  та ії представник ОСОБА_3 не визнали позовні вимоги зустрічного позову та заперечили проти його задоволення.  

ОСОБА_10 та ОСОБА_5 надали письмові заперечення на позовну заяву ОСОБА_8

ОСОБА_10 свої заперечення обґрунтував тим, що позовні вимоги ОСОБА_8 задоволенню не підлягають як незаконні і необґрунтовані, оскільки обставини справи, викладені у позовній заяві, не відповідають дійсності.

Рішенням  виконкому  Печенізької райради № 100 від 14 травня 1962 р. особисто ОСОБА_10 була виділена земельна ділянка під будівництво житлового будинку з надвірними будівлями у АДРЕСА_1.

26 червня 1962 р. саме ОСОБА_10, одержав Дозвіл відділу комунального господарства виконкому Печенізької райради на виконання будівельних робіт.

Роботи з будівництва ОСОБА_10 виконував сам з будівельних матеріалів, придбаних ним у повній відповідності до порядку, що діяв на той час.

Частина будівельних робіт виконувалася спеціалізованими організаціями по договорах, які він з ними укладав і оплачував.

Будівництво будинку було закінчено у 1970 році,  а всього домоволодіння – було закінчено у серпні 1978 року.

Про закінчення будівництва й уведення  в  експлуатацію індивідуального домоволодіння  забудовника  ОСОБА_10  був  комісією складений відповідний  Акт № 5  від 15.03.1982 р.

На підставі цього Акту саме ОСОБА_10 23.02.1983 р. виконкомом Печенізької  селищної ради  було  видане Свідоцтво  про право приватної  власності  на  домоволодіння,  і  з моменту  його реєстрації  23.02.1983 р.  у  Чугуївському МБТІ під реєстровим номером 1955  особисто  він і одержав  право власності  на  домоволодіння,  що знаходиться  у  АДРЕСА_1.

Відомості, викладені у зустрічному позові від 22.07.2008 р., підписаному нібито ОСОБА_8,  у якому свого батька він називає ОСОБА_12, на думку ОСОБА_10, повністю не відповідають дійсності.

ОСОБА_10 впевнений, що його син  не був знайомий  зі змістом  зустрічного позову  від  22.07.2008 р., і більше того – сам не підписував цього "продукту" зусиль  його дружини - ОСОБА_6, ІНФОРМАЦІЯ_2  

ОСОБА_8  ІНФОРМАЦІЯ_3 (народився у с. Борщова),  після служби в армії, одружився 15.03.1975 р. на ОСОБА_6.  

У них у шлюбі народився ІНФОРМАЦІЯ_5 син ОСОБА_15,  а пізніше – ІНФОРМАЦІЯ_7.  донька  ОСОБА_4 (за чоловіком ОСОБА_4).

Родина сина від дня її створення й до середини 80-х років проживала у будинку батьків дружини ОСОБА_4.  

Окрім сина ОСОБА_16, у ОСОБА_10 із дружиною ОСОБА_17, ІНФОРМАЦІЯ_4, є також донька ОСОБА_2, ІНФОРМАЦІЯ_5 (народилася у с. ІІ-Гнилиця), по чоловіку ОСОБА_2 (інвалід  2-ої групи з дитинства).

Свій будинок ОСОБА_10 будував за типовим проектом 994-VІІІА, і будинок із самого початку складався з двох квартир з окремим входом у кожну.

Саме так  будинок і був побудований ще у 1970 році.,  відповідно до  проекту, і пізніше був прийнятий комісією.  Все це підтверджено документально.  

ОСОБА_10 не зрозуміло, що ж саме ОСОБА_8 нібито перебудовував з 1978 р. з метою пристосування для проживання двох родин, як зазначено у його позові.

Будинок із самого початку будувався таким чином, щоб з батьками могла жити їх дочка-інвалід, а надалі – також і її родина.  

Цей будинок із самого початку ОСОБА_10 передбачав залишити саме дочці.  

Ніколи цей будинок  не був своїм  для  родини ОСОБА_8

ОСОБА_10 із дружиною ніколи не хотів щоб родина сина жила у їх будинку тому, що дружина сина для них  ніколи  не була рідною.

Але ОСОБА_10 довелося погодитися з тим, що родина сина (їхні діти підросли, і в будинку батьків дружини стало тісно) якийсь час (тимчасово) поживе у батьківському будинку, допоки  вони побудують свій будинок.  

   ОСОБА_8 дійсно займався будівництвом,  але  він будував і побудував будинок для своєї родини за адресою АДРЕСА_1.  Однак будівництво розтяглося після розпаду Союзу на двадцять років.

ОСОБА_8 дійсно провів  3-х  фазну електрику.

Але провів її  для того, щоб, поставивши деревообробний верстат, мати можливість виготовляти столярні вироби для свого будинку.

Однак це, на думку ОСОБА_10, не може доводити претензії його сина, а вірніше дружини сина, на батьківський дім.

За час вимушеного спільного проживання з батьками дружина сина успадкувала від своїх батьків дім, але, з незрозумілих причин, вони так і не перейшли до нього жити.  

ОСОБА_6 продала батьківський дім і купила однокімнатну і двокімнатну квартири, одну для себе,  а другу  для дочки.

На даний час їхня дочка зареєстрована й проживає у своїй квартирі.  

Їхній син давно проживає самостійно в м. Харкові, але досі незаконно зареєстрований  у будинку діда.

Будинок  у  АДРЕСА_1  ОСОБА_10 побудував у шлюбі з ОСОБА_17.  Саме із нею він і був його власником на праві спільної сумісної власності подружжя.

За їхнім спільним усвідомленим вільним рішенням будинок був законно подарований їхній онуці ОСОБА_4.

При цьому  вони бажали, щоб у будинку, разом з ними,  проживали батьки ОСОБА_5,  які зможуть разом із онукою надавати їм  всю необхідну допомогу  і догляд.

Таке   їх рішення щодо будинку вони давно повідомили синові.  

У нього не було, та і не могло бути,  до них  яких-небудь претензій,  оскільки син знав про те, що батьки збиралися залишити йому в спадщину належну їм ділянку землі сільськогосподарського призначення площею близько 20 га, навіть нормативна  вартість якої на багато перевищує ринкову вартість будинку, що належить тепер їхній внучці.  

Відповідно до  ч. 2 ст. 54 Закону України "Про нотаріат" від 02.09.93 р. (з наступними змінами і доповненнями) № 3425-Х11,  "Нотаріуси перевіряють відповідність змісту засвідчуваного ними договору вимогам закону і дійсним намірам сторін".

Вимогу ОСОБА_8 про визнання нотаріально посвідченого Договору дарування   ВКВ  № 219423 від 23.11.2007 р. недійсним ОСОБА_10 вважає абсурдною, незаконною, необґрунтованою,  у тому числі у зв’язку з тим,  що немає  вироку суду, який вступив у законну силу,  відносно нотаріуса,  який посвідчив даний Договір.

На думку ОСОБА_10 вимоги ОСОБА_8 це результат фантазій його дружини із приводу того, що все, що  належало  й  належить його батькам,  є  власністю ОСОБА_6 тільки тому, що вона так вирішила, і їй не потрібно нічого доказувати навіть у суді, насамперед  "витрати понесені" ними  на добудування батьківського будинку.

Вони і не потрудилися  хоча б  щось  доказувати.

Позовні вимоги ОСОБА_8, як на думку ОСОБА_10, не обґрунтовані фактичними обставинами, які б підтверджувалися  хоча б  якимись доказами,  і  його заява  до суду не містить посилань на нормативно-правові акти України, які дійсно регулюють правовідносини, наявні  між сторонами  по справі.  

08.09.2008 року (04.11.2008 р. – вдруге) відповідач ОСОБА_10 подав до суду письмову заяву, в якій просить у відповідності зі ст. 267 ЦК України до позовних вимог ОСОБА_8 відносно визнання за ним права власності на Ѕ спірного домоволодіння застосувати позовну давність у зв’язку з ії закінченням.

Заяву обґрунтовано тим, що відповідно до ст. 267 Наслідки закінчення позовної давності ЦК України: "3.Позовна давність застосовується судом тільки за заявою сторони у спорі, заявленою до винесення ним рішення.

4. Закінчення позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові".

Крім того відповідач ОСОБА_10 у цих письмових заявах до суду, надав суду клопотання про розгляд справи за його відсутності, враховуючи ставлення до позову, викладене у письмовому заперечені.

Вказане клопотання судом задоволене, як таке, що не суперечить чинному законодавству та не порушує прав інших осіб.

ОСОБА_5 свої письмові заперечення обґрунтувала тим, що позовні вимоги ОСОБА_8 не обґрунтовані фактичними обставинами, які б підтверджувалися хоча б якимись доказами.

У зустрічному позові ОСОБА_8 неправдиво, голослівно стверджує про те, що саме він і є господарем частки (а саме - Ѕ) домоволодіння, подарованого ОСОБА_5  

Проте позивач не обтяжує себе і не вказує яких-небудь конкретних дат, а також не тільки не додає до позову яких-небудь доказів, які б підтверджували такі твердження позивача, а навіть не вважає за потрібне вказати на них.

Навряд чи позивач і сам вважає належними доказами «пояснення свідків», які підписали надумані дружиною позивача твердження про те, що саме ОСОБА_8 власноруч у 1978 році незаконно прибудував до батьківської хати пів будинку .  

Позивач не вказав у заяві жодної законної підстави для визнання Договору дарування від 23 листопада 2007 року недійсним.

У відповідності до Постанови № 3 від 28.04.78 р. Пленуму Верховного Суду України «Про судову практику в справах про визнання угод недійсними» (Із змінами, внесеними згідно з П.Пл. В.Суду України № 13 від 25.12.92 р., № 15 від 25.05.98 р.):

«2. Угода може бути визнана недійсною лише з підстав і з наслідками, передбаченими законом.

Тому в кожній справі про визнання угоди недійсною суд повинен встановити наявність тих обставин, з якими закон пов'язує визнання угоди недійсною і настання певних юридичних наслідків.

15. Згідно зі ст.60 ЦК угода не може бути визнана повністю недійсною, якщо не відповідають законові лише її окремі частини і обставини справи свідчать про те, що вона була б укладена і без включення до неї недійсної її частини.

Питання про ці частини угоди вирішується за загальними правилами визнання угод недійсними.

18. Позови про визнання недійсними угод оплачуються державним митом залежно від вартості відшукуваного майна або розміру грошових сум, обумовлених угодою».

Позовні вимоги ОСОБА_8 у його заяві до суду не містять посилань на нормативно-правові акти України, які дійсно регулюють правовідносини, наявні між сторонами по справі.  

Так, у позові є посилання на ст. 368 Право спільної сумісної власності ЦК України: «1. Спільна власність двох або більше осіб без визначення часток кожного з них у праві власності є спільною сумісною власністю. 4. Майно, набуте в результаті спільної праці та за спільні грошові кошти членів сім'ї, є їхньою спільною сумісною власністю, якщо інше не встановлено договором, укладеним у письмовій формі», яка як і весь ЦК України набрали законної сили  із  01.01.2004 р.

На думку ОСОБА_5, не зрозуміло до чого треба було згадувати цю статтю ЦК України, пам’ятаючи про те, що правовідносини стосовно житлового будинку регулюються спеціальними нормами ЦК України (зокрема ст.ст. 331, 376 ЦК України).  

«4. Майно, набуте в результаті спільної праці та за спільні грошові кошти членів сім'ї, є їхньою спільною сумісною власністю».

ОСОБА_5 не зрозуміло: про яке  же майно, набуте після 01.01.2004 р., йде мова.

У відповідності до ст. 5 Дія актів цивільного законодавства у часі ЦК України:

«1. Акти цивільного законодавства регулюють відносини, які виникли з дня набрання ними чинності.  

2. Акт цивільного законодавства не має зворотної дії у часі, крім випадків, коли він пом'якшує або скасовує цивільну відповідальність особи.  

3. Якщо цивільні відносини виникли раніше і регулювалися актом цивільного законодавства, який втратив чинність, новий акт цивільного законодавства застосовується до прав та обов'язків, що виникли з моменту набрання ним чинності».  

Згідно позовної заяви, позивач просить суд, зокрема, визнати за ОСОБА_8 право власності на Ѕ частку житлового будинку та надвірних споруд до нього, а саме: веранду II (а1), ганок (а2), гараж (Д), сарай (В1), туалет(У).  

Однак відповідно, у тому числі, до додатку 6 до зустрічної позовної заяви, поіменованого як копія технічного паспорту, будинок був збудований у 1970 р., що ж стосується  надвірних споруд  до нього,  то вони  були збудовані  у такий час: веранда II (а1)  у 1989 р.,   ганок (а2)  у  1989 р.,   гараж (Д)  у 1986 р.,   сарай (В1) у 1985 р., туалет (У)  у 1987 р.  

Позивачем неодноразово згадується Закон України "Про власність" у контексті до Постанови Пленуму Верховного Суду України № 7 від 04.10.91 г.  Однак Закон України "Про власність" набрав чинності із 15.04.1991 р., а в даний час він вже втратив чинність.  

Що ж позивач намагається довести суду,  згадуючи про Закон України "Про власність", залишається тільки гадати.

Позивач, посилаючись на Постанову Пленуму Верховного Суду України № 7 від 04.10.91 г. «Про практику застосування судами законодавства, що регулює право приватної власності громадян на жилий будинок» (Із змінами, внесеними згідно з П.Пл. В. Суду України № 13 від 25.12.92 р., № 15 від 25.05.98 р.) свідомо обмежує ії зміст п.4, хоч більш доречним було б згадати п.3: «3. Не підлягають судовому розгляду вимоги про визнання права власності на самовільно збудовані жилі будинки (прибудови) і господарські та побутові будівлі (споруди) або про їх знесення (ст. 105 ЦК)».  

Більш того, саме ст. 105 Наслідки самочинного будівництва жилого будинку, господарських та побутових будівель і споруд ЦК (1963 р.) України, яка діяла і у час будування спірних споруд, дає однозначну негативну відповідь на усі незаконні вимоги позивача.

Стосовно же того, що у 80-ті роки мало, на думку ОСОБА_8, місце самочинне будівництво господарських та побутових будівель і споруд, то відповідь на даний час по цьому питанню надана законодавцем  у  ст.ст. 331, 376 ЦК (в редакції 2003 р.) України.

До участі у справі притягнуто на вимогу сторін в якості третіх осіб, що не заявляють самостійних вимог, Відділ громадянства і реєстрації фізичних осіб Печенізького РВ ГУ МВС України в Харківській області,  Печенізька державна нотаріальна контора.

Третя особа, що не заявляє самостійні вимоги щодо предмета спору, відділ громадянства і реєстрації фізичних осіб Печенізького РВ ГУ МВС України  в  Харківській області про день, час та місце розгляду справи була повідомлена належним чином, причину неявки суду не повідомила, не надала письмово своїх пояснень що до предмету первинного позову.

Третя особа, що не заявляє самостійні вимоги щодо предмета спору, Печенізька державна нотаріальна контора про день, час та місце розгляду справи була повідомлена належним чином, звернулась до суду із письмовою заявою, в якій зазначено, що вимоги позивача по зустрічному позову - ОСОБА_8 до ОСОБА_5, стосовно визнання недійсним нотаріально посвідченого договору дарування від 23 листопада 2007 року, не законні та необґрунтовані і не підлягають задоволенню.  

Крім того у заяві надано суду клопотання про розгляд справи за відсутності представника Печенізької державної нотаріальної контори.

Представник третьої особи – КП “Печенізьке БТІ”  в судове засідання не прибув, хоча про день, час та місце слухання справи повідомлявся своєчасно та  належним чином, але надав суду письмову заяву,  в якій просить справу розглядати за його відсутності, заперечень проти позову не надав.

Вислухавши та дослідивши пояснення позивача по первинному позову, пояснення представників позивачів по первинному та по зустрічному позовам, вислухавши та дослідивши пояснення відповідачів та їх представників по первинному та по зустрічному позовам, допитавши свідків, дослідивши письмові матеріали справи, оцінивши надані сторонами докази, суд вважає позов ОСОБА_5, як такий що підлягає задоволенню, а в задоволенні позовних вимог ОСОБА_6, ОСОБА_7,  ОСОБА_9  суд вважає  за необхідне відмовити.  

При цьому суд виходить із наступного:

Відносно  позовних вимог про визнання недійсним договору дарування від 23 листопада 2007 року житлового будинку та позовних вимог ОСОБА_5 про зняття ОСОБА_6, ОСОБА_7 з реєстрації  за адресою: будинок АДРЕСА_1, суд вважає вірним керуватись нормами Цивільного кодексу України від 16 січня 2003 року  N 435-IV, який набрав чинності з 1 січня 2004 року, з подальшими змінами і доповненнями.

Відповідно до ст. 77 Кодексу про шлюб та сім’ю України (від 20.06.1969 р.) за життя батьків діти не мають права на їх майно, так само як і батьки не мають права на майно дітей.

Відповідно до ч. 3 ст. 10 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

У відповідності до ч. 1 ст. 11 ЦПК України суд розглядає цивільні справи не інакше як за зверненням фізичних чи юридичних осіб, поданим відповідно до цього кодексу, в межах заявлених ними вимог і на підставі доказів сторін та інших осіб, які беруть участь у справі.

У відповідності до ст. 60 ЦПК України кожна сторона зобов’язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Докази подаються сторонами та іншими особами, які беруть участь у справі. Доказуванню підлягають обставини, які мають значення для ухвалення рішення у справі і щодо яких у сторін та інших осіб, які беруть участь у справі, виникає спір. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Згідно ст. 59 ЦПК України обставини справи, які мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

Позов ОСОБА_8 та його правонаступників щодо визнання недійсним нотаріально посвідченого договору дарування від 23 листопада 2007 року, як на думку суду, не може бути задоволений, так як позивачами не вказано жодних законних правових підстав недійсності нотаріально посвідченого договору дарування.

Стосовно посилань правонаступників ОСОБА_8  на ст. 225 ЦК України, як на підставу визнання недійсним нотаріально посвідченого договору дарування від 23 листопада 2007 року,  то на думку суду, ці посилання є безпідставними.

Згідно ст.225 ЦК України правочин, який дієздатна фізична особа вчинила у момент, коли вона не усвідомлювала значення своїх дій та (або) не могла керувати ними, може бути визнаний судом недійсним за позовом цієї особи, а в разі її смерті - за позовом інших осіб, чиї цивільні права або інтереси порушені.

На час подання до суду заяви, в котрої містилось посилання на ст. 225 ЦК України, були відсутні відомості про смерть дарувальника по договору дарування від 23 листопада 2007 року, а саме ОСОБА_10

01.03.2010 р. судом прийнята Ухвала про можливість продовження провадження у справі після смерті ІНФОРМАЦІЯ_6. ОСОБА_10

Можливість проведення обов’язкової судово-психіатричної посмертної експертизи ОСОБА_10 в межах розгляду посилання на ст. 225 ЦК України у суду відсутня.  

У відповідності до Постанови № 9 від 06.11.2009 р. Пленуму Верховного Суду України «Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними»

п.7. Правочин може бути визнаний недійсним лише з підстав, визначених законом,  та із застосуванням наслідків недійсності, передбачених законом.

Тому в кожній справі про визнання угоди недійсною суд повинен встановити наявність тих обставин, з якими закон пов’язує визнання угоди недійсною і настання певних юридичних наслідків.

Відповідно до ст. 203 Загальні вимоги, додержання яких є необхідним для чинності правочину ЦК України: «1. Зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства. 2. Особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності. 3. Волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі. 4. Правочин має вчинятися у формі, встановленій законом. 5. Правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним. 6. Правочин, що вчиняється батьками, не може суперечити правам та інтересам їхніх малолітніх, неповнолітніх чи непрацездатних дітей».

У відповідності до ч.3 ст. 209 Нотаріальне посвідчення правочину ЦК України: «3. Нотаріальне посвідчення може бути вчинене на тексті лише такого правочину, який відповідає загальним вимогам, встановленим статтею 203 цього Кодексу».

У відповідності до ст. 215 Недійсність правочину ЦК України: «1. Підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу. 2. Недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається. У випадках, встановлених цим Кодексом, нікчемний правочин може бути визнаний судом дійсним.  

3. Якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин)».

Відповідно до п. 8. Інструкції № 20/5 про порядок вчинення нотаріальних дій нотаріусами України, затвердженої Наказом Мін’юсту від 03.03.2004 року (із змінами та доповненнями, внесеними згідно з Наказами Міністерства юстиції № 40/5 від 24.05.2004 р., № 33/5 від 07.04.2005 р., № 88/5 від 15.08.2005 р., № 110/5 від 28.12.2006 р., № 111/5 від 28.12.2006 р., № 703/5 від 29.08.2007 р, № 1101/5 від 19.11.2007 р., № 1295/5 від 25.07.2008 р.) нотаріуси зобов’язані здійснювати свої професійні обов’язки відповідно до Закону України «Про нотаріат» і складеної присяги, відмовляти у вчиненні нотаріальної дії у разі її невідповідності законодавству України або чинним міжнародним договорам, згода на обов’язковість яких надана Верховною Радою України.

На прохання фізичних чи юридичних осіб, які звернулися за вчиненням нотаріальних дій, нотаріуси мають право витребувати від підприємств, установ і організацій відомості та документи, необхідні для вчинення цих нотаріальних дій, складати проекти правочинів і заяв, а також давати роз’яснення з питань вчинення нотаріальних дій і консультації правового характеру. Чинним законодавством нотаріусу можуть бути надані й інші права.  

Таким чином дійсні вимоги п.8 Інструкції № 20/5 від 03.03.2004 року, на який у позові ОСОБА_8 зробив наголос, стверджуючи про те, що державний нотаріус з невідомих причин сам не перевірив наявність самовільно забудованих, прибудованих будівель та їх належність дарувальнику і тим самим позбавив його права власності на майно, та тим самим, на його думку, нотаріус припустився невиконання пункту 8 Інструкції, так як не попередив дарувальника про здійснення правочину з нерухомим майном, яке не узаконено в установленому порядку, не дають підстав суду визнати законним прохання позивача про недійсність нотаріально посвідченого договору дарування.

У відповідності із п.61 Інструкції № 20/5 від 03.03.2004 року, при нотаріальному посвідченні договорів про відчуження житлового будинку, а також іншого нерухомого майна, що підлягає реєстрації, нотаріус вимагає подання документів, які підтверджують право власності на вказане майно, та, у передбачених законодавством випадках, документів, що підтверджують державну реєстрацію прав на це майно в осіб, які його відчужують.

Відповідно до п.62 Інструкції № 20/5 від 03.03.2004 року, право власності на житловий будинок, інші будівлі і споруди, що відчужуються, може бути підтверджено, зокрема, одним з таких документів або їх дублікатів: свідоцтвом про право власності на об’єкти нерухомого майна.

Відповідно до п.63 Інструкції № 20/5 від 03.03.2004 року, крім правовстановлювального документа на житловий будинок, інше нерухоме майно, якщо воно підлягає реєстрації, нотаріус вимагає документи, передбачені наказом Міністерства юстиції України «Про надання витягів з Реєстру прав власності на нерухоме майно та оформлення свідоцтв про право власності на нерухоме майно на спеціальних бланках» від 20 вересня 2002 року № 84/5, зареєстрованим у Міністерстві юстиції України 20 вересня 2002 року № 773/7061 (із змінами і доповненнями, унесеними наказом Міністерства юстиції України від 23 жовтня 2002 року № 92/5).

Судом у ході судового засідання по справі достовірно установлено, що ОСОБА_10 звернувся 23 листопада 2007 року до нотаріуса Печенізької державної нотаріальної контори з проханням засвідчити договір дарування свого домоволодіння по вул. Дачна 32 у селищі Печеніги, надав при цьому  Свідоцтво про право приватної власності на домоволодіння від 23.02.1983 р., надане виконкомом Печенізької селищної Ради та зареєстроване 23.02.1983 р. у Чугуївському МБТІ під реєстровим номером 1955, а також  ОСОБА_4 № 16729255  від 20.11.2007 р. з реєстру прав власності на нерухоме майно за реєстраційним номером 21096073  власника домоволодіння за адресою: АДРЕСА_1  ОСОБА_10  ( т.1 а.с. 64).

Крім того, 23 листопада 2007 року до нотаріуса Печенізької державної нотаріальної контори звернулась і дружина ОСОБА_10 – гр. ОСОБА_17, 1926 року народження, (паспорт НОМЕР_3, виданий 18.02.1998 року Печенізьким РВ УМВС України в Харківської області), яка проживає в АДРЕСА_1, ідентифікаційний номер НОМЕР_1,  з відповідною заявою, у котрій зазначила про те, що вона дає згоду на дарування йо чоловіком гр.  ОСОБА_10 житлового будинку АДРЕСА_1, набутого подружжям за час спільного проживання  (т.1 а.с. 65).

Факт шлюбних відносин нотаріусом був перевірений.

Судом також встановлено, що зміст Договору дарування,  ВКВ № 219423   від  23 листопада 2007 року (т.1 а.с. 10, 37), що стосується подарованого домоволодіння, повністю відповідає об’єму прав власності ОСОБА_10, згідно свідоцтва про право приватної власності на домоволодіння від 23.02.1983 р., при цьому рік побудови жилого будинку, згідно ОСОБА_4 № 16729255  від 20.11.2007 р. з реєстру прав власності на нерухоме майно, визначений як 1970 р., а житлова площа в 50,7 кв.м. (т.1 а.с. 64).

Згідно додатку 6 до зустрічного позову, поіменованого як копія технічного паспорту, який був наданий суду як інформація про стан домоволодіння за результатом останньої інвентаризації від 12.06.2008 р., житлова площа будинку складає ті самі 50,7 кв.м. та рік побудови житлового будинку тій ой же самий – 1970 р.  

Таким чином, суд у ході судового засідання  не встановив  законних правових підстав недійсності нотаріально посвідченого договору дарування  ВКВ № 219423  від  23 листопада 2007 року.

Суд по справі достовірно установив, що позивач по первинному позову - ОСОБА_5 - 23 листопада 2007 року  набула право власності на домоволодіння (житловий будинок з надвірними будівлями), що знаходиться за адресою АДРЕСА_1  (т.1 а.с. 10, 37).

Право власності позивач набула як обдарована на підставі нотаріально посвідченого Договору дарування ВКВ № 219423  від  23 листопада 2007 року від колишнього власника житлового будинку – ОСОБА_10, який володів будинком на підставі свідоцтва про право особистої власності, виданого виконкомом Печенізької селищної Ради народних депутатів 23.02.1983 року та зареєстрованого в Чугуївському МБТІ 23.02.1983 року за реєстровим номером 1955  (т.1 а.с. 64).

Ця угода  23.11.2007 р.  була занесена  до  Державного реєстру правочинів за  № 2513774  про що свідчіть ОСОБА_4 № 5008880 від 23.11.2007 р. з  Державного реєстру правочинів  (а.с. 11).  

Своє право власності на домоволодіння, що заходиться за адресою:  АДРЕСА_1, ОСОБА_5 у визначеному законодавством порядку зареєструвала у Комунальному підприємстві «Печенізьке бюро технічної інвентаризації», про що свідчіть ОСОБА_4 про реєстрацію права власності на нерухоме майно № 16780698 від 23.11.2007 р.  (т.1 а.с. 12).  

В будинку № 32  по вулиці Дачній в селищі Печеніги Печенізького району Харківської області до цього часу ні проживають, однак зареєстровані відповідачі:  ОСОБА_6,  та ії син – ОСОБА_7.

Оскільки права членів сім’ї колишнього власника є похідними від прав власника, то з припиненням для власника права власності на жиле приміщення  члени його сім’ї  також втрачають  право користування  цим приміщенням.

У відповідності до ст. 316 Поняття права власності ЦК України правом власності є право особи на річ (майно), яке вона здійснює відповідно до закону за своєю волею, незалежно від волі інших осіб.

У відповідності до ст. 319 Здійснення права власності ЦК України 1. Власник володіє, користується, розпоряджається своїм майном на власний розсуд.

2. Власник має право вчиняти щодо свого майна будь-які дії, які не суперечать закону.

У відповідності до ст. 328 Підстави набуття права власності ЦК України 1. Право власності набувається на підставах, що не заборонені законом, зокрема із правочинів.  

2. Право власності вважається набутим правомірно, якщо інше прямо не випливає із закону або незаконність набуття права власності не встановлена судом.

Відповідно до положень ст. 391 ЦК України власник майна має право вимагати усунення перешкод у здійсненні ним права користування та розпоряджання  своїм  майном.

У відповідності до ст. 6 Реєстрація місця проживання особи Закона України № 1382-IV  від 11 грудня 2003 року Про свободу пересування та вільний вибір місця проживання в Україні: «Громадянин України зобов’язаний протягом десяти днів після прибуття до нового місця проживання зареєструвати місце проживання…

При зміні місця проживання в межах адміністративно-територіальної одиниці, на яку поширюється повноваження органу реєстрації, особа, яка зареєструвала місце проживання, або її законний представник повинні письмово повідомити  про це  відповідний орган реєстрації  протягом семи днів».

У відповідності до ст. 7 Зняття з реєстрації місця проживання Закона України № 1382-IV  від 11 грудня 2003 року Про свободу пересування та вільний вибір місця проживання в Україні: «Зняття з реєстрації місця проживання здійснюється протягом семи днів на підставі заяви особи, … рішення суду,  свідоцтва про смерть».  

Відповідно до глави 6 ЖК України «Користування житловими приміщеннями у будинках (квартирах) приватного житлового фонду» (ст.ст.   150, 156, 158) та ст.ст.11, 319, 405  ЦК України  підставами для виникнення права користування житловими приміщеннями , які належать громадянам на праві приватної власності,  можуть бути: або- існування права власності на це приміщення; або – наявність факту  проживання члена сім”ї власника житла разом із самим власником у цьому житловому приміщенні та спільного користування ними цим житлом, або – укладення цивільно-правових угод, відповідно до яких до особи переходить право користування таким приміщенням.

Як вбачається з матеріалів справи  власником спірного будинку на цей час є  ОСОБА_5, правовстановлюючих документів, які вказують на наявність у ОСОБА_6, ОСОБА_7 права власності на спірний будинок не має. Як пояснили самі відповідачі ОСОБА_6, ОСОБА_7 між ними та  ОСОБА_10 ( померлим ІНФОРМАЦІЯ_6) та ОСОБА_5 не укладалося ані договору найму, ані позички або інших угод, спрямованих на надання їм права  користування спірним будинком. Рішенням суду право користування будинком за ними також не визнавалось.

Із зазначеного вбачається, що   ОСОБА_6, ОСОБА_7. не набули права на житло  з підстав, передбачених законом,  їх  посилання  на те, що ОСОБА_5 було порушено їхні житлові права є безпідставними.  

 За цих обставин суд приходить до висновку про необхідність задоволення позовних вимог ОСОБА_5 про зняття з реєстрації ОСОБА_6 та ОСОБА_7 у будинку АДРЕСА_1.

 Відповідно до ст. 88 ЦПК України, стороні, на користь якої постановлено рішення, суд присуджує з іншої сторони понесені нею і документально підтверджені судові витрати.

 На підставі вище викладеного,  керуючись  ст. 77 Кодексу про шлюб та сім’ю України (від 20.06.1969 р.), главою  6 , ст.ст.   150, 156, 158 ЖК України,   ст.ст. 11, 13, 15, 16, 203, 204, 209, 210, 215, 225, 316, 317, 319, 328, 331, 334, 376, 383, 386, 391, 405, 717-722, 1297 ЦК України,  ст.ст. 6, 7 Закона України № 1382-IV  від 11 грудня 2003 року «Про свободу пересування та вільний вибір місця проживання в Україні», ст.ст. 4-8, 10, 11, 57-60, 88, 209, 212-215, 216 ЦПК України, суд

  ВИРІШИВ:  

 Позовні вимоги ОСОБА_5 по первісному позову задовольнити у повному обсязі:

Зобов’язати Відділ громадянства і реєстрації фізичних осіб Печенізького РВ ГУ МВС України  в  Харківській  області  зняти ОСОБА_6  з  реєстрації  за адресою: АДРЕСА_1.

Зобов’язати Відділ громадянства і реєстрації фізичних осіб Печенізького РВ ГУ МВС України  в  Харківській  області  зняти  ОСОБА_7  з  реєстрації  за адресою: АДРЕСА_1.

 У задоволенні позовних вимог ОСОБА_6,  ОСОБА_7, ОСОБА_9  до ОСОБА_5 по зустрічному позову – відмовити повністю.

 Відмінити міру забезпечення позову у вигляді накладення арешту на житловий будинок, розташований за адресою: АДРЕСА_1, який належить на праві приватної власності ОСОБА_5 (ідентифікаційний номер НОМЕР_2), яка була запроваджена Ухвалою судді від 10.09.2008 року.

 Стягнути з ОСОБА_6,  ОСОБА_7, солідарно, на користь ОСОБА_5 суму сплаченого судового збору в розмірі 8,50 грн. та витрати на інформаційно-технічне забезпечення розгляду справи в розмірі 7,50 грн.

 Рішення може бути оскаржене в апеляційному порядку до Апеляційного суду Харківської області через Печенізький районний суд Харківської області в 10-ти денний  строк  з дня проголошення рішення.

 Суддя:                                                                              В.А. Смирнов