Справа № 2-589/2010 року  

            Р І Ш Е Н Н Я  

      І М Е Н Е М      У К Р А Ї Н И  

  15 вересня 2010 року                     смт. Розівка  

    Розівський районний суд Запорізької області у складі:  

  головуючого судді             Коржова А.В.,  

  при секретарі судового засідання           Пригінської О.В.  

  розглянувши у вiдкритому судовому засiданнi в залі Розівського районного суду Запорiзької області справу за позовною заявою ОСОБА_1 до Управлiння Пенсійного фонду України в Розівському районі Запорiзької областi про визнання бездіяльності неправомірною та визнання права на отримання невиплаченої соціальної допомоги відповідно до Закону України “Про соціальний захист дітей війни”, суд -  

  В С Т А Н О В И В :  

  10.08.2010 року ОСОБА_1 звернулась iз зазначеною позовною заявою до суду. В своєму позовi позивачка вказала, що відповідно до абзацу 2 ст.1 Закону України № 2195-ІV від 18 листопада 2004 року “Про соціальний захист дітей війни” вона має статус дитини війни.  

  Відповідно до ст.6 цього Закону до пенсії або щомісячного грошового утримання чи державної соціальної допомоги, що виплачується замість пенсії, виплачується підвищення у розмірі надбавки, встановленої для учасників війни, тобто підвищення в розмірі 30% мінімальної пенсії за віком.  

  Однак вищевказана соціальна допомога органами Пенсійного фонду України йому не нараховувалась та не сплачувалась.  

  Проте п.17 ст.77 Закону України “Про державний бюджет України на 2006 рік” з метою проведення окремих норм законів у відповідності із цим Законом було припинено на 2006 рік дію ст.6 Закону України “Про соціальний захист дітей війни”.  

  Законом України від 19 січня 2006 року № 3367-ІV “Про внесення змін до Закону України “Про державний бюджет України на 2006 рік” п.17 ст.77 виключено та статтею 110 (викладеною цим Законом у новій редакції) встановлено, що пільги дітям війни, передбачені абзацом 7 статті 5 Закону України “Про соціальний захист дітей війни”, запроваджуються з 1 січня 2006 року, а статтею 6 у 2006 році поетапно, за результатами виконання бюджету у першому півріччі, у порядку, визначеному Кабінетом Міністрів України за погодженням із Комітетом Верховної Ради України з питань бюджету. Цей Закон був опублікований 22 березня 2006 року і набрав чинності 2 квітня 2006 року.  

  Тобто, з 2 квітня 2006 року стаття 6 Закону України “Про соціальний захист дітей війни” знову почала діяти. Але підвищення пенсії або щомісячного довічного грошового утримання чи державної соціальної допомоги, що виплачується замість пенсії, на 30% мінімальної пенсії за віком, як визначив законодавець, могло здійснюватися лише за певних умов, зокрема: поетапно, за результатами виконання бюджету в першому півріччі у порядку, визначеному Кабінетом Міністрів України за погодженням з Комітетом Верховної Ради України з питань бюджету.  

  Кабінетом Міністрів України протягом 2006 року рішення на виконання вимог статті 110 Закону України “Про державний бюджет України на 2006 рік” не приймались.  

  Тому згідно з роз'ясненнями, викладеними у листі Вищого Адміністративного Суду України від 14.08.2009 року № 1128/13/13-09 з огляду на те, що встановлені законодавством умови підвищення до пенсії або щомісячного довічного утримання чи державної соціальної допомоги, що виплачується замість пенсії, дітям війни у 2006 році не настали, підстав для стягнення виплат за 2006 рік не має.  

  Законом України № 489-V від 19.12.2006 року “Про державний бюджет України на 2007 рік”, а саме ст.71 п.12 призупинила дію ст.6 розділу 2  Закону України “Про соціальний захист дітей війни” у 2007 році.  

  Однак Конституційний суд України своїм рішенням № 6-рп/2007 від 09 липня 2007 року по справі № 1-29/2007, вирішив:  

  п.1 Визнати такими, що не відповідають Конституції України і є не конституційними положення Закону України “Про державний бюджет України на 2007 рік” п.12 ст.71, яким зупинено дію ст.6 Закону України № 2195-ІV від 18 листопада 2004 року “Про соціальний захист дітей війни”.  

  п.6 Рішення Конституційного суду є обов'язковим для виконання на території України, остаточним і не може бути оскаржене.  

  Відповідно до ч.2 Закону України “Про соціальний захист дітей війни” державні соціальні гарантії дітям війни, встановлені цим законом, не можуть бути обмежені або скасовані іншими нормативно-правовими актами.  

  Таким чином, положення Закону України “Про державний бюджет України на 2007 рік”, а саме п.12 ст. 71, яким зупинено дію ст. 6 Закону України № 2195-ІV від 18 листопада 2004 року “Про соціальний захист дітей війни” визнано неконституційними.  

  Після прийняття Конституційним Судом України вказаного Рішення знову почали діяти положення ст. 6 Закону України “Про соціальний захист дітей війни”, тобто з часу прийняття цього рішення відновлено право на підвищення пенсії на 30% мінімальної пенсії за віком.  

  Законом України від 28.12.2007 року № 107-VІ “Про державний бюджет України на 2008 рік та про внесення змін до деяких законодавчих актів України” внесено зміни до Закону України “Про соціальний захист дітей війни” та ст. 6 цього Закону викладено в такій редакції: "Дітям війни" (крім тих на  яких поширюється дія Закону України “Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту”) до пенсії або щомісячного довічного утримання чи державної соціальної допомоги , що виплачується замість пенсії, виплачується підвищення у розмірі надбавки, встановленої для учасників війни. Ветеранам війни, які мають право на отримання підвищення до пенсії або щомісячного довічного грошового утримання чи державної соціальної допомоги, що виплачується замість пенсії, відповідно до цього Закону та Закону України “Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту” таке підвищення провадиться за їх вибором згідно з одним із законів”. Зазначені зміни набрали чинності з 1 січня 2008 року.  

  Проте згідно з рішенням Конституційного Суду України від 22 травня 2008 року № 10-рп/2008 (справа щодо предмета та змісту закону про Державний бюджет України) зміни щодо розміру пенсії дітям війни визнано такими, що не відповідають Конституції України (є неконституційними).  

  Вищий адміністративний суд України у своєму листі від 14.08.2009 року № 1128/13/13-09 зазначив, що з 1 січня по 22 травня 2008 року застосуванню до спірних правовідносин підлягали приписи Закону України “Про державний бюджет України на 2008 рік та про внесення змін до деяких законодавчих актів України”. Ураховуючи положення Конституції України щодо дії нормативно-правових актів у часі, положення статті 6 Закону України “Про соціальний захист дітей війни”, у редакції цього Закону від 18 листопада 2004 року № 2195-ІV, поновили свою дію з 22 травня 2008 року.  

  Отже, з цієї дати (з 22.05.2008 року) особи зі статусом дітей мають право на підвищення на 30% мінімальної пенсії за віком або щомісячного грошового довічного утримання чи державної соціальної допомоги, що виплачується замість пенсії.  

  Будь-які обмеження щодо виплати у 2009 році та січні-лютому 2010 року соціальної допомоги, передбаченої ст.6 Закону України “Про соціальний захист дітей війни”, Законом України “Про державний бюджет України на 2009 рік” чи іншими Законами України не передбачались. Тобто у 2009 році соціальна допомога повинна була виплачуватись в розмірі 30% мінімальної пенсії за віком.  

  Таким чином, зважаючи на вищевикладене, не виплата йому соціальної допомоги, передбаченої ст. 6 Закону України “Про соціальний захист дітей війни”, є протиправною та такою, що суперечить Конституції та Законам України.  

  Розмір соціальної допомоги, відповідно до ст. 6 Закону України “Про соціальний захист дітей війни”становить 30% мінімальної пенсії за віком. Мінімальна пенсія за віком відповідно до ст. 28 Закону України “Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування”, встановлюється у розмірі прожиткового мінімуму для осіб, які втратили працездатність”.  

  У її позовній заяві питання вимоги про стягнення з відповідача конкретної суми грошових коштів не ставиться, а є лише вимога визнати її право на отримання соціальної допомоги. Тому вона вважає, що данний спір є немайновим.  

  Згідно п.3 Положення про Пенсійний фонд України, затвердженого Постановою Кабінету Міністрів України від 24.10.2007 року за № 1261, завданням пенсійного фонду є забезпечення своєчасного і в повному обсязі фінансування та виплати пенсій, допомоги на поховання, інших виплат, які згідно з законодавством здійснюються за рахунок коштів Пенсійного фонду України та інших джерел, визначених законодавством. При цьому згідно п.2 зазначеного положення, Пенсійний фонд України організовує у межах своїх повноважень виконання актів законодавства та здійснює контроль за їх реалізацією.  

  Тому відповідачем по справі має бути саме орган ПФУ.  

  Відповідно до ч.1 ст.3 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, незнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів.  

  Згідно ч.1 ст.15 ЦК України, кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.  

  Відповідно до ч.1 ст.16 ЦК України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.  

  Відповідно до ч.1 ст.15 ЦПК України суди розглядають у порядку цивільного судочинства справи щодо спорів з приводу призначення, обчислення перерахунку, здійснення, надання, одержання пенсійних виплат, соціальних виплат непрацездатним громадянам, виплат за загальнообов'язковим соціальним страхуванням та інших соціальних виплат, соціальних послуг, допомоги, захисту, пільг, речового майна, пайків або грошової компенсації замість них. (В редакції Закону України від 18.02.2010 року № 1691-VІ “Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо підвідомчості справ, пов'язаних із соціальними витратами”, який набрав чинності 10.03.2010 року).  

  Відповідно до ст. 257 ЦК України загальна позовна давність встановлюється тривалістю в три роки.  

  Тому просить суд:  

0.0.0.   Звільнити її від сплати витрат на інформаційно-технічне забезпечення розгляду справи, або стягнути з відповідача.  

Відновити пропущений строк для звернення до суду за захистом пропущених прав, свобод та інтересів з 09.07.2007 року.  

Визнати протиправною бездіяльність відповідача, по невиконанню з 09 липня 2007 року по 31 грудня 2007 року та з 22 травня 2008 року по 31.07.2010 року приписів статті 6 Закону України “Про соціальний захист дітей війни” щодо не нарахування їй щомісячного підвищення до пенсії в розмірі 30% мінімальної пенсії за віком.  

Зобов'язати відповідача нарахувати та сплатити недоотриману з його вини соціальну допомогу з 09 липня 2007 року по 31 грудня 2007 року та з 22 травня 2008 року по 31.07.2010 року.  

Визнати її право на отримання не виплаченої соціальної допомоги (підвищення до пенсії), встановленої ст.6 Закону України “Про соціальний захист дітей війни” в розмірі 30% прожиткового мінімуму для непрацездатних осіб на відповідний період часу з 09 липня 2007 року по 31 грудня 2007 року та з 22 травня 2008 року по 31.07.2010 року.  

Справу просить розглянути за її відсутності.  

  Позивачка у судове засідання не з'явилась, але надала до суду письмову заяву у якій вказала, що заявлені нею позовні вимоги  підтримує повністю, та просить справу розглянути у її відсутності.  

    Відповідач у судове засідання не з'явився, але надав до суду письмову заяву у якій вказав, що позовні вимоги ОСОБА_1 не визнає повністю, та просить справу розглянути справу у його відсутності.  

    Також надав до суду письмове заперечення в якому  вказав, що відповідно до ст.1 Закону України “Про соціальний захист дітей війни” “...дитина війни — особа яка є громадянином України та якій на час закінчення (2 вересня 1945 років) Другої світової війни було менше 18 років...”.  

  Відповідно до посвідки на постійне проживання для іноземців та осіб без громадянства серії ЗП №005378 наданої 27.07.2007 року “безстроково”, копія якої знаходиться в пенсійній справі управління ОСОБА_1 є громадянкою Вірменії, тому на виплату до пенсії надбавки “дітям війни” не має права.  

  Після оформлення шлюбу з ОСОБА_2, позивач отримує паспорт громадянина України виданий 01.06.2010 року.  

  Управлінням ПФУ в Розівському районі з відповідної дати, а саме з 01.06.2010 року ОСОБА_1 виплачується підвищення до пенсії як “дитині війни” у розмірі 49,8 грн. за кожен місяць.  

  Підстави для призначення та виплати вказаного підвищення пенсії передбаченого ст.6 ЗУ “Про соціальний захист дітей війни” у органів Пенсійного фонду відсутні з наступних причин:  

  1.Відповідно до ст.7 Закону 2195 фінансове забезпечення державних соціальних гарантій здійснюється за рахунок коштів Державного бюджету України.  

  Стаття 19 Конституції України передбачає, що правовий порядок в Україні грунтується на принципах, згідно з якими ніхто не може бути вимушений робити те, що не передбачено законодавством. Органи державної влади і органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти на підставі, в межах повноважень і в спосіб, передбачений законодавством України.  

  Пенсійний фонд України діє на підставі Положення про Пенсійний фонд України, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 24.10.2007 року №1261 (далі — Положення). Відповідно до п.15 Положення Пенсійний фонд України здійснює свої повноваження безпосередньо та через утворені в установленому порядку його територіальні управління.  

  Реалізація нормативних приписів і пенсійних програм здійснюється шляхом фінансування пенсійних виплат за рахунок чітко визначених прибутковою частиною бюджету Пенсійного фонду джерел відповідно до конкретних напрямів витратної частини бюджету Пенсійного фонду України. Бюджет Пенсійного фонду України щорічно затверджується Кабінетом Міністрів України.  

  Пунктом 9 Положення передбачає вичерпний перелік напрямів використання коштів Пенсійного фонду України, які використовуються винятково за призначенням і вилученню не підлягають.  

  Враховуючи, що фінансування виплат за Законом №2195 проводиться із державного бюджету України, а не із бюджету пенсійного фонду України, дії останнього щодо відмови у виплаті підвищення пенсій дітям війни передбаченого  ст.6 Закону №2195 не порушують діюче законодавство.  

  2. Законодавством не було встановлено величини, з якої мало обчислюватися вказане підвищення відповідно до ст.6 Закону №2195, що не давало можливості визначити його розмір.  

  Єдиним нормативно-правовим актом, що визначає мінімальний розмір пенсії за віком, є Закон України від 09.07.2003 року №1058 “Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування” (далі — Закон №1058). Але статтею 28 Закону №1058, де встановлено розмір мінімальної пенсії за віком, передбачені обмеження щодо його застосування. Так, ч.3 ст.28 Закону №1058 зазначає, що даний розмір мінімальної пенсії за віком застосовується виключно до пенсій, що призначаються на умовах цього Закону.  

  Непоширення мінімального розміру пенсії за віком, встановленого у абзаці першому частини першої статті 28 Закону №1058, на правовідносини, що виникають на підставі інших законів, крім цього Закону, дає підстави стверджувати про наявність прогалини у законодавчому регулюванні виплат дітям війни, передбаченої у ст.6 Закону №2195. Ця прогалина полягає у відсутності механізму вирахування мінімальної пенсії за віком, на 30% якої мають підвищуватися дітям війни пенсії. Заповнення прогалини має здійснюватися законодавством.  

  Таким чином, Управління нараховує та виплачує підвищення пенсії дітям війни, в зв'язку з чим неправомірної бездіяльності з боку Управління не було.  

  На підставі викладеного вважає, що управління Пенсійного фонду в Розівському районі Запорізької області діяло в межах своїх повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією України та Законами України.  

  Просить суд відмовити ОСОБА_1 в задоволенні адміністративного позову в повному обсязі та розглянути справу без участі представника Управління Пенсійного фонду України в Розівському районі Запорізької області.  

  З’ясувавши обставини справи, дослiдивши та оцiнивши докази, прийнявши до уваги, що позивачка сплатила держмито, та витрати на інформаційне-технічне  забезпечення суд  вважає, що позовна заява ОСОБА_1 є такою, що пiдлягає задоволенню частково  з наступних підстав.  

  Позивачка перебуває на облiку в Управлiннi ПФУ з червня 2010 року коли стала громадянкою України, має правовий статус дитини вiйни, що підтверджується посвідченням, та надає їй право на отримання пiльг та державної соцiальної пiдтримки, встановлених Законом №2195-IV вiд 18 листопада 2004 року.  

  Вiдповiдно до ст.22 Конституції України права i свободи людини i громадянина, закрiпленi цiєю Конституцiєю, не є вичерпними. Конституційнi права i свободи гарантуються i не можуть бути скасованi. При прийняттi нових законiв, або внесеннi змiн до чинних законiв не допускається звуження змiсту та обсягу iснуючих прав i свобод.  

  Також в ст. 46 Конституції України зазначається, що пенсії, інші види соціальних виплат та допомоги, що є основним джерелом існування, мають забезпечувати рівень життя, не нижчий від прожиткового мінімуму, встановленого законом. При цьому в ст.8 Конституції України сказано, що Конституція України має найвищу юридичну силу. Закони та інші нормативно-правові акти  приймаються на основі  Конституції України і повинні  відповідати їй. Норми Конституції України є нормами прямої дії.  

  Конституційний суд України неодноразово розглядав проблему (про що зокрема зазначено у Рішенні №8-рп/2005 від 11 жовтня 2005 року по справі №1-21/2005), пов’язану з реалізацією права на соціальний захист, неприпустимістю обмеження конституційного права громадян на достатній життєвий рівень, і сформулював правову позицію, згідно з якою Конституція та Закони України виокремлюють певні категорії громадян України, що потребують додаткових гарантій соціального захисту з боку держави. До них зокрема, належать громадяни, яким пенсія призначається за спеціальними законами.  

  Законом України вiд 28 грудня 2007 року №107-VІ текст статтi 6 Закону №2195-ІV вiд 18 листопада 2004 року було змiнено та встановлено, зокрема у частинi першiй, що дiтям вiйни (крiм тих, на яких поширюється дiя Закону України «Про статус ветеранiв вiйни, гарантії їх соціальною захисту») до пенсiї або щомiсячного довiчного грошового утримання чи державної соцiальної допомоги, що виплачується замiсть пенсiї, виплачується підвищення у розмiрi надбавки, встановленої для учасникiв вiйни.  

  Частиною 2 статтi З Закону №2195-IV вiд 18 листопада 2004 року передбачено, що державнi гарантiї дiтям вiйни, встановленi цим Законом, не можуть бути обмеженi, або скасованi iншими нормативно - правовими актами.  

  Враховуючи наведене, суд дiйшов до висновку про проявлення вiдповідачем бездiялъності щодо невиконання законодавчо визначеного обов’язку здiйснити за перiод з 01 червня 2010 року по по 31 липня 2010 року перерахунок пенсiї ОСОБА_1 та виплатити їй надбавку до пенсiї у розмiрi 30% встановленому ст. 6 Закону № 2195-ІV вiд 18 листопада 2004 року.  

  Доводи відповідача, викладені у запереченнях проти позову, не можутъ бути прийнятi до уваги та слугувати підставою для відмови в задоволенні позовних вимог позивача у повному обсязi, оскiльки особливий статус «дiтей вiйни» та обумовлені частиною 2 ст. 3 Закону №2195-ІV від 18 листопада 2004 року, державнi соцiальнi гарантії дiтям вiйни, не можуть бути обмеженi або скасованi iншими нормативно-правовими актами.  

  Оскiльки функцiї з призначення, виплати пенсiй, надбавок, пiдвищень та доплат діючим законодавством покладено на органи Пенсiйного фонду України, тому вiдповiдач по справi, заперечуючи проти  позову, у вiдповiдностi до вимог чинного законодавства, повинен був довести правомірність своєї бездiяльностi стосовно позивачки.  

  Проте відповідачем у своїх запереченнях не було надано будь-яких доказiв щодо правомiрностi його бездiяльностi при вирішенні спору при відносинах з позивачкою.  
  В абзаці 2 п.8 Рішення Конституційного Суду України від 03.06.1999р. №5-рп/1999 «До законодавчого визначення прожиткового мінімуму...має слугувати показник встановленої законом межі малозабезпеченості». Згідно абзацу 9 ч.2 ст.5 Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування" від 09.07.2003р. №1058- IV (далі Закон №1058) виключно цим Законом визначається мінімальний розмір пенсії за віком. Відповідно до абз.1 ч.1 ст.28 Закону №1058 мінімальний розмір пенсії за віком встановлюється на рівні прожиткового мінімуму для осіб, які втратили працездатність.  

  Розмір мінімальної пенсії за віком:   згідно   Закону України «Про Державний бюджет України на 2009рік»; за 2010 рік становить з 1 квітня - 706 гривень, з 1 липня - 709 гривень згідно Закону України «Про встановлення прожиткового мінімуму та мінімальної заробітної плати».  

  Таким чином, для 30% підвищення пенсії дітям війни, повинна застосовуватися мінімальна пенсія за віком встановлена на рівні наведених прожиткових мінімумів для осіб, які втратили працездатність.  

    Разом з тим,  суд вважає, що правовi пiдстави для вирiшення вимог, якi в позові стосуються з 22 травня 2008 року по 31.05.2010 року, то в цій частині заявлені позовні вимоги позивача не відповідають нормам як матеріального та і процесуального права та не підлягають задоволенню, оскільки вона не цей час не була громадянкою України що підтверджується паспортом який долучено до матеріалів справи, а підлягає задоволенню позовна вимога ОСОБА_1 з 01 червня  по 31 липня 2010 року,  тобто з того часу як вона стала громадянкою України та їй почали нараховувати та сплачувати пенсію як «Дитини  війни».  

  Заявлені ОСОБА_1 позовні вимоги з 01 червня  по 31 липня 2010 року відповідають нормам  як матеріального та і процесуального права та  підлягають задоволенню.  

  Суд відмовляє вiдповiдачу в задоволенні його заперечень по справі про наявнiсть пiдстав для вiдмови в задоволенні позову через пропущення позивачкою строку звернення до суду з позовом через наступне.  

  Згідно  ст. 257 ЦК України для звернення до  суду за захистом прав, свобод та iнтересiв особи встановлюєтъся трирiчний строк.  

  Вiдповiдно до ч.5 ст. 267 ЦК України, якщо суд вважає поважними причини пропущення позовної давності, порушене право позивача підлягає захисту, а справа розглядається i вирiшується в порядку встановленому цим Кодексом та діючим законодавством.  

  Зважаючи на похилий вiк позивачки, її юридичну необiзнаннiсть, а також обмежене коло засобiв масової iнформацiї, що оприлюднювали рiшення Конституцiйного Суду України № 6-рп вiд 09 липня 2007 року та рiшення Конституцiйного Суду України № 10-рп від 22.05.2008 року, суд вважає, що строк звернення позивачем до суду пропущений з поважної причини.  

  Таким чином, виходячи з меж заявлених позовних вимог, системного аналiзу положень чинного законодавства України та матерiалiв справи, суд вважає за можливим поновити позивачеві пропущений строк для звернення до суду, а також дiйшов до висновку, що викладенi в позовнiй заявi доводи позивачки ОСОБА_1 пiдлягають задоволенню частково.  

    Проте в своєму запереченні відповідачем не було надано будь-яких доказiв щодо правомiрностi його бездiяльностi, при відмові в нарахуванні позивачеві вказаних доплат до пенсії згідно з діючим законодавством у повному обсязі. Проте деякі факти вказані в запереченні відповідача які стосуються виплат надбавки до пенсії позивачки ОСОБА_1І, з   22 травня 2008 року по 31.05.2010 року, є обгрунтованними, так як на цей час вона не була громадянкою України, тому у цієї частини вони підлягають задоволенню. Але в   ідповідач   не надав до суду обгрунтованих доводів  про не згоду з поновленням позивачеві  пропущеного строку для звернення до  суду за захистом своїх порушених прав, а надані підстави відповідачем у своєму запереченні не можуть бути прийняти судом до уваги та  підставою у відмові  в  позові позивачеві ОСОБА_1 в повному  обсязі.  

    На підставі викладеного, керуючись ст.22 Конституції України, ст.ст. 3, 4, 6, 7 Закону України «Про соціальний захист дітей війни», ст.ст. 15, 16, ч. 5 ст. 267 ЦК України, ст.ст. 10, 11, 60, 118-120, 209, 212-215, 218 ЦПК України, суд –  

  В И Р І Ш И В :  

    Поновити ОСОБА_1 пропущений строк для звернення до суду за захистом  порушених її прав, свобод та інтересів.  

  Позовну заяву ОСОБА_1 до Управління пенсійного фонду України в Розівському районі Запорізької області про визнання бездіяльності неправомірною та визнання права на отримання невиплаченої соціальної допомоги відповідно до Закону України “Про соціальний захист дітей війни” – задовольнити частково.  

  Визнати бездіяльність Управлiння Пенсiйного фонду України в Розівському районі Запорiзької областi щодо нездійснення перерахунку та виплати ОСОБА_1 підвищення до пенсії відповідно до ст. 6 Закону України за № 2195-1V вiд 18 листопада 2004 року «Про соціальний захист дітей вiйни» з 01 червня 2010 року по 31 липня 2010 року у розмірі 30% мінімальної пенсії за віком — неправомірною.  

  Зобов’язати Управлiння Пенсiйного фонду України в Розівському районi Запорiзької областi здiйснити перерахунок та виплатити ОСОБА_1 30% надбавки до пенсiї згiдно ст.6 Закону України  за №2195-1V вiд 18 листопада 2004 року “Про соцiальний захист дiтей вiйни” за період з 01 червня 2010 року по 31 липня 2010 року в розмірі 30% мінімальної пенсії за віком, з урахуванням ранiше проведених пiдвищень до пенсiї «Дiтям вiйни» за вiдповiднi перiоди.  

  В задоволеннi  позовної заяви в iншiй частинi — вiдмовити.  

  Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання заяви про апеляційне оскарження.  

Заяву про апеляційне оскарження рішення суду може бути подано протягом десяти днів з дня його проголошення, а в разі складення рішення у повному обсязі – з дня складення в повному обсязі до Запорізького апеляційного суду через Розівський районний суд Запорізької області.  

Апеляційна скарга на рішення суду подається до Запорізького апеляційного суду через Розівський районний суд Запорізької області протягом 20-ти днів після подання заяви про апеляційне оскарження.  

Апеляційна скарга може бути подана без попереднього подання заяви про апеляційне оскарження, якщо скарга подається у строк, встановлений для подання заяви про апеляційне оскарження.  

        Суддя :       А.В. Коржів