ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ
ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
15 червня 2006 р. | № 44/321 |
Колегія суддів Вищого господарського суду України у складі:
головуючого | Першикова Є.В. |
суддів: | Савенко Г.В., Ходаківської І.П., |
розглянула |
касаційну скаргу | Державного комітету України з державного матеріального резерву (далі Комітет) |
на постанову | Київського апеляційного господарського суду |
від | 27.02.06 |
у справі | № 44/321 |
господарського суду | міста Києва |
за позовом | відкритого акціонерного товариства “Троянівський елеватор” (далі Товариство) |
до | Комітету |
про | стягнення 48 782,61 грн. |
В засіданні взяли участь представники
- позивача: | Буюклинська Л.В. (за дов. № 321 від 05.11.05) - у судовому засіданні 08.06.06; |
- відповідача: | Пата С.П. (за дов. № 2/2010 від 17.04.06) - у судовому засіданні 08.06.06. |
Ухвалою від 23.05.06 касаційна скарга Комітету № 190/юр від 29.03.06 була прийнята до провадження та призначена до розгляду на 08.06.06.
У судовому засіданні 08.06.06 відводів складу колегії суддів не заявлено.
За згодою сторін, відповідно до ч. 3 ст. 77, ч. 2 ст. 85 та ч. 1 ст. 1115 Господарського процесуального кодексу України у судовому засіданні 08.06.06 було оголошено перерву до 15.06.06 для виготовлення та оголошення вступної та резолютивної частин постанови Вищого господарського суду України.
У судове засідання 15.06.06 представники сторін не з’явилися у зв’язку з чим повний текст постанови Вищого господарського суду України направляється сторонам у справі в установленому порядку.
Рішенням від 09.11.05 господарського суду міста Києва (суддя Балац С.В.) у задоволенні позовних вимог Товариству відмовлено повністю.
Відмовляючи у позові Товариства місцевий суд врахував, що підприємствам, які здійснюють зберігання цінностей державного матеріального резерву, відшкодування витрат з державного бюджету передбачено п. 5 ст. 11 Закону України “Про державний матеріальний резерв”. Суд першої інстанції встановив, що оскільки сторони уклали договір відповідального зберігання, то розрахунки за зберігання повинні здійснюватися саме в порядку визначеному цим договором, тобто шляхом проведення заліку заборгованості між Комітетом та Міненерго.
Постановою від 27.02.06 Київського апеляційного господарського суду (колегія суддів у складі: головуючого –Корсака В.А., суддів –Авдеєва П.В., Коршуна Н.М.) апеляційну скаргу Товариства задоволено частково.
Рішення від 09.11.05 господарського суду міста Києва змінено, резолютивну частину якого викладено в наступній редакції:
“Позов Товариства задовольнити частково. Визнати недійсним на майбутнє
п. 2.1 та п. 4.3 договору стосовно порядку розрахунків між сторонами (взаємозалік), передбачивши форму розрахунків за зберігання матеріальних цінностей у грошовій формі. Стягнути з Комітету на користь Товариства 42 743,28 грн. основного боргу, 427,44 грн. витрат по сплаті державного мита, 118,00 грн. витрат на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу. В іншій частині позову відмовити. Видати наказ”.
З Комітету на користь Товариства стягнуто 243,92 грн. витрат по сплаті державного мита за подання апеляційної скарги.
При винесенні постанови суд апеляційної інстанції дійшов до висновку, що передбачена у договорі відповідального зберігання від 15.07.99 форма розрахунків (взаємозалік) не відповідає вимогам діючого законодавства, а саме: Постанові Кабінету Міністрів України “Про утворення державного підприємства “Енергоринок” від 05.05.00 № 755, пунктом 6 якої передбачено, що розрахунки за електричну енергію проводяться виключно у грошовій формі, а також п. 2 ст. 7 Закону України “Про державний матеріальний резерв” де вказано, що фінансування операцій, пов'язаних з накопиченням (приростом), освіженням (поновленням, заміною) матеріальних цінностей державного резерву, здійснюється за рахунок коштів державного бюджету, зокрема коштів, одержаних від реалізації матеріальних цінностей державного резерву в порядку освіження, позичання та розбронювання. З урахуванням наведених правових положень, а також клопотання Товариства про визнання недійсними умов договору стосовно порядку проведення розрахунків, поданого в порядку ст. 83 Господарського процесуального кодексу України, суд апеляційної інстанції дійшов до висновку, що розрахунки за відповідальне зберігання зерна повинні здійснюватись в грошовій формі в розмірі, встановленому умовами договорами.
Не погоджуючись з постановою апеляційної інстанції Комітет звернувся до Вищого господарського суду України з касаційною скаргою в якій просить постанову від 27.02.06 Київського апеляційного господарського суду скасувати та залишити без змін рішення від 09.11.05 господарського суду міста Києва.
Свої вимоги скаржник обґрунтовує тим, що при винесення постанови судом апеляційної інстанції було порушено та неправильно застосовано норми матеріального та процесуального права, зокрема: ст.ст. 42, 43 Господарського процесуального кодексу України.
Зокрема, скаржник зазначає, що Товариство не зверталося до суду про визнання недійсними визначених пунктів договору, а відповідного рішення з даного питання немає, оскільки, на думку Комітету, воно має прийматися в окремому провадженні.
Також, скаржник вважає, що Постанова Кабінету Міністрів України “Про утворення державного підприємства “Енергоринок” від 05.05.00 № 755 не змінює умов договору, а лише може бути підставою для внесення змін до договору, проте такі зміни до договору відповідального зберігання від 15.07.99 не вносились.
У своєму відзиві на касаційну скаргу Товариство щодо доводів скаржника заперечує, вважаючи їх безпідставними, у зв‘язку з чим просить оскаржену постанову від 27.02.06 залишити без змін, а касаційну скаргу Комітету без задоволення.
Розглянувши матеріали справи, касаційну скаргу, відзив на касаційну скаргу, заслухавши пояснення представників сторін, суддю-доповідача, оцінивши та дослідивши повноту встановлення попередніми судовими інстанціями обставин справи та їх правову оцінку, колегія суддів Вищого господарського суду України дійшла до висновку, що касаційна скарга підлягає частковому задоволенню з наступних підстав.
Як встановлено попередніми судовими інстанціями на підставі матеріалів справи, 15.07.99 між Товариством та Комітетом було укладено договір відповідального зберігання (далі Договір), відповідно до умов якого Товариство здійснює відповідальне зберігання матеріальних цінностей державного резерву.
Судовими інстанціями встановлено, що п. 2.1 Договору визначено, що Комітет контролює умови зберігання, якісний та кількісний стан матеріальних цінностей державного резерву, які зберігаються у Товариства, та відшкодовує витрати останнього по зберіганню цих цінностей виходячи з розрахунку 2,5 грн. з урахуванням ПДВ за тонно-місяць зберігання фактичної кількості матеріальних цінностей державного резерву, шляхом проведення заліку заборгованості між Комітетом та Міненерго (через його підвідомчі підприємства). Така ж умова розрахунків викладена у розділі 4 “Розрахунки” Договору.
На підставі наданих сторонами доказів по справі судовими інстанціями також встановлено, що Товариство надіслало Комітету претензію від 02.07.04 № 240 з вимогою сплатити суму боргу за період з 06.09.01 по 30.06.04 в розмірі 33 282,59 грн., та лист від 17.06.05 № 185 з вимогами сплатити борг за період з 06.09.01 по 16.06.05 у сумі 164 565,22 грн., які Комітетом були залишені без відповіді.
Колегія суддів Вищого господарського суду України враховує, що загальні положення договору зберігання встановлені главою 66 Цивільного кодексу України.
Так, відповідно до ст. 946 Цивільного кодексу України плата за зберігання та строки її внесення встановлюються договором зберігання.
Загальні принципи формування, розміщення, зберігання, використання, поповнення та освіження (поновлення) запасів державного матеріального резерву регулюються Законом України “Про державний матеріальний резерв” № 51/97-ВР від 24.01.97 (далі Закон).
Пункт 3 статті 7 вказаного Закону встановлює, що фінансування витрат підприємств, установ і організацій, пов'язаних з обслуговуванням і зберіганням, списання збитків від уцінки і природних втрат матеріальних цінностей державного резерву, здійснюється за рахунок коштів державного бюджету, зокрема коштів, одержаних від позичання матеріальних цінностей державного резерву, а також коштів, одержаних від реалізації розброньованих матеріальних цінностей мобілізаційного резерву.
За замістом ст. 11 Закону відшкодування витрат підприємствам, установам і організаціям, що виконують відповідальне зберігання, оплата тарифу за перевезення вантажів, спеціальної тари, упаковки, послуг постачальницько-збутових організацій за поставку і реалізацію матеріальних цінностей державного резерву провадиться у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.
Відповідно до п. 7 Постанови Кабінету Міністрів України “Про Порядок відшкодування підприємствам, установам та організаціям витрат, пов'язаних з відповідальним зберіганням матеріальних цінностей державного резерву” від 12.04.02 № 532 (далі Постанова від 12.04.02 № 532) відшкодування витрат, пов'язаних із зберіганням матеріальних цінностей державного резерву, здійснюється виключно на підставі договору, укладеного між Держкомрезервом та відповідальним зберігачем за формою згідно з додатком, за рахунок асигнувань державного бюджету та інших джерел, визначених законодавством.
Пунктом 6 Постанови Кабінету Міністрів України “Про утворення державного підприємства “Енергоринок” від 05.05.00 № 755 (далі Постанова від 05.05.00 № 755) встановлено, що розрахунки за електричну енергію, придбану на оптовому ринку, та за спожиту електричну енергію проводяться виключно у грошовій формі.
Колегія суддів Вищого господарського суду України зазначає, що Розпорядженнями Кабінету Міністрів України № 673-р від 18.08.98 та № 1104-р від 18.10.99 Держкомрезерву було дозволено проводити розрахунки з підприємствами за зберігання зерна державного резерву шляхом здійснення взаємозаліків між цими підприємствами і енергогенеруючими компаніями за спожиту електроенергію із зменшенням на відповідну суму боргу енергогенеруючих компаній перед Держкомрезервом за використані вугілля, мазуту, природний газ держрезерву. Держкомрезерву, Мінфіну, Міненерго, ДАК “Хліб України” було запропоновано в
10-ти денний термін узгодити та запровадити механізм здійснення взаємозаліків. Механізм взаємозаліку, зокрема п. 5, 6 покладає обов’язок проведення взаємозаліку на Держкомрезерв, оскільки він повинен подати дані про борг за зберігання зерна зберігачами в розмірі хлібоприймальних підприємств.
Колегія суддів Вищого господарського суду України звертає увагу, що договір про відповідальне зберігання державного резерву укладений сторонами 15.07.99, тобто до набрання чинності Постанови від 12.04.02 № 532.
Стаття 5 Цивільного кодексу України визначає, що акти цивільного законодавства не мають зворотної дії у часі, крім випадків, коли він пом'якшує або скасовує цивільну відповідальність особи.
На підставі викладеного колегія суддів Вищого господарського суду України зазначає, що судами першої та апеляційної інстанцій при винесенні рішень наведеним правовим положенням юридичного аналізу в контексті спірних правовідносин надано не було, в той час, як у даному випадку необхідно було керуватися вказаними нормами в комплексі, у зв’язку з чим вбачається, що судовими інстанціями не було надано правової оцінки, зокрема, обставинам щодо реальної можливості проведення взаємозаліку.
Крім того, попередніми судовими інстанціями не було надано юридичного аналізу Постанові від 12.04.02 № 532 саме в контексті Договору, а саме: щодо строку, з якого вказана постанова може бути підставою для внесення змін до Договору щодо порядку проведення розрахунків, а отже й строку, з якого фактично може бути змінений цей порядок.
Колегія суддів Вищого господарського суду України бере до уваги, що скаржник в касаційній скарзі стверджує факт порушення судовою інстанцією не лише норм матеріального та процесуального права, а також і питання які стосуються оцінки доказів. Колегія суддів Вищого господарського суду України наголошує, що оцінка доказів, не віднесена до компетенції касаційної інстанції.
Колегія суддів Вищого господарського суду України, враховуючи вимоги
ст. 1117 Господарського процесуального кодексу України, відзначає, що перегляд у касаційному порядку судового рішення здійснюється касаційною інстанцією на підставі встановлених фактичних обставин справи та перевіряється застосуванням попередніми інстанціями норм матеріального і процесуального права. Касаційна інстанція не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові господарського суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати нові докази або додатково перевіряти докази.
З огляду на викладене, колегія суддів Вищого господарського суду України зазначає, що при попередньому розгляді справи господарським судом було не повно досліджено обставини справи та, відповідно, не було надано правової оцінки вказаним обставинам, чим порушено вимоги ст. 43 Господарського процесуального кодексу України щодо повного, всебічного та об’єктивного розгляду в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності керуючись законом.
Відповідно до роз’яснень Пленуму Верховного суду України, викладених у пункті 1 Постанови від 29.12.76 № 11 “Про судове рішення”, рішення є законним тоді, коли суд, виконавши всі вимоги процесуального законодавства і всебічно перевіривши всі обставини справи, вирішив справу у відповідності з нормами матеріального права, що підлягають застосуванню до даних правовідносин.
Колегія суддів зазначає, що спір був розглянутий судами не в повному обсязі, що є порушенням принципу всебічного, повного і об’єктивного розгляду в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності що призвело до прийняття незаконних та необґрунтованих рішення та постанови.
Оскільки передбачені процесуальним законом межі перегляду справи в касаційній інстанції не дають їй права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні або постанові суду чи відхилені ними, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати нові докази або додатково перевіряти докази, рішення та постанова у справі підлягають скасуванню, а справа –направленню на новий розгляд до місцевого господарського суду.
Під час нового розгляду справи господарському суду слід взяти до уваги викладене в цій постанові, вжити всі передбачені законом засоби для всебічного, повного і об'єктивного встановлення обставин справи, прав і обов'язків сторін і в залежності від встановленого та у відповідності з чинним законодавством вирішити спір.
Керуючись ст.ст. 1115, 1117, 1119, 11110 Господарського процесуального кодексу України, колегія суддів
ПОСТАНОВИЛА:
Касаційну скаргу Державного комітету України з державного матеріального резерву № 190/юр від 29.03.06 задовольнити частково.
Рішення від 09.11.05 господарського суду міста Києва та постанову від 27.02.06 Київського апеляційного господарського суду по справі № 44/321 господарського суду міста Києва скасувати, а справу направити на новий розгляд до суду першої інстанції.
Головуючий | Є.Першиков |
судді: | Г.Савенко |
І.Ходаківська |