ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД
АВТОНОМНОЇ РЕСПУБЛІКИ КРИМ
Автономна Республіка Крим, 95003, м.Сімферополь, вул.Р.Люксембург/Речна, 29/11, к. 319
ПОСТАНОВА
Іменем України
22.11.2007 | Справа №2-23/5840-2007А |
за адміністративним позовом Держаного підприємства «Ялтинський морський торговельний порт» ( 98600, АР Крим, м.Ялта, вул.Рузвельта,5),
до відповідача Державної податкової інспекції у м.Ялті АР Крим (98600, АР Крим, м.Ялта, вул.Васильєва,16),
за участю третіх осіб: 1. Приватне підприємство «Бекфайр» (01001,м.Київ, вул.Здолбунівська,3),
2. Державне підприємство «Євпаторійський морський торгівельний порт»
(97416, АР Крим, м.Євпаторія, майдан Моряків,1),
про скасування податкового повідомлення-рішення,
Суддя Г.М.Іщенко
при секретарі судового засідання Лауман Ю.С.,
представники:
Від позивача – Осипко-Єрмішина Л.В.- представник, дов. від 03.07.2007р.№Ю-1880,
Від відповідача –Володькін С.А.- головний державний податковий інспектор юридичного відділу, дов. від 04.05.2006р. №2285/9/10.0, Юдіна Н.В.- головний державний податковий ревізор інспектор відділу організації і супроводження перевірок крупних підприємств управління аудиту ДПА в АРК, дов. від 25.07.2007р.№4892/9/10-0,
Суть спору: Держане підприємство «Ялтинський морський торговельний порт» звернулося до господарського суду АР Крим із адміністративним позовом до Державної податкової інспекції у м. Ялті АР Крим про скасування податкового повідомлення-рішення №0003482301/0 від 26.10.2006р. №0003482301/0 про вимогу сплати податкового зобов’язання по податку на прибуток в сумі 35984,01грн., (аркуш справи 3).
Позовні вимоги обґрунтовані невідповідністю висновків, викладених в акті перевірки положенням діючого законодавства та фактичним обставинам.
Ухвалою від 03.07.2007р. господарський суд АР Крим залучив до участі у справі в порядку статті 53 Кодексу адміністративного судочинства України в якості третіх осіб: ПП «Бекфайр», м.Київ та ДП «Євпаторійський морський торгівельний порт», м.Євпаторія, (аркуш справи 49).
Згідно резолюції від 15.08.2007р. Голови господарського суду Автономної Республіки Крим Луцяка М.І. справа №2-19/5840-2007А у зв’язку із закінченням строку повноважень судді господарського суду АР Крим Мокрушина В.І. 22.08.2007р. передана на розгляд судді господарського суду АР Крим Іщенко Г.М., справі привласнений номер №2-23/5840-2007А, (аркуш справи 53).
Ухвалою господарського суду АР Крим від 22.08.2007р. справа прийнята до свого провадження суддею Іщенко Г.М., (аркуш справи 54).
В судовому засіданні 01.10.2007р. від позивача надійшли уточнення до позовних вимог, згідно яким він просить суд скасувати податкове повідомлення-рішення Державної податкової інспекції у м.Ялті АР Крим №0003482301/0 від 26.10.2006р. про донарахування податкових зобов’язань з податку на додану вартість, (аркуш справи 55).
Відповідач проти позову заперечує за мотивами, викладеними у запереченнях на позов, вважає, що підставою для донарахування податкових зобов’язань з податку на додану вартість став акт перевірки з питань дотримання вимог податкового законодавства, яким зафіксовані порушення в сфері податкового законодавства, (аркуш справи 45).
Представники третіх осіб пояснення на позов не надали, у судове засідання не з’явилися, повідомлені належним чином, (аркуші справи 66,67).
Згідно пункту 6 Закону України «Про внесення змін до Кодексу адміністративного судочинства України», до початку діяльності окружних та апеляційних адміністративних судів адміністративні справи, підвідомчі господарським судам відповідно до Господарського процесуального кодексу України 1991року, вирішують у першій та апеляційній інстанціях відповідні місцеві та апеляційні господарські суди за правилами Кодексу адміністративного судочинства України.
Відповідно до статті 5 Кодексу адміністративного судочинства України судочинство здійснюється відповідно до Конституції України, цього Кодексу та міжнародних договорів, згода на обов’язковість яких надана Верховною Радою України.
Провадження по адміністративних справах здійснюється відповідно до закону, що діє на час здійснення окремої процесуальної дії, розгляду справи.
Розглянув матеріали справи, заслухав пояснення представників сторін, дослідив надані сторонами докази, суд
встановив:
Рішенням Конституційного Суду України від 09.07.2002р. визначено що частина 2 статті 124 Конституції України передбачено, що кожна особа має право вільно обирати не заборонений законом засіб захисту прав, у тому числі судовий захист. Суб’єкти правовідносин, у тому числі юридичні особи у разі виникнення спору можуть звертатися до суду за його вирішенням. Держава має забезпечувати захист прав усіх суб’єктів правовідносин, в тому числі у судовому порядку.
Згідно з частини 3 статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб’єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України; з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); пропорційно, зокрема з дотримання необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення.
Відповідно статті 69 Кодексу адміністративного судочинства України доказами в адміністративному судочинстві є будь-які фактичні дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин, що обґрунтовують вимоги і заперечення осіб, які беруть участь у справі, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи.
Для органів державної податкової служби таким доказом є акт документальної перевірки, у якому згідно з пунктом 1.7 розділу 1 Порядку оформлення результатів невиїзних документальних виїзних планових та позапланових перевірок з питань дотримання податкового, валютного та іншого законодавства, затвердженого наказом Державної податкової адміністрації України від 10.08.2005р. №327,(зареєстрований в Міністерстві юстиції України 25.08.2005р. за №925/112050) зазначено, що факти виявлених порушень податкового і валютного законодавства в акті документальної перевірки повинні викладатися чітко, об’єктивно та в повній мірі, з посиланням на первинні документи, що підтверджують наявність зазначених фактів та на підставі яких вчинені записи у податковому та бухгалтерському обліку, з наведенням кореспонденції рахунків та інших доказів, що достовірно підтверджують наявність факту порушення, із зазначенням змісту порушень. Лише за умови дотримання контролюючим органом зазначених вимог щодо фіксування факту виявлених порушень є підстави для визначення платнику податкових зобов’язань.
Відповідачем проведено виїзну планову перевірку Ялтинського морського торговельного порту з питань дотримання вимог податкового, валютного та іншого законодавства за період з 01.07.2005р. по 30.06.2006р., за результатами якої складено акт від 20.10.2006р. №167, (аркуш справи 90).
Перевіркою встановлені порушення підпунктів 7.4.5 пункту 7.4 статті 7, підпункту 7.2.6 пункту 7.2 статті 7, підпункту 7.2.1 пункту 7.2 статті 7 Закону України «Про податок на додану вартість», в результаті чого занижено податок на додану вартість за перевіряємий період у сумі 23989,34грн., у тому числі: за січень 2006р. – 989,34грн., за лютий 2006р. – 23000,00грн.
На підставі вказаного акту перевірки відносно позивача прийняте спірне податкове повідомлення-рішення №0003482301/0 від 26.10.2006р. про визначення податкового зобов’язання з податку на додану вартість в сумі 35984,01грн. ( основний платіж – 23989,34грн., штрафні санкції – 11994,67грн.), (аркуш справи 16).
Як вбачається з акту перевірки, позивачем необґрунтовано включені у податковий кредит витрати з оплати податку на додану вартість, а саме: встановлені порушення заповнення податкової накладної №261 від 28.02.2006р. Державним підприємством «Євпаторійський морський торгівельний порт» - не вказане місце знаходження юридичної особи.
Однак, Державна податкова інспекція у м.Ялті АР Крим не прийняла до уваги той факт, що податкова накладна №261 від 28.02.2006р. заповнена відповідно до вимог підпункту 7.2.1 пункту 7.2 статті 7 Закону України «Про податок на додану вартість», а також відповідно до вимог пункту 1 частини 2 наказу Державної податкової адміністрації України від 30.05.1997р. №165 «Про затвердження форми податкової накладної і порядку її заповнення», а саме: за допомогою комп’ютера.
Матеріалами справи підтверджено необґрунтованість виключення відповідачем сум податку на додану вартість в розмірі 578,67грн. та в розмірі 410,67грн. (податкові накладні №13 від 31.07.2004р. та №11 від 30.06.2004р. постачальника «Бекфайр ПП НСБ» ) із податкового кредиту позивача. Податкові накладні №11 від 30.06.2004р. та №13 від 31.07.2004р., які виписані «Бекфайр ПП НСБ», були оформлені з помилками (був невірно вписаний ідентифікаційний номер позивача), тому позивач не включив дані накладні до податкового кредиту за датою списання коштів з банківського рахунку. При подачі податкової декларації за 2006р.( січень) із скаргою на постачальника відповідно до підпункту 7.2.6 статті 7 Закону України «Про податок на додану вартість» надані копії платіжних документів, які засвідчують факт оплати і копії невірно заповнених накладних. На момент перевірки надані податкові накладні неправильно заповнені, а також і виправлені, однак, відповідачем були досліджені тільки неправильно заповнені, а лист позивача від 06.02.2006р. №Б-335 не був прийнятий до уваги відповідачем, (аркуш справи 82).
Згідно зі статтею 19, статтею 67 Конституції України правовий порядок в Україні ґрунтується на засадах, відповідно до яких ніхто не може бути примушений робити те, що не передбачено законодавством. Органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов’язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України. Кожен зобов’язаний сплачувати податки та збори в порядку та розмірах, встановлених законом.
Крім того, як на основу незаконності прийняття відповідачем спірного податкового повідомлення-рішення в частині визначення штрафних санкцій з податку на додану вартість в сумі 11994,67грн. суд зазначає наступне.
Згідно з підпунктом 5.2.1 пункту 5.2 статті 5 Закону України «Про порядок погашення зобов’язань платника податків перед бюджетами та державними цільовими фондами», податкове зобов’язання платника податку, нараховане контролюючим органом відповідно до пункту 4.2 і пункту 4.3 статті 4 Закону, вважається узгодженим у день отримання платником податку податкового повідомлення, за винятком випадків, визначених підпунктом 5.2.2, то фактично підпункт 17.1.3 встановлює необхідність погодження податкового зобов’язання, з якого сплачуються штрафні санкції. На момент винесення рішення про застосування штрафних санкцій у зазначеній сумі, податкове зобов’язання не було узгодженим. Таким чином, застосування відповідачем штрафних санкцій у спірному податковому повідомленні-рішенні є неправомірним.
Суд приходить до висновку, що визначення позивачу податкових зобов’язань з податку на додану вартість в сумі 35984,01грн. згідно спірному податковому повідомленню-рішенню №0003482301/0 від 26.10.2006р. є неправомірним і висновки акту перевірки від 20.10.2006р.№167 згідно з частиною 2 статті 71 Кодексу адміністративного судочинства України мали бути підтверджені відповідачем.
У зв’язку з чим суд дійшов висновку, що акт перевірки від 20.10.2006р.№167, як доказ у справі, одержано з порушенням закону.
Відповідно до частини 3 статті 70 Кодексу адміністративного судочинства України докази, одержані з порушенням закону, судом при вирішенні справи не беруться до уваги.
На підставі наявних у справі доказів відповідно до вимог статей 69,70,86 Кодексу адміністративного судочинства України судом не приймається акт перевірки від 10.10.2006р. №167, як доказ встановлення факту порушення позивачем Закону України «Про податок на додану вартість».
Згідно зі статтею 70 Кодексу адміністративного судочинства України обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.
При цьому суд виходить з того, що акт перевірки є основним джерелом фіксації та закріплення доказів правопорушення. Інші докази, окрім акту перевірки, що підтверджували б факт вчинення позивачем зазначеного порушення, відповідачем суду не надані через їх відсутність.
Частиною 1 статті 9 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що суд при вирішенні справи керується принципом законності, відповідно до якого органи державної влади, органи місцевого самоврядування, їхні посадові і службові особи зобов’язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та Законами України.
Зазначена норма кореспондується із приписами частини 2 статті 19 Конституції України.
Статтею 13 Закону України «Про державну податкову службу в Україні» передбачено, що посадові особи органів державної податкової служби зобов'язані дотримувати Конституції і законів України, інших нормативних актів, прав та охоронюваних законом інтересів громадян, підприємств, установ, організацій, забезпечувати виконання покладених на органи державної податкової служби функцій та повною мірою використовувати надані їм права.
Згідно частині 2 статті 71 Кодексу адміністративного судочинства України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб’єкта владних повноважень обов’язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.
Проте, доказів правомірності і законності обґрунтованості спірного податкового повідомлення-рішення про визначення податкового зобов’язання з податку на додану вартість відповідачем суду не надано. Висновки перевіряючих, що викладені у акті перевірки, не підкріплені жодними доказами і носять характер суб’єктивних припущень.
За таких умов факт вказаного порушення слід вважати неналежно встановленим, отже, визначення позивачу податкових зобов’язань з податку на додану вартість згідно спірному податковому повідомленню-рішенню неправомірно.
Викладене є підставою для задоволення позовних вимог Державного підприємства «Ялтинський морський торгівельний порт» в повному обсязі.
Судові витрати, понесені позивачем, підлягають стягненню на його користь у розмірі 3,40грн. з Державного бюджету України на підставі частини 1 статті 94 Кодексу адміністративного судочинства України.
Вступну та резолютивну частини постанови проголошено в судовому засіданні 22 листопада 2007року.
У повному обсязі постанову складено 23 листопада 2007 року.
На підставі викладеного, керуючись статтями 7,8,9,11,12,70,79, 86, 94, 98, 122, 158–163, 167 Кодексу адміністративного судочинства України, суд,
П О С Т А Н О В И В :
1. Позов задовольнити повністю.
2. Скасувати податкове повідомлення-рішення Державної податкової інспекції у м.Ялті АР Крим №0003482301/0 від 26.10.2006р. про визначення податкового зобов’язання з податку на додану вартість в сумі 35984,01грн. ( основний платіж – 23989,34грн., штрафні санкції – 11994,67грн.).
3. Стягнути з Державного бюджету України на користь Державного підприємства «Ялтинський морський торгівельний порт» (98600, АР Крим, м.Ялта, вул..Рузвельта, 5, рахунок 260050173138 в Ялтинській філії «Укрексімбанку»МФО 324786 ЗКПО 01125591) 3,40грн. судового збору.
Постанова може бути оскаржена до Севастопольського апеляційного господарського суду через господарський суд АР Крим шляхом подачі заяви про апеляційне оскарження постанови в десятиденний строк з дня складення постанови у повному обсязі, з подальшим поданням апеляційної скарги на постанову протягом двадцяти днів після подання заяви про апеляційне оскарження та в порядку, передбаченому частиною 5 статті 186 Кодексу адміністративного судочинства України.
Постанова набирає законної сили після закінчення строку подання заяви про апеляційне оскарження, у разі неподання відповідної заяви (стаття 254 Кодексу адміністративного судочинства України).
Суддя Господарського суду
Автономної Республіки Крим Іщенко Г.М.